⚖️#КСУ ухвалив Рішення щодо гарантії соціального захисту громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи
🔹Перший сенат Конституційного Суду України (далі – Суд) на пленарному засіданні 13 вересня 2023 року ухвалив Рішення у справі за конституційною скаргою Костіни Миколи Васильовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Бюджетного кодексу України (далі – Кодекс).
💬Зазначеним положенням Кодексу, зокрема, установлено, що норми і положення статей 50, 54 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ від 28 лютого 1991 року № 796 –XII (далі – Закон № 796) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Отже, предметом конституційного контролю в цій справі є положення пункту 26 розділу VІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Кодексу в частині застосування норм і положень статей 50, 54 Закону № 796.
🖇Закон № 796 є спеціальним, ним визначено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров’я, в тому числі порядок пенсійного забезпечення таких осіб, тому Суд наголошує, що соціальні гарантії для цієї категорії осіб, зокрема, розмір їх пенсійного забезпечення має встановлювати законодавець виключно в Законі № 796.
✍️У Рішенні зазначається, що Законом № 796 для встановлення пільг і компенсацій визначено чотири категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Порядок призначення державної та додаткової пенсій особам, віднесеним до категорії 1, врегульовано статтями 50, 54 Закону № 796.
Згідно зі статтею 54 Закону № 796 визначено державну пенсію особам, віднесеним до категорії 1 та у зв’язку з втратою годувальника. Цією ж статтею установлено розмір пенсії з інвалідності особам, віднесеним до категорії 1, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, а Кабінет Міністрів України визначає лише порядок призначення такої пенсії.
🔸Суд наголошує, що розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи не можуть залежати від наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування. Такі пенсії мають виплачуватися в порядку та розмірах визначених законом. При цьому розмір пенсій не може корегуватися Кабінетом Міністрів України в залежності від наявних фінансових ресурсів.
Оскільки, встановлення положенням пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Кодексу іншого, ніж у статті 54 Закону № 796, законодавчого регулювання спричиняє юридичну невизначеність під час застосування зазначених норм Кодексу та Закону № 796 позбавляє осіб, віднесених до категорії 1 можливості бути впевненими в отриманні гарантованої державної пенсії, адже їх виплати залежать від фінансових можливостей держави. Це на переконання Суду суперечить принципу верховенства права, встановленому частиною першою статті 8 Конституції України.
🔸Отже, Суд визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Кодексу у частині застосування статті 54 Закону № 796.
Водночас у Рішенні Суд визнав конституційним положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Бюджетного кодексу України у частині, за якою норми і положення статті 50 Закону України № 796 зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.
🔹Перший сенат Конституційного Суду України (далі – Суд) на пленарному засіданні 13 вересня 2023 року ухвалив Рішення у справі за конституційною скаргою Костіни Миколи Васильовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Бюджетного кодексу України (далі – Кодекс).
💬Зазначеним положенням Кодексу, зокрема, установлено, що норми і положення статей 50, 54 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ від 28 лютого 1991 року № 796 –XII (далі – Закон № 796) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Отже, предметом конституційного контролю в цій справі є положення пункту 26 розділу VІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Кодексу в частині застосування норм і положень статей 50, 54 Закону № 796.
🖇Закон № 796 є спеціальним, ним визначено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров’я, в тому числі порядок пенсійного забезпечення таких осіб, тому Суд наголошує, що соціальні гарантії для цієї категорії осіб, зокрема, розмір їх пенсійного забезпечення має встановлювати законодавець виключно в Законі № 796.
✍️У Рішенні зазначається, що Законом № 796 для встановлення пільг і компенсацій визначено чотири категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Порядок призначення державної та додаткової пенсій особам, віднесеним до категорії 1, врегульовано статтями 50, 54 Закону № 796.
Згідно зі статтею 54 Закону № 796 визначено державну пенсію особам, віднесеним до категорії 1 та у зв’язку з втратою годувальника. Цією ж статтею установлено розмір пенсії з інвалідності особам, віднесеним до категорії 1, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, а Кабінет Міністрів України визначає лише порядок призначення такої пенсії.
🔸Суд наголошує, що розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи не можуть залежати від наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування. Такі пенсії мають виплачуватися в порядку та розмірах визначених законом. При цьому розмір пенсій не може корегуватися Кабінетом Міністрів України в залежності від наявних фінансових ресурсів.
Оскільки, встановлення положенням пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Кодексу іншого, ніж у статті 54 Закону № 796, законодавчого регулювання спричиняє юридичну невизначеність під час застосування зазначених норм Кодексу та Закону № 796 позбавляє осіб, віднесених до категорії 1 можливості бути впевненими в отриманні гарантованої державної пенсії, адже їх виплати залежать від фінансових можливостей держави. Це на переконання Суду суперечить принципу верховенства права, встановленому частиною першою статті 8 Конституції України.
🔸Отже, Суд визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Кодексу у частині застосування статті 54 Закону № 796.
Водночас у Рішенні Суд визнав конституційним положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Бюджетного кодексу України у частині, за якою норми і положення статті 50 Закону України № 796 зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 50 Закону № 796 особам, віднесеним до категорії 1, призначають щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Оскільки стаття 50 Закону № 796 безпосередньо не встановлює розмірів щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 1 у Суду відсутні підстави вважати, що положення пункту 26 розділу VІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Кодексу в частині, за якою норми і положення статті 50 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, має ознаки невідповідності положенням частини першої статті 8 Конституції України.
🔹Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Кодексу у частині застосування статті 54 Закону № 796 є неконституційним. Також, Суд визнав таким, що відповідає Конституції України положення пункту 26 розділу VІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Кодексу в частині застосування норм і положень статті 50 Закону № 796.
Суддя-доповідач у цій справі – Віктор Кичун.
Текст Рішення та його резюме будуть оприлюднені на офіційному вебсайті Суду 14 вересня 2023 року.
http://surl.li/lbujz
Оскільки стаття 50 Закону № 796 безпосередньо не встановлює розмірів щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 1 у Суду відсутні підстави вважати, що положення пункту 26 розділу VІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Кодексу в частині, за якою норми і положення статті 50 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, має ознаки невідповідності положенням частини першої статті 8 Конституції України.
🔹Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Кодексу у частині застосування статті 54 Закону № 796 є неконституційним. Також, Суд визнав таким, що відповідає Конституції України положення пункту 26 розділу VІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Кодексу в частині застосування норм і положень статті 50 Закону № 796.
Суддя-доповідач у цій справі – Віктор Кичун.
Текст Рішення та його резюме будуть оприлюднені на офіційному вебсайті Суду 14 вересня 2023 року.
http://surl.li/lbujz
📌Суд розглядав справу про конституційність припису КУпАП, який встановлює відповідальність за адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті
📝Перший сенат #КСУ 13 вересня 2023 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Гасяка Віталія Валерійовича щодо відповідності Конституції України частини першої статті 14-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – Кодекс).
🗨️ Як зазначив суддя-доповідач у справі Олександр Петришин, заявник звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність Основному Закону України припис Кодексу, відповідно до якого адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою і третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, несе відповідальна особа – фізична особа, за якою зареєстровано транспортний засіб <…>.
🔹 Суддя-доповідач поінформував, що Віталій Гасяк був притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 132-1 Кодексу, згідно з якою „перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами тягне за собою накладення штрафу“. На заявника був накладений адміністративний штраф у розмірі 34 тис. грн.
🔸 Не погоджуючись із постановою у його справі, заявник звернувся до суду першої інстанції, який відмовив у задоволені позову щодо скасування цієї постанови. Суд апеляційної інстанції залишив скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. У своїй постанові суд вказав, зокрема, про відсутність у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів відомостей про належного користувача, які мав би надати заявник.
🔹 На думку автора клопотання, частина перша статті 14-3 Кодексу не відповідає Конституції України, оскільки порушує принцип індивідуалізації юридичної відповідальності та презумпції невинуватості особи.
🔸 Під час засідання суддя-доповідач повідомив, що з метою забезпечення повного й об’єктивного розгляду справи були надіслані запити до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Державної служби України з безпеки на транспорті, а також до низки закладів вищої освіти та наукових установ.
⚖️ У цій справі Суд перейшов до закритої частини пленарного засідання для ухвалення рішення.
👥 На пленарному засіданні були присутні представник суб’єкта права на конституційну скаргу Надія Щадей та постійний представник Верховної Ради України у Конституційному Суді України Максим Дирдін.
🎞️ Переглянути відкриту частину пленарного засідання можна на офіційному вебсайті Суду за посиланням: ⏩https://ccu.gov.ua/kategoriya/2023.
http://surl.li/lbura
📝Перший сенат #КСУ 13 вересня 2023 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Гасяка Віталія Валерійовича щодо відповідності Конституції України частини першої статті 14-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – Кодекс).
🗨️ Як зазначив суддя-доповідач у справі Олександр Петришин, заявник звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність Основному Закону України припис Кодексу, відповідно до якого адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою і третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, несе відповідальна особа – фізична особа, за якою зареєстровано транспортний засіб <…>.
🔹 Суддя-доповідач поінформував, що Віталій Гасяк був притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 132-1 Кодексу, згідно з якою „перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами тягне за собою накладення штрафу“. На заявника був накладений адміністративний штраф у розмірі 34 тис. грн.
🔸 Не погоджуючись із постановою у його справі, заявник звернувся до суду першої інстанції, який відмовив у задоволені позову щодо скасування цієї постанови. Суд апеляційної інстанції залишив скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. У своїй постанові суд вказав, зокрема, про відсутність у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів відомостей про належного користувача, які мав би надати заявник.
🔹 На думку автора клопотання, частина перша статті 14-3 Кодексу не відповідає Конституції України, оскільки порушує принцип індивідуалізації юридичної відповідальності та презумпції невинуватості особи.
🔸 Під час засідання суддя-доповідач повідомив, що з метою забезпечення повного й об’єктивного розгляду справи були надіслані запити до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Державної служби України з безпеки на транспорті, а також до низки закладів вищої освіти та наукових установ.
⚖️ У цій справі Суд перейшов до закритої частини пленарного засідання для ухвалення рішення.
👥 На пленарному засіданні були присутні представник суб’єкта права на конституційну скаргу Надія Щадей та постійний представник Верховної Ради України у Конституційному Суді України Максим Дирдін.
🎞️ Переглянути відкриту частину пленарного засідання можна на офіційному вебсайті Суду за посиланням: ⏩https://ccu.gov.ua/kategoriya/2023.
http://surl.li/lbura
✍️ #КСУ перевірить на конституційність припис КПК України, яким визначено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні окремих злочинів, застосовується винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою
📚Другий сенат Суду 13 вересня 2023 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглянув справу за конституційною скаргою Бичкова Сергія Андрійовича щодо відповідності Конституції України частини шостої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України (далі – Кодекс).
💬Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Віктор Городовенко зазначив, що заявник звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність приписам Конституції України частину шосту статті 176 Кодексу, згідно з якою „під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті‟.
Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається таке.
Заявнику було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 27, частиною другою статті 114-1 Кримінального кодексу України, „а саме: у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань, яке призвело до загибелі людей або інших тяжких наслідків, за попередньою змовою групою осіб“.
Слідчий суддя суду першої інстанції ухвалою від 9 березня 2023 року обрав стосовно підозрюваного Сергія Бичкова запобіжний захід у виді тримання під вартою до 7 травня 2023 року включно. Суд апеляційної інстанції залишив вказане рішення без змін.
🗞Автор клопотання визнає, що метою частини шостої статті 176 Кодексу, „є запобігання переховуванню від слідства і суду осіб, підозрюваних у злочинах проти національної та громадської безпеки, що під час дії воєнного стану є надзвичайно актуально‟, і зазначає, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини „окремі гарантії основоположних прав і свобод людини, що закріплені в Конвенції… можуть бути звужені з огляду на ступінь суспільної небезпеки певної категорії злочинів, зокрема, тероризму. При цьому важливим є те, щоб встановлення більш низького порогу цих гарантій не посягало на саму сутність прав і свобод людини, позбавляючи їх тим самим своєї цінності„.
Автор клопотання зазначає, що частина шоста статті 176 Кодексу не відповідає приписам статті 29 Конституції України, оскільки „фактично встановлено презумпцію, за якою наявність підозри у вчиненні окремих злочинів обумовлює виключну необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без права на застосування іншого запобіжного заходу“. На його думку, „цей підхід є дискримінаційним, оскільки ставить осіб, щодо яких застосовується такий запобіжний захід, у нерівні умови порівняно з тими особами, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні інших злочинів аналогічного ступеня тяжкості“.
Окрім цього, автор клопотання твердить, що оспорюваним приписом Кодексу „значно звужено обсяг права підозрюваних бути звільненими під час провадження, чим порушено частину другу статті 3, частини першу, другу статті 8, частину третю статті 22, частину першу статті 24, частини першу, другу статті 29 Конституції України“; „а також виключено судовий контроль за ув’язненням згаданої категорії підозрюваних, обвинувачених, оскільки суд не може брати до уваги визначені процесуальним законом ризики, що обумовлюють необхідність застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою“.
Суб’єкт права на конституційну скаргу переконаний, що за частиною шостою статті 176 Кодексу „підозрюваний, обвинувачений фактично позбавлений права заявити клопотання про звільнення з-під варти і застосування до нього альтернативного запобіжного заходу, оскільки, будучи закріпленим в чинному законі, у цій категорії кримінальних проваджень таке право, з огляду
📚Другий сенат Суду 13 вересня 2023 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглянув справу за конституційною скаргою Бичкова Сергія Андрійовича щодо відповідності Конституції України частини шостої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України (далі – Кодекс).
💬Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Віктор Городовенко зазначив, що заявник звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність приписам Конституції України частину шосту статті 176 Кодексу, згідно з якою „під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті‟.
Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається таке.
Заявнику було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 27, частиною другою статті 114-1 Кримінального кодексу України, „а саме: у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань, яке призвело до загибелі людей або інших тяжких наслідків, за попередньою змовою групою осіб“.
Слідчий суддя суду першої інстанції ухвалою від 9 березня 2023 року обрав стосовно підозрюваного Сергія Бичкова запобіжний захід у виді тримання під вартою до 7 травня 2023 року включно. Суд апеляційної інстанції залишив вказане рішення без змін.
🗞Автор клопотання визнає, що метою частини шостої статті 176 Кодексу, „є запобігання переховуванню від слідства і суду осіб, підозрюваних у злочинах проти національної та громадської безпеки, що під час дії воєнного стану є надзвичайно актуально‟, і зазначає, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини „окремі гарантії основоположних прав і свобод людини, що закріплені в Конвенції… можуть бути звужені з огляду на ступінь суспільної небезпеки певної категорії злочинів, зокрема, тероризму. При цьому важливим є те, щоб встановлення більш низького порогу цих гарантій не посягало на саму сутність прав і свобод людини, позбавляючи їх тим самим своєї цінності„.
Автор клопотання зазначає, що частина шоста статті 176 Кодексу не відповідає приписам статті 29 Конституції України, оскільки „фактично встановлено презумпцію, за якою наявність підозри у вчиненні окремих злочинів обумовлює виключну необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без права на застосування іншого запобіжного заходу“. На його думку, „цей підхід є дискримінаційним, оскільки ставить осіб, щодо яких застосовується такий запобіжний захід, у нерівні умови порівняно з тими особами, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні інших злочинів аналогічного ступеня тяжкості“.
Окрім цього, автор клопотання твердить, що оспорюваним приписом Кодексу „значно звужено обсяг права підозрюваних бути звільненими під час провадження, чим порушено частину другу статті 3, частини першу, другу статті 8, частину третю статті 22, частину першу статті 24, частини першу, другу статті 29 Конституції України“; „а також виключено судовий контроль за ув’язненням згаданої категорії підозрюваних, обвинувачених, оскільки суд не може брати до уваги визначені процесуальним законом ризики, що обумовлюють необхідність застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою“.
Суб’єкт права на конституційну скаргу переконаний, що за частиною шостою статті 176 Кодексу „підозрюваний, обвинувачений фактично позбавлений права заявити клопотання про звільнення з-під варти і застосування до нього альтернативного запобіжного заходу, оскільки, будучи закріпленим в чинному законі, у цій категорії кримінальних проваджень таке право, з огляду
на заборону застосування альтернативних запобіжних заходів, є фікцією“.
📝Суддя-доповідач також поінформував, що з метою забезпечення повного й об’єктивного розгляду справи та ухвалення Судом обґрунтованого рішення він направив запити до низки органів державної влади на наукових установ із проханням висловити позиції щодо питань, порушених у конституційній скарзі.
☑️Другий сенат дослідив матеріали справи на відкритій частині пленарного засідання та перейшов до закритої частини для ухвалення рішення.
На пленарному засіданні були присутні представник суб’єкта права на конституційну скаргу Олександр Бабіч та постійний Представник Верховної Ради України у Конституційному Суді України Максим Дирдін.
Переглянути пленарне засідання можна тут: http://surl.li/lbvbh
Більше: http://surl.li/lbvam
📝Суддя-доповідач також поінформував, що з метою забезпечення повного й об’єктивного розгляду справи та ухвалення Судом обґрунтованого рішення він направив запити до низки органів державної влади на наукових установ із проханням висловити позиції щодо питань, порушених у конституційній скарзі.
☑️Другий сенат дослідив матеріали справи на відкритій частині пленарного засідання та перейшов до закритої частини для ухвалення рішення.
На пленарному засіданні були присутні представник суб’єкта права на конституційну скаргу Олександр Бабіч та постійний Представник Верховної Ради України у Конституційному Суді України Максим Дирдін.
Переглянути пленарне засідання можна тут: http://surl.li/lbvbh
Більше: http://surl.li/lbvam
📚 Відбулися засідання Першого і Другого сенатів та колегій суддів: ухвалили рішення та ухвали
▪️ Другий сенат на закритій частині пленарного засідання розглядав справу за конституційними скаргами Стариченка Миколи Петровича, Гарлики Сергія Сергійовича, Петричука Олександра Анатолійовича, Остапенко Мар’яни Василівни, Менчинського Сергія Віталійовича щодо конституційності абзацу третього пункту 3 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури“ від 19 вересня 2019 року № 113–ІХ. У цій справі Суд ухвалив Рішення, яке оприлюднить на офіційному вебсайті 14 вересня ц.р.
Крім того, Другий сенат на закритій частині пленарного засідання продовжив розгляд справи за конституційною скаргою Оніщенка Руслана Ілліча щодо конституційності частини шостої статті 615 Кримінального процесуального кодексу України. Її розгляд Суд продовжить на одному з наступних пленарних засідань.
▪️ Окрім цього, Другий сенат на засіданні змінив форму конституційного провадження з письмової на усну у справі за конституційною скаргою Бухтоярової Оксани Василівни щодо конституційності абзацу п'ятнадцятого частини першої статті 1, підпункту „в“ пункту 2 частини першої статті 3, частини першої статті 45, частини першої статті 51-1 Закону України „Про запобігання корупції“, пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
У справі за конституційною скаргою Плескача В’ячеслава Юрійовича щодо конституційності частини третьої статті 57 Закону України ,,Про адвокатуру та адвокатську діяльність“ Другий сенат визначив форму розгляду справи – письмове провадження.
▪️ Цього ж дня відбулися засідання колегій суддів Першого сенату, на яких судді розглядали питання щодо відкриття конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами.
Більше на сайті Суду за посиланням: http://surl.li/lbvmf
▪️ Другий сенат на закритій частині пленарного засідання розглядав справу за конституційними скаргами Стариченка Миколи Петровича, Гарлики Сергія Сергійовича, Петричука Олександра Анатолійовича, Остапенко Мар’яни Василівни, Менчинського Сергія Віталійовича щодо конституційності абзацу третього пункту 3 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури“ від 19 вересня 2019 року № 113–ІХ. У цій справі Суд ухвалив Рішення, яке оприлюднить на офіційному вебсайті 14 вересня ц.р.
Крім того, Другий сенат на закритій частині пленарного засідання продовжив розгляд справи за конституційною скаргою Оніщенка Руслана Ілліча щодо конституційності частини шостої статті 615 Кримінального процесуального кодексу України. Її розгляд Суд продовжить на одному з наступних пленарних засідань.
▪️ Окрім цього, Другий сенат на засіданні змінив форму конституційного провадження з письмової на усну у справі за конституційною скаргою Бухтоярової Оксани Василівни щодо конституційності абзацу п'ятнадцятого частини першої статті 1, підпункту „в“ пункту 2 частини першої статті 3, частини першої статті 45, частини першої статті 51-1 Закону України „Про запобігання корупції“, пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
У справі за конституційною скаргою Плескача В’ячеслава Юрійовича щодо конституційності частини третьої статті 57 Закону України ,,Про адвокатуру та адвокатську діяльність“ Другий сенат визначив форму розгляду справи – письмове провадження.
▪️ Цього ж дня відбулися засідання колегій суддів Першого сенату, на яких судді розглядали питання щодо відкриття конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами.
Більше на сайті Суду за посиланням: http://surl.li/lbvmf
☑️Конституційний Суд України оприлюднив Рішення щодо соціального захисту громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи
#КСУ оприлюднив ухвалене 13 вересня 2023 року Рішення у справі за конституційною скаргою Костіни Миколи Васильовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Бюджетного кодексу України.
▶️Рішення за посиланням: http://surl.li/lcpfj
▶️Резюме Рішення: http://surl.li/lcpfb
#КСУ оприлюднив ухвалене 13 вересня 2023 року Рішення у справі за конституційною скаргою Костіни Миколи Васильовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Бюджетного кодексу України.
▶️Рішення за посиланням: http://surl.li/lcpfj
▶️Резюме Рішення: http://surl.li/lcpfb
⚖️ #КСУ визнав неконституційним припис Закону щодо винагороди прокурорів
📚Другий сенат Конституційного Суду України (далі – Суд) на пленарному засіданні 13 вересня 2023 року ухвалив Рішення у справі за конституційними скаргами Стариченка Миколи Петровича, Гарлики Сергія Сергійовича, Петричука Олександра Анатолійовича, Остапенко Мар’яни Василівни, Менчинського Сергія Віталійовича щодо конституційності абзацу третього пункту 3 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури“ від 19 вересня 2019 року № 113–ІХ (далі – Закон № 113–ІХ).
📑Суб’єкти права на конституційну скаргу порушили перед Судом питання щодо конституційності абзацу третього пункту 3 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення“ Закону № 113–ІХ, відповідно до якого винагороду прокурорів мав установлювати Кабінет Міністрів України своєю постановою, тоді як перед тим це питання регулював Закон.
🔹Суд констатував, що нове місце прокуратури в системі органів державної влади та стандарти незалежності прокурорів, яких Україна має додержувати як член Ради Європи, вимагають від держави забезпечити захист гарантій незалежності прокурорів рівносильно, як це зроблено для суддів.
🔸Суд указав, що врегулювання законом, а не підзаконним актом, питання винагороди прокурорів становить гарантію забезпечення їх незалежності, унеможливлює втручання органів виконавчої влади в діяльність прокуратури. Інакше це становитиме недодержання принципу поділу влади.
🔹Суд зазначив, що Верховна Рада України запровадила неоднакове регулювання оплати праці прокурорів, фактично поділивши їх на дві категорії: одній з яких винагороду виплачують відповідно до Закону № 1697–VII; другій – винагороду визначено підзаконним нормативним актом, а саме постановою Кабінету Міністрів України.
Таку відмінність у ставленні до прокурорів, які мають єдиний юридичний статус, не можна вважати об’єктивно виправданою, а тому вона є дискримінаційною.
🔸Прокуратуру інституційно віднесено до системи правосуддя. Визначені статтею 131-1 Конституції України функції та юридичний статус прокуратури, а також установлений Законом № 1697–VII статус прокурора та обсяг гарантій його незалежності становлять єдину систему гарантій незалежності прокуратури як інституції загалом, так і окремого прокурора зокрема. Отже, Верховна Рада України ще раніше створила підстави для впевненості прокурорів у тому, що їхній статус (і відповідно його невіддільні елементи), як і статус суддів, захищено нормативними актами вищого, ніж підзаконного, рівня). Суд звернув увагу на те, що одночасна дія актів права того самого рівня, які неоднаково регулюють те саме питання – винагороду прокурора – не відповідає вимозі юридичної визначеності як складникові правовладдя.
☑️З наведеного в рішенні Суду обґрунтовання випливає, що оспорений припис Закону № 113–IX не відповідає Конституції України в частині:
➖ статті 6 (через несумісність із принципом поділу влади);
➖ статті 8 (через створення юридичної невизначеності, що є недодержанням принципу верховенства права/правовладдя);
➖ статті 24 (через дискримінаційний підхід до питання винагороди прокурорів);
➖ статті 41 (через порушення права особи на власність).
Судді-доповідачі у справі – Сергій Головатий, Віктор Городовенко та Галина Юровська.
Рішення ➡️ https://ccu.gov.ua/docs/6352
http://surl.li/lcwju
📚Другий сенат Конституційного Суду України (далі – Суд) на пленарному засіданні 13 вересня 2023 року ухвалив Рішення у справі за конституційними скаргами Стариченка Миколи Петровича, Гарлики Сергія Сергійовича, Петричука Олександра Анатолійовича, Остапенко Мар’яни Василівни, Менчинського Сергія Віталійовича щодо конституційності абзацу третього пункту 3 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури“ від 19 вересня 2019 року № 113–ІХ (далі – Закон № 113–ІХ).
📑Суб’єкти права на конституційну скаргу порушили перед Судом питання щодо конституційності абзацу третього пункту 3 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення“ Закону № 113–ІХ, відповідно до якого винагороду прокурорів мав установлювати Кабінет Міністрів України своєю постановою, тоді як перед тим це питання регулював Закон.
🔹Суд констатував, що нове місце прокуратури в системі органів державної влади та стандарти незалежності прокурорів, яких Україна має додержувати як член Ради Європи, вимагають від держави забезпечити захист гарантій незалежності прокурорів рівносильно, як це зроблено для суддів.
🔸Суд указав, що врегулювання законом, а не підзаконним актом, питання винагороди прокурорів становить гарантію забезпечення їх незалежності, унеможливлює втручання органів виконавчої влади в діяльність прокуратури. Інакше це становитиме недодержання принципу поділу влади.
🔹Суд зазначив, що Верховна Рада України запровадила неоднакове регулювання оплати праці прокурорів, фактично поділивши їх на дві категорії: одній з яких винагороду виплачують відповідно до Закону № 1697–VII; другій – винагороду визначено підзаконним нормативним актом, а саме постановою Кабінету Міністрів України.
Таку відмінність у ставленні до прокурорів, які мають єдиний юридичний статус, не можна вважати об’єктивно виправданою, а тому вона є дискримінаційною.
🔸Прокуратуру інституційно віднесено до системи правосуддя. Визначені статтею 131-1 Конституції України функції та юридичний статус прокуратури, а також установлений Законом № 1697–VII статус прокурора та обсяг гарантій його незалежності становлять єдину систему гарантій незалежності прокуратури як інституції загалом, так і окремого прокурора зокрема. Отже, Верховна Рада України ще раніше створила підстави для впевненості прокурорів у тому, що їхній статус (і відповідно його невіддільні елементи), як і статус суддів, захищено нормативними актами вищого, ніж підзаконного, рівня). Суд звернув увагу на те, що одночасна дія актів права того самого рівня, які неоднаково регулюють те саме питання – винагороду прокурора – не відповідає вимозі юридичної визначеності як складникові правовладдя.
☑️З наведеного в рішенні Суду обґрунтовання випливає, що оспорений припис Закону № 113–IX не відповідає Конституції України в частині:
➖ статті 6 (через несумісність із принципом поділу влади);
➖ статті 8 (через створення юридичної невизначеності, що є недодержанням принципу верховенства права/правовладдя);
➖ статті 24 (через дискримінаційний підхід до питання винагороди прокурорів);
➖ статті 41 (через порушення права особи на власність).
Судді-доповідачі у справі – Сергій Головатий, Віктор Городовенко та Галина Юровська.
Рішення ➡️ https://ccu.gov.ua/docs/6352
http://surl.li/lcwju
❗️ Друзі! Раді повідомити, що вийшла друком дев’ятнадцята книга збірника „Конституційний Суд України. Рішення. Висновки. 2021–2022“.
📚 Ця книга містить 23 рішення Конституційного Суду України, що їх Суд ухвалив у 2021–2022 роках. У виданні опубліковано резюме рішень англійською мовою, а також окремі думки суддів Конституційного Суду України стосовно цих актів.
📄 У рішеннях сформульовано засадничі юридичні позиції, зокрема, щодо державного суверенітету та національної безпеки України, як-от:
☑️ щодо статусу та функціонування української мови як державної;
☑️ щодо заборони трансляції фільмів, вироблених фізичними та юридичними особами держави-агресора, та за участю осіб, яких внесено до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці;
☑️ щодо обов’язкового зазначення повної назви релігійних організацій (об’єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України.
📚 Також книга містить й інші важливі рішення Конституційного Суду України стосовно окремих аспектів юридичної відповідальності; непорушності права власності; захисту гарантованих Конституцією України прав на працю, на житло; соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, військовослужбовців, захисників і захисниць України, державних службовців тощо.
🔹 Зазначимо, що в усіх рішеннях Конституційний Суд України застосовував питомо українську правничу термінологію.
🔹 Переконані, що ця книга буде корисною для державних службовців, працівників органів публічної влади, науковців, викладачів, студентів юридичних закладів вищої освіти, а також усіх, хто цікавиться практикою органу конституційної юрисдикції та розвитком конституційного права в Україні.
📚 Ця книга містить 23 рішення Конституційного Суду України, що їх Суд ухвалив у 2021–2022 роках. У виданні опубліковано резюме рішень англійською мовою, а також окремі думки суддів Конституційного Суду України стосовно цих актів.
📄 У рішеннях сформульовано засадничі юридичні позиції, зокрема, щодо державного суверенітету та національної безпеки України, як-от:
☑️ щодо статусу та функціонування української мови як державної;
☑️ щодо заборони трансляції фільмів, вироблених фізичними та юридичними особами держави-агресора, та за участю осіб, яких внесено до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці;
☑️ щодо обов’язкового зазначення повної назви релігійних організацій (об’єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України.
📚 Також книга містить й інші важливі рішення Конституційного Суду України стосовно окремих аспектів юридичної відповідальності; непорушності права власності; захисту гарантованих Конституцією України прав на працю, на житло; соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, військовослужбовців, захисників і захисниць України, державних службовців тощо.
🔹 Зазначимо, що в усіх рішеннях Конституційний Суд України застосовував питомо українську правничу термінологію.
🔹 Переконані, що ця книга буде корисною для державних службовців, працівників органів публічної влади, науковців, викладачів, студентів юридичних закладів вищої освіти, а також усіх, хто цікавиться практикою органу конституційної юрисдикції та розвитком конституційного права в Україні.