⚖️ Сьогодні, 17 липня 2024 року, відбулися засідання колегій суддів Першого і Другого сенатів, на яких судді розглядали питання щодо відкриття конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами.
Так, у справі ✍️за конституційною скаргою Маклашевського Віталія Вікторовича щодо конституційності частини першої статті 14-3, частини другої статті 132-1, частини восьмої статті 258, частини четвертої статті 279-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення Третя колегія суддів Першого сенату відкрила конституційне провадження.
📎 Питання, пов’язані з конституційним провадженням у цій справі, судді розглянуть на засіданні Першого сенату.
Також Перша, Друга і Третя колегії суддів Другого сенату відкрили конституційні провадження у справах за конституційними скаргами:
➖ Дейнека Віктора Миколайовича щодо конституційності абзацу п’ятого статті 2 Закону України „Про поховання та похоронну справу“;
➖ Прищепи Валентини Йосипівни щодо конституційності частини другої статті 8 Закону України „Про Державний бюджет України на 2024 рік“;
➖ Стариченка Миколи Петровича щодо конституційності пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України.
📎 Питання, пов’язані з конституційним провадженням у цих справах, судді розглянуть на засіданні Другого сенату.
Водночас колегії суддів відмовили у відкритті конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами:
➖ Висоцької Наталії Віталіївни щодо конституційності пункту 4 § 2 „Прикінцеві положення“ розділу 4 Закону України „Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів“;
➖ Войтевич Раїси Миколаївни щодо конституційності частини другої статті 8 Закону України „Про Державний бюджет на 2024 рік“;
➖ Дріжана Олега Романовича щодо конституційності пункту 4 частини другої статті 61 Закону України „Про Національну поліцію“;
➖ Лазаренка Віталія Андрійовича щодо конституційності приписів частин першої, другої статті 36 Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування“ від 23 вересня 1999 року № 1105–XIV, частин першої, другої статті 9 Закону України „Про охорону праці“ від 14 жовтня 1992 року № 2694–ХІІ;
➖ Мирончук Ніни Василівни щодо конституційності частини першої, частини другої статті 137, абзацу четвертого пункту 34 розділу ХІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про судоустрій і статус суддів“, від 2 червня 2016 року № 1402–VIII, частини першої статті 131 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453–VІ у редакції до внесення змін Законом України „Про забезпечення права на справедливий суд“ від 12 лютого 2015 року № 192–VIII;
➖ Пономаренка Івана Герасимовича про конституційність частини третьої статті 185, пункту 3 частини четвертої статті 356, частини другої статті 357 Цивільного процесуального кодексу України, окремого припису абзацу третього частини першої статті 3, підпункту 9 пункту 1 частини другої статті 4, статті 8 Закону України ,,Про судовий збір“.
https://cutt.ly/qejavz5q
Так, у справі ✍️за конституційною скаргою Маклашевського Віталія Вікторовича щодо конституційності частини першої статті 14-3, частини другої статті 132-1, частини восьмої статті 258, частини четвертої статті 279-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення Третя колегія суддів Першого сенату відкрила конституційне провадження.
📎 Питання, пов’язані з конституційним провадженням у цій справі, судді розглянуть на засіданні Першого сенату.
Також Перша, Друга і Третя колегії суддів Другого сенату відкрили конституційні провадження у справах за конституційними скаргами:
➖ Дейнека Віктора Миколайовича щодо конституційності абзацу п’ятого статті 2 Закону України „Про поховання та похоронну справу“;
➖ Прищепи Валентини Йосипівни щодо конституційності частини другої статті 8 Закону України „Про Державний бюджет України на 2024 рік“;
➖ Стариченка Миколи Петровича щодо конституційності пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України.
📎 Питання, пов’язані з конституційним провадженням у цих справах, судді розглянуть на засіданні Другого сенату.
Водночас колегії суддів відмовили у відкритті конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами:
➖ Висоцької Наталії Віталіївни щодо конституційності пункту 4 § 2 „Прикінцеві положення“ розділу 4 Закону України „Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів“;
➖ Войтевич Раїси Миколаївни щодо конституційності частини другої статті 8 Закону України „Про Державний бюджет на 2024 рік“;
➖ Дріжана Олега Романовича щодо конституційності пункту 4 частини другої статті 61 Закону України „Про Національну поліцію“;
➖ Лазаренка Віталія Андрійовича щодо конституційності приписів частин першої, другої статті 36 Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування“ від 23 вересня 1999 року № 1105–XIV, частин першої, другої статті 9 Закону України „Про охорону праці“ від 14 жовтня 1992 року № 2694–ХІІ;
➖ Мирончук Ніни Василівни щодо конституційності частини першої, частини другої статті 137, абзацу четвертого пункту 34 розділу ХІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про судоустрій і статус суддів“, від 2 червня 2016 року № 1402–VIII, частини першої статті 131 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453–VІ у редакції до внесення змін Законом України „Про забезпечення права на справедливий суд“ від 12 лютого 2015 року № 192–VIII;
➖ Пономаренка Івана Герасимовича про конституційність частини третьої статті 185, пункту 3 частини четвертої статті 356, частини другої статті 357 Цивільного процесуального кодексу України, окремого припису абзацу третього частини першої статті 3, підпункту 9 пункту 1 частини другої статті 4, статті 8 Закону України ,,Про судовий збір“.
https://cutt.ly/qejavz5q
⚖️ У справі за конституційною скаргою Войтевич Р.М. Перший сенат перейшов до закритої частини пленарного засідання
📑 Перший сенат 17 липня 2024 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Войтевич Раїси Миколаївни щодо конституційності частини другої статті 8 Закону України „Про Державний бюджет на 2024 рік“ від 9 листопада 2023 року № 3460–ІХ (далі – Закон).
Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Олександр Петришин виклав зміст конституційної скарги та обґрунтування заявниці.
💬 Як зазначив суддя-доповідач, у частині другій статті 8 Закону визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовують як розрахункову величину для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.
▪️ За результатами аналізу конституційної скарги та доданих матеріалів убачається таке.
У Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавчий лист у справі Войтевич Р.М., виданий 14 квітня 2021 року Житомирським окружним адміністративним судом. Цим листом зобов’язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирський області (далі – Управління) здійснити з 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам на відповідний календарний рік.
На виконання вимог державного виконавця, починаючи з 17 липня 2018 року, Управління здійснило перерахунок та нарахування зазначених виплат, і загальний розмір пенсійної виплати з 1 жовтня 2022 року склав 15547 грн.
Однак з 1 січня 2024 року Управління на виконання рішень суду нарахувало підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ з урахуванням статті 8 Закону, тобто 3200 грн. (1600х2).
Не погоджуючись із таким розрахунком обчислення виплат, заявниця звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним бездіяльність Головного державного виконавця, яка полягала, на її думку, у не вжитті передбачених законодавцем заходів у забезпеченні примусового виконання.
Суд першої інстанції в задоволені позову відмовив. Апеляційний суд скаргу залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
▪️ На переконання заявниці, за умови відсутності спеціального законодавчого акта, який визначав би право на застосування розміру мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для обчислення виплат за рішеннями суду, оспорюваний припис Закону погіршує правове становище особи, звужуючи зміст та обсяг її соціальних прав.
Дослідивши матеріали справи, Суд перейшов до закритої частини пленарного засідання.
🎥 Переглянути пленарне засідання можна на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.
📎 http://surl.li/lvqdmt
📑 Перший сенат 17 липня 2024 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Войтевич Раїси Миколаївни щодо конституційності частини другої статті 8 Закону України „Про Державний бюджет на 2024 рік“ від 9 листопада 2023 року № 3460–ІХ (далі – Закон).
Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Олександр Петришин виклав зміст конституційної скарги та обґрунтування заявниці.
💬 Як зазначив суддя-доповідач, у частині другій статті 8 Закону визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовують як розрахункову величину для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.
▪️ За результатами аналізу конституційної скарги та доданих матеріалів убачається таке.
У Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавчий лист у справі Войтевич Р.М., виданий 14 квітня 2021 року Житомирським окружним адміністративним судом. Цим листом зобов’язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирський області (далі – Управління) здійснити з 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам на відповідний календарний рік.
На виконання вимог державного виконавця, починаючи з 17 липня 2018 року, Управління здійснило перерахунок та нарахування зазначених виплат, і загальний розмір пенсійної виплати з 1 жовтня 2022 року склав 15547 грн.
Однак з 1 січня 2024 року Управління на виконання рішень суду нарахувало підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ з урахуванням статті 8 Закону, тобто 3200 грн. (1600х2).
Не погоджуючись із таким розрахунком обчислення виплат, заявниця звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним бездіяльність Головного державного виконавця, яка полягала, на її думку, у не вжитті передбачених законодавцем заходів у забезпеченні примусового виконання.
Суд першої інстанції в задоволені позову відмовив. Апеляційний суд скаргу залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
▪️ На переконання заявниці, за умови відсутності спеціального законодавчого акта, який визначав би право на застосування розміру мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для обчислення виплат за рішеннями суду, оспорюваний припис Закону погіршує правове становище особи, звужуючи зміст та обсяг її соціальних прав.
Дослідивши матеріали справи, Суд перейшов до закритої частини пленарного засідання.
🎥 Переглянути пленарне засідання можна на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.
📎 http://surl.li/lvqdmt
⚖️ Суд розглядав справу щодо гарантованого рівня щорічної разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняних до них осіб
Другий сенат 17 липня 2024 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Саприки Василя Івановича.
🔹Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Олег Первомайський повідомив, що заявник звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність Конституції України статтю 1, частину другу статті 20 Закону України „Про правовий режим воєнного стану“ від 12 травня 2015 року № 389–VIII та абзац перший частини сьомої статті 20, абзац третій підпункту 2 пункту 22 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Бюджетного кодексу України (далі – Кодекс).
Суддя зазначив, що Третя колегія суддів Другого сенату ухвалою від 2 травня 2024 року відкрила конституційне провадження в частині щодо конституційності абзацу першого частини сьомої статті 20, абзацу третього підпункту 2 пункту 22 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Кодексу, а в іншій – відмовила.
Відповідно до абзацу першого частини сьомої статті 20 Кодексу „за бюджетними програмами, здійснення заходів за якими потребує нормативно-правового визначення механізму використання бюджетних коштів, головні розпорядники коштів державного бюджету розробляють проекти порядків використання коштів державного бюджету (в тому числі за бюджетними програмами, вперше визначеними законом про Державний бюджет України) та забезпечують їх затвердження протягом 30 днів з дня набрання чинності законом про Державний бюджет України. За рішенням Кабінету Міністрів України (у формі протокольного рішення) порядки використання коштів державного бюджету затверджуються Кабінетом Міністрів України або головним розпорядником коштів державного бюджету за погодженням з Міністерством фінансів України. Про затвердження таких порядків інформується Комітет Верховної Ради України з питань бюджету“.
В абзаці третьому підпункту 2 пункту 22 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Кодексу встановлено, що в умовах воєнного стану або для здійснення згідно із законом заходів загальної мобілізації Кабінет Міністрів України може ухвалювати рішення „щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов’язкового державного соціального і пенсійного страхування“.
Другий сенат 17 липня 2024 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Саприки Василя Івановича.
🔹Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Олег Первомайський повідомив, що заявник звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність Конституції України статтю 1, частину другу статті 20 Закону України „Про правовий режим воєнного стану“ від 12 травня 2015 року № 389–VIII та абзац перший частини сьомої статті 20, абзац третій підпункту 2 пункту 22 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Бюджетного кодексу України (далі – Кодекс).
Суддя зазначив, що Третя колегія суддів Другого сенату ухвалою від 2 травня 2024 року відкрила конституційне провадження в частині щодо конституційності абзацу першого частини сьомої статті 20, абзацу третього підпункту 2 пункту 22 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Кодексу, а в іншій – відмовила.
Відповідно до абзацу першого частини сьомої статті 20 Кодексу „за бюджетними програмами, здійснення заходів за якими потребує нормативно-правового визначення механізму використання бюджетних коштів, головні розпорядники коштів державного бюджету розробляють проекти порядків використання коштів державного бюджету (в тому числі за бюджетними програмами, вперше визначеними законом про Державний бюджет України) та забезпечують їх затвердження протягом 30 днів з дня набрання чинності законом про Державний бюджет України. За рішенням Кабінету Міністрів України (у формі протокольного рішення) порядки використання коштів державного бюджету затверджуються Кабінетом Міністрів України або головним розпорядником коштів державного бюджету за погодженням з Міністерством фінансів України. Про затвердження таких порядків інформується Комітет Верховної Ради України з питань бюджету“.
В абзаці третьому підпункту 2 пункту 22 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Кодексу встановлено, що в умовах воєнного стану або для здійснення згідно із законом заходів загальної мобілізації Кабінет Міністрів України може ухвалювати рішення „щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов’язкового державного соціального і пенсійного страхування“.
🔹 Суддя-доповідач зазначив, що зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається таке.
Саприка В.І. є особою з інвалідністю II групи внаслідок війни, який має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня. У 2022 році він отримав зазначену допомогу в розмірі меншому, ніж установлено в статті 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“. На його звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі – Управління) щодо проведення виплати разової грошової допомоги до 5 травня 2022 року в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком Управління листом повідомило про відсутність правових підстав для проведення виплати грошової допомоги в зазначеному розмірі.
Відтак Саприка В.І. звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії Управління щодо відмови йому в нарахуванні та виплаті щорічної разової грошової допомоги та зобов’язати Управління нарахувати та виплатити йому недоплачену грошову допомогу в розмірі 11 566 грн.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, зокрема зобов’язав Управління нарахувати та виплатити недоплачену грошову допомогу у розмірі мінімальних пенсій за віком із урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
З рішенням суду першої інстанції не погодився апеляційний суд і ухвалив нову постанову, якою відмовив Саприці В.І. в задоволенні позовних вимог. Верховний Суд відмовив заявникові у відкритті касаційного провадження.
🔹 На думку автора клопотання, унаслідок застосування судами оспорюваних приписів порушено гарантовані Конституцією України право на соціальний захист (частина п’ята статті 17), право володіти та розпоряджатися своєю власністю (частини перша, четверта статті 41).
Суддя-доповідач поінформував, що він направив листи-запити, зокрема, до Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України та низки наукових та інших установ із проханням висловити позиції щодо питань, порушених у конституційній скарзі.
Дослідивши матеріали справи на відкритій частині пленарного засідання, Другий сенат перейшов до закритої частини для ухвалення рішення.
Відеозапис пленарного засідання можна переглянути на офіційному вебсайті #КСУ в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“: https://ccu.gov.ua/kategoriya/2024
📎 http://surl.li/hutdat
Саприка В.І. є особою з інвалідністю II групи внаслідок війни, який має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня. У 2022 році він отримав зазначену допомогу в розмірі меншому, ніж установлено в статті 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“. На його звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі – Управління) щодо проведення виплати разової грошової допомоги до 5 травня 2022 року в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком Управління листом повідомило про відсутність правових підстав для проведення виплати грошової допомоги в зазначеному розмірі.
Відтак Саприка В.І. звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії Управління щодо відмови йому в нарахуванні та виплаті щорічної разової грошової допомоги та зобов’язати Управління нарахувати та виплатити йому недоплачену грошову допомогу в розмірі 11 566 грн.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, зокрема зобов’язав Управління нарахувати та виплатити недоплачену грошову допомогу у розмірі мінімальних пенсій за віком із урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
З рішенням суду першої інстанції не погодився апеляційний суд і ухвалив нову постанову, якою відмовив Саприці В.І. в задоволенні позовних вимог. Верховний Суд відмовив заявникові у відкритті касаційного провадження.
🔹 На думку автора клопотання, унаслідок застосування судами оспорюваних приписів порушено гарантовані Конституцією України право на соціальний захист (частина п’ята статті 17), право володіти та розпоряджатися своєю власністю (частини перша, четверта статті 41).
Суддя-доповідач поінформував, що він направив листи-запити, зокрема, до Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України та низки наукових та інших установ із проханням висловити позиції щодо питань, порушених у конституційній скарзі.
Дослідивши матеріали справи на відкритій частині пленарного засідання, Другий сенат перейшов до закритої частини для ухвалення рішення.
Відеозапис пленарного засідання можна переглянути на офіційному вебсайті #КСУ в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“: https://ccu.gov.ua/kategoriya/2024
📎 http://surl.li/hutdat
⚖️ Суд перевірить конституційність статті 472 Митного кодексу України
▫️ Перший сенат 17 липня 2024 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розпочав розгляд справи за конституційною скаргою Каланчі Михайла Михайловича.
🔸 Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Петро Філюк повідомив, що заявник звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність статтям 41, 48, частині другій статті 61 Конституції України статтю 472 Митного кодексу України (далі – Кодекс).
У цій статті встановлено, що „недекларування товарів (крім тих, що переміщуються через митний кордон України громадянами), транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, тобто незаявлення за встановленою формою точних та достовірних відомостей (наявність, найменування або назва, кількість тощо) про товари, транспортні засоби комерційного призначення, які підлягають обов’язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України, – тягне за собою накладення штрафу в розмірі 100 відсотків вартості цих товарів, транспортних засобів з конфіскацією зазначених товарів, транспортних засобів“.
Автор клопотання вважає, що встановлення законодавцем у статті 472 Кодексу „абсолютно визначеної санкції (відсутнє визначення найнижчої та максимальної межі розміру штрафу), неможливість її зменшення і відсутність альтернативних видів санкцій за вчинення відповідного правопорушення не дають змоги застосувати цю норму з урахуванням принципу індивідуалізації юридичної відповідальності правопорушника“, що суперечить частині другій статті 61 Конституції України.
🔸 Заявник зазначає, що стягнення, установлене статтею 472 Кодексу, „перетворюється з міри відповідальності в інструмент позбавлення особи її власності, <…>, надмірного обмеження права на достатній життєвий рівень, що не відповідає вимогам статей 41 і 48 Конституції України“. Свідченням цього, на думку заявника, є застосування до нього на підставі статті 472 Кодексу „колосального за розміром штрафу на загальну суму більше 3 000 000,00 грн <…>, що в умовах установлення прожиткового мінімуму на одну працездатну особу у розмірі 2589 грн (станом на день притягнення до відповідальності) видається щонайменше несправедливим“.
Він також просить урахувати ту обставину, що „аналогічна стаття Митного кодексу України вже визнана Конституційним Судом України неконституційною, зокрема частина 1 ст. 485 Митного кодексу України“.
🔸 Суддя-доповідач повідомив, що з метою забезпечення повного й об’єктивного розгляду справи та ухвалення Судом обґрунтованого рішення було направлено запити до низки органів державної влади та наукових установ із проханням висловити позиції щодо питань, порушених у конституційній скарзі.
📎 Перший сенат дослідив матеріали цієї справи на відкритій частині пленарного засідання та перейшов до закритої частини пленарного засідання.
На пленарному засіданні були присутні суб’єкт права на конституційну скаргу Михайло Каланча та його представник, адвокат Олександр Глухенький.
Переглянути відеозапис пленарного засідання можна на офіційному вебсайті #КСУ в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.
👉 http://surl.li/wkjdou
▫️ Перший сенат 17 липня 2024 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розпочав розгляд справи за конституційною скаргою Каланчі Михайла Михайловича.
🔸 Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Петро Філюк повідомив, що заявник звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність статтям 41, 48, частині другій статті 61 Конституції України статтю 472 Митного кодексу України (далі – Кодекс).
У цій статті встановлено, що „недекларування товарів (крім тих, що переміщуються через митний кордон України громадянами), транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, тобто незаявлення за встановленою формою точних та достовірних відомостей (наявність, найменування або назва, кількість тощо) про товари, транспортні засоби комерційного призначення, які підлягають обов’язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України, – тягне за собою накладення штрафу в розмірі 100 відсотків вартості цих товарів, транспортних засобів з конфіскацією зазначених товарів, транспортних засобів“.
Автор клопотання вважає, що встановлення законодавцем у статті 472 Кодексу „абсолютно визначеної санкції (відсутнє визначення найнижчої та максимальної межі розміру штрафу), неможливість її зменшення і відсутність альтернативних видів санкцій за вчинення відповідного правопорушення не дають змоги застосувати цю норму з урахуванням принципу індивідуалізації юридичної відповідальності правопорушника“, що суперечить частині другій статті 61 Конституції України.
🔸 Заявник зазначає, що стягнення, установлене статтею 472 Кодексу, „перетворюється з міри відповідальності в інструмент позбавлення особи її власності, <…>, надмірного обмеження права на достатній життєвий рівень, що не відповідає вимогам статей 41 і 48 Конституції України“. Свідченням цього, на думку заявника, є застосування до нього на підставі статті 472 Кодексу „колосального за розміром штрафу на загальну суму більше 3 000 000,00 грн <…>, що в умовах установлення прожиткового мінімуму на одну працездатну особу у розмірі 2589 грн (станом на день притягнення до відповідальності) видається щонайменше несправедливим“.
Він також просить урахувати ту обставину, що „аналогічна стаття Митного кодексу України вже визнана Конституційним Судом України неконституційною, зокрема частина 1 ст. 485 Митного кодексу України“.
🔸 Суддя-доповідач повідомив, що з метою забезпечення повного й об’єктивного розгляду справи та ухвалення Судом обґрунтованого рішення було направлено запити до низки органів державної влади та наукових установ із проханням висловити позиції щодо питань, порушених у конституційній скарзі.
📎 Перший сенат дослідив матеріали цієї справи на відкритій частині пленарного засідання та перейшов до закритої частини пленарного засідання.
На пленарному засіданні були присутні суб’єкт права на конституційну скаргу Михайло Каланча та його представник, адвокат Олександр Глухенький.
Переглянути відеозапис пленарного засідання можна на офіційному вебсайті #КСУ в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.
👉 http://surl.li/wkjdou
⚖️ Конституційний Суд України визнав неконституційною частину шосту статті 615 КПК України стосовно продовження строку тримання під вартою в умовах воєнного стану
Другий сенат Конституційного Суду України (далі – Суд) 18 липня 2024 року на пленарному засіданні ухвалив Рішення № 8-р(ІІ)/2024 у справі за конституційними скаргами Оніщенка Руслана Ілліча, Гаврилюка Дмитра Михайловича щодо конституційності частини шостої статті 615 Кримінального процесуального кодексу України (далі – Кодекс).
🔸 Відповідно до оспорюваних приписів Кодексу „у разі закінчення строку дії ухвали суду про тримання під вартою та неможливості розгляду судом питання про продовження строку тримання під вартою в установленому цим Кодексом порядку обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою вважається продовженим до вирішення відповідного питання судом, але не більше ніж на два місяці“.
📌 Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України частину шосту статті 615 Кримінального процесуального кодексу України.
🔹 Руслан Оніщенко, обґрунтовуючи свою конституційну скаргу, зазначав, що внаслідок застосування частини шостої статті 615 Кодексу в його справі порушено конституційні права, зокрема, на свободу та особисту недоторканність, доступ до суду, правову (правничу) допомогу, захист, розгляд справи незалежним судом з дотриманням основоположних принципів кримінального судочинства. Також на підтвердження аргументації щодо неконституційності оспорюваних приписів Кодексу заявник твердив, що відповідно до частини другої статті 64 Конституції України навіть в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи передбачені, зокрема статтями 29, 55, 59, 63 Конституції України.
🔹 Автор звернення Дмитро Гаврилюк у конституційній скарзі вказував на те, що внаслідок застосування в судових рішеннях у його справі частини шостої статті 615 Кодексу „непоправно порушуються гарантії, надані Конституцією України, зокрема „оскаржуване положення призводить до втрати контролю над ув’язненням особи, так як судді не розглядають деталі та продовжують строк дії запобіжного заходу автоматично“. Він також вважав, що „положення оскаржуваної норми не передбачає дослідження судом обставин наявності ризиків перешкоджанню розслідуванню чи уникнення кримінальної відповідальності та наявності гарантій явки особи у судове засідання. Таким чином, особа утримується під вартою без вмотивованого судового рішення, тобто рішення про утримання особи під вартою не вимагає обґрунтування судом“.
Судді-доповідачі у цій справі – Василь Лемак і Віктор Городовенко.
🔸 Текст Рішення та його резюме будуть оприлюднені на офіційному вебсайті Суду 19 липня 2024 року.
📎 http://surl.li/warcyh
Другий сенат Конституційного Суду України (далі – Суд) 18 липня 2024 року на пленарному засіданні ухвалив Рішення № 8-р(ІІ)/2024 у справі за конституційними скаргами Оніщенка Руслана Ілліча, Гаврилюка Дмитра Михайловича щодо конституційності частини шостої статті 615 Кримінального процесуального кодексу України (далі – Кодекс).
🔸 Відповідно до оспорюваних приписів Кодексу „у разі закінчення строку дії ухвали суду про тримання під вартою та неможливості розгляду судом питання про продовження строку тримання під вартою в установленому цим Кодексом порядку обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою вважається продовженим до вирішення відповідного питання судом, але не більше ніж на два місяці“.
📌 Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України частину шосту статті 615 Кримінального процесуального кодексу України.
🔹 Руслан Оніщенко, обґрунтовуючи свою конституційну скаргу, зазначав, що внаслідок застосування частини шостої статті 615 Кодексу в його справі порушено конституційні права, зокрема, на свободу та особисту недоторканність, доступ до суду, правову (правничу) допомогу, захист, розгляд справи незалежним судом з дотриманням основоположних принципів кримінального судочинства. Також на підтвердження аргументації щодо неконституційності оспорюваних приписів Кодексу заявник твердив, що відповідно до частини другої статті 64 Конституції України навіть в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи передбачені, зокрема статтями 29, 55, 59, 63 Конституції України.
🔹 Автор звернення Дмитро Гаврилюк у конституційній скарзі вказував на те, що внаслідок застосування в судових рішеннях у його справі частини шостої статті 615 Кодексу „непоправно порушуються гарантії, надані Конституцією України, зокрема „оскаржуване положення призводить до втрати контролю над ув’язненням особи, так як судді не розглядають деталі та продовжують строк дії запобіжного заходу автоматично“. Він також вважав, що „положення оскаржуваної норми не передбачає дослідження судом обставин наявності ризиків перешкоджанню розслідуванню чи уникнення кримінальної відповідальності та наявності гарантій явки особи у судове засідання. Таким чином, особа утримується під вартою без вмотивованого судового рішення, тобто рішення про утримання особи під вартою не вимагає обґрунтування судом“.
Судді-доповідачі у цій справі – Василь Лемак і Віктор Городовенко.
🔸 Текст Рішення та його резюме будуть оприлюднені на офіційному вебсайті Суду 19 липня 2024 року.
📎 http://surl.li/warcyh
⚖️ Конституційний Суд України оприлюднив Рішення № 8-р(ІІ)/2024, яким визнав неконституційною частину шосту статті 615 КПК України стосовно продовження строку тримання під вартою в умовах воєнного стану
🔸 Другий сенат Конституційного Суду України (далі – Суд) 18 липня 2024 року на пленарному засіданні ухвалив Рішення у справі за конституційними скаргами Оніщенка Руслана Ілліча, Гаврилюка Дмитра Михайловича щодо відповідності Конституції України частини шостої статті 615 Кримінального процесуального кодексу України (далі – Кодекс) (справа про гарантії судового контролю за дотриманням прав осіб, яких утримують під вартою).
🔸 Відповідно до оспорюваних приписів Кодексу „у разі закінчення строку дії ухвали суду про тримання під вартою та неможливості розгляду судом питання про продовження строку тримання під вартою в установленому цим Кодексом порядку обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою вважається продовженим до вирішення відповідного питання судом, але не більше ніж на два місяці“. У конституційних скаргах заявники порушили перед Судом питання про невідповідність оспорюваних приписів Конституції України.
📑 Розв’язуючи порушені в конституційних скаргах питання, Суд виходить із того, що застосовним у цій справі є встановлений Конституцією України принцип захисту людських прав (частина друга статті 3), який, зокрема, втілено в гарантуванні права на свободу та особисту недоторканність (частина перша статті 29), та права на судовий захист (частини перша, друга статті 55).
🔹 У Рішенні йдеться, що згідно з приписами статті 29 Основного Закону України гарантії права на свободу та особисту недоторканність expressis verbis полягають насамперед у судовому контролі (і за його наслідками – умотивованому рішенні суду), який конституційно уможливлює тримання особи під вартою, а також у тому, що тримання під вартою може бути застосоване лише на підставах і в порядку, установлених законом.
Суд акцентує, що у приписах статті 29 Основного Закону України конституцієдавець наголошує на ролі суду і, зокрема, на значенні вмотивованого рішення суду для тримання особи під вартою.
🔹 Реалізація законодавцем припису частини другої статті 29 Конституції України щодо „підстав“ і „порядку“ тримання особи під вартою передбачає впорядкування ним відповідних процедур, однак таке законодавче регулювання за своїм змістом системно пов’язане із тією частиною цього конституційного припису, яка встановлює потрібність умотивованого рішення суду, а саме „ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду <…>“, та в жодному випадку не може суперечити їй.
🔹 Суд зазначає, що під час законодавчого врегулювання питання продовження строку тримання під вартою особи у разі закінчення строку дії ухвали про тримання під вартою парламент має конституційний обов’язок запровадити таку нормативну конструкцію, яка до моменту усунення неможливості розгляду судом цього питання містила б гарантії запобігання заподіянню шкоди завданням кримінального провадження.
🔹 Законодавче регулювання цього питання потребує конкретизації поняття „неможливість судового розгляду“ безпосередньо в контексті обставин, що виникли через широкомасштабну збройну агресію Російської Федерації проти України, а також запровадження вимоги щодо розв’язання питання про продовження строку тримання особи під вартою невідкладно з моменту усунення обставин, які унеможливлювали судовий розгляд, але в будь-якому випадку протягом строку, що не перевищує сімдесяти двох годин, установлених частиною третьою статті 29 Конституції України, після закінчення строку тримання під вартою, визначеного вмотивованим рішенням суду.
🔸 Другий сенат Конституційного Суду України (далі – Суд) 18 липня 2024 року на пленарному засіданні ухвалив Рішення у справі за конституційними скаргами Оніщенка Руслана Ілліча, Гаврилюка Дмитра Михайловича щодо відповідності Конституції України частини шостої статті 615 Кримінального процесуального кодексу України (далі – Кодекс) (справа про гарантії судового контролю за дотриманням прав осіб, яких утримують під вартою).
🔸 Відповідно до оспорюваних приписів Кодексу „у разі закінчення строку дії ухвали суду про тримання під вартою та неможливості розгляду судом питання про продовження строку тримання під вартою в установленому цим Кодексом порядку обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою вважається продовженим до вирішення відповідного питання судом, але не більше ніж на два місяці“. У конституційних скаргах заявники порушили перед Судом питання про невідповідність оспорюваних приписів Конституції України.
📑 Розв’язуючи порушені в конституційних скаргах питання, Суд виходить із того, що застосовним у цій справі є встановлений Конституцією України принцип захисту людських прав (частина друга статті 3), який, зокрема, втілено в гарантуванні права на свободу та особисту недоторканність (частина перша статті 29), та права на судовий захист (частини перша, друга статті 55).
🔹 У Рішенні йдеться, що згідно з приписами статті 29 Основного Закону України гарантії права на свободу та особисту недоторканність expressis verbis полягають насамперед у судовому контролі (і за його наслідками – умотивованому рішенні суду), який конституційно уможливлює тримання особи під вартою, а також у тому, що тримання під вартою може бути застосоване лише на підставах і в порядку, установлених законом.
Суд акцентує, що у приписах статті 29 Основного Закону України конституцієдавець наголошує на ролі суду і, зокрема, на значенні вмотивованого рішення суду для тримання особи під вартою.
🔹 Реалізація законодавцем припису частини другої статті 29 Конституції України щодо „підстав“ і „порядку“ тримання особи під вартою передбачає впорядкування ним відповідних процедур, однак таке законодавче регулювання за своїм змістом системно пов’язане із тією частиною цього конституційного припису, яка встановлює потрібність умотивованого рішення суду, а саме „ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду <…>“, та в жодному випадку не може суперечити їй.
🔹 Суд зазначає, що під час законодавчого врегулювання питання продовження строку тримання під вартою особи у разі закінчення строку дії ухвали про тримання під вартою парламент має конституційний обов’язок запровадити таку нормативну конструкцію, яка до моменту усунення неможливості розгляду судом цього питання містила б гарантії запобігання заподіянню шкоди завданням кримінального провадження.
🔹 Законодавче регулювання цього питання потребує конкретизації поняття „неможливість судового розгляду“ безпосередньо в контексті обставин, що виникли через широкомасштабну збройну агресію Російської Федерації проти України, а також запровадження вимоги щодо розв’язання питання про продовження строку тримання особи під вартою невідкладно з моменту усунення обставин, які унеможливлювали судовий розгляд, але в будь-якому випадку протягом строку, що не перевищує сімдесяти двох годин, установлених частиною третьою статті 29 Конституції України, після закінчення строку тримання під вартою, визначеного вмотивованим рішенням суду.
🔹 Суд також наголошує на конституційній ролі судів системи судоустрою України, яка зумовлена тим, що жоден інший орган державної влади не наділений відповідними повноваженнями щодо перевірки обґрунтованості втручання у право на свободу та особисту недоторканність і не володіє відповідними гарантіями неупередженості та незалежності.
🔹 Посилаючись на попередні юридичні позиції, Суд зазначає, що „у разі відсутності вмотивованого рішення суду, яким дозволено позбавлення особи свободи на період, визначений цим судовим рішенням, така особа має бути негайно звільнена“.
Суд констатує, що законодавець у частині шостій статті 615 Кодексу не врахував того, що рішення про продовження строку тримання особи під вартою не тільки має ухвалювати лише суд, а й потребує підвищеного рівня обґрунтування, оскільки йдеться про найбільш серйозне втручання у право на особисту свободу.
📝 Отже, Суд дійшов висновку, що врегулювання законодавцем порядку розв’язання питання про продовження строку тримання особи під вартою як запобіжного заходу у спосіб, що не передбачає участі суду (судді), має наслідком порушення конституційного права кожного на судовий захист (частина перша статті 55 Конституції України) у взаємозв’язку з правом на свободу та особисту недоторканність (частина перша статті 29 Конституції України) та правом обвинуваченого на захист (частина друга статті 63 Конституції України).
🔸 У Рішенні Суд зазначає, що встановлене частиною шостою статті 615 Кодексу тримання особи під вартою як запобіжний захід не є покаранням за вчинене особою кримінальне правопорушення; тримання під вартою може бути застосоване до особи, яку тільки підозрюють у вчиненні такого правопорушення, а тому його застосування має бути винятковим та відповідати вимогам принципу презумпції невинуватості.
🔸 Суд наголошує, що конституційний принцип презумпції невинуватості є застосовним у різних аспектах до всіх етапів кримінального провадження, зокрема й на етапі обрання та/чи продовження для особи запобіжного заходу. Отже, утілення принципу in dubio pro reo (у разі сумнівів – на користь обвинуваченого) як складника презумпції невинуватості об’єктивно встановлює потребу під час продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання особи під вартою в умотивованому рішенні суду, яке ухвалюють за результатами судового розгляду за участю обвинуваченої особи.
🔸 Суд також акцентує, що відступ від деяких міжнародних зобов’язань України у сфері прав людини та зумовлена цим здатність держави вдатися до обмежень певних прав і свобод людини не означають запровадження законодавчих та інших засобів, які не були б узгоджені з Конституцією України.
❗️ Суд вважає, що частина шоста статті 615 Кодексу суперечить частинам першій, другій статті 29, частинам першій, другій статті 55, частинам першій, другій, третій статті 62, частині другій статті 63 Конституції України, отже є неконституційною.
Визнані неконституційними приписи Кодексу, утрачають чинність через три місяці з дня ухвалення Судом цього Рішення.
Судді-доповідачі у цій справі – Василь Лемак і Віктор Городовенко.
▶️ https://cutt.ly/qejADVVd
Рішення 👉 https://ccu.gov.ua/docs/6904
🔹 Посилаючись на попередні юридичні позиції, Суд зазначає, що „у разі відсутності вмотивованого рішення суду, яким дозволено позбавлення особи свободи на період, визначений цим судовим рішенням, така особа має бути негайно звільнена“.
Суд констатує, що законодавець у частині шостій статті 615 Кодексу не врахував того, що рішення про продовження строку тримання особи під вартою не тільки має ухвалювати лише суд, а й потребує підвищеного рівня обґрунтування, оскільки йдеться про найбільш серйозне втручання у право на особисту свободу.
📝 Отже, Суд дійшов висновку, що врегулювання законодавцем порядку розв’язання питання про продовження строку тримання особи під вартою як запобіжного заходу у спосіб, що не передбачає участі суду (судді), має наслідком порушення конституційного права кожного на судовий захист (частина перша статті 55 Конституції України) у взаємозв’язку з правом на свободу та особисту недоторканність (частина перша статті 29 Конституції України) та правом обвинуваченого на захист (частина друга статті 63 Конституції України).
🔸 У Рішенні Суд зазначає, що встановлене частиною шостою статті 615 Кодексу тримання особи під вартою як запобіжний захід не є покаранням за вчинене особою кримінальне правопорушення; тримання під вартою може бути застосоване до особи, яку тільки підозрюють у вчиненні такого правопорушення, а тому його застосування має бути винятковим та відповідати вимогам принципу презумпції невинуватості.
🔸 Суд наголошує, що конституційний принцип презумпції невинуватості є застосовним у різних аспектах до всіх етапів кримінального провадження, зокрема й на етапі обрання та/чи продовження для особи запобіжного заходу. Отже, утілення принципу in dubio pro reo (у разі сумнівів – на користь обвинуваченого) як складника презумпції невинуватості об’єктивно встановлює потребу під час продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання особи під вартою в умотивованому рішенні суду, яке ухвалюють за результатами судового розгляду за участю обвинуваченої особи.
🔸 Суд також акцентує, що відступ від деяких міжнародних зобов’язань України у сфері прав людини та зумовлена цим здатність держави вдатися до обмежень певних прав і свобод людини не означають запровадження законодавчих та інших засобів, які не були б узгоджені з Конституцією України.
❗️ Суд вважає, що частина шоста статті 615 Кодексу суперечить частинам першій, другій статті 29, частинам першій, другій статті 55, частинам першій, другій, третій статті 62, частині другій статті 63 Конституції України, отже є неконституційною.
Визнані неконституційними приписи Кодексу, утрачають чинність через три місяці з дня ухвалення Судом цього Рішення.
Судді-доповідачі у цій справі – Василь Лемак і Віктор Городовенко.
▶️ https://cutt.ly/qejADVVd
Рішення 👉 https://ccu.gov.ua/docs/6904
Тематична онлайн-лекція „Українська державність: спадок тисячоліть“
🇺🇦 День Української Державності – пам’ятна дата, установлена відповідно до Указу Президента України, яку відзначають у День Хрещення Руси-України.
Про багатовікову історію українського державотворення, що сягає своїм корінням часів заснування Руси, розповіла під час лекції Галина Юровська.
Зокрема, суддя розкрила такі поняття як "держава" і "державність", зауваживши, що вони не є тотожними за змістом.
Пані Галина розповіла про символи та атрибути української державності – найважливіші маркери національної самоідентифікації.
Також вона окреслила етапи становлення й розвитку Української державності, починаючи з часів правління князя Київського Володимира Великого та його сина Ярослава Мудрого, за яких Русь перетворилась на найбільшу європейську державу.
Галина Юровська згадала й інших видатних державних діячів, які діяли в різні епохи, зокрема за часів Галицько-Волинського князівства, Запорозької Січі, Гетьманщини.
Вона зазначила, що й сама назва «Україна» згадується вперше аж у ХІІ столітті в Іпатіївському літописі.
Пані Юровська окремо закцентувала на Конституції Пилипа Орлика 1710 р. – договорі гетьмана Війська Запорозького зі старшинами та козацтвом. Суддя зазначила, що це була одна із перших європейських конституцій нового часу, яка обґрунтовувала можливість існування парламентської демократичної республіки.
Також увагу було приділено ухваленню Конституції України 1996 року, яка внесла стабільність у політичне життя українського суспільства, законодавчо розмежувавши повноваження різних гілок влади.
Галина Юровська наголосила на важливості рішень та висновків Конституційного Суду України, що спрямовані на зміцнення української державності. Наприклад, у справах щодо:
🔹проведення місцевого референдуму в Автономній Республіці Крим;
🔹стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноантлантичного договору;
🔹повної назви релігійних організацій тощо.
Галина Юровська зазначила, що кожен громадянин має знати про основні історичні події, що відбувалися на території України в різні часи. Вона навела влучний вислів Максима Рильського: „Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. Хто не шанує видатних людей свого народу, той сам не годен пошани“.
Слухачі заходу взяли участь в інтерактивному тестуванні з історії українського державотворення, за результатами якого обрали переможця.
🎥 Переглянути лекцію можна тут https://cutt.ly/DekmE26P
Тест:
📝 Питання: https://cutt.ly/Qekmnq32
✅ Відповіді: https://cutt.ly/9ekmnVoP
🇺🇦 День Української Державності – пам’ятна дата, установлена відповідно до Указу Президента України, яку відзначають у День Хрещення Руси-України.
Про багатовікову історію українського державотворення, що сягає своїм корінням часів заснування Руси, розповіла під час лекції Галина Юровська.
Зокрема, суддя розкрила такі поняття як "держава" і "державність", зауваживши, що вони не є тотожними за змістом.
Пані Галина розповіла про символи та атрибути української державності – найважливіші маркери національної самоідентифікації.
Також вона окреслила етапи становлення й розвитку Української державності, починаючи з часів правління князя Київського Володимира Великого та його сина Ярослава Мудрого, за яких Русь перетворилась на найбільшу європейську державу.
Галина Юровська згадала й інших видатних державних діячів, які діяли в різні епохи, зокрема за часів Галицько-Волинського князівства, Запорозької Січі, Гетьманщини.
Вона зазначила, що й сама назва «Україна» згадується вперше аж у ХІІ столітті в Іпатіївському літописі.
Пані Юровська окремо закцентувала на Конституції Пилипа Орлика 1710 р. – договорі гетьмана Війська Запорозького зі старшинами та козацтвом. Суддя зазначила, що це була одна із перших європейських конституцій нового часу, яка обґрунтовувала можливість існування парламентської демократичної республіки.
Також увагу було приділено ухваленню Конституції України 1996 року, яка внесла стабільність у політичне життя українського суспільства, законодавчо розмежувавши повноваження різних гілок влади.
Галина Юровська наголосила на важливості рішень та висновків Конституційного Суду України, що спрямовані на зміцнення української державності. Наприклад, у справах щодо:
🔹проведення місцевого референдуму в Автономній Республіці Крим;
🔹стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноантлантичного договору;
🔹повної назви релігійних організацій тощо.
Галина Юровська зазначила, що кожен громадянин має знати про основні історичні події, що відбувалися на території України в різні часи. Вона навела влучний вислів Максима Рильського: „Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. Хто не шанує видатних людей свого народу, той сам не годен пошани“.
Слухачі заходу взяли участь в інтерактивному тестуванні з історії українського державотворення, за результатами якого обрали переможця.
🎥 Переглянути лекцію можна тут https://cutt.ly/DekmE26P
Тест:
📝 Питання: https://cutt.ly/Qekmnq32
✅ Відповіді: https://cutt.ly/9ekmnVoP
YouTube
Тематична онлайн-лекція „Українська державність: спадок тисячоліть“
Тематична онлайн-лекція „Українська державність: спадок тисячоліть“
День Української Державності – пам’ятна дата, установлена відповідно до Указу Президента України, яку відзначають у День Хрещення Руси-України.
Про багатовікову історію українського державотворення…
День Української Державності – пам’ятна дата, установлена відповідно до Указу Президента України, яку відзначають у День Хрещення Руси-України.
Про багатовікову історію українського державотворення…
🔹 Конституційний Суд України ініціював спільне обговорення практичних аспектів роботи з Єдиним державним вебпорталом відкритих даних із фахівцями Міністерства цифрової трансформації України
Сьогодні, 31 липня ц.р., в #КСУ відбувся семінар, присвячений особливостям роботи з Єдиним державним вебпорталом відкритих даних. Захід був ініційований Секретаріатом Конституційного Суду України задля вдосконалення працівниками Суду практичної роботи з вебпорталом відкритих даних, зокрема щодо створення та обслуговування електронних кабінетів.
💬 Відкрив захід керівник Секретаріату Суду Віктор Бесчастний, який зазначив, що це вже другий подібний семінар щодо забезпечення права на доступ до публічної інформації для працівників Секретаріату Конституційного Суду України. Він підкреслив, що право на інформацію є важливим складником демократичного суспільства та правової держави, а професійність державних службовців відіграє ключову роль у забезпеченні цього права.
▪️ Експерти Міністерства цифрової трансформації України поділилися знаннями про нормативно-правову базу, що регулює доступ до відкритих даних. Вони розповіли, як працювати з персональними даними та публікувати набори даних у реєстрах.
Працівники Секретаріату Суду обговорили з експертами перелік наборів даних Конституційного Суду України, що підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, а також його удосконалення.
У процесі дискусії експерти відповіли учасникам заходу на запитання. Учасники подякували експертам за корисну інформацію та можливість покращити навички роботи з відкритими даними.
Навчання проводиться Міністерством цифрової трансформації України та завдяки проєкту «Підтримка цифрової трансформації» за підтримки USAID і UK Dev. Партнер проєкту — Фонд Східна Європа.
Сьогодні, 31 липня ц.р., в #КСУ відбувся семінар, присвячений особливостям роботи з Єдиним державним вебпорталом відкритих даних. Захід був ініційований Секретаріатом Конституційного Суду України задля вдосконалення працівниками Суду практичної роботи з вебпорталом відкритих даних, зокрема щодо створення та обслуговування електронних кабінетів.
💬 Відкрив захід керівник Секретаріату Суду Віктор Бесчастний, який зазначив, що це вже другий подібний семінар щодо забезпечення права на доступ до публічної інформації для працівників Секретаріату Конституційного Суду України. Він підкреслив, що право на інформацію є важливим складником демократичного суспільства та правової держави, а професійність державних службовців відіграє ключову роль у забезпеченні цього права.
▪️ Експерти Міністерства цифрової трансформації України поділилися знаннями про нормативно-правову базу, що регулює доступ до відкритих даних. Вони розповіли, як працювати з персональними даними та публікувати набори даних у реєстрах.
Працівники Секретаріату Суду обговорили з експертами перелік наборів даних Конституційного Суду України, що підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, а також його удосконалення.
У процесі дискусії експерти відповіли учасникам заходу на запитання. Учасники подякували експертам за корисну інформацію та можливість покращити навички роботи з відкритими даними.
Навчання проводиться Міністерством цифрової трансформації України та завдяки проєкту «Підтримка цифрової трансформації» за підтримки USAID і UK Dev. Партнер проєкту — Фонд Східна Європа.