Знищені книги в Охматдиті
Весь тиждень я їжджу в Охматдит, допомагаю, волонтерю. Тому взагалі мало пишу тут.
І я ніяк не можу спокійно думати ось про що.
Іграшки і книги.
Дуже багато серед завалів було знайдено дитячих книг і іграшок. Зараз вони просто лежать на вулиці, бо їх витягнули зі зруйнованого відділення токсикології.
Ми брали їх на тачки (з супермаркетів навезли достатньо таких тачок і це дуже зручно перевозити понівечене майно) і возили в приміщення бібліотеки, де вони можуть висохнути.
Ці книги могли б допомагати дітям ставати краще і щасливіше. Але вони знищені.
Так, зараз говорять багато про саму атаку, про колосальні втрати.
Але ця деталь не дає мені заспокоїтись.
На фото - ціла тачка книг, які спочатку були завалені, а потім залиті водою. Таких тачок було багато, не тільки з книгами, звісно, але книг багато.
Єдине, що можна з ними зробити - це в музей, показувати наслідки війни (чув, що в Охматдиті таке хочуть зробити). По суті, вони знищені.
Багато з цих книг — від фондів, волонтерів, деякі писали мені про це в особисті. Наша культура, яка знищується ракетами.
Боляче. Дуже боляче це бачити.
Але те, як всі ми зібрались за цей тиждень дає мені величезну надію, що ми вистоїмо. Стільки, скільки буде потрібно.
@BagnenkoText
Весь тиждень я їжджу в Охматдит, допомагаю, волонтерю. Тому взагалі мало пишу тут.
І я ніяк не можу спокійно думати ось про що.
Іграшки і книги.
Дуже багато серед завалів було знайдено дитячих книг і іграшок. Зараз вони просто лежать на вулиці, бо їх витягнули зі зруйнованого відділення токсикології.
Ми брали їх на тачки (з супермаркетів навезли достатньо таких тачок і це дуже зручно перевозити понівечене майно) і возили в приміщення бібліотеки, де вони можуть висохнути.
Ці книги могли б допомагати дітям ставати краще і щасливіше. Але вони знищені.
Так, зараз говорять багато про саму атаку, про колосальні втрати.
Але ця деталь не дає мені заспокоїтись.
На фото - ціла тачка книг, які спочатку були завалені, а потім залиті водою. Таких тачок було багато, не тільки з книгами, звісно, але книг багато.
Єдине, що можна з ними зробити - це в музей, показувати наслідки війни (чув, що в Охматдиті таке хочуть зробити). По суті, вони знищені.
Багато з цих книг — від фондів, волонтерів, деякі писали мені про це в особисті. Наша культура, яка знищується ракетами.
Боляче. Дуже боляче це бачити.
Але те, як всі ми зібрались за цей тиждень дає мені величезну надію, що ми вистоїмо. Стільки, скільки буде потрібно.
@BagnenkoText
Forwarded from Психологи пишуть: Юнг, Фром, Ялом, Франкл, Адлер, Олпорт, Хорні, Роджерс (Володимир 🇺🇦 Багненко)
Ми, колишні мешканці концентраційних таборів, пам’ятаємо людей, які ходили між бараками, заспокоюючи інших, віддаючи останній шматок хліба. Нехай їх було лише декілька, але їхня поведінка – незаперечний доказ, що людину можна позбавити всього, крім єдиного: останньої людської свободи – обирати власне ставлення до будь-яких наявних обставин, обирати власний шлях.
Віктор Франкл
@FamousPsychologists
Віктор Франкл
@FamousPsychologists
Цей канал, «Психологи пишуть» — є одним з моїх улюблених. Я створив його рік тому, бо багато вивчав думок різних психологів. І подумав, а чому б не зібрати їх всі в одному місці, на одному каналі, окремо, бо цей канал - це авторський, а той буде - з думками відомих психологів.
Поступово він доріс майже до 1000 без усіляких зусиль.
Віктор Франкл, Еріх Фромм, Карл Юнг, Зігмунд Фрейд, Фріц Перлз, Карен Хорні, Гордон Олпорт - всі вони є на цьому каналі і їх думки:
✅ про любов і відносини
✅ про зрілість
✅ про розвиток і індивідуацію
✅ про залежності і розлади
Запрошую вас долучитись. Я особисто підбираю цікаві цитати, які чипляють. Як от цитата вище від Віктора Франкла, що ми самі обираємо власне ставлення до будь-яких проблем і ситуацій. Зараз це особливо потрібно нам, українцям.
Обіцяю - буде ще більше цікавого!
t.me/FamousPsychologists
Поступово він доріс майже до 1000 без усіляких зусиль.
Віктор Франкл, Еріх Фромм, Карл Юнг, Зігмунд Фрейд, Фріц Перлз, Карен Хорні, Гордон Олпорт - всі вони є на цьому каналі і їх думки:
✅ про любов і відносини
✅ про зрілість
✅ про розвиток і індивідуацію
✅ про залежності і розлади
Запрошую вас долучитись. Я особисто підбираю цікаві цитати, які чипляють. Як от цитата вище від Віктора Франкла, що ми самі обираємо власне ставлення до будь-яких проблем і ситуацій. Зараз це особливо потрібно нам, українцям.
Обіцяю - буде ще більше цікавого!
t.me/FamousPsychologists
Telegram
Психологи пишуть: Юнг, Фром, Ялом, Франкл, Адлер, Олпорт, Хорні, Роджерс
Кращі думки кращих психологів світу!
Звʼязок, питання, співпраця: @bgnnk
Звʼязок, питання, співпраця: @bgnnk
Дуже повільно читаю Толкіна.
По-перше, перед сном так втомлююсь, що мало часу читаю. Ще й тиждень присвятив Охматдиту.
По-друге, заважає екранізація Пітера Джексона. Бо я постійно порівнюю і в книзі багато що подобається більше, але деякі деталі в фільмі показані дуже класно.
Але є і по-третє. Насолоджуюсь кожною сторінкою і обдумую. Бо для мене «Володар перснів» - це велика в усіх сенсах метафора на наше житті і цивілізацію, яка стикнулась з великим злом.
Наприклад, в одній сцені Гальдір, один з ельфів Лотлорієну каже Братству персня, що дороги назад немає, в тому числі через Морію, там орки зайняли всі проходи (з фільму це не є очевидним). Є тільки вперед - виконати місію. Неймовірно сильна думка. Думаю останні дні багато про це.
А що ви читаєте цими вихідними? Діліться! :)
P.S. Сфотографував, залишилось сторінок 30-40.
@bagnenkoText
По-перше, перед сном так втомлююсь, що мало часу читаю. Ще й тиждень присвятив Охматдиту.
По-друге, заважає екранізація Пітера Джексона. Бо я постійно порівнюю і в книзі багато що подобається більше, але деякі деталі в фільмі показані дуже класно.
Але є і по-третє. Насолоджуюсь кожною сторінкою і обдумую. Бо для мене «Володар перснів» - це велика в усіх сенсах метафора на наше житті і цивілізацію, яка стикнулась з великим злом.
Наприклад, в одній сцені Гальдір, один з ельфів Лотлорієну каже Братству персня, що дороги назад немає, в тому числі через Морію, там орки зайняли всі проходи (з фільму це не є очевидним). Є тільки вперед - виконати місію. Неймовірно сильна думка. Думаю останні дні багато про це.
А що ви читаєте цими вихідними? Діліться! :)
P.S. Сфотографував, залишилось сторінок 30-40.
@bagnenkoText
Як вам читається і взагалі працюється в спеку?
Я відчуваю, що мені сильно важче зосереджуватись.
Мозок наче плавлений сирок.
Готую серію постів про важкі стани і ПТСР читаю зараз цю книгу від військової психологині (дуже крута), але так повільно, наче я ніколи букви не бачив.
А у вас як?
@bagnenkoText
Я відчуваю, що мені сильно важче зосереджуватись.
Мозок наче плавлений сирок.
Готую серію постів про важкі стани і ПТСР читаю зараз цю книгу від військової психологині (дуже крута), але так повільно, наче я ніколи букви не бачив.
А у вас як?
@bagnenkoText
Ця книга — найкраща, щоб краще зрозуміти українську літературу, на моє переконання.
Вчора в Києві була така очікувана злива, але мені треба було підписати примірник «Пригод української літератури» у Ростислава Семківа!
Книгу підписав!
Тепер вона очікує на переможця! До речі, купити зараз її не так і просто.
🎉 Подаруємо цей скарб щасливчику!
Умови прості:
☀️ бути підписником каналів Закнижжя! та Перехресні стежки.
☀️ поставити + під ЦИМ дописом на каналі Закнижжя!👈 (тиць);
☀️ надіслати цей допис подрузі/другу.
☝️Підписка перевірятиметься! Переможця оголосимо вже 25 липня.
P.S. В першому коментарі - відео з книгою, яка вона гарна всередині і приємна на дотик.
@bagnenkoText
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Детективи в моєму житті
Читаю детектив вперше за довгі роки. Дякую книжковому клубу. Після Агати Крісті, яку я колись прочитав майже всю, я занурився в інші жанри.
І ця книжка «N1 автора детективних жанрів» йшла повільно і важко, аж тут в спільному чаті книжкового клубу підкинули дрова в мій читацький інтерес. Як на мене — забагато деталей відволікає, але тут дуже цікаво вплетено мистецтво і картини Клода Моне, і це цікаво.
І вже зараз читається легше і подобається.
Сьогодні ввечері я в Бучі, після відвідин шпиталю для військових тут вирішив і зупинитись, люблю нові місця для читання, тихенький спів ластівок супроводжує швидкий розвиток сюжету. Завтра книжковий клуб, готуюсь.
А які детективи ви б порадили, від яких не відірватись?
@bagnenkoText
Читаю детектив вперше за довгі роки. Дякую книжковому клубу. Після Агати Крісті, яку я колись прочитав майже всю, я занурився в інші жанри.
І ця книжка «N1 автора детективних жанрів» йшла повільно і важко, аж тут в спільному чаті книжкового клубу підкинули дрова в мій читацький інтерес. Як на мене — забагато деталей відволікає, але тут дуже цікаво вплетено мистецтво і картини Клода Моне, і це цікаво.
І вже зараз читається легше і подобається.
Сьогодні ввечері я в Бучі, після відвідин шпиталю для військових тут вирішив і зупинитись, люблю нові місця для читання, тихенький спів ластівок супроводжує швидкий розвиток сюжету. Завтра книжковий клуб, готуюсь.
А які детективи ви б порадили, від яких не відірватись?
@bagnenkoText
Канів і перетин з читанням Володаря Перснів
Сьогодні я в Каневі.
Тут неймовірні види, Дніпро тут і справді «реве та стогне», і кручі неймовірні, як писав класик.
Зранку з другом пішли в довгий похід на каяках.
І якраз почав читати Володаря Перснів, другу частину.
Головні герої теж на човнах, ідуть через Андуін, величну і потужну ріку. Вони тільки розділились.
Трохи відчуваю себе в книзі, з такими видами.
Діліться, що читаєте ви?
@bagnenkoText
Сьогодні я в Каневі.
Тут неймовірні види, Дніпро тут і справді «реве та стогне», і кручі неймовірні, як писав класик.
Зранку з другом пішли в довгий похід на каяках.
І якраз почав читати Володаря Перснів, другу частину.
Головні герої теж на човнах, ідуть через Андуін, величну і потужну ріку. Вони тільки розділились.
Трохи відчуваю себе в книзі, з такими видами.
Діліться, що читаєте ви?
@bagnenkoText
Канів і Шевченкова гора
Іноді хочеться написати про щось навколокультурне і корисне
Сьогодні про Канів.
Так вийшло, що мої класні друзі живуть в Каневі. Давно запрошували мене до себе.
Ми походили на каяку. Так як я з Херсону - то каякінг - це наш місцевий народний спорт, мабуть діти з 3 років вже ходять і веслують
Це було захопливе видовище. Бо в якийсь момент там, де мала бути вода - її не було. І ми тягнули каяк.
Але це була цікава і весела пригода. (додав трохи відео і фото в коментарях)
А ще побував на Тарасовій горі - місці поховання Тараса Григоровича Шевченко.
Історія поховання дуже цікава. Трохи фактів
У червні 1859 року в Україну (він її не бачив вже 12 років) повертається Тарас Шевченко. Він відвідує свого друга Михайла Максимовича — першого ректора Київського університету, який жив на хуторі неподалік Канева на лівому березі Дніпра. В тиші Михайлової гори Тарас Шевченко часто сидів під п'ятисотлітнім дубом, який зберігся досьогодні і називається «дубом Шевченка». Звідти він милувався канівськими горами. Був Шевченко і в містах та селах повіту: Пекарях, Луці, Межирічі. Намалював пейзажі «Коло Канева», «В Межиріччі».
Поет мріяв поселитися на одній з канівських гір. Тут, сподівався Шевченко, залишать його недуги. Він навіть намалював кілька проектів хати з широкою світлицею, а разом з управителем поміщика Парчевського i землеміром на високому березі Дніпра виміряв ділянку під неї. Відомо 2 фасади, п'ять схематичних планів хати та один — комори. Всі написані Шевченком власноруч. Але мрії про одужання та придбання землі не здійснилися. Після повернення в маєток Максимовича Шевченка втретє заарештували, а після кількаразових допитів зобов'язали повернутися до Петербурга. 10 березня 1861 року Шевченко помер. В кількох поезіях поет згадував свою нездійсненну мрію поселитися на березі Дніпра.
Коли Тарас Григорович помер - питань, де його поховати, як ви розумієте не було.
І з Петербурга його тіло доставили в Київ, а потім і в Канів. Вже в 1861 його там і поховали.
Там стояв звичайний дерев’яний хрест. А люди ходили на паломництво туди дуже і дуже активно, згодом люди насипали на могилі Шевченка курган, наносили каміння і укріпили поховання, поставили дубовий хрест, який з часом підгнив і впав.
Тільки в 1884 поставили чавунний.
Те, як все виглядає зараз - це результат боротьби з бюрократією, яка була всі ці роки.
Зараз тут є і музей, і великий гарний парк навкруги і заповідна територія.
На відео трохи показую, як тут все в 2024.
Навіщо нам це знати?
Бо це наша культура і Тарас Григорович був багато де, але хотів жити саме тут. Подивіться на ці види.
Іноді хочеться не тільки про книги, а і про важливі культурні явища нашої країни. Як вам такі матеріали, якщо будуть тут іноді?
@bagnenkoText
Іноді хочеться написати про щось навколокультурне і корисне
Сьогодні про Канів.
Так вийшло, що мої класні друзі живуть в Каневі. Давно запрошували мене до себе.
Ми походили на каяку. Так як я з Херсону - то каякінг - це наш місцевий народний спорт, мабуть діти з 3 років вже ходять і веслують
Це було захопливе видовище. Бо в якийсь момент там, де мала бути вода - її не було. І ми тягнули каяк.
Але це була цікава і весела пригода. (додав трохи відео і фото в коментарях)
А ще побував на Тарасовій горі - місці поховання Тараса Григоровича Шевченко.
Історія поховання дуже цікава. Трохи фактів
У червні 1859 року в Україну (він її не бачив вже 12 років) повертається Тарас Шевченко. Він відвідує свого друга Михайла Максимовича — першого ректора Київського університету, який жив на хуторі неподалік Канева на лівому березі Дніпра. В тиші Михайлової гори Тарас Шевченко часто сидів під п'ятисотлітнім дубом, який зберігся досьогодні і називається «дубом Шевченка». Звідти він милувався канівськими горами. Був Шевченко і в містах та селах повіту: Пекарях, Луці, Межирічі. Намалював пейзажі «Коло Канева», «В Межиріччі».
Поет мріяв поселитися на одній з канівських гір. Тут, сподівався Шевченко, залишать його недуги. Він навіть намалював кілька проектів хати з широкою світлицею, а разом з управителем поміщика Парчевського i землеміром на високому березі Дніпра виміряв ділянку під неї. Відомо 2 фасади, п'ять схематичних планів хати та один — комори. Всі написані Шевченком власноруч. Але мрії про одужання та придбання землі не здійснилися. Після повернення в маєток Максимовича Шевченка втретє заарештували, а після кількаразових допитів зобов'язали повернутися до Петербурга. 10 березня 1861 року Шевченко помер. В кількох поезіях поет згадував свою нездійсненну мрію поселитися на березі Дніпра.
Коли Тарас Григорович помер - питань, де його поховати, як ви розумієте не було.
І з Петербурга його тіло доставили в Київ, а потім і в Канів. Вже в 1861 його там і поховали.
Там стояв звичайний дерев’яний хрест. А люди ходили на паломництво туди дуже і дуже активно, згодом люди насипали на могилі Шевченка курган, наносили каміння і укріпили поховання, поставили дубовий хрест, який з часом підгнив і впав.
Тільки в 1884 поставили чавунний.
Те, як все виглядає зараз - це результат боротьби з бюрократією, яка була всі ці роки.
Зараз тут є і музей, і великий гарний парк навкруги і заповідна територія.
На відео трохи показую, як тут все в 2024.
Навіщо нам це знати?
Бо це наша культура і Тарас Григорович був багато де, але хотів жити саме тут. Подивіться на ці види.
Іноді хочеться не тільки про книги, а і про важливі культурні явища нашої країни. Як вам такі матеріали, якщо будуть тут іноді?
@bagnenkoText