Радянський Союз: факти про створення:
30 грудня 1922 року чотири радянські республіки – Росія, Україна, Білорусія та Закавказька федерація (до складу якої входили Грузія, Вірменія та Азербайджан) – підписали договір про утворення СРСР. Це був юридичний акт, який закріпив те, що більшовики вже фактично контролювали військовим шляхом після перемоги у Громадянській війні 1917–1922 років.
Чому це сталося?
Після розпаду Російської імперії та хаосу революції і війни більшовики опинились при владі на величезній території з різними народами, мовами та економіками. Об'єднання давало централізований контроль над ресурсами, армією та промисловістю. Офіційно декларувалась рівноправність республік і право на самовизначення, але реально вся влада концентрувалась у Москві та в руках Комуністичної партії.
Суть конструкції:
СРСР був федерацією лише на папері. Республіки мали власні уряди, гімни та навіть формальне право виходу з союзу, проте жодного разу до 1991 року цим правом скористатись не вдалось. Єдина партія, єдина армія, централізована планова економіка – ось реальна основа держави.
Наслідки:
Протягом наступних десятиліть СРСР перетворився на одну з двох світових наддержав, провів індустріалізацію, виграв Другу світову війну, але паралельно організував масові репресії, штучний голод, депортації цілих народів і десятиліттями тримав половину Європи під своїм впливом. У грудні 1991 року союз розпався так само юридично, як і був створений – підписанням документа. Fifteen держав стали незалежними, серед них і Україна.
30 грудня 1922 року чотири радянські республіки – Росія, Україна, Білорусія та Закавказька федерація (до складу якої входили Грузія, Вірменія та Азербайджан) – підписали договір про утворення СРСР. Це був юридичний акт, який закріпив те, що більшовики вже фактично контролювали військовим шляхом після перемоги у Громадянській війні 1917–1922 років.
Чому це сталося?
Після розпаду Російської імперії та хаосу революції і війни більшовики опинились при владі на величезній території з різними народами, мовами та економіками. Об'єднання давало централізований контроль над ресурсами, армією та промисловістю. Офіційно декларувалась рівноправність республік і право на самовизначення, але реально вся влада концентрувалась у Москві та в руках Комуністичної партії.
Суть конструкції:
СРСР був федерацією лише на папері. Республіки мали власні уряди, гімни та навіть формальне право виходу з союзу, проте жодного разу до 1991 року цим правом скористатись не вдалось. Єдина партія, єдина армія, централізована планова економіка – ось реальна основа держави.
Наслідки:
Протягом наступних десятиліть СРСР перетворився на одну з двох світових наддержав, провів індустріалізацію, виграв Другу світову війну, але паралельно організував масові репресії, штучний голод, депортації цілих народів і десятиліттями тримав половину Європи під своїм впливом. У грудні 1991 року союз розпався так само юридично, як і був створений – підписанням документа. Fifteen держав стали незалежними, серед них і Україна.
ꑭ ТериторіяБезПропаганди 44 ⊕
Степан Андрійович Бандера (1 січня 1909 - 15 жовтня 1959) це український політичний діяч, революціонер і ідеолог українського національного руху. Народився як зазначено вище 1 січня (видно до цього українці себе добре вели, раз їм такий подарунок дістався)…
Пост про Степана Бандеру від соратників з історичного крила ТНУ
❤1
Forwarded from ꑭ Політичне Крило Товариство Націоналістів України ꑭ
Сама велика помилка українського народу...● Період правління володимира зеленського та його адміністрації триває сім років і, за оцінками значної частини суспільства, характеризується як час зради інтересів України. Зобов'язання щодо забезпечення миру, протидії корупції та реалізації кадрових змін виявилися джерелом розчарування для багатьох громадян. Замість системних трансформацій спостерігається серія політичних скандалів, призначення на посади на основі лояльності та постійні компроміси, що викликають сумніви. Спроби закриття САП та НАБУ, стали одною з найбільш руйнівних дій, що зривають рожеві окуляри з корінням.
● Держава понесла значні втрати через управлінські помилки, непрофесіоналізм та відсутність чіткої стратегії,бо замість неї ключовим аспектом виступала виключно власна вигода, ні про яку суспільну думку й думки не було.Задоволення потреб вузького кола осіб, було основною метою не лише зеленського, та його шісток, а й >70% політичних партій.Україна потребує чесної влади, відповідальності та реальних дій, а не лише гучних гасел.
● Історія звісно повторюється, але краще хай повторюється проривна демократична політика Княгині Ольги аніж багатовіковий гніт України, при цьому абсолютно постійний, як і внутрішній, так і зовнішній.Звісно зараз ми не здатні зробити нічого, аби змінити владу проте вже зараз є важливим не залишатися осторонь та робити відповідні висновки.
P.S пост був написаний 9 радником ТНУ - Ліптоном
Політичне крило ꑭ Історичне Крило ꑭ Соціальне Крило ꑭ Чат ꑭ Зв'язок
Telegram
ꑭ Політичне Крило Товариство Націоналістів України ꑭ
ꑭ Товариство Націоналістів України ꑭ -
політична організація, спрямована на поширення націоналізму серед молоді. Заснована 09.12.25.
t.me/RadicalNationalistsofUkraine?direct - зв'язок
Слава Україні!
Слава Нації!
Слава українському Нaціоналізму!
політична організація, спрямована на поширення націоналізму серед молоді. Заснована 09.12.25.
t.me/RadicalNationalistsofUkraine?direct - зв'язок
Слава Україні!
Слава Нації!
Слава українському Нaціоналізму!
Мао Цзедун. Частина перша.
Мао Цзедун народився 26 грудня 1893 року в китайському селі Шаошань. Його родина за сільськими мірками була досить забезпеченою. Батько був суворим землевласником-конфуціанцем, а мати - буддисткою. Сам Мао в дитинстві також сповідував буддизм, проте згодом відмовився від релігії. Юнаком він здобув класичну початкову освіту в місцевій школі, яку залишив у 13 років.
Вдома хлопець зовсім не любив працювати фізично, через що постійно сварився з батьками, а весь вільний час присвячував улюбленій справі - читанню книжок. Батько намагався приборкати сина традиційним способом - одружити його. Однак Мао відмовився навіть торкатися своєї дружини і пізніше стверджував, що ніколи не визнавав цей шлюб. Незабаром після весілля він втік із дому та близько пів року прожив у знайомого безробітного студента, продовжуючи багато читати.
Попри напружені стосунки, коли восени 1910 року юний Цзедун зажадав грошей на продовження освіти, батько Мао Ічан не зміг відмовити і оплатив синові навчання в Дуньшанській початковій школі вищого ступеня. У цьому закладі Мао часто недолюблювали однокласники, але це не заважало йому старанно вчитися та знайомитися із зарубіжною історією.
Сіньхайську революцію Мао застав у місті Чанша. Він став свідком кровопролиття і навіть пів року служив у армії провінції, проте згодом залишив службу, щоб знову продовжити навчання в Першій провінційній середній школі. Втім, і там він не затримався надовго. Мао присвятив себе самоосвіті: упродовж пів року він займався в Хунаньській провінційній бібліотеці, приділяючи основну увагу географії, історії та філософії.
Згодом він влаштувався на роботу в бібліотеку Пекінського університету, де познайомився з Лі Дачжао - одним із засновників Комуністичної партії Китаю, який і зацікавив Мао ідеями марксизму. Свою політичну діяльність Мао Цзедун розпочав у 1919 році, ставши комуністом у підпіллі.Взимку 1920 року він відвідує Пекін у складі делегації від Національних зборів провінції Хунань, яка вимагала відставки корумпованого та жорстокого губернатора Чжан Цзіньяо, проте місія не мала успіху. Згодом Мао взяв участь в установчому з'їзді КПК, хоча від участі у другому з'їзді його усунули. Пізніше КПК була змушена укласти союз із Гоміньданом - Мао підтримав цю ідею на третьому з'їзді партії. Проте згодом між Гоміньданом та комуністами виникли конфлікти, що призвели до війни.
У 1927 році Чан Кайші віддав наказ знищувати комуністів. Водночас, згідно з планом партії, у провінції Хунань комуністи підняли повстання, яке швидко придушила місцева влада. У Цзянсі вони заснували першу республіку, що згодом охопила до 10 районів із населенням у кілька мільйонів осіб. Армія Гоміньдану здійснювала регулярні каральні походи на ці території.
До 1934 року становище республіки значно погіршилося, тому угруповання з близько 100 тисяч осіб під проводом Мао було змушене здійснити «Великий похід». Вони подолали близько 8000 км крізь гори та болота Китаю. До кінцевої точки дісталося значно менше людей - багато хто дезертирував або загинув від боїв, хвороб, голоду та холоду. Ті, хто вижив, стали основною силою КПК.
Під час японсько-китайської війни комуністи та Гоміньдан знову були змушені стати союзниками, створивши єдиний фронт. Гоміньдан прийняв на себе основний удар і був ослаблений - Мао скористався цим, почавши ліквідовувати конкурентів та зміцнювати власний вплив. До кінця 1940-х років Мао контролював більшу частину Китаю. 30 вересня 1949 року він став головою Центрального народного уряду, а наступного дня була проголошена Китайська Народна Республіка.
Вся влада опинилася в руках Мао Цзедуна, який почав формувати нову ідеологічну модель - маоїзм. Першою країною, що визнала КНР, став СРСР. Мао розбудовував державу за радянським зразком. Пізніше китайський лідер особисто зустрівся у Москві зі Сталіним. Мао вважав себе лідером навіть більшого масштабу, ніж Сталін, проте приховував це на перемовинах, тоді як у Москві китайців сприймали як «молодших братів».
Мао Цзедун народився 26 грудня 1893 року в китайському селі Шаошань. Його родина за сільськими мірками була досить забезпеченою. Батько був суворим землевласником-конфуціанцем, а мати - буддисткою. Сам Мао в дитинстві також сповідував буддизм, проте згодом відмовився від релігії. Юнаком він здобув класичну початкову освіту в місцевій школі, яку залишив у 13 років.
Вдома хлопець зовсім не любив працювати фізично, через що постійно сварився з батьками, а весь вільний час присвячував улюбленій справі - читанню книжок. Батько намагався приборкати сина традиційним способом - одружити його. Однак Мао відмовився навіть торкатися своєї дружини і пізніше стверджував, що ніколи не визнавав цей шлюб. Незабаром після весілля він втік із дому та близько пів року прожив у знайомого безробітного студента, продовжуючи багато читати.
Попри напружені стосунки, коли восени 1910 року юний Цзедун зажадав грошей на продовження освіти, батько Мао Ічан не зміг відмовити і оплатив синові навчання в Дуньшанській початковій школі вищого ступеня. У цьому закладі Мао часто недолюблювали однокласники, але це не заважало йому старанно вчитися та знайомитися із зарубіжною історією.
Сіньхайську революцію Мао застав у місті Чанша. Він став свідком кровопролиття і навіть пів року служив у армії провінції, проте згодом залишив службу, щоб знову продовжити навчання в Першій провінційній середній школі. Втім, і там він не затримався надовго. Мао присвятив себе самоосвіті: упродовж пів року він займався в Хунаньській провінційній бібліотеці, приділяючи основну увагу географії, історії та філософії.
Згодом він влаштувався на роботу в бібліотеку Пекінського університету, де познайомився з Лі Дачжао - одним із засновників Комуністичної партії Китаю, який і зацікавив Мао ідеями марксизму. Свою політичну діяльність Мао Цзедун розпочав у 1919 році, ставши комуністом у підпіллі.Взимку 1920 року він відвідує Пекін у складі делегації від Національних зборів провінції Хунань, яка вимагала відставки корумпованого та жорстокого губернатора Чжан Цзіньяо, проте місія не мала успіху. Згодом Мао взяв участь в установчому з'їзді КПК, хоча від участі у другому з'їзді його усунули. Пізніше КПК була змушена укласти союз із Гоміньданом - Мао підтримав цю ідею на третьому з'їзді партії. Проте згодом між Гоміньданом та комуністами виникли конфлікти, що призвели до війни.
У 1927 році Чан Кайші віддав наказ знищувати комуністів. Водночас, згідно з планом партії, у провінції Хунань комуністи підняли повстання, яке швидко придушила місцева влада. У Цзянсі вони заснували першу республіку, що згодом охопила до 10 районів із населенням у кілька мільйонів осіб. Армія Гоміньдану здійснювала регулярні каральні походи на ці території.
До 1934 року становище республіки значно погіршилося, тому угруповання з близько 100 тисяч осіб під проводом Мао було змушене здійснити «Великий похід». Вони подолали близько 8000 км крізь гори та болота Китаю. До кінцевої точки дісталося значно менше людей - багато хто дезертирував або загинув від боїв, хвороб, голоду та холоду. Ті, хто вижив, стали основною силою КПК.
Під час японсько-китайської війни комуністи та Гоміньдан знову були змушені стати союзниками, створивши єдиний фронт. Гоміньдан прийняв на себе основний удар і був ослаблений - Мао скористався цим, почавши ліквідовувати конкурентів та зміцнювати власний вплив. До кінця 1940-х років Мао контролював більшу частину Китаю. 30 вересня 1949 року він став головою Центрального народного уряду, а наступного дня була проголошена Китайська Народна Республіка.
Вся влада опинилася в руках Мао Цзедуна, який почав формувати нову ідеологічну модель - маоїзм. Першою країною, що визнала КНР, став СРСР. Мао розбудовував державу за радянським зразком. Пізніше китайський лідер особисто зустрівся у Москві зі Сталіним. Мао вважав себе лідером навіть більшого масштабу, ніж Сталін, проте приховував це на перемовинах, тоді як у Москві китайців сприймали як «молодших братів».
Мао Цзедун. Частина друга.
СРСР допомагав Китаю розбудовувати промисловість: до країни направляли радянських фахівців і робітників, а китайських студентів приймали на навчання до радянських закладів. Паралельно Мао Цзедун проводив радикальну аграрну реформу. Землю масово вилучали у землевласників та заможних селян через публічні суди й страти. Спочатку її роздали біднякам, щоб завоювати лояльність народу, проте згодом держава фактично відібрала її назад, загнавши селян у комуни, де люди стали безправними гвинтиками системи.
Будь-який спротив політиці КПК жорстоко придушувався. Аби виявити прихованих противників режиму, Мао розгорнув кампанію гласності, дозволивши громадянам вільно висловлювати критику та ідеї. У відповідь люди почали масово надсилати листи, виходити на мітинги та демонстрації. Однак уже в липні 1957 року Мао наказав згорнути кампанію: почалися політичні переслідування тисяч людей, а найактивніших опозиціонерів відправили на каторгу. Репресії лише набирали обертів.
Десталінізація в СРСР викликала у Мао неприязнь і тривогу. Він побоювався, що на хвилі критики культу особи Сталіна, який був його натхненником, його власні позиції також похитнуться. У листопаді 1957 року Мао вдруге й востаннє відвідав СРСР. Після цієї поїздки відносини між країнами охололи: Мао звинуватив нове радянське керівництво у відступі від «істинного комунізму» і проголосив, що Китай має йти власним шляхом.
Цей курс втілився в кампанію Великий стрибок — один із найтрагічніших та найамбітніших періодів в історії країни. Масштабний соціально-економічний експеримент згодом призвів до катастрофічних наслідків для всього Китаю. Основна ідея «Великого стрибка» полягала у стрімкому перетворенні аграрної країни на індустріальну державу за надзвичайно короткий термін шляхом тотальної колективізації та мобілізації людського ресурсу. Селян об’єднували у народні комуни, де скасовувалася приватна власність, а побут ставав повністю спільним - аж до закриття домашніх кухонь на користь громадських їдалень.
Одним із найабсурдніших символів цієї епохи стала кампанія з виплавки сталі у кустарних печах: звичайних селян змушували плавити домашнє начиння, сільськогосподарський інвентар та металобрухт, сподіваючись наздогнати Велику Британію за обсягами виробництва металу. Результатом стала поява низькоякісного чавуну, непридатного для промислового використання, у той час як поля залишалися необробленими через нестачу робочих рук.
Паралельно розгорнулася боротьба з «чотирма шкідниками», зокрема горобцями, що призвело до екологічного дисбалансу та навали гусені, яка знищила залишки врожаю. Поєднання управлінського хаосу, фальсифікації звітів про «рекордні врожаї» та природних катаклізмів призвело до Великого китайського голоду, який забрав життя десятків мільйонів людей.
Цей період продемонстрував, як ідеологічний фанатизм і нехтування економічними законами можуть призвести до гуманітарної катастрофи планетарного масштабу. Події «Великого стрибка» залишили глибокий шрам у пам'яті китайського народу та змусили керівництво країни згодом радикально переглянути методи управління державою.
СРСР допомагав Китаю розбудовувати промисловість: до країни направляли радянських фахівців і робітників, а китайських студентів приймали на навчання до радянських закладів. Паралельно Мао Цзедун проводив радикальну аграрну реформу. Землю масово вилучали у землевласників та заможних селян через публічні суди й страти. Спочатку її роздали біднякам, щоб завоювати лояльність народу, проте згодом держава фактично відібрала її назад, загнавши селян у комуни, де люди стали безправними гвинтиками системи.
Будь-який спротив політиці КПК жорстоко придушувався. Аби виявити прихованих противників режиму, Мао розгорнув кампанію гласності, дозволивши громадянам вільно висловлювати критику та ідеї. У відповідь люди почали масово надсилати листи, виходити на мітинги та демонстрації. Однак уже в липні 1957 року Мао наказав згорнути кампанію: почалися політичні переслідування тисяч людей, а найактивніших опозиціонерів відправили на каторгу. Репресії лише набирали обертів.
Десталінізація в СРСР викликала у Мао неприязнь і тривогу. Він побоювався, що на хвилі критики культу особи Сталіна, який був його натхненником, його власні позиції також похитнуться. У листопаді 1957 року Мао вдруге й востаннє відвідав СРСР. Після цієї поїздки відносини між країнами охололи: Мао звинуватив нове радянське керівництво у відступі від «істинного комунізму» і проголосив, що Китай має йти власним шляхом.
Цей курс втілився в кампанію Великий стрибок — один із найтрагічніших та найамбітніших періодів в історії країни. Масштабний соціально-економічний експеримент згодом призвів до катастрофічних наслідків для всього Китаю. Основна ідея «Великого стрибка» полягала у стрімкому перетворенні аграрної країни на індустріальну державу за надзвичайно короткий термін шляхом тотальної колективізації та мобілізації людського ресурсу. Селян об’єднували у народні комуни, де скасовувалася приватна власність, а побут ставав повністю спільним - аж до закриття домашніх кухонь на користь громадських їдалень.
Одним із найабсурдніших символів цієї епохи стала кампанія з виплавки сталі у кустарних печах: звичайних селян змушували плавити домашнє начиння, сільськогосподарський інвентар та металобрухт, сподіваючись наздогнати Велику Британію за обсягами виробництва металу. Результатом стала поява низькоякісного чавуну, непридатного для промислового використання, у той час як поля залишалися необробленими через нестачу робочих рук.
Паралельно розгорнулася боротьба з «чотирма шкідниками», зокрема горобцями, що призвело до екологічного дисбалансу та навали гусені, яка знищила залишки врожаю. Поєднання управлінського хаосу, фальсифікації звітів про «рекордні врожаї» та природних катаклізмів призвело до Великого китайського голоду, який забрав життя десятків мільйонів людей.
Цей період продемонстрував, як ідеологічний фанатизм і нехтування економічними законами можуть призвести до гуманітарної катастрофи планетарного масштабу. Події «Великого стрибка» залишили глибокий шрам у пам'яті китайського народу та змусили керівництво країни згодом радикально переглянути методи управління державою.
Мао Цзедун. Частина третя. Влітку 1966 року на заклик Мао почали формуватися загони хунвейбінів («червоногвардійців») зі студентів та школярів, яких називали охоронцями революції. Їх навчали військової справи кадровослужбовці армії: до кожної групи з 20–30 осіб прикріплювали щонайменше одного військового, а по всій країні створювалися пункти прийому молодих активістів.
Ці загони формували для того, щоб переслідувати, калічити та вбивати всіх, хто не виявляв лояльності до ідей Мао Цзедуна. Першими жертвами стали викладачі: в університетах влаштовували масові судилища. Професорів, які нібито не поділяли поглядів Мао, принижували, били, катували та навіть викидали з вікон. Щоб ніщо не відволікало молодь від «боротьби», навчальні заклади закрили на пів року.
Хунвейбіни часто займалися мародерством, проте заарештовувати їх було суворо заборонено. Вони могли зупинити людину на вулиці просто за «закордонний» одяг чи незвичну зачіску, влаштовуючи публічні приниження на площах. Під час Культурної революції було знищено більшу частину культурної спадщини Китаю: спалювали безцінні книги, руйнували стародавні храми, а інтелігенцію піддавали фізичним розправам.
Трагедія завершилася тим, що коли хаос став некерованим, влада просто позбулася своїх «захисників». Мільйони молодих людей відправили у віддалені райони на виснажливі сільськогосподарські роботи, залишивши їх без освіти та майбутнього. Культурна революція тривала з 1966 по 1976 рік і стала одним із найжорстокіших експериментів у людській історії. Лише після смерті Мао Китай розпочав довгий шлях відновлення та реформ.
Ці загони формували для того, щоб переслідувати, калічити та вбивати всіх, хто не виявляв лояльності до ідей Мао Цзедуна. Першими жертвами стали викладачі: в університетах влаштовували масові судилища. Професорів, які нібито не поділяли поглядів Мао, принижували, били, катували та навіть викидали з вікон. Щоб ніщо не відволікало молодь від «боротьби», навчальні заклади закрили на пів року.
Хунвейбіни часто займалися мародерством, проте заарештовувати їх було суворо заборонено. Вони могли зупинити людину на вулиці просто за «закордонний» одяг чи незвичну зачіску, влаштовуючи публічні приниження на площах. Під час Культурної революції було знищено більшу частину культурної спадщини Китаю: спалювали безцінні книги, руйнували стародавні храми, а інтелігенцію піддавали фізичним розправам.
Трагедія завершилася тим, що коли хаос став некерованим, влада просто позбулася своїх «захисників». Мільйони молодих людей відправили у віддалені райони на виснажливі сільськогосподарські роботи, залишивши їх без освіти та майбутнього. Культурна революція тривала з 1966 по 1976 рік і стала одним із найжорстокіших експериментів у людській історії. Лише після смерті Мао Китай розпочав довгий шлях відновлення та реформ.
❤1
Молдавська Радянська Соціалістична Республіка. Частина 1. Як утворилася? Цей момент настав завдяки таємній змові двох диктаторів - Гітлера та Сталіна, які у серпні 1939 року підписали пакт Молотова-Ріббентропа. У секретному протоколі до цього пакту підкреслювався інтерес СРСР до Бессарабії. Вже в червні 1940 року СРСР висунув Румунії ультиматум з вимогою негайно звільнити територію. Румунська армія відступила без бою, щоб уникнути повної катастрофи, і вже за кілька днів радянські танки були в Кишиневі. 2 серпня 1940 року сталінське керівництво офіційно проголосило створення Молдавської РСР, але зробило це шляхом дуже специфічного втручання в кордони - вони відрізали від Бессарабії вихід до моря та деякі райони, передавши їх Україні, а натомість приєднали до нової республіки вузьку смужку Придністров’я, створивши таким чином максимально неоднорідну державу. Наслідки цього виявилися катастрофічними для місцевого населення, оскільки радянська система миттєво принесла з собою репресивну машину. Одразу після створення МРСР розпочалися масові депортації нелояльних людей яких вивозили цілими ешелонами до Казахстану та Сибіру. Після війни ситуація лише погіршилася, бо насильницька колективізація призвела до страшного голоду 1946-1947 років, який викосив значну частину сільського населення. Паралельно з цим йшла агресивна русифікація та спроби стерти будь-який зв’язок з румунською культурою, навіть алфавіт примусово змінили на кирилицю. Найгіршим спадком стало штучне об’єднання територій з різною історією в одних кордонах, що після розпаду СРСР вибухнуло кривавим конфліктом у Придністров’ї та є проблемою і досі. Ці кордони, накреслені олівцем Сталіна у 1940 році, до сьогодні залишаються незагоєною раною та головною перешкодою для спокійного розвитку сучасної Молдови.Окремої уваги заслуговує ідеологічна операція з винайдення народу який нібито не має нічого спільного з румунами. Радянські історики роками писали підручники, де доводили, що молдовани завжди мріяли про союз з Росією, а період перебування у складі Румунії подавався виключно як «чорна окупація». Навіть класиків літератури сортували - тих, хто писав про спільне коріння, забороняли, а інших редагували під потреби партії. Цей інтелектуальний контроль був настільки потужним, що навіть після відновлення незалежності питання мови та ідентичності залишалося головним болем для суспільства.
Товариство Правих Наше об'єднання спрямоване на зближення всіх правих. Ми шануємо традиції нашої Nації та закликаємо і вам вшановувати їх. Усі праві повинні триматися купки, задля спільної мети.
Наша спільна ціль - це процвітання нашої країни, Nації, це поширення правих ідей серед молоді України та захист людей від лівої пропаганди. Наше об'єднання бориться з кацапським, ліберальним та лівим впливом на українців. Разом ми досягнемо мрії нашої нації
Ми за Nацію, ми за любов до нашої країни, ми за соборність, ми за те, щоб не забувати нашу мову, культуру, національну самоідентичність...
Слава Україні!
Слава Нації!
Слава Правим!
P.S Ми підтримуємо усіх правих окрім нацистів та фашистів.
Націоналістам, консерваторам - ми раді. Нацизм тільки знище нашу Націю.
https://t.me/addlist/ol3N7VtF1ikyYjli
@Nationalist192 - для приєднання
Чому частина українців в ХІХ ст вважали себе малоросами, та чому ця думка змінилася? ● Сьогодні слово "малорос" є для нас дуже образливим та принижуючим , але раніше все було складніше. Тоді це не було образою - це була офіційна назва наших земель у складі російської імперії. Деякі люди того часу часто жили у стані "подвійної лояльності" бо вони могли писати листи рідною мовою та поважати свою культуру, але в політичному сенсі вважали себе частиною великої монархії.Малоросам відводилася роль "молодшого брата" - етнографічної групи з власними піснями, кухнею та говіркою, але без права на політичну самостійність чи власну літературну мову. Для багатьох статус малороса був зручним компромісом, який дозволяв будувати кар'єру в імперських структурах, зберігаючи при цьому свою культурну особливість.
● Лише згодом, коли імперія почала жорстко обмежувати права української мови та культури, стало зрозуміло, що "малоросійство" це пастка, яка розмиває ідентичність . Саме тоді інтелігенція почала активно просувати назву "Українець" не просто як назву мешканця території, а як символ свідомого політичного вибору та незалежності від будь-яких імперських міфів.
● Також наші письменники та інші діячі змінили правила гри. Тарас Шевченко вивів українську мову з сільської хати на рівень світової поезії, показавши, що ми маємо право на гнів і власну волю. Іван Франко, Михайло Драгоманов, Леся Українка та інші перетворили культуру на політичну зброю. Вони пояснили: ми не додаток до сусідів, ми - окремий національний організм. Завдяки їм бути «малоросом» стало просто соромно, це стало синонімом меншовартості.Українці почали усвідомлювати свою силу. Землевласники, підприємці та інтелігенція бачили, як ресурси їхньої землі викачуються в імперський центр. З’явилося розуміння: тільки власна держава дасть можливість бути господарями на своїй землі, а не вічними прохачами.
P.S пост був написаний сьомим радником ТНУ - Сітісом
ꑭ Політичне крило ꑭ Соціальне крило ꑭ Історичне крило ꑭ Музичне крило ꑭ Чат ꑭ Зв'язок ꑭ
❤1
Forwarded from nationalistㅤ19ㅤ2
Товариство Правих Наше об'єднання спрямоване на зближення всіх правих. Ми шануємо традиції нашої Nації та закликаємо і вам вшановувати їх. Усі праві повинні триматися купки, задля спільної мети.
Наша спільна ціль - це процвітання нашої країни, Nації, це поширення правих ідей серед молоді України та захист людей від лівої пропаганди. Наше об'єднання бориться з кацапським, ліберальним та лівим впливом на українців. Разом ми досягнемо мрії нашої нації
Ми за Nацію, ми за любов до нашої країни, ми за соборність, ми за те, щоб не забувати нашу мову, культуру, національну самоідентичність...
Слава Україні!
Слава Нації!
Слава Правим!
P.S Ми підтримуємо усіх правих окрім нацистів та фашистів.
Націоналістам, консерваторам - ми раді. Нацизм тільки знище нашу Націю.
https://t.me/addlist/ol3N7VtF1ikyYjli
@Nationalist192 - для приєднання
❤1🌚1
У 1648 року Богдан Хмельницький здійснив один із найрадикальніших і найсміливіших дипломатичних кроків в українській історії, уклавши в Бахчисараї військово-політичний союз із кримським ханом Іслямом III Ґераєм. На порозі великого повстання проти Речі Посполитої гетьман чітко усвідомлював головну слабкість козацького війська яка була у відсутності регулярної, швидкої та професійної кінноти. Кримське ханство володіло саме такою силою, і Хмельницький зміг зіграти на геополітичних амбіціях Бахчисарая, який прагнув максимально послабити Варшаву та убезпечити власні північні кордони. Для хана цей альянс став можливістю отримати величезні фінансові ресурси у вигляді військових трофеїв, викупу за знатних полонених, а також визнання з боку козаків, які зобов'язалися не нападати на татарські улуси і навіть залишили в заручниках сина гетьмана, Тимоша Хмельницького.Результати цього союзу виявилися приголомшливими та миттєвими. Вже навесні 1648 року об'єднане козацько-татарське військо під командуванням самого Хмельницького та легендарного кримського полководця Тугай-бея вщент розгромило коронну армію у битвах під Жовтими Водами та Корсунем, а згодом і під Пилявцями. Татарська кіннота забезпечувала козакам стратегічну перевагу бо вона вела блискавичну розвідку, перехоплювала гонців, деморалізувала ворога раптовими фланговими ударами та, що найважливіше, ефективно переслідувала відступаючих поляків, перетворюючи їхні відступи на панічну втечу. Цей тандем за кілька місяців повністю ліквідував військову присутність Речі Посполитої на українських землях і заклав міцний фундамент для побудови нової козацької держави - Гетьманщини.Однак цей тріумфальний альянс із самого початку мав у собі глибоке внутрішнє протиріччя, оскільки стратегічні цілі союзників кардинально розходилися. Богдану Хмельницькому була потрібна сильна, незалежна держава і повна перемога над польською короною, тоді як Кримському ханству поява на своїх кордонах нового могутнього християнського сусіда була абсолютно невигідною. Геополітична доктрина Бахчисарая полягала у підтриманні хиткого балансу сил - татари прагнули, щоб козаки і поляки максимально виснажували один одного в нескінченній війні, роблячи обидві сторони слабкими та залежними від волі хана. Як тільки Хмельницький наближався до остаточного розгрому Речі Посполитої, Іслям III Ґерай одразу ж вступав у переговори з польським королем, рятуючи його від катастрофи.Цей цинічний політичний розрахунок призвів до ряду трагічних для України подій, перша з яких сталася влітку 1649 року під Зборовом, коли хан під загрозою переходу на бік поляків змусив Хмельницького зупинити переможний наступ і підписати компромісний Зборівський договір. Найбільша ж трагедія розігралася у червні 1651 року під Берестечком, де в розпал вирішальної битви кримське військо раптово знялося з позицій і залишило поле бою ,що призвело до жахливої поразки козацької армії та підписання принизливого Білоцерківського миру. Попри це, навіть після таких важких ударів Хмельницький не розірвав зв'язків з Кримом, і вже у 1652 році козаки разом із татарами взяли реванш під Батогом, повністю знищивши відбірне польське військо.Союз Хмельницького з Кримським ханством став прикладом холодної, прагматичної дипломатії, де не було місця щирій дружбі, а керували виключно інтереси. Гетьман діяв як далекоглядний державний діяч свого часу, адже без татарської кавалерії Національно-визвольна війна, скоріш за все, була б придушена у перші ж місяці. Водночас цей альянс продемонстрував українцям жорстокий урок міжнародної політики - надмірна залежність від союзника, який переслідує власні егоїстичні цілі, неминуче веде до політичних пасток і змушує шукати нові противаги на міжнародній арені.
Forwarded from ꑭ Марш 44 🜨
Сьогодні, 4 червня, Україна вшановує пам’ять маленьких янголів, чиї життя безжально забрала російська агресія.Вони мали б сьогодні сміятися, бігати, будувати плани на літо, ходити до школи і стати частиною майбутнього нашої країни. Натомість їхні імена назавжди закарбовані у страшній статистиці війни. Життя кожної дитини - це цілий всесвіт, який було знищено. Ми не маємо права забути. Ми не маємо права пробачити!!!