Чи знаєте ви різницю між токсичним позитивом (сірі фрази) та реалістичним оптимізмом (кольорові фрази)?
Виявляється, що завчені фрази підтримки погано з нею справляються, а деколи - шкодять. Тому пропоную позбуватися сірих фраз і побільше вживати фраз кольорових😉
Токсичний позитив:
☁️негатив тобі не допоможе
☁️лише позитивна енергетика
☁️тобі перейде
☁️інші мають набагато гірші проблеми
☁️посміхнися, сльозами горю не зарадиш
☁️мисли позитивно
Реалістичний оптимізм:
☀️важливо не залишати це всередині. я можу якось полегшити цей процес?
☀️люблю тебе попри все
☀️твоя сила допоможе тобі подолати це
☀️ти не сам_а, у тебе є підтримка, яка допоможе
☀️плакати - це нормально, усі плачуть. хочеш серветку чи обійми?
☀️зараз усе складно. хочеш про це поговорити чи зробимо щось необтяжливе?
❗️Важливо❗️Ці фрази - лише орієнтир, завдяки якому, ви зможете знайти слова справжньої підтримки (ну і в оригіналі вони звучать краще, перекладачка з мене така собі).
Бережіть себе❤️
Виявляється, що завчені фрази підтримки погано з нею справляються, а деколи - шкодять. Тому пропоную позбуватися сірих фраз і побільше вживати фраз кольорових😉
Токсичний позитив:
☁️негатив тобі не допоможе
☁️лише позитивна енергетика
☁️тобі перейде
☁️інші мають набагато гірші проблеми
☁️посміхнися, сльозами горю не зарадиш
☁️мисли позитивно
Реалістичний оптимізм:
☀️важливо не залишати це всередині. я можу якось полегшити цей процес?
☀️люблю тебе попри все
☀️твоя сила допоможе тобі подолати це
☀️ти не сам_а, у тебе є підтримка, яка допоможе
☀️плакати - це нормально, усі плачуть. хочеш серветку чи обійми?
☀️зараз усе складно. хочеш про це поговорити чи зробимо щось необтяжливе?
❗️Важливо❗️Ці фрази - лише орієнтир, завдяки якому, ви зможете знайти слова справжньої підтримки (ну і в оригіналі вони звучать краще, перекладачка з мене така собі).
Бережіть себе❤️
#Психологія_наука_і_практика
Часом поняття підтримки і допомоги зливається у нашому уявленні в одне ціле. З такого злиття випливають непорозуміння. Наприклад, коли ми хотіли підтримати і почали активно продукувати варіанти вирішення проблем. У результаті, ніхто нікого не підтримав, і всі лишилися ображені, бо “ти мене не чуєш!”.
Тому сьогодні розберемо, що таке #підтримка і чому вона не #допомога і навпаки.
Щоб було легше розмежувати ці поняття, пригадайте попередній пост. Він про підтримку. Про те, що і як ми можемо сказати, коли хтось ділиться з нами своїми переживаннями.
Підтримати можна і не вербально. Якщо ви знаєте, що людина любить обійми, ви можете її обійняти. Якщо ви не впевнені, яку саме підтримку людина хоче, ви можете перепитати. Варіантів купа.
Та буває таке відчуття, ніби обіймів та теплих слів замало. Хочеться не просто підтримати, а допомогти. Зробити щось конкретне, або запропонувати варіанти вирішення. І ця активна зона вже перестає бути підтримкою - вона стає допомогою. І чомусь, нам здається, що допомагати це класно, а просять нас про це чи ні - не так уже і важливо.
Щоб ще чіткіше побачити відмінності між підтримкою і допомогою, згадайте якийсь випадок зі свого життя, коли ви на щось комусь жалілися. На роботу, сусідів, партнера чи батьків. Згадайте, чого ви хотіли у цей момент. Щоб вас вислухали, висловили співчуття, підтвердили побоювання, похвалили? Якщо так, тоді ви точно не отримали задоволення від того, що вам почали розповідати, як вирішити ваші проблеми.
Крім того, що ви не отримали підтримки, ще додатково отримали розчарування/сум/злість/чи те, що ви відчуваєте, коли ваші потреби лишаються без уваги. Жодних плюсів.
Тут ми повернулися до того, з чого почали:
-ти мене не чуєш!
-я просто намагаюся допомогти!
Тепер цей діалог не здається таким безвихідним, правда?😉
Уникнути такого непорозуміння дуже просто:
🤯озвучити, що саме нам потрібно (підтримка чи допомога)
🤯дізнатися, що саме потрібно іншій людині у цей конкретний момент (підтримка чи допомога)
На практиці це виглядає як звичайна собі розмова. Хоч на початку може бути трохи незвично, та це набагато приємніше, ніж сварка та взаємні звинувачення.
Бережіть себе, і пам’ятайте, допомога цінна тоді, коли про неї просять❤️
Часом поняття підтримки і допомоги зливається у нашому уявленні в одне ціле. З такого злиття випливають непорозуміння. Наприклад, коли ми хотіли підтримати і почали активно продукувати варіанти вирішення проблем. У результаті, ніхто нікого не підтримав, і всі лишилися ображені, бо “ти мене не чуєш!”.
Тому сьогодні розберемо, що таке #підтримка і чому вона не #допомога і навпаки.
Щоб було легше розмежувати ці поняття, пригадайте попередній пост. Він про підтримку. Про те, що і як ми можемо сказати, коли хтось ділиться з нами своїми переживаннями.
Підтримати можна і не вербально. Якщо ви знаєте, що людина любить обійми, ви можете її обійняти. Якщо ви не впевнені, яку саме підтримку людина хоче, ви можете перепитати. Варіантів купа.
Та буває таке відчуття, ніби обіймів та теплих слів замало. Хочеться не просто підтримати, а допомогти. Зробити щось конкретне, або запропонувати варіанти вирішення. І ця активна зона вже перестає бути підтримкою - вона стає допомогою. І чомусь, нам здається, що допомагати це класно, а просять нас про це чи ні - не так уже і важливо.
Щоб ще чіткіше побачити відмінності між підтримкою і допомогою, згадайте якийсь випадок зі свого життя, коли ви на щось комусь жалілися. На роботу, сусідів, партнера чи батьків. Згадайте, чого ви хотіли у цей момент. Щоб вас вислухали, висловили співчуття, підтвердили побоювання, похвалили? Якщо так, тоді ви точно не отримали задоволення від того, що вам почали розповідати, як вирішити ваші проблеми.
Крім того, що ви не отримали підтримки, ще додатково отримали розчарування/сум/злість/чи те, що ви відчуваєте, коли ваші потреби лишаються без уваги. Жодних плюсів.
Тут ми повернулися до того, з чого почали:
-ти мене не чуєш!
-я просто намагаюся допомогти!
Тепер цей діалог не здається таким безвихідним, правда?😉
Уникнути такого непорозуміння дуже просто:
🤯озвучити, що саме нам потрібно (підтримка чи допомога)
🤯дізнатися, що саме потрібно іншій людині у цей конкретний момент (підтримка чи допомога)
На практиці це виглядає як звичайна собі розмова. Хоч на початку може бути трохи незвично, та це набагато приємніше, ніж сварка та взаємні звинувачення.
Бережіть себе, і пам’ятайте, допомога цінна тоді, коли про неї просять❤️
#Смішне
Переклад: коли не бачиш негайного ефекту після першої спроби чогось
Кажуть, з 10 по 16 травня треба інформувати про психічне здоров’я і дотичні теми.
Інформую, якщо за першу сесію з вашим терапевтом чи психологом у вашому житті нічого не змінилося - це не тому, що психотерапія не працює, а тому, що вона працює інакше (довше і з віддаленими наслідками).
Це як ліки, щоб побачити ефект, треба пропити курс🙃
Бережіть себе❤️
Переклад: коли не бачиш негайного ефекту після першої спроби чогось
Кажуть, з 10 по 16 травня треба інформувати про психічне здоров’я і дотичні теми.
Інформую, якщо за першу сесію з вашим терапевтом чи психологом у вашому житті нічого не змінилося - це не тому, що психотерапія не працює, а тому, що вона працює інакше (довше і з віддаленими наслідками).
Це як ліки, щоб побачити ефект, треба пропити курс🙃
Бережіть себе❤️
#Психологія_наука_і_практика
Тиждень інформування про психічне здоров’я завершується, тож саме час згадати пост з далекого 2018 року про самолікування, психологічну грамотність та підтримку (як гарно об’єдналися теми попередніх тижнів).
____
Здоров’я (як каже ВООЗ) - не просто відсутність хвороб, це стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя.
Тому розглядати здоров’я через хворобу не прийнято, як і навпаки. Ці поняття самостійні і незалежні. Ми ж не розглядаємо зиму як відсутність літа. Вони протилежні один одному, та не взаємозалежні.
Хочу поговорити про самолікування. Усі знають, що це шкідливо, проте часто нехтують цим знанням і назначають ліки самостійно (ідеться про біологічну складову здоров’я). Трапляється це з різних причин, але сьогодні не про це.
Сьогодні про те, що самолікування стосується і психічної складової здоров’я. Це скоріше, самодіагностика, яка має висновок “я ненормальна/ненормальний, але нічого з тим не поробиш, якось буде”.
Пов’язано це з багатьма факторами: недооцінка важливості психічного та всього, що з ним пов’язано (психологів, психіатрів, психології); низький рівень обізнаності населення (уроки БЖД є, а психологічної грамотності немає, такі справи); високий рівень стигматизації осіб з психічними розладами та ін.
Тому дорослі не можуть відрізнити депресію від “просто підліткового віку”, невихованість і нечемність плутають з розладами розвитку, а наслідки психологічної травматизації сприймаються як “вибрики” та спосіб привернути увагу.
Бувають різні випадки. Не всі “депресивні підлітки” реально потребують антидепресантів. Проте точно всі (не лише підлітки і не лише депресивні) потребують підтримки, визнання, здорових, довірливих і гармонійних стосунків, достовірної інформації про межі норми і патології, а ще - формування цінності та культури турботи про своє психічне здоров’я.
Тоді люди почнуть частіше звертатися до психологів, перестануть плутати їх з психіатрами. Зменшиться кількість пацієнтів, збільшиться кількість клієнтів (багато розладів не виникають раптово, вони мають цілу передісторію, тому вчасне звернення до психолога може запобігти багатьом неприємностям).
Бережіть себе і пам’ятайте, що психічне здоров’я це те, що стосується кожного, але довіряти його слід лише професіоналам❤️
Тиждень інформування про психічне здоров’я завершується, тож саме час згадати пост з далекого 2018 року про самолікування, психологічну грамотність та підтримку (як гарно об’єдналися теми попередніх тижнів).
____
Здоров’я (як каже ВООЗ) - не просто відсутність хвороб, це стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя.
Тому розглядати здоров’я через хворобу не прийнято, як і навпаки. Ці поняття самостійні і незалежні. Ми ж не розглядаємо зиму як відсутність літа. Вони протилежні один одному, та не взаємозалежні.
Хочу поговорити про самолікування. Усі знають, що це шкідливо, проте часто нехтують цим знанням і назначають ліки самостійно (ідеться про біологічну складову здоров’я). Трапляється це з різних причин, але сьогодні не про це.
Сьогодні про те, що самолікування стосується і психічної складової здоров’я. Це скоріше, самодіагностика, яка має висновок “я ненормальна/ненормальний, але нічого з тим не поробиш, якось буде”.
Пов’язано це з багатьма факторами: недооцінка важливості психічного та всього, що з ним пов’язано (психологів, психіатрів, психології); низький рівень обізнаності населення (уроки БЖД є, а психологічної грамотності немає, такі справи); високий рівень стигматизації осіб з психічними розладами та ін.
Тому дорослі не можуть відрізнити депресію від “просто підліткового віку”, невихованість і нечемність плутають з розладами розвитку, а наслідки психологічної травматизації сприймаються як “вибрики” та спосіб привернути увагу.
Бувають різні випадки. Не всі “депресивні підлітки” реально потребують антидепресантів. Проте точно всі (не лише підлітки і не лише депресивні) потребують підтримки, визнання, здорових, довірливих і гармонійних стосунків, достовірної інформації про межі норми і патології, а ще - формування цінності та культури турботи про своє психічне здоров’я.
Тоді люди почнуть частіше звертатися до психологів, перестануть плутати їх з психіатрами. Зменшиться кількість пацієнтів, збільшиться кількість клієнтів (багато розладів не виникають раптово, вони мають цілу передісторію, тому вчасне звернення до психолога може запобігти багатьом неприємностям).
Бережіть себе і пам’ятайте, що психічне здоров’я це те, що стосується кожного, але довіряти його слід лише професіоналам❤️
#Психологія_наука_і_практика
Пам’ятаєте, на початку року ми говорили про #вигорання та шляхи боротьби з ним? Якщо не пам’ятаєте, вам сюди https://t.me/psychology_UA/197
Там з’являється тег #копінг, і настав час його розібрати.
Копінг - спосіб подолання. Зазвичай поняття копінгу іде поруч з поняттям стресу, бо ж ще з чим нам треба справлятися, як не зі стресом. Деколи це звучить як копінг-стратегії чи копінг-механізми. Суті це не змінює - це щось, що ми робимо, щоб справитися зі стресом, у якому перебуваємо.
Якщо грубо поділити ці стратегії на дві величезні групи, то отримаємо
🅰️копінг, направлений на вирішення
🅱️копінг, направлений на невирішення
Нащо комусь користуватися копінгом, який ніц не вирішує? Зараз спробуємо зрозуміти.
Ці дві групи - дуже умовні (чи варто говорити, що у світі існує ціла купа різних класифікацій копінг-стратегій?), вони нам потрібні лише для того, щоб побачити, що справлятися зі стресом можна по-різному.
Якщо ви усвідомлюєте, з чим пов’язаний ваш стрес, у вас є набагато більше шансів скористатися стратегіями з пункту А. Та все ж, це не є гарантією того, що обрана вами стратегія буде ефективною. Цей фактор є вирішальним, і залежить не лише від характеру стратегії, але й від природи самого стресу.
Наприклад, ви стресуєте через захист диплому. Ви не спали нормально останні два тижні, бо було багато правок, а дедлайни вже не було куди переносити. Ви переживаєте, що на захисті не будете переконливі, і не отримаєте свої омріяні 99 балів. Таким чином ваш стрес поєднує в собі біологічну (відсутність сну) та психологічну (тривога) природу. Якою стратегією ви скористаєтеся?
Можна вступити у відверту боротьбу, не спати ще тиждень, працюючи над ідеальною презентацією, і харчуватися кавою. У такому випадку ваш організм не буде вам вдячний, бо він і так на межі вигорання. Чи покращить це ваш психологічний стан? Якщо ви схильні до ідеального - то є ризик, що кропітка робота над презентацією тільки збільшить кількість неідельних об’єктів, через які ви будете тривожитися ще більше.
Виходить, що активна боротьба з причиною вашого стресу не допоможе вам (або ж тільки поглибить його). У такому випадку можна спробувати стратегію неборотьби. Ви просто дозволяєте собі виспатися (не 15 годин на день, а далі знову по 5) весь наступний тиждень, робите просту та зрозумілу презентацію, підтягуєте хвости-наслідки вашого 2-тижневого марафону з написання диплому (миєте посуд, виносите сміття, купуєте продукти, тощо), і розслабляєтеся. Така стратегія допоможе якщо ви:
⭕️не страждатимете, коли отримаєте 88 балів (замість 99)
⭕️написали диплом, який подобається вам і ви не хочете нічого у ньому змінити
⭕️добре розумієте, що зробили все, що від вас залежало
Інакше кажучи, ви приймаєте те, що відбувається з вами і розумієте, що є речі, на які ви не можете вплинути. Тоді стратегія неборотьби зі стресовим фактором вам допоможе.
Залежно від виду стресу та нашого внутрішнього стану, схильностей та вподобань, ми періодично обиратимемо різні стратегії. Вони будуть нам допомагати, або не будуть, і це не лише про їхню власну ефективність, це і про те, наскільки ми до цього готові. Але це вже тема для окремого посту.
Бережіть себе, і пам’ятайте про відпочинок (він теж додає ефективності)❤️
Пам’ятаєте, на початку року ми говорили про #вигорання та шляхи боротьби з ним? Якщо не пам’ятаєте, вам сюди https://t.me/psychology_UA/197
Там з’являється тег #копінг, і настав час його розібрати.
Копінг - спосіб подолання. Зазвичай поняття копінгу іде поруч з поняттям стресу, бо ж ще з чим нам треба справлятися, як не зі стресом. Деколи це звучить як копінг-стратегії чи копінг-механізми. Суті це не змінює - це щось, що ми робимо, щоб справитися зі стресом, у якому перебуваємо.
Якщо грубо поділити ці стратегії на дві величезні групи, то отримаємо
🅰️копінг, направлений на вирішення
🅱️копінг, направлений на невирішення
Нащо комусь користуватися копінгом, який ніц не вирішує? Зараз спробуємо зрозуміти.
Ці дві групи - дуже умовні (чи варто говорити, що у світі існує ціла купа різних класифікацій копінг-стратегій?), вони нам потрібні лише для того, щоб побачити, що справлятися зі стресом можна по-різному.
Якщо ви усвідомлюєте, з чим пов’язаний ваш стрес, у вас є набагато більше шансів скористатися стратегіями з пункту А. Та все ж, це не є гарантією того, що обрана вами стратегія буде ефективною. Цей фактор є вирішальним, і залежить не лише від характеру стратегії, але й від природи самого стресу.
Наприклад, ви стресуєте через захист диплому. Ви не спали нормально останні два тижні, бо було багато правок, а дедлайни вже не було куди переносити. Ви переживаєте, що на захисті не будете переконливі, і не отримаєте свої омріяні 99 балів. Таким чином ваш стрес поєднує в собі біологічну (відсутність сну) та психологічну (тривога) природу. Якою стратегією ви скористаєтеся?
Можна вступити у відверту боротьбу, не спати ще тиждень, працюючи над ідеальною презентацією, і харчуватися кавою. У такому випадку ваш організм не буде вам вдячний, бо він і так на межі вигорання. Чи покращить це ваш психологічний стан? Якщо ви схильні до ідеального - то є ризик, що кропітка робота над презентацією тільки збільшить кількість неідельних об’єктів, через які ви будете тривожитися ще більше.
Виходить, що активна боротьба з причиною вашого стресу не допоможе вам (або ж тільки поглибить його). У такому випадку можна спробувати стратегію неборотьби. Ви просто дозволяєте собі виспатися (не 15 годин на день, а далі знову по 5) весь наступний тиждень, робите просту та зрозумілу презентацію, підтягуєте хвости-наслідки вашого 2-тижневого марафону з написання диплому (миєте посуд, виносите сміття, купуєте продукти, тощо), і розслабляєтеся. Така стратегія допоможе якщо ви:
⭕️не страждатимете, коли отримаєте 88 балів (замість 99)
⭕️написали диплом, який подобається вам і ви не хочете нічого у ньому змінити
⭕️добре розумієте, що зробили все, що від вас залежало
Інакше кажучи, ви приймаєте те, що відбувається з вами і розумієте, що є речі, на які ви не можете вплинути. Тоді стратегія неборотьби зі стресовим фактором вам допоможе.
Залежно від виду стресу та нашого внутрішнього стану, схильностей та вподобань, ми періодично обиратимемо різні стратегії. Вони будуть нам допомагати, або не будуть, і це не лише про їхню власну ефективність, це і про те, наскільки ми до цього готові. Але це вже тема для окремого посту.
Бережіть себе, і пам’ятайте про відпочинок (він теж додає ефективності)❤️
#Смішне
Переклад:
Я п’ю склянку води після десяти пив
Здоровля
Відчуваєте паралель між психічним та фізичним здоров’ям?
Переклад:
Я п’ю склянку води після десяти пив
Здоровля
Відчуваєте паралель між психічним та фізичним здоров’ям?
#Психологія_наука_і_практика
Популярна “психологія” часто приваблює своїми “інтерпретаціями”. Почухала людина носа з лівої сторони обличчя правою рукою, і ось - це вже щось значить (нічого це не значить, але як би хотілося). Те саме відбувається, коли нам щось пояснюють на основі дати народження. Виглядає прикольно, часом навіть смішно (якщо це гороскопи у мемах), але це все ще нічого не означає.
Так от, чомусь люди готові вірити, що дата народження цілком здатна визначити їхній характер, але не готові вірити, що події дитинства впливають на них у дорослому віці.
Мені здається, розгадка дуже проста. Якщо дата народження визначає все - тоді від нас самих мало що залежить (можна не старатися). Коли ж підійти до проблеми характеру зі сторони психології, виявиться, що все ж існують речі, на які ми здатні вплинути (можна і постаратися).
Виявляється, що на характер впливають різні групи факторів, і дати народження серед них немає. Зате є середовище - де ми зростали, у яких умовах, у якій родині, чому нас вчили і як, та ін. Ще є біологія - що ми успадкували від наших батьків і наскільки якісно це приховано. Також сюди входять економічна та політична ситуація, а ще - географічні особливості (це ближче до середовища). Соціальні фактори теж тут.
З цього переліку дата народження впливає лише на історико-культурний контекст, але він непередбачуваний сам по собі. Тому все ж таки, ні на що не впливає.
Як я вже писала вище, нічого не маю проти гороскопів у мемах. Та коли нам обіцяють розкласти все наше життя по поличках і виправити всі проблеми лише завдяки якійсь там карті якихось там полів на основі дати і часу народження - ось тут починаються проблеми.
Це як з гомеопатією - вона допомагає лише у випадку, коли захворювання і так проходить завдяки імунітету. Коли ж цього не відбувається, вона може шкодити, бо замість нормального лікування приймається вода з цукром.
Людям у складних життєвих обставинах потрібна реальна професійна допомога, а не карта біополя за 2к грн.
Бережіть себе і звертайтеся до професіоналів, які пропонують довший шлях усвідомлень та змін, а не шахраїв, які пропонують все і одразу.
❤️
Популярна “психологія” часто приваблює своїми “інтерпретаціями”. Почухала людина носа з лівої сторони обличчя правою рукою, і ось - це вже щось значить (нічого це не значить, але як би хотілося). Те саме відбувається, коли нам щось пояснюють на основі дати народження. Виглядає прикольно, часом навіть смішно (якщо це гороскопи у мемах), але це все ще нічого не означає.
Так от, чомусь люди готові вірити, що дата народження цілком здатна визначити їхній характер, але не готові вірити, що події дитинства впливають на них у дорослому віці.
Мені здається, розгадка дуже проста. Якщо дата народження визначає все - тоді від нас самих мало що залежить (можна не старатися). Коли ж підійти до проблеми характеру зі сторони психології, виявиться, що все ж існують речі, на які ми здатні вплинути (можна і постаратися).
Виявляється, що на характер впливають різні групи факторів, і дати народження серед них немає. Зате є середовище - де ми зростали, у яких умовах, у якій родині, чому нас вчили і як, та ін. Ще є біологія - що ми успадкували від наших батьків і наскільки якісно це приховано. Також сюди входять економічна та політична ситуація, а ще - географічні особливості (це ближче до середовища). Соціальні фактори теж тут.
З цього переліку дата народження впливає лише на історико-культурний контекст, але він непередбачуваний сам по собі. Тому все ж таки, ні на що не впливає.
Як я вже писала вище, нічого не маю проти гороскопів у мемах. Та коли нам обіцяють розкласти все наше життя по поличках і виправити всі проблеми лише завдяки якійсь там карті якихось там полів на основі дати і часу народження - ось тут починаються проблеми.
Це як з гомеопатією - вона допомагає лише у випадку, коли захворювання і так проходить завдяки імунітету. Коли ж цього не відбувається, вона може шкодити, бо замість нормального лікування приймається вода з цукром.
Людям у складних життєвих обставинах потрібна реальна професійна допомога, а не карта біополя за 2к грн.
Бережіть себе і звертайтеся до професіоналів, які пропонують довший шлях усвідомлень та змін, а не шахраїв, які пропонують все і одразу.
❤️
#Рекомендую
Чудові та довгоочікувані новини - я нарешті запустила свій новий проєкт “Обережно, спойлери”, і перша частина пілоту вже доступна до перегляду в IGTV🥳
#Обережно_спройлери - шоу, яке поєднує психологію та кінематограф. Так народжується певний образ психології чи психотерапії. Моя задача - розказати і показати, що з цього правдиве, а що зовсім не схоже на реальність.
Пілотний випуск показує особливості примусової психотерапії на прикладі Бакі (Зимового Солдата) із серіалу “Сокіл та Зимовий Солдат”. Саме цей серіал надихнув мене на створення “спойлерів”, тому про нього буде аж три частини🤯
Переглянути першу можна за лінком:
https://bit.ly/3z7AoXK
На створення шоу мене надихнув серіал, а от на продовження надихаєте вже ви, мої любі читачі (а тепер і глядачі). Чекаю ваших лайків та реакцій у коментарях:
🔥 - вогень, усе сподобалося
☀️ - нормас
⛅️ - під пивко піде
Підписуйтеся на мій інстаграм, щоб не пропустити другу частину (плюс ще всякі цікавинки у сторіз):
https://www.instagram.com/olha_avramenko_/
Приємного перегляду, і бережіть себе❤️
Чудові та довгоочікувані новини - я нарешті запустила свій новий проєкт “Обережно, спойлери”, і перша частина пілоту вже доступна до перегляду в IGTV🥳
#Обережно_спройлери - шоу, яке поєднує психологію та кінематограф. Так народжується певний образ психології чи психотерапії. Моя задача - розказати і показати, що з цього правдиве, а що зовсім не схоже на реальність.
Пілотний випуск показує особливості примусової психотерапії на прикладі Бакі (Зимового Солдата) із серіалу “Сокіл та Зимовий Солдат”. Саме цей серіал надихнув мене на створення “спойлерів”, тому про нього буде аж три частини🤯
Переглянути першу можна за лінком:
https://bit.ly/3z7AoXK
На створення шоу мене надихнув серіал, а от на продовження надихаєте вже ви, мої любі читачі (а тепер і глядачі). Чекаю ваших лайків та реакцій у коментарях:
🔥 - вогень, усе сподобалося
☀️ - нормас
⛅️ - під пивко піде
Підписуйтеся на мій інстаграм, щоб не пропустити другу частину (плюс ще всякі цікавинки у сторіз):
https://www.instagram.com/olha_avramenko_/
Приємного перегляду, і бережіть себе❤️
#Психологія_наука_і_практика
Ми звикли поділяти емоції на хороші і погані, допоміжні і не дуже, позитивні і негативні, допустимі та недопустимі (далі можете продовжити самостійно). Та правда полягає у тому, що немає емоцій ні хороших, ні поганих. Є просто емоції. А ще є поведінка, яка з тими емоціями асоціюється (часто теж доволі стереотипно та/чи помилково).
Найкраще це видно, коли йдеться про агресію. Її ніхто не любить, бо вона вважається руйнівною, недопустимою, поганою. Тому змалку нас вчать ту агресію стримувати, не проявляти, ігнорувати, закопувати і ховати якнайдалі. Усе логічно, вона ж заважає (ні).
Та насправді, відбувається дещо інше. Заважає поведінка, яка межує з нормою, або часом за її межі виходить. Заважають розкидані/поламані/розтрощені/понівечені предмети, але аж ніяк не агресія. А, ну і ще бої за іграшкові машинки у пісочниці - вони теж заважають.
Згадайте моменти, коли ви агресували, злились чи лютували, і при цьому не нашкодили ані собі, ані іншим. Я впевнена, щось таке знайдеться у вашому досвіді. Потрібно шукати ті спогади, де ви чітко відчували власну агресію та змогли проявити її у безпечний спосіб. Як от, плач, сміх, чи вербалізація (просто взяли і озвучили те, що переживаєте). Або ж малювали щось абстрактне, чи пробіглися добрих 3 км.
У моїх прикладах безпечних способів прояву агресії ви не знайдете подушки чи боксерської груші, бо ці способи безпечні лише на перший погляд. Тут я пояснюю, чому https://t.me/psychology_UA/77
Тепер згадаєте моменти, коли проявляли агресію у інший, не надто безпечний спосіб? Бійка, супер-гучна сварка, побите скло чи ще щось подібне. Порівняйте ці випадки між собою (якщо такі є).
У якому з них знайшлося конструктивне рішення? Після якого з них ситуація вас відпустила і ви більше до неї не поверталися? Коли ви змогли знайти підтримку оточення (коли все трощили, чи коли пробували пояснити, що з вами відбувається)?
Скоріш за все, більш допоміжним виявився безпечний спосіб прояву агресії. Розумієте, у обох випадках була емоція складна, неприємна і не надто бажана, але тільки в одному випадку, вона не зашкодила та/чи навіть допомогла.
Тому справа зовсім не в тому, щоб ту агресію придушити (бо буде ще гірше), а у тому, щоб проявити її (у безпечний для себе спосіб), і побачити, що за нею стоїть (а там ой скільки всього цікавого може бути).
Якщо вам було тяжко накласти мій текст на власні спогади, можете скористатися чудовою ілюстрацією користі агресії у моєму новому відео “Обережно, спойлери”. Друга частина Зимового Солдата уже готова до перегляду у IGTV https://bit.ly/3iwHyyY
Бережіть себе, і не тримайте в собі (у багатьох сенсах)❤️
Ми звикли поділяти емоції на хороші і погані, допоміжні і не дуже, позитивні і негативні, допустимі та недопустимі (далі можете продовжити самостійно). Та правда полягає у тому, що немає емоцій ні хороших, ні поганих. Є просто емоції. А ще є поведінка, яка з тими емоціями асоціюється (часто теж доволі стереотипно та/чи помилково).
Найкраще це видно, коли йдеться про агресію. Її ніхто не любить, бо вона вважається руйнівною, недопустимою, поганою. Тому змалку нас вчать ту агресію стримувати, не проявляти, ігнорувати, закопувати і ховати якнайдалі. Усе логічно, вона ж заважає (ні).
Та насправді, відбувається дещо інше. Заважає поведінка, яка межує з нормою, або часом за її межі виходить. Заважають розкидані/поламані/розтрощені/понівечені предмети, але аж ніяк не агресія. А, ну і ще бої за іграшкові машинки у пісочниці - вони теж заважають.
Згадайте моменти, коли ви агресували, злились чи лютували, і при цьому не нашкодили ані собі, ані іншим. Я впевнена, щось таке знайдеться у вашому досвіді. Потрібно шукати ті спогади, де ви чітко відчували власну агресію та змогли проявити її у безпечний спосіб. Як от, плач, сміх, чи вербалізація (просто взяли і озвучили те, що переживаєте). Або ж малювали щось абстрактне, чи пробіглися добрих 3 км.
У моїх прикладах безпечних способів прояву агресії ви не знайдете подушки чи боксерської груші, бо ці способи безпечні лише на перший погляд. Тут я пояснюю, чому https://t.me/psychology_UA/77
Тепер згадаєте моменти, коли проявляли агресію у інший, не надто безпечний спосіб? Бійка, супер-гучна сварка, побите скло чи ще щось подібне. Порівняйте ці випадки між собою (якщо такі є).
У якому з них знайшлося конструктивне рішення? Після якого з них ситуація вас відпустила і ви більше до неї не поверталися? Коли ви змогли знайти підтримку оточення (коли все трощили, чи коли пробували пояснити, що з вами відбувається)?
Скоріш за все, більш допоміжним виявився безпечний спосіб прояву агресії. Розумієте, у обох випадках була емоція складна, неприємна і не надто бажана, але тільки в одному випадку, вона не зашкодила та/чи навіть допомогла.
Тому справа зовсім не в тому, щоб ту агресію придушити (бо буде ще гірше), а у тому, щоб проявити її (у безпечний для себе спосіб), і побачити, що за нею стоїть (а там ой скільки всього цікавого може бути).
Якщо вам було тяжко накласти мій текст на власні спогади, можете скористатися чудовою ілюстрацією користі агресії у моєму новому відео “Обережно, спойлери”. Друга частина Зимового Солдата уже готова до перегляду у IGTV https://bit.ly/3iwHyyY
Бережіть себе, і не тримайте в собі (у багатьох сенсах)❤️
#Психологія_наука_і_практика
Якось мені довелося почути такий шматочок діалогу.
Він запитав: “Чи є у тебе брати/сестри?”
Вона відповіла: “Маю три сестри”
Він зрадів: “О, так ти не егоїстка!”
Пройшло три роки, а мене все ще веселить спогад про цей випадковий діалог.
Поговоримо про егоїзм та егоцентризм. Вони співзвучні і їхні значення регулярно плутають. Їм часто приписують те, що їм узагалі не властиво.
Почнемо з егоцентризму. Це слово зустрічається у побутовій мові набагато рідше. "Его" і “центр”. Нічого складного, правда? Лише схильність людини ставити себе у центр усього, що відбувається навколо.
У дитячому віці егоцентризм говорить нам, що саме ми винні у сварках батьків. У підлітковому - змушує думати, що всі на нас дивляться та сміються обов’язково з нас.
Тепер егоїзм. “Центр” у цьому понятті відсутній, а отже, ідеться про інше. Простими словами, егоїзм це коли спершу собі, а потім іншим (краще за нас самих про нас ніхто не подбає). Егоїзм - відправити хворого колегу додому, бо якщо будемо з ним працювати цілий день, то теж захворіємо.
Тепер на хвильку зверніться до свого досвіду. Коли когось називають егоїстом/егоїсткою, що мають на увазі? Напевно, зовсім не те, що у попередньому абзаці. Кажуть, що егоїсти вважають себе “центром Землі”, а ми вже знаємо, що це не так.
Досвід говорять нам, що люди плутають егоцентризм з егоїзмом. Як наслідок, почуваємося винними за те, що дбаємо про себе. А виявляється, дбати про себе - найбільш природна риса з усіх, що ми сьогодні розглянули.
Дбайте про себе, давайте собі розвиватися, пізнавати нове і не бійтеся бути егоїстами, бо коли ви подбали про себе, ви зможете подбати і про інших. Це як киснева маска: спочатку - на себе, потім на того, хто поруч.
Бережіть себе❤️
Якось мені довелося почути такий шматочок діалогу.
Він запитав: “Чи є у тебе брати/сестри?”
Вона відповіла: “Маю три сестри”
Він зрадів: “О, так ти не егоїстка!”
Пройшло три роки, а мене все ще веселить спогад про цей випадковий діалог.
Поговоримо про егоїзм та егоцентризм. Вони співзвучні і їхні значення регулярно плутають. Їм часто приписують те, що їм узагалі не властиво.
Почнемо з егоцентризму. Це слово зустрічається у побутовій мові набагато рідше. "Его" і “центр”. Нічого складного, правда? Лише схильність людини ставити себе у центр усього, що відбувається навколо.
У дитячому віці егоцентризм говорить нам, що саме ми винні у сварках батьків. У підлітковому - змушує думати, що всі на нас дивляться та сміються обов’язково з нас.
Тепер егоїзм. “Центр” у цьому понятті відсутній, а отже, ідеться про інше. Простими словами, егоїзм це коли спершу собі, а потім іншим (краще за нас самих про нас ніхто не подбає). Егоїзм - відправити хворого колегу додому, бо якщо будемо з ним працювати цілий день, то теж захворіємо.
Тепер на хвильку зверніться до свого досвіду. Коли когось називають егоїстом/егоїсткою, що мають на увазі? Напевно, зовсім не те, що у попередньому абзаці. Кажуть, що егоїсти вважають себе “центром Землі”, а ми вже знаємо, що це не так.
Досвід говорять нам, що люди плутають егоцентризм з егоїзмом. Як наслідок, почуваємося винними за те, що дбаємо про себе. А виявляється, дбати про себе - найбільш природна риса з усіх, що ми сьогодні розглянули.
Дбайте про себе, давайте собі розвиватися, пізнавати нове і не бійтеся бути егоїстами, бо коли ви подбали про себе, ви зможете подбати і про інших. Це як киснева маска: спочатку - на себе, потім на того, хто поруч.
Бережіть себе❤️
#Психологія_наука_і_практика
Для чого часом радять виходити із зони комфорту? Бо це допомагає під іншим кутом поглянути на ситуацію, щось переосмислити, знайти відповіді, позбутися установок, котрі заважають. Суцільна користь, чи не так?
Та через простоту терміну його деколи розуміють буквально - “там, де комфортно”. Що насправді не зовсім так. Зараз розберемося чому і що з цим робити.
#Зона_комфорту це місце, де не багато самого комфорту. Називається вона так лише тому, що там комфортно залишатися і нічого не змінювати.
Приклад - неулюблена робота. Це місце, де зазвичай не комфортно, проте дехто може залишатися там десятиліттями, нічого не змінюючи через ряд своїх причин. Когось лякає перспектива тривалого безробіття. Хтось не впевнений, що зможе успішно перекваліфікуватися. Хтось боїться процесу адаптації у новому колективі (цей ряд можна продовжувати ще довго).
Ось ці всі страхи і побовання створюють ще більший дискомфорт, ніж неулюблена робота. Тому і зручно лишатися, адже зусилля, які треба докласти, можуть (тобто не факт, що будуть!) приносити ще більший дискомфорт.
Такою зоною комфорту може бути не лише робота, це стосунки, навчання, звички, навіть хобі. Це будь-яке середовище, у якому можемо перебувати (у найширшому значенні всіх слів).
Для того, щоб вийти із зони комфорту, треба як мінімум усвідомити, що ви в ній є. Як максимум, спробувати зрозуміти для себе свої бажання, можливості, а головне - страхи, адже вони здатні засліплювати і змушувати нас роками приховувати свій потенціал. Страхи варто проговорити з кимось, кому ви довіряєте. Вербалізація допоможе побачити іншу картинку і зменшити напругу. Підтримка і допомога близької людини надасть впевненості.
Якщо почуваєтеся у зоні комфорту як у пастці і не бачите виходу, можете звернутися до спеціаліста (психолога чи психотерапевта).
Бережіть себе і пам’ятайте, боятися - нормально. Головне не дозволяти страху керувати вашим життям❤️
Для чого часом радять виходити із зони комфорту? Бо це допомагає під іншим кутом поглянути на ситуацію, щось переосмислити, знайти відповіді, позбутися установок, котрі заважають. Суцільна користь, чи не так?
Та через простоту терміну його деколи розуміють буквально - “там, де комфортно”. Що насправді не зовсім так. Зараз розберемося чому і що з цим робити.
#Зона_комфорту це місце, де не багато самого комфорту. Називається вона так лише тому, що там комфортно залишатися і нічого не змінювати.
Приклад - неулюблена робота. Це місце, де зазвичай не комфортно, проте дехто може залишатися там десятиліттями, нічого не змінюючи через ряд своїх причин. Когось лякає перспектива тривалого безробіття. Хтось не впевнений, що зможе успішно перекваліфікуватися. Хтось боїться процесу адаптації у новому колективі (цей ряд можна продовжувати ще довго).
Ось ці всі страхи і побовання створюють ще більший дискомфорт, ніж неулюблена робота. Тому і зручно лишатися, адже зусилля, які треба докласти, можуть (тобто не факт, що будуть!) приносити ще більший дискомфорт.
Такою зоною комфорту може бути не лише робота, це стосунки, навчання, звички, навіть хобі. Це будь-яке середовище, у якому можемо перебувати (у найширшому значенні всіх слів).
Для того, щоб вийти із зони комфорту, треба як мінімум усвідомити, що ви в ній є. Як максимум, спробувати зрозуміти для себе свої бажання, можливості, а головне - страхи, адже вони здатні засліплювати і змушувати нас роками приховувати свій потенціал. Страхи варто проговорити з кимось, кому ви довіряєте. Вербалізація допоможе побачити іншу картинку і зменшити напругу. Підтримка і допомога близької людини надасть впевненості.
Якщо почуваєтеся у зоні комфорту як у пастці і не бачите виходу, можете звернутися до спеціаліста (психолога чи психотерапевта).
Бережіть себе і пам’ятайте, боятися - нормально. Головне не дозволяти страху керувати вашим життям❤️
#Психологія_наука_і_практика
Часто люди окреслюють поганими, неякісними, недієвими, ненадійними ті речі, у яких вони до кінця не розібралися. Стосується це буквально всього: від лаку для нігтів до охорони здоров’я.
Звісно, визнати власну некомпетентність набагато важче, ніж сказати, що це не допомогло, це не працює, чи звинуватити виробника у неякісному товарі. Безперечно, є речі, які дійсно не допомагають. Наприклад, гомеопатія. Тут 100% можна звинуватити виробника, адже дотримання інструкцій не зробить таке “лікування” ефективним (воно апріорі таким не є).
Та все ж, ми часто схильні шукати причини зовні. За місяць виснажливих тренувань у залі ми зовсім не побачили ефекту - винен тренер, бо він якийсь не такий. Гормональні контрецептиви не допомогли - кляті таблетки.
Може, справа у тому, що місяць тренувань то недостатньо для нашого організму? А чи правильно ми приймали ті гормональні контрацептиви?
Пам’ятаєте ті старі жарти про інструкцію? Ті самі, де “дістаємо інструкцію лише тоді, як починають з’являтися зайві деталі”. Що заважало ознайомитися з інструкцією спочатку? Що заважало порадитися з тренером стосовно термінів? Що заважало приймати таблетки згідно інструкції? Напевно, кожен має свою відповідь на ці питання.
Така поведінка нерозбірливого звинувачення більш-менш безпечна, коли йдеться про якісь речі. Що буде, коли такі звинувачення перенести з речей та гіпотетичних осіб на реальних людей?
Буде щось таке: “усі вони (лікарі/психологи/учителі/чоловіки/жінки/водії/тощо) шарлатани/крадії/цинічні сволоти/хами/тощо”. Таке узагальнення можливе лише у негативному ключі. Якщо позитивний відгук ми напрявляємо на конкретного представника (як і має бути!), то негативний відгук переважно стосується цілої групи людей, цілої професійної сфери: "медики - шарлатани, психологія - фігня" (так не має бути).
Якщо ловите таку думку в себе, то зупиніться і спробуйте відповісти на простеньке питання: “чи я знаю ВСІХ лікарів/психологів/учителів/чоловіків/жінок/водіїв/тощо?”. Зазвичай, цього питання вистачає.
Коли щось пішло не так і вам конче треба знати причину:
1️⃣заспокойтеся (спробуйте утриматися від висновків, звинувачень та дій у відповідь; дайте час собі та емоціям побути)
2️⃣подумайте (зазвичай, є декілька факторів, які впливають на ефективність)
3️⃣дійте (якщо причина у несправній розетці - кличне майстра, а не звинувачуйте працівника кол-центру в тому, що інтернету немає)
Сподіваюся, моя алегорія з розетками і майстрами вам зайшла😊
Не бійтеся помилятися. Помилки це природна частина процесу навчання, який триває все життя.
Бережіть себе й уникайте узагальнень ❤️
Часто люди окреслюють поганими, неякісними, недієвими, ненадійними ті речі, у яких вони до кінця не розібралися. Стосується це буквально всього: від лаку для нігтів до охорони здоров’я.
Звісно, визнати власну некомпетентність набагато важче, ніж сказати, що це не допомогло, це не працює, чи звинуватити виробника у неякісному товарі. Безперечно, є речі, які дійсно не допомагають. Наприклад, гомеопатія. Тут 100% можна звинуватити виробника, адже дотримання інструкцій не зробить таке “лікування” ефективним (воно апріорі таким не є).
Та все ж, ми часто схильні шукати причини зовні. За місяць виснажливих тренувань у залі ми зовсім не побачили ефекту - винен тренер, бо він якийсь не такий. Гормональні контрецептиви не допомогли - кляті таблетки.
Може, справа у тому, що місяць тренувань то недостатньо для нашого організму? А чи правильно ми приймали ті гормональні контрацептиви?
Пам’ятаєте ті старі жарти про інструкцію? Ті самі, де “дістаємо інструкцію лише тоді, як починають з’являтися зайві деталі”. Що заважало ознайомитися з інструкцією спочатку? Що заважало порадитися з тренером стосовно термінів? Що заважало приймати таблетки згідно інструкції? Напевно, кожен має свою відповідь на ці питання.
Така поведінка нерозбірливого звинувачення більш-менш безпечна, коли йдеться про якісь речі. Що буде, коли такі звинувачення перенести з речей та гіпотетичних осіб на реальних людей?
Буде щось таке: “усі вони (лікарі/психологи/учителі/чоловіки/жінки/водії/тощо) шарлатани/крадії/цинічні сволоти/хами/тощо”. Таке узагальнення можливе лише у негативному ключі. Якщо позитивний відгук ми напрявляємо на конкретного представника (як і має бути!), то негативний відгук переважно стосується цілої групи людей, цілої професійної сфери: "медики - шарлатани, психологія - фігня" (так не має бути).
Якщо ловите таку думку в себе, то зупиніться і спробуйте відповісти на простеньке питання: “чи я знаю ВСІХ лікарів/психологів/учителів/чоловіків/жінок/водіїв/тощо?”. Зазвичай, цього питання вистачає.
Коли щось пішло не так і вам конче треба знати причину:
1️⃣заспокойтеся (спробуйте утриматися від висновків, звинувачень та дій у відповідь; дайте час собі та емоціям побути)
2️⃣подумайте (зазвичай, є декілька факторів, які впливають на ефективність)
3️⃣дійте (якщо причина у несправній розетці - кличне майстра, а не звинувачуйте працівника кол-центру в тому, що інтернету немає)
Сподіваюся, моя алегорія з розетками і майстрами вам зайшла😊
Не бійтеся помилятися. Помилки це природна частина процесу навчання, який триває все життя.
Бережіть себе й уникайте узагальнень ❤️
#Хто_такі_психологи
Як думаєте, чому психологічна допомога це НЕ дружня підтримка?
Причин декілька: зовнішня простота і легкість у поведінці психолога (друзі ж теж уміють говорити); очікування миттєвого ефекту (чим тоді відрізняються ці розмови?); навички психокорекції та психодіагностики є спеціалізованими (ці навички психологи здобували протягом навчання), та ін.
Тому аргументи “мене так само може вислухати мій найкращий друг, ще й безкоштовно” не працюють, адже ваш друг не володіє тими техніками і прийомами, якими володіють психологи. А ще, активне слухання - лише один з усеможливих прийомів.
Що буде робити ваш друг, якщо ви будете мовчати? Почне говорити замість вас про вас, або про себе, або спробує повчати (виключно з благих намірів), або розпитуватиме ще. І це нормально, бо він ваш друг. Психолог такого не робитиме, адже він володіє техніками консультативної роботи (не лише активним слуханням!).
Якщо вам не пощастило, і ваш друг має освіту психолога, то це також не значить, що ваша дружба буде рівнятися до консультації чи терапії. Професійна етика забороняє консультувати близьких (рідних і друзів). У дружній же етиці немає заборони на розмови.
Психологія працює не тому, що хтось каже “ага”, і не тому, що хтось питається, чи хочете ви про щось говорити. Психологія працює завдяки конкретним прийомам, технікам та інструментам, які є специфічні, і не загальнодоступні. Саме їх психологи освоюють протягом усього свого довготривалого навчання. Тому бути психологом, прочитавши одну-дві книжки не вийде, як би не хотілося😊
Бережіть себе❤️
Як думаєте, чому психологічна допомога це НЕ дружня підтримка?
Причин декілька: зовнішня простота і легкість у поведінці психолога (друзі ж теж уміють говорити); очікування миттєвого ефекту (чим тоді відрізняються ці розмови?); навички психокорекції та психодіагностики є спеціалізованими (ці навички психологи здобували протягом навчання), та ін.
Тому аргументи “мене так само може вислухати мій найкращий друг, ще й безкоштовно” не працюють, адже ваш друг не володіє тими техніками і прийомами, якими володіють психологи. А ще, активне слухання - лише один з усеможливих прийомів.
Що буде робити ваш друг, якщо ви будете мовчати? Почне говорити замість вас про вас, або про себе, або спробує повчати (виключно з благих намірів), або розпитуватиме ще. І це нормально, бо він ваш друг. Психолог такого не робитиме, адже він володіє техніками консультативної роботи (не лише активним слуханням!).
Якщо вам не пощастило, і ваш друг має освіту психолога, то це також не значить, що ваша дружба буде рівнятися до консультації чи терапії. Професійна етика забороняє консультувати близьких (рідних і друзів). У дружній же етиці немає заборони на розмови.
Психологія працює не тому, що хтось каже “ага”, і не тому, що хтось питається, чи хочете ви про щось говорити. Психологія працює завдяки конкретним прийомам, технікам та інструментам, які є специфічні, і не загальнодоступні. Саме їх психологи освоюють протягом усього свого довготривалого навчання. Тому бути психологом, прочитавши одну-дві книжки не вийде, як би не хотілося😊
Бережіть себе❤️
#Психологія_наука_і_практика
Сьогодні буде дещо нове та цікаве про #синдром_самозванця. Я більш ніж переконана, що ви вже щось чули і знаєте про нього. Можливо навіть з власного досвіду. Давайте перевіримо.
✨ви сумніваєтеся у власній компетентності
✨не здатні реалістично оцінити рівень ваших умінь
✨пов’язуєте ваш успіх із зовнішніми факторами (удача)
✨знецінюєте власні здобутки
✨боїтеся, що не реалізовуєте очікувань
✨саботуєте власний успіх
✨ставите надто складні задачі та цілі, через що засмучуєтеся
Якщо це про вас, тоді можемо думати, що ви переживаєте синдром самозванця. До речі, про саме слово “синдром”. Дехто з психологів не любить вживати того слова у контексті сумнівів у власній компетентності.
Причина дуже проста, якщо є синдром, отже, будуть якісь симптоми, історія хвороби та лікування. Проте, страх нереалізувати очікувань не є чимось клінічним, він не є розладом. Та це зовсім не значить, що з ним нічого не потрібно робити😉
Докторка Ліза Обре-Остін (сподіваюся, я впоралася з транслітерацією) пропонує три-етапну модель роботи з цим синдромом. І що мені дуже подобається у цій моделі - персоналізований підхід і робота з причинами (хоча про наслідки теж забувати не слід).
Так от, сьогодні хочу поділитися тим новим (хоча ця інформація доволі логічна та очевидна). Виявляється, найбільш схильними до переживання синдрому самозванця є люди, які у дитинстві були:
⭕️розумні (обдаровані, талановиті); всі захоплювалися їхнім інтелектом на здобутками (перемоги на конкурсах, олімпіадах, змаганнях)
⭕️працьовиті; вони багато старалися (умовно, ті, хто займали другі-треті місця на тих самих олімпіадах)
⭕️виживші; вони постійно мусили бути насторожі (це як про фізичні загрози так і про психологічні)
Ці групи умовно розподілені для зручності пояснення. Насправді ж, доросла людина із синдромом самозванця може поєднувати декілька з цих ролей у різному співвідношенні.
Сімейне середовище теж важливе (майже у всьому, що відомо психології станом на зараз). Підвищує ризики випрацювати синдром самозванця середовище:
❌постійних сварок та агресії
❌строгих правил
❌відсутності комплексного погляду на ситуації та людей
❌високих вимог для задоволення інших (це про те, що треба мати 12, щоб мама була щаслива, але не 11)
❗️Важливо❗️
Не всі розумні та кмітливі діти із строгого середовища у дорослому віці почуватимуться самозванцями. Та ті, хто почуваються, 99,9% у дитинстві мали подібні ролі та середовище.
Як саме розвивається синдром та що з ним можна зробити, я розповім уже через тиждень.
Бережіть себе❤️
Сьогодні буде дещо нове та цікаве про #синдром_самозванця. Я більш ніж переконана, що ви вже щось чули і знаєте про нього. Можливо навіть з власного досвіду. Давайте перевіримо.
✨ви сумніваєтеся у власній компетентності
✨не здатні реалістично оцінити рівень ваших умінь
✨пов’язуєте ваш успіх із зовнішніми факторами (удача)
✨знецінюєте власні здобутки
✨боїтеся, що не реалізовуєте очікувань
✨саботуєте власний успіх
✨ставите надто складні задачі та цілі, через що засмучуєтеся
Якщо це про вас, тоді можемо думати, що ви переживаєте синдром самозванця. До речі, про саме слово “синдром”. Дехто з психологів не любить вживати того слова у контексті сумнівів у власній компетентності.
Причина дуже проста, якщо є синдром, отже, будуть якісь симптоми, історія хвороби та лікування. Проте, страх нереалізувати очікувань не є чимось клінічним, він не є розладом. Та це зовсім не значить, що з ним нічого не потрібно робити😉
Докторка Ліза Обре-Остін (сподіваюся, я впоралася з транслітерацією) пропонує три-етапну модель роботи з цим синдромом. І що мені дуже подобається у цій моделі - персоналізований підхід і робота з причинами (хоча про наслідки теж забувати не слід).
Так от, сьогодні хочу поділитися тим новим (хоча ця інформація доволі логічна та очевидна). Виявляється, найбільш схильними до переживання синдрому самозванця є люди, які у дитинстві були:
⭕️розумні (обдаровані, талановиті); всі захоплювалися їхнім інтелектом на здобутками (перемоги на конкурсах, олімпіадах, змаганнях)
⭕️працьовиті; вони багато старалися (умовно, ті, хто займали другі-треті місця на тих самих олімпіадах)
⭕️виживші; вони постійно мусили бути насторожі (це як про фізичні загрози так і про психологічні)
Ці групи умовно розподілені для зручності пояснення. Насправді ж, доросла людина із синдромом самозванця може поєднувати декілька з цих ролей у різному співвідношенні.
Сімейне середовище теж важливе (майже у всьому, що відомо психології станом на зараз). Підвищує ризики випрацювати синдром самозванця середовище:
❌постійних сварок та агресії
❌строгих правил
❌відсутності комплексного погляду на ситуації та людей
❌високих вимог для задоволення інших (це про те, що треба мати 12, щоб мама була щаслива, але не 11)
❗️Важливо❗️
Не всі розумні та кмітливі діти із строгого середовища у дорослому віці почуватимуться самозванцями. Та ті, хто почуваються, 99,9% у дитинстві мали подібні ролі та середовище.
Як саме розвивається синдром та що з ним можна зробити, я розповім уже через тиждень.
Бережіть себе❤️
#Рекомендую
Відтепер, відео мого нового проєкту #Обережно_спойлери можна знайти в YouTube🥳
Скоро там з’явиться перший випуск, де я розповім про нарцисизм та паралельно розкажу про те, що вважається психотерапією, і чому дружні розмови такими не є. Героя цього випуску я поки залишу засекреченим, але попереджу, що він 🐊 теж від Marvel😉
А поки підписуйтеся на мій YouTube-канал https://bit.ly/3l0Lk4N, щоб не пропустити новий випуск.
Пілотний випуск (усі три частини) про Зимового Солдата можете знайти тут https://bit.ly/3l2or0M
Бережіть себе і підписуйтеся на “Обережно, спойлери” у YouTube❤️
P.S.: у п’ятницю буде друга частина посту про синдром самозванця, не пропустіть
Відтепер, відео мого нового проєкту #Обережно_спойлери можна знайти в YouTube🥳
Скоро там з’явиться перший випуск, де я розповім про нарцисизм та паралельно розкажу про те, що вважається психотерапією, і чому дружні розмови такими не є. Героя цього випуску я поки залишу засекреченим, але попереджу, що він 🐊 теж від Marvel😉
А поки підписуйтеся на мій YouTube-канал https://bit.ly/3l0Lk4N, щоб не пропустити новий випуск.
Пілотний випуск (усі три частини) про Зимового Солдата можете знайти тут https://bit.ly/3l2or0M
Бережіть себе і підписуйтеся на “Обережно, спойлери” у YouTube❤️
P.S.: у п’ятницю буде друга частина посту про синдром самозванця, не пропустіть
#Психологія_наука_і_практика
Мова формує спосіб мислення. Мислення здатне впливати на поведінку. Самосаботаж у комплекті синдрому самозванця - поведінка. Так, ви не помилилися, сьогодні нарешті продовжимо тему цього цікавого синдрому, який насправді не синдром.
“Моя колега розумна, обдарована і чудового справляється. Я ж просто стараюся виконати свою роботу вчасно.”
Це збірна і вигадана фраза, щоб змоделювати спосіб мислення “самозванців”. Тут і завищені очікування і знецінення і порівняння. Попрацюємо з цією фразою, щоб побачити, на що вона може вплинути у поведінці.
Тут є чітке переконання, що роль у команді є одна єдина, незмінна ні за яких обставин, чітко визначена на початку. І я зараз говорю не про робочі ролі (як от дизайнер чи смм-ник), а про ролі більш індивідуальні (хто продукує ідеї, хто затримує звіти, незалежно від посади).
Також, є переконання, що бути розумним у команді можна одним єдиним способом - бути талановитим і не затягувати дедлайни (якщо спиратися на фразу з прикладу). Що ж, хороші новини для тих, хто такі переконання має - це НЕ так.
Ми можемо бути у різних ролях і по-різному їх виконувати. Можна бути тією розумною і тією, хто постійно запізнюється. Можна бути продуктивним і затягувати звітність. Можна лінуватися і при цьому продукувати нові ідеї для команди. А ще, можна втомлюватися і втрачати свою продуктивність. І ще багато що можна😉
Головне у цьому всьому не втрачати контакт із собою. Наприклад, навчитися розпізнавати, коли продуктивність падає від втоми, а коли від відсутності мотивації. Чи, знати межі своїх сил та перестати викладатися на 120%. Або, знати умови та способи, у які ви найкраще проявляєте свої здібності і перестати плутати їх з талантом (про талановитість буде окремий пост).
То як можна замінити нашу фразу на більш здорову та допоміжну? Варіантів, звісно ж, безліч, та ось який пропонує докторка Ліза Обре-Остін:
“Ми з колегою розумні та однаково чудово справляємося. Щоправда, у нас різні методи. Я цілком компетентна у своїй ролі.”
Як бачимо, ні знецінення ні завищених очікувань. А щодо порівняння, то воно мінімальне, адже тут ми просто озвучуємо факт різності методів, а не порівнюємо хто розумніший.
То які думки спробуєте змінити ви?
Бережіть себе❤️
Мова формує спосіб мислення. Мислення здатне впливати на поведінку. Самосаботаж у комплекті синдрому самозванця - поведінка. Так, ви не помилилися, сьогодні нарешті продовжимо тему цього цікавого синдрому, який насправді не синдром.
“Моя колега розумна, обдарована і чудового справляється. Я ж просто стараюся виконати свою роботу вчасно.”
Це збірна і вигадана фраза, щоб змоделювати спосіб мислення “самозванців”. Тут і завищені очікування і знецінення і порівняння. Попрацюємо з цією фразою, щоб побачити, на що вона може вплинути у поведінці.
Тут є чітке переконання, що роль у команді є одна єдина, незмінна ні за яких обставин, чітко визначена на початку. І я зараз говорю не про робочі ролі (як от дизайнер чи смм-ник), а про ролі більш індивідуальні (хто продукує ідеї, хто затримує звіти, незалежно від посади).
Також, є переконання, що бути розумним у команді можна одним єдиним способом - бути талановитим і не затягувати дедлайни (якщо спиратися на фразу з прикладу). Що ж, хороші новини для тих, хто такі переконання має - це НЕ так.
Ми можемо бути у різних ролях і по-різному їх виконувати. Можна бути тією розумною і тією, хто постійно запізнюється. Можна бути продуктивним і затягувати звітність. Можна лінуватися і при цьому продукувати нові ідеї для команди. А ще, можна втомлюватися і втрачати свою продуктивність. І ще багато що можна😉
Головне у цьому всьому не втрачати контакт із собою. Наприклад, навчитися розпізнавати, коли продуктивність падає від втоми, а коли від відсутності мотивації. Чи, знати межі своїх сил та перестати викладатися на 120%. Або, знати умови та способи, у які ви найкраще проявляєте свої здібності і перестати плутати їх з талантом (про талановитість буде окремий пост).
То як можна замінити нашу фразу на більш здорову та допоміжну? Варіантів, звісно ж, безліч, та ось який пропонує докторка Ліза Обре-Остін:
“Ми з колегою розумні та однаково чудово справляємося. Щоправда, у нас різні методи. Я цілком компетентна у своїй ролі.”
Як бачимо, ні знецінення ні завищених очікувань. А щодо порівняння, то воно мінімальне, адже тут ми просто озвучуємо факт різності методів, а не порівнюємо хто розумніший.
То які думки спробуєте змінити ви?
Бережіть себе❤️
#Смішне
Набір «моя тривожність не така вже і велика»:
-смикання ногою
-закусування губ
-дуже швидке ходіння
-негайна перевірка нових сповіщень
-«вони всі мене ненавидять»
-«я нав’язуюся»
-постійна втома
Набір «моя тривожність не така вже і велика»:
-смикання ногою
-закусування губ
-дуже швидке ходіння
-негайна перевірка нових сповіщень
-«вони всі мене ненавидять»
-«я нав’язуюся»
-постійна втома
#Рекомендую
Нове відео #Обережно_спойлери про аматорську психотерапію і нарцисизм уже в YouTube. І все це за мотивами «Локі»😱
Переглянути можна ось тут https://youtu.be/zldRYRDu9Jo
Насолоджуйтеся переглядом і підписуйтеся, хто ще не встиг😉
У п’ятницю новий пост про конфлікти, раптом що.
Бережіть себе❤️
Нове відео #Обережно_спойлери про аматорську психотерапію і нарцисизм уже в YouTube. І все це за мотивами «Локі»😱
Переглянути можна ось тут https://youtu.be/zldRYRDu9Jo
Насолоджуйтеся переглядом і підписуйтеся, хто ще не встиг😉
У п’ятницю новий пост про конфлікти, раптом що.
Бережіть себе❤️
#Психологія_наука_і_практика
Чи знаєте ви, що існують сварки без конфліктів, а #конфлікти - без сварок? Чомусь, часто чую, як у буденних розмовах, ці поняття переплітаються так тісно, що складно відрізнити. Тож, давайте спробуємо розібратися.
Для конфлікту обов’язковим є зіткнення інтересів, цілей, бачень, переконань, т. ін. Головне, щоб вони не збігалися. Найчастіше вони будуть протилежними або взаємовиключними.
Класичні і дуже спрощені приклади: є лише одне крісло, і двоє людей, що однаково сильно хочуть у нього сісти. Або пара, яка обирає фільм у кінотеатрі. Хтось хоче на “Чорну Вдову”, а хтось на “Бейбі Бос 2”. У першому випадку конфлікт є на фоні лише однієї опції, за яку йде боротьба. У другому - через дві опції і жодна з них не влаштовує обох учасників.
Цього, впринципі достатньо для того, щоб говорити про конфлікт. Є щось, за що йде боротьба, і є бажання сторін цю боротьбу вести.
Необов’язковим для конфлікту є те, що найчастіше з ним асоціюється. І через що багато конфліктів залишаються невирішеними. Це відкрита чи пасивна агресія, сварки чи може навіть бійки, комунікація, образи, тощо. Це все може бути присутнє у конфлікті, та не є визначним. Необов’язковим навіть є наявність іншої особи, бо конфлікти бувають внутрішні.
Тому, коли хтось когось називає негарним словом, і при цьому вони не знаходяться у ситуації зіткнення інтересів, конфліктом це називатися не буде.
Наступного тижня розкажу про те, як вирішуються конфлікти і розкрию таємницю успішного конфлікту.
Бережіть себе❤️
Чи знаєте ви, що існують сварки без конфліктів, а #конфлікти - без сварок? Чомусь, часто чую, як у буденних розмовах, ці поняття переплітаються так тісно, що складно відрізнити. Тож, давайте спробуємо розібратися.
Для конфлікту обов’язковим є зіткнення інтересів, цілей, бачень, переконань, т. ін. Головне, щоб вони не збігалися. Найчастіше вони будуть протилежними або взаємовиключними.
Класичні і дуже спрощені приклади: є лише одне крісло, і двоє людей, що однаково сильно хочуть у нього сісти. Або пара, яка обирає фільм у кінотеатрі. Хтось хоче на “Чорну Вдову”, а хтось на “Бейбі Бос 2”. У першому випадку конфлікт є на фоні лише однієї опції, за яку йде боротьба. У другому - через дві опції і жодна з них не влаштовує обох учасників.
Цього, впринципі достатньо для того, щоб говорити про конфлікт. Є щось, за що йде боротьба, і є бажання сторін цю боротьбу вести.
Необов’язковим для конфлікту є те, що найчастіше з ним асоціюється. І через що багато конфліктів залишаються невирішеними. Це відкрита чи пасивна агресія, сварки чи може навіть бійки, комунікація, образи, тощо. Це все може бути присутнє у конфлікті, та не є визначним. Необов’язковим навіть є наявність іншої особи, бо конфлікти бувають внутрішні.
Тому, коли хтось когось називає негарним словом, і при цьому вони не знаходяться у ситуації зіткнення інтересів, конфліктом це називатися не буде.
Наступного тижня розкажу про те, як вирішуються конфлікти і розкрию таємницю успішного конфлікту.
Бережіть себе❤️