⚖️ Конституційний Суд України розпочав розгляд справи про конституційність закону щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення та окремих приписів Земельного кодексу України
✅ Велика палата Суду 22 жовтня 2024 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядала справи за конституційними поданнями 48 та 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення», окремих положень Земельного кодексу України зі змінами, внесеними вказаним законом.
Суддя-доповідач у цій справі Галина Юровська зазначила, що зазначені конституційні провадження з огляду на те, що в них порушено питання щодо відповідності Конституції України, зокрема, Закону, були об’єднані в одне провадження.
Зі змісту конституційних подань випливає таке ⤵️
Народні депутати України просили визнати неконституційними Закон, положення абзаців шостого, сьомого, восьмого частини першої, абзацу дев’ятого частини першої, частини другої, частини четвертої, частини шостої статті 130, частини першої статті 145, пункту 6-1, підпунктів «а», «б» пункту 15 розділу Х Перехідні положення Кодексу.
Автори клопотань вважають, що Закон є неконституційним, оскільки його прийняття Верховною Радою України відбулося з порушенням конституційної процедури розгляду та ухвалення. Положення Закону, як і його мета, суперечать приписам Конституції України. Також народні депутати України наголошують, що питання, які стосуються землі, яка є об’єктом права власності Українського народу, не можуть вирішуватись без волевиявлення громадян України на всеукраїнському референдумі.
Для забезпечення повного і об’єктивного розгляду справи та ухвалення Судом обґрунтованого рішення було направлено запити до органів державної влади, навчальних закладів, наукових установ і членів Науково-консультативної ради Конституційного Суду з проханням висловити позиції щодо питань, порушених у відповідних конституційних поданнях. Відповіді на запити буде досліджено на закритій частині пленарного засідання Великої палати Суду.
Окрім цього, під час відкритої частини пленарного засідання Суд також розглянув два клопотання від представників суб’єкта права на конституційне подання: про визнання конституційного провадження у цій справі невідкладним та про зміну форми конституційного провадження з письмової на усну. За результатами розгляду Суд відмовив у їх задоволенні, водночас зазначивши, що відповідно до вимог частини третьої статті 64 Закону України «Про Конституційний Суд України» у справі, яку Суд розглядає в порядку письмового провадження, окремі питання можуть розглядатися в порядку усного провадження.
📝 Дослідивши матеріали справи на відкритій частині, Суд перейшов до закритої частини пленарного засідання для подальшого обговорення питань, пов’язаних із конституційним провадженням у цій справі.
На пленарному засіданні були присутні представники суб’єкта права на конституційне подання, народні депутати України Юлія Тимошенко та Сергій Власенко, представник Президента України у Конституційному Суді України Сергій Дембовський.
Переглянути відеозапис відкритої частини пленарного засідання можна за посиланням: https://cutt.ly/AeDsk0uB
✅ Велика палата Суду 22 жовтня 2024 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядала справи за конституційними поданнями 48 та 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення», окремих положень Земельного кодексу України зі змінами, внесеними вказаним законом.
Суддя-доповідач у цій справі Галина Юровська зазначила, що зазначені конституційні провадження з огляду на те, що в них порушено питання щодо відповідності Конституції України, зокрема, Закону, були об’єднані в одне провадження.
Зі змісту конституційних подань випливає таке ⤵️
Народні депутати України просили визнати неконституційними Закон, положення абзаців шостого, сьомого, восьмого частини першої, абзацу дев’ятого частини першої, частини другої, частини четвертої, частини шостої статті 130, частини першої статті 145, пункту 6-1, підпунктів «а», «б» пункту 15 розділу Х Перехідні положення Кодексу.
Автори клопотань вважають, що Закон є неконституційним, оскільки його прийняття Верховною Радою України відбулося з порушенням конституційної процедури розгляду та ухвалення. Положення Закону, як і його мета, суперечать приписам Конституції України. Також народні депутати України наголошують, що питання, які стосуються землі, яка є об’єктом права власності Українського народу, не можуть вирішуватись без волевиявлення громадян України на всеукраїнському референдумі.
Для забезпечення повного і об’єктивного розгляду справи та ухвалення Судом обґрунтованого рішення було направлено запити до органів державної влади, навчальних закладів, наукових установ і членів Науково-консультативної ради Конституційного Суду з проханням висловити позиції щодо питань, порушених у відповідних конституційних поданнях. Відповіді на запити буде досліджено на закритій частині пленарного засідання Великої палати Суду.
Окрім цього, під час відкритої частини пленарного засідання Суд також розглянув два клопотання від представників суб’єкта права на конституційне подання: про визнання конституційного провадження у цій справі невідкладним та про зміну форми конституційного провадження з письмової на усну. За результатами розгляду Суд відмовив у їх задоволенні, водночас зазначивши, що відповідно до вимог частини третьої статті 64 Закону України «Про Конституційний Суд України» у справі, яку Суд розглядає в порядку письмового провадження, окремі питання можуть розглядатися в порядку усного провадження.
📝 Дослідивши матеріали справи на відкритій частині, Суд перейшов до закритої частини пленарного засідання для подальшого обговорення питань, пов’язаних із конституційним провадженням у цій справі.
На пленарному засіданні були присутні представники суб’єкта права на конституційне подання, народні депутати України Юлія Тимошенко та Сергій Власенко, представник Президента України у Конституційному Суді України Сергій Дембовський.
Переглянути відеозапис відкритої частини пленарного засідання можна за посиланням: https://cutt.ly/AeDsk0uB
🖇 #КСУ провів засідання: розглядав справи за конституційними поданнями та ухвалив низку ухвал
▪️ У вівторок, 22 жовтня 2024 року, Велика палата на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження продовжила розгляд справи за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо конституційності Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення“, окремих положень Земельного кодексу України зі змінами, внесеними вказаним законом, та конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо конституційності Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення“. 🗞 Суд дослідив матеріали справи на відкритій частині та перейшов до закритої частини пленарного засідання для ухвалення рішення.
📑 Велика палата на закритій частині пленарного засідання продовжила розгляд справи за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо конституційності приписів пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України „Про очищення влади“ від 16 вересня 2014 року № 1682–VII, 47 народних депутатів України щодо конституційності приписів частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п’ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних приписів цього закону, Верховного Суду України щодо конституційності приписів частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Прикінцевих та перехідних приписів цього закону та Верховного Суду України щодо конституційності приписів частини третьої статті 4 цього закону. 🗞 Суд продовжить розгляд цієї справи на одному з наступних пленарних засідань.
▪️ Велика палата об’єднала в одне конституційне провадження справи за конституційними скаргами Довженка Віктора Васильовича, Прищепи Валентини Йосипівни щодо відповідності Конституції України частини другої статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", у справі за конституційною скаргою Войтевич Раїси Миколаївни щодо відповідності Конституції України частини другої статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та у справі за конституційною скаргою Гримашевича Андрія Володимировича щодо відповідності Конституції України частини другої статті 8 Закону України ,,Про Державний бюджет України на 2024 рік". 🗞 Справу передано до Другого сенату Конституційного Суду України.
▪️ У справі за конституційним поданням Верховного Суду про відповідність Конституції України частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України Велика палата визначила форму розгляду – письмове провадження.
📚 Цього дня відбулися засідання Першої колегії суддів Другого сенату Суду, на якому судді розглядали питання щодо відкриття конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами.
За результатами розгляду колегія суддів відмовила у відкритті конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами:
🔹 Пікалєва Євгена Юрійовича щодо відповідності Конституції України пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України;
🔹 Бурлакової Людмили Сергіївни щодо відповідності Конституції України частини першої статті 42 Кримінального процесуального кодексу України.
▪️ У вівторок, 22 жовтня 2024 року, Велика палата на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження продовжила розгляд справи за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо конституційності Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення“, окремих положень Земельного кодексу України зі змінами, внесеними вказаним законом, та конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо конституційності Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення“. 🗞 Суд дослідив матеріали справи на відкритій частині та перейшов до закритої частини пленарного засідання для ухвалення рішення.
📑 Велика палата на закритій частині пленарного засідання продовжила розгляд справи за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо конституційності приписів пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України „Про очищення влади“ від 16 вересня 2014 року № 1682–VII, 47 народних депутатів України щодо конституційності приписів частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п’ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних приписів цього закону, Верховного Суду України щодо конституційності приписів частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Прикінцевих та перехідних приписів цього закону та Верховного Суду України щодо конституційності приписів частини третьої статті 4 цього закону. 🗞 Суд продовжить розгляд цієї справи на одному з наступних пленарних засідань.
▪️ Велика палата об’єднала в одне конституційне провадження справи за конституційними скаргами Довженка Віктора Васильовича, Прищепи Валентини Йосипівни щодо відповідності Конституції України частини другої статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", у справі за конституційною скаргою Войтевич Раїси Миколаївни щодо відповідності Конституції України частини другої статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та у справі за конституційною скаргою Гримашевича Андрія Володимировича щодо відповідності Конституції України частини другої статті 8 Закону України ,,Про Державний бюджет України на 2024 рік". 🗞 Справу передано до Другого сенату Конституційного Суду України.
▪️ У справі за конституційним поданням Верховного Суду про відповідність Конституції України частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України Велика палата визначила форму розгляду – письмове провадження.
📚 Цього дня відбулися засідання Першої колегії суддів Другого сенату Суду, на якому судді розглядали питання щодо відкриття конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами.
За результатами розгляду колегія суддів відмовила у відкритті конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами:
🔹 Пікалєва Євгена Юрійовича щодо відповідності Конституції України пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України;
🔹 Бурлакової Людмили Сергіївни щодо відповідності Конституції України частини першої статті 42 Кримінального процесуального кодексу України.
⚖️ #КСУ розпочав розгляд справи про конституційність окремих приписів Кримінального кодексу України щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання
Другий сенат Конституційного Суду України 23 жовтня 2024 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розпочав розгляд справи за конституційною скаргою Трейзуба Володимира Михайловича.
🖇 Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Олег Первомайський виклав основний зміст конституційної скарги та обґрунтування заявника. Зокрема, суддя зазначив, що Володимир Трейзуб звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність частині першій статті 3, статті 23, частині другій статті 28, частині третій статті 63 Конституції України пункт 2 частини третьої статті 81 Кримінального кодексу України (далі – Кодекс).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 81 Кодексу умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим „не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за корупційний нетяжкий злочин або кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисне кримінальне правопорушення і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисне кримінальне правопорушення, за яке вона засуджена до позбавлення волі“.
На думку автора клопотання, „поширення судами статті 81 КК України на осіб, котрих засуджено за вчинення тяжкого корупційного злочину до позбавлення волі, без визначення для них особливого та належного порядку їх дострокового звільнення від відбування цього покарання спричиняє юридичну невизначеність у правозастосуванні“, а незастосовність до осіб, які вчинили тяжкий корупційний злочин і відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, інституту умовно-дострокового звільнення від відбування такого покарання „свідчить про відсутність будь-якої перспективи звільнення таких осіб“ та „має наслідком суто каральну функцію“, що суперечить частині першій статті 3, статті 23, частині другій статті 28, частині третій статті 63 Конституції України.
Як зазначив суддя-доповідач, зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається таке.
Суд першої інстанції задовольнив подання Державної установи „Менська виправна колонія“ та спостережної комісії Менської міської ради про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого Володимира Трейзуба. Суд першої інстанції, обґрунтовуючи своє рішення, зазначив, що засудженого Володимира Трейзуба слід умовно-достроково звільнити від відбування покарання у вигляді позбавлення волі, оскільки він поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, фактично відбув більше двох третин строку покарання, а обмеження, встановлені статтею 81 Кодексу, на нього не поширюються.
У свою чергу, прокурор оскаржив вказану ухвалу в суді апеляційної інстанції, який задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував ухвалу суду першої інстанції та ухвалив нову ухвалу, якою відмовив у задоволенні подання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого Володимира Трейзуба у зв’язку з тим, що до нього неможливо застосувати правила частини третьої статті 81 Кодексу, якою не встановлено підстав для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання особи, засудженої за тяжкий корупційний злочин.
Суддя-доповідач також поінформував, що з метою забезпечення повного й об’єктивного розгляду справи та ухвалення Судом обґрунтованого рішення він підготував запити до низки органів державної влади, наукових установ та закладів вищої освіти із проханням висловити позиції щодо питань, порушених у конституційній скарзі.
Другий сенат Конституційного Суду України 23 жовтня 2024 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розпочав розгляд справи за конституційною скаргою Трейзуба Володимира Михайловича.
🖇 Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Олег Первомайський виклав основний зміст конституційної скарги та обґрунтування заявника. Зокрема, суддя зазначив, що Володимир Трейзуб звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність частині першій статті 3, статті 23, частині другій статті 28, частині третій статті 63 Конституції України пункт 2 частини третьої статті 81 Кримінального кодексу України (далі – Кодекс).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 81 Кодексу умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим „не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за корупційний нетяжкий злочин або кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисне кримінальне правопорушення і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисне кримінальне правопорушення, за яке вона засуджена до позбавлення волі“.
На думку автора клопотання, „поширення судами статті 81 КК України на осіб, котрих засуджено за вчинення тяжкого корупційного злочину до позбавлення волі, без визначення для них особливого та належного порядку їх дострокового звільнення від відбування цього покарання спричиняє юридичну невизначеність у правозастосуванні“, а незастосовність до осіб, які вчинили тяжкий корупційний злочин і відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, інституту умовно-дострокового звільнення від відбування такого покарання „свідчить про відсутність будь-якої перспективи звільнення таких осіб“ та „має наслідком суто каральну функцію“, що суперечить частині першій статті 3, статті 23, частині другій статті 28, частині третій статті 63 Конституції України.
Як зазначив суддя-доповідач, зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається таке.
Суд першої інстанції задовольнив подання Державної установи „Менська виправна колонія“ та спостережної комісії Менської міської ради про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого Володимира Трейзуба. Суд першої інстанції, обґрунтовуючи своє рішення, зазначив, що засудженого Володимира Трейзуба слід умовно-достроково звільнити від відбування покарання у вигляді позбавлення волі, оскільки він поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, фактично відбув більше двох третин строку покарання, а обмеження, встановлені статтею 81 Кодексу, на нього не поширюються.
У свою чергу, прокурор оскаржив вказану ухвалу в суді апеляційної інстанції, який задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував ухвалу суду першої інстанції та ухвалив нову ухвалу, якою відмовив у задоволенні подання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого Володимира Трейзуба у зв’язку з тим, що до нього неможливо застосувати правила частини третьої статті 81 Кодексу, якою не встановлено підстав для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання особи, засудженої за тяжкий корупційний злочин.
Суддя-доповідач також поінформував, що з метою забезпечення повного й об’єктивного розгляду справи та ухвалення Судом обґрунтованого рішення він підготував запити до низки органів державної влади, наукових установ та закладів вищої освіти із проханням висловити позиції щодо питань, порушених у конституційній скарзі.
✔️ Після дослідження матеріалів справи на відкритій частині пленарного засідання Другий сенат перейшов до закритої частини пленарного засідання для ухвалення рішення.
Переглянути пленарне засідання можна на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.
Переглянути пленарне засідання можна на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.
⚖️ Релігійні переконання та військовий обов’язок: Суд розглядає справу за конституційною скаргою Зелінського Д.Б.
Версія для друку
Другий сенат 23 жовтня 2024 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розпочав розгляд справи за конституційною скаргою Зелінського Дмитра Броніславовича.
🖇 Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Віктор Городовенко виклав зміст конституційної скарги та обґрунтування заявника. Зокрема, суддя зазначив, що Дмитро Зелінський звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність частині четвертій статті 35 Конституції України частину першу статті 1 Закону України „Про альтернативну (невійськову) службу“ від 12 грудня 1991 року № 1975–ХІІ зі змінами (далі – Закон), згідно з якою „альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов’язку перед суспільством“.
Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається таке.
Дмитро Зелінський, перебуваючи на військовому обліку в районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, отримав особисто за місцем свого проживання повістку з вимогою прибути до цього державного органу для відправлення для проходження військової служби у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період. Однак заявник не з’явився за вказаною вимогою та не повідомив про причини неявки.
Через це орган досудового розслідування склав обвинувальний акт, відповідно до якого дії Дмитра Зелінського кваліфіковані за статтею 336 Кримінального кодексу України (далі – Кодекс), яка встановлює відповідальність, зокрема, за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Свою поведінку щодо неможливості проходження військової служби Дмитро Зелінський обґрунтовував релігійними переконаннями, оскільки понад 20 років належить до „християнської спільноти Церкви Адвентистів Сьомого Дня“.
Також зазначав, що повідомляв орган досудового розслідування про такі обставини та надав відповідні підтвердні документи, виявляючи при цьому бажання проходити альтернативну невійськову службу.
Суд першої інстанції визнав Дмитра Зелінського невинуватим у пред’явленому йому обвинуваченні, визначеному у статті 336 Кодексу, та виправдав через відсутність у його діях складу кримінального правопорушення.
Апеляційний суд скаргу прокурора задовольнив; вирок суду першої інстанції скасував та постановив новий, яким визнав Дмитра Зелінського винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, визначеного статтею 336 Кодексу, і призначив йому покарання у виді трьох років позбавлення волі.
Верховний Суд касаційну скаргу захисника Дмитра Зелінського залишив без задоволення, а вирок апеляційного суду – без змін. Суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції, зазначивши, зокрема, що „право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета – інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей“; а „жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов’язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни“.
Дмитро Зелінський, посилаючись, зокрема, на частини першу, четверту статті 35 Конституції України, наголошує, що „конституційне право на свободу світогляду і віросповідання охоплює право на альтернативну (невійськову) службу. Кожний громадянин України, виконання військового обов’язку яким суперечить його релігійним переконанням, має право на заміну свого військового обов’язку альтернативною (невійськовою) службою.
Версія для друку
Другий сенат 23 жовтня 2024 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розпочав розгляд справи за конституційною скаргою Зелінського Дмитра Броніславовича.
🖇 Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Віктор Городовенко виклав зміст конституційної скарги та обґрунтування заявника. Зокрема, суддя зазначив, що Дмитро Зелінський звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність частині четвертій статті 35 Конституції України частину першу статті 1 Закону України „Про альтернативну (невійськову) службу“ від 12 грудня 1991 року № 1975–ХІІ зі змінами (далі – Закон), згідно з якою „альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов’язку перед суспільством“.
Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається таке.
Дмитро Зелінський, перебуваючи на військовому обліку в районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, отримав особисто за місцем свого проживання повістку з вимогою прибути до цього державного органу для відправлення для проходження військової служби у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період. Однак заявник не з’явився за вказаною вимогою та не повідомив про причини неявки.
Через це орган досудового розслідування склав обвинувальний акт, відповідно до якого дії Дмитра Зелінського кваліфіковані за статтею 336 Кримінального кодексу України (далі – Кодекс), яка встановлює відповідальність, зокрема, за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Свою поведінку щодо неможливості проходження військової служби Дмитро Зелінський обґрунтовував релігійними переконаннями, оскільки понад 20 років належить до „християнської спільноти Церкви Адвентистів Сьомого Дня“.
Також зазначав, що повідомляв орган досудового розслідування про такі обставини та надав відповідні підтвердні документи, виявляючи при цьому бажання проходити альтернативну невійськову службу.
Суд першої інстанції визнав Дмитра Зелінського невинуватим у пред’явленому йому обвинуваченні, визначеному у статті 336 Кодексу, та виправдав через відсутність у його діях складу кримінального правопорушення.
Апеляційний суд скаргу прокурора задовольнив; вирок суду першої інстанції скасував та постановив новий, яким визнав Дмитра Зелінського винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, визначеного статтею 336 Кодексу, і призначив йому покарання у виді трьох років позбавлення волі.
Верховний Суд касаційну скаргу захисника Дмитра Зелінського залишив без задоволення, а вирок апеляційного суду – без змін. Суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції, зазначивши, зокрема, що „право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета – інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей“; а „жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов’язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни“.
Дмитро Зелінський, посилаючись, зокрема, на частини першу, четверту статті 35 Конституції України, наголошує, що „конституційне право на свободу світогляду і віросповідання охоплює право на альтернативну (невійськову) службу. Кожний громадянин України, виконання військового обов’язку яким суперечить його релігійним переконанням, має право на заміну свого військового обов’язку альтернативною (невійськовою) службою.
Водночас держава зобов’язана забезпечити реалізацію цього права“.
Автор клопотання вважає, що „норма частини четвертої статті 35 Конституції України стосується виконання військового обов’язку в цілому. Тобто альтернативна (невійськова) служба має запроваджуватись замість проходження всіх видів військової служби, а не лише строкової“; однак „положення Закону передбачають заміну альтернативною (невійськовою) службою лише строкової військової служби, якої в Україні на сьогодні не існує, це повністю унеможливлює реалізацію конституційного права, що передбачене частиною четвертою статті 35 Конституції України та є таким, що не відповідає Конституції“.
Дмитро Зелінський також зазначає, що „Конституція України гарантує звільнення громадян, які за своїми релігійними переконаннями не допускають користування зброєю від проходження військової служби за призовом. Також закону, яким би у відповідності до статті 64 Конституції України на час дії воєнного стану обмежувалися права громадян, передбачені статтею 35 Конституції України, прийнято не було“.
Суб’єкт права на конституційну скаргу наголошує, що „хоча порядок вирішення питання направлення на альтернативну (невійськову) службу і регламентується положеннями Закону який не містить правових норм щодо призову громадян України на військову службу під час мобілізації на особливий період – Конституція України та міжнародні договори мають вищу юридичну силу (перевагу над іншими внутрішньодержавними законодавчими актами), а тому право особи на альтернативну службу є абсолютним, і не може обмежуватися у зв’язку з відсутністю (не урегулюванням законами України) порядку заміни військової служби на альтернативну (невійськову) службу під час дії воєнного стану“.
✔️ Після дослідження матеріалів справи на відкритій частині пленарного засідання Другий сенат перейшов до закритої частини пленарного засідання для ухвалення рішення.
На відкритій частині пленарного засідання був присутній представник суб’єкта права на конституційну скаргу, адвокат Олександр Храпач.
Переглянути пленарне засідання можна на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.
Автор клопотання вважає, що „норма частини четвертої статті 35 Конституції України стосується виконання військового обов’язку в цілому. Тобто альтернативна (невійськова) служба має запроваджуватись замість проходження всіх видів військової служби, а не лише строкової“; однак „положення Закону передбачають заміну альтернативною (невійськовою) службою лише строкової військової служби, якої в Україні на сьогодні не існує, це повністю унеможливлює реалізацію конституційного права, що передбачене частиною четвертою статті 35 Конституції України та є таким, що не відповідає Конституції“.
Дмитро Зелінський також зазначає, що „Конституція України гарантує звільнення громадян, які за своїми релігійними переконаннями не допускають користування зброєю від проходження військової служби за призовом. Також закону, яким би у відповідності до статті 64 Конституції України на час дії воєнного стану обмежувалися права громадян, передбачені статтею 35 Конституції України, прийнято не було“.
Суб’єкт права на конституційну скаргу наголошує, що „хоча порядок вирішення питання направлення на альтернативну (невійськову) службу і регламентується положеннями Закону який не містить правових норм щодо призову громадян України на військову службу під час мобілізації на особливий період – Конституція України та міжнародні договори мають вищу юридичну силу (перевагу над іншими внутрішньодержавними законодавчими актами), а тому право особи на альтернативну службу є абсолютним, і не може обмежуватися у зв’язку з відсутністю (не урегулюванням законами України) порядку заміни військової служби на альтернативну (невійськову) службу під час дії воєнного стану“.
✔️ Після дослідження матеріалів справи на відкритій частині пленарного засідання Другий сенат перейшов до закритої частини пленарного засідання для ухвалення рішення.
На відкритій частині пленарного засідання був присутній представник суб’єкта права на конституційну скаргу, адвокат Олександр Храпач.
Переглянути пленарне засідання можна на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.
⚖️ Питання конституційності законодавчих приписів про застосування прожиткового мінімуму як розрахункової величини для обчислення виплат розглядає Конституційний Суд України
У середу, 23 жовтня 2024 року, Другий сенат на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційними скаргами Сарнавського Ігоря Миколайовича, Фалендиш Світлани Миколаївни щодо відповідності Конституції України пункту 3 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України“ від 6 грудня 2016 року № 1774–VІІІ (далі–Закон).
Суддя-доповідач у цій справі Олег Первомайський зазначив, що зазначені конституційні провадження були об’єднані в одне провадження з огляду на однаковий предмет розгляду.
Заявники звернулися до Конституційного Суду України з клопотаннями перевірити на відповідність статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, статті 16, частині другій статті 19, статтям 21, 22, частинам першій, другій статті 24, частинам першій, четвертій статті 41, частинам першій, третій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України пункт 3 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону.
Пунктом 3 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону встановлено, що „мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року“.
На думку авторів клопотань, унаслідок застосування пункту 3 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону фактично зменшено розмір доплати до пенсії порівняно з раніше встановленими статтею 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ від 28 лютого 1991 року № 796–XII виплатами, що свідчить про порушення права власності. Скаржники також зазначають, що оспорювані приписи Закону порушують принцип юридичної визначеності як складову верховенства права, рівність у правах тому є дискримінаційними.
Суддя також поінформував, що у провадженні Суду перебуває низка справ, що стосуються того самого питання.
У цій справі Суд перейшов до закритої частини пленарного засідання.
Переглянути пленарне засідання можна на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.
У середу, 23 жовтня 2024 року, Другий сенат на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційними скаргами Сарнавського Ігоря Миколайовича, Фалендиш Світлани Миколаївни щодо відповідності Конституції України пункту 3 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України“ від 6 грудня 2016 року № 1774–VІІІ (далі–Закон).
Суддя-доповідач у цій справі Олег Первомайський зазначив, що зазначені конституційні провадження були об’єднані в одне провадження з огляду на однаковий предмет розгляду.
Заявники звернулися до Конституційного Суду України з клопотаннями перевірити на відповідність статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, статті 16, частині другій статті 19, статтям 21, 22, частинам першій, другій статті 24, частинам першій, четвертій статті 41, частинам першій, третій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України пункт 3 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону.
Пунктом 3 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону встановлено, що „мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року“.
На думку авторів клопотань, унаслідок застосування пункту 3 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону фактично зменшено розмір доплати до пенсії порівняно з раніше встановленими статтею 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ від 28 лютого 1991 року № 796–XII виплатами, що свідчить про порушення права власності. Скаржники також зазначають, що оспорювані приписи Закону порушують принцип юридичної визначеності як складову верховенства права, рівність у правах тому є дискримінаційними.
Суддя також поінформував, що у провадженні Суду перебуває низка справ, що стосуються того самого питання.
У цій справі Суд перейшов до закритої частини пленарного засідання.
Переглянути пленарне засідання можна на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.