Кордони 1991 року не потрібні.

Навіть не тому, що "міжнародного порядку", до якого вони ідейно привʼязані, вже не існує. Справа в іншому. Конкретні кордони держави повинні реалізовувати інтерес Nації, а не навпаки.

Саме тому коли в нас зʼявиться можливість - військова, економічна, політична тощо - відновлення України до "кордонів 1991 року", мислити треба стратегічно. Ворог не залишить нас в спокої, якщо ми вийдемо на уявні лінії, накреслені на старих мапах.

Безпека українських дітей потребує більшого. Як мінімум "пояса безпеки" поза "материковою Україною". Крім того, мова йде й про відновлення історичної справедливості. Курщина, Кубань, Донщина тощо етнічно й світоглядно-політично завжди тяжіли до України.

Якщо мислити категоріями крові та грунту, швидко стає зрозумілим, наскільки важливо ніколи не відмовлятись від свого.

Написав Олексій Рейнс "Консул", письменник RAINSHOUSE.com ꑭ

Нова лекція в Гутірці Консула ꑭ

Життя циклічне, як і сезони природи. Близиться новий етап - осіннє рівнодення. Про цю астрономічно-світоглядну подію та її значення в європейській традиції поговоримо вже наступного тижня.

Нагадую: лекції проводяться в аудіо-форматі в Nашому чаті. Доповідь читатиме хорунжий організації «Центурія» друг Сармат.

Час: 23 Вересня о 20.00
Місце: голосовий чат Гутірки (інвайт на вступ)

Написав Олексій Рейнс "Консул", письменник RAINSHOUSE.com ꑭ

В старих історичних книгах часто можна побачити термін "Український Пʼємонт". Це метафора, яку вживають для опису Галичини та її міста-столиці Львова.

Аналогія привʼязана до італійського королівства Пʼємонт - регіону, з которого в свій час розпочалось велике повстання, вигнання чужинців та створення однієї держави Італії. Українці, особливо в кінці 19 століття, мріяли про те ж саме, і на роль свого національного "Пʼємонту" призначили саме Галичину. Особливо цей термін активно популяризовував історик Михайло Грушевський, майбутній голова Центральної Ради УНР.

Галичина дійсно і тоді, і згодом відігравала роль невичерпного джерела, де ідея про українську незалежність та соборність зберігалась та плекалась. Ворожа ненависть до Nашої Галичини з цим і повʼязана.

Мешканці Галичини, незважаючи на всі лихоліття бездержавності, ніколи не забували про свою національність. І не тікали в крайність регіональності, містячкової ідентичності, завжди усвідомлюючи себе частиною однієї Nації, що неодмінно здобуде свою соборну українську державу, від Сяну по Кавказ.

Написав Олексій Рейнс "Консул", письменник RAINSHOUSE.com ꑭ

1 Жовтня є святом державним, 14 Жовтня залишається святом націоналістичним. Значно важливіше, аби українці любили й поважали своїх захисників не пару раз на рік в конкретні дати, а завжди. І не лише на словах.

Вшануйте полеглих, подякуйте живим захисникам та захисницям - тим, хто заради України віддає всіх себе.

Написав Олексій Рейнс "Консул", письменник RAINSHOUSE.com ꑭ

Сьогодні Микола Кравченко "Крук" посмертно нагороджений орденом "За мужність" III ступеня.

За особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.

Круку тричі:
ꑭ Слава!
ꑭ Слава!
ꑭ Слава!

Шевченко та Достоєвський.

Говорячи про діячів минулого, ми часто забуваємо, що вони буквально жили в один й той самий час. І не просто жили - були знайомі.

Тарас Шевченко та Федір Достоєвський зналися не заочно, а особисто. Твори один одного не коментували - принаймні, публічно і так, аби свідоцтва дійшли до нашого часу. Проте залишився спогад про їх спільні літературні читання. Зокрема, за демонстративно ображеним відгуком літераторки Єлени Штакеншнейдер:

"
...Вот, век изучай и все не поймешь то, что называют публикой. Шевченко она так приняла, точно он гений, сошедший в залу Пассажа прямо с небес. Едва он успел войти, как начали хлопать, топать, кричать. Бедный певец совсем растерялся. Думаю, что неистовый шум этот относился не столько лично к Шевченку, сколько был демонстрацией. Чествовали мученика, пострадавшего за правду. Но ведь Достоевский еще больший мученик за ту же правду. Уж будем все, за что они страдали, называть правдой, хотя я и не знаю хорошенько, за что они страдали, довольно, что страдали. Шевченко был только солдатом, Достоевский был в Сибири, на каторге. Между тем Шевченка ошеломили овациями, а Достоевскому хлопали много, но далеко не так. Вот и разбери...
"

Означений літературний вечір відбувся 21 Листопада 1860 року в Санкт-Петербургі, тобто говорити про "ангажованість" публіки не приходиться. Один з авторів після смерті став забороненим, інший - пропагованим правлячим режимом. І тим здобув собі глобальні позиції в літературі.

В цьому головна й різниця.

Написав Олексій Рейнс "Консул", письменник RAINSHOUSE.com ꑭ

В день народження Петра Болбочана вкотре нагадую - українцям варто більше концентруватись в своїй історичній памʼяті не на поразках, а на перемогах. Думка проста, проте досі не загальноприйнята. Від того й продовжуються плекатись комплекси національної слабкості всупереч культу національної сили.

В 1918 році під командуванням Болбочана українці визволили Крим. Не дипломатією і не милістю окупантів, а збройним чином. Саме такі перемоги з минулого повинні надихати всіх Nас на звершнення в майбутньому.

Написав Олексій Рейнс "Консул", письменник RAINSHOUSE.com ꑭ

Нова лекція в Гутірці Консула ꑭ

Трагічна історія життя полковника Петра Болбочана не надто відома широкому суспільству. Офіцер з чистим сумлінням, визволитель Криму, він впав жертвою політичного інтриганства. Нездоланний для ворогів, військовик загинув від руки своїх.

Реабілітований в історичній український памʼяті, нині він є одним з національних героїв. Чим Болбочан заслужив подібне ставлення за життя та особливо після смерті - поговоримо вже в середу.

Нагадую: лекції проводяться в аудіо-форматі в Nашому чаті. Доповідь читатиме хорунжий Львівського осередку організації "Центурія", друг Ферум.

Час: 7 Жовтня о 19.00
Місце: голосовий чат Гутірки (інвайт на вступ)

Написав Олексій Рейнс "Консул", письменник RAINSHOUSE.com ꑭ

Тарас Шевченко ніколи особисто не зустрічався з Миколою Гоголем, про що дуже шкодував. В ньому він бачив свого ідейного сподвижника і в 1844 році навіть написав адресований йому вірш, де є такі слова:

"
Ти смієшся, а я плачу,
Великий мій друже.
А що вродить з того плачу?
Богилова, брате...
Не заревуть в Україні
Вольнії гармати.
Не заріже батько сина,
Своєї дитини,
За честь, славу, за братерство,
За волю Вкраїни.
Не заріже: викохає,
Та й продасть в різницю
Москалеві. Це б то, бачиш,
Лепта удовиці
Престолові-отечеству
Та німоті плата.
Нехай, брате. А ми будем
Сміяться та плакать.
"

Обидва українські митці мали спільних друзів в Санкт-Петербурзі, проте з різних обставин вони так й не поспілкувались навіть по переписці.

Що думав Гоголь про творчість Кобзаря, ми не знаємо - жодних нотаток Микола Васильович не залишив. Існують сторонні посмертні спогади літератора Данилевського, де він начебто наводить слова Гоголя про засудження Шевченка та заклик "писать исключительно по-русски". Проте Данилевський був відомий своїми проросійськими та про-царськими поглядами, і публіцистику використовував для пропаганди "єдімой і нєдєлімой", тому довіряти йому не варто.

Історично саме Шевченко та Гоголь відіграли ключову роль у фіксації української ідентичності в літературі. З тією різницею, що один нині є загальновизнаним пророком, а інший - через зусилля росіян та меншовартісних українців - нині фактично вичавлений на периферію українського культурного життя.

Написав Олексій Рейнс "Консул", письменник RAINSHOUSE.com ꑭ