Недільний лонгрід, в якому я готова зібрати про себе клоунів

Вчора я була на виставці «Боривітер» в Українському домі. Як колись я випадково дізналася про Аллу Горську (і запам'ятала тільки тому, що її вбили НКВДісти в 1970, а це не так вже й давно було), так і вчора вперше на виставці почула про Биківнянську трагедію (Київська область), де ще в 1930-х НКВДісти вбили від 30 до 50 тисяч людей, а досі опізнано лише 18 500.

Сьогодні на одному з перекладацьких каналів побачила чергову цитату Набокова, а в коментарях вже дійшло до того, що він давним давно помер, і взагалі несприйняття будь-якого росіянина – це вже фашизм.

Так, Набоков помер ще в 1977. Але, нагадаю, Горську вбили в 1970, а Стуса – в 1985. Чи це щось змінює?

Очевидно, досі не всі розуміють, чому «росіянин»/«людина з російським громадянством»/«людина, що народилася в Росії» перш за все викликає тривогу і легку огиду.

Не любити будь-якого росіянина просто по факту його росіянства – це не фашизм, це інстинкт самозбереження українця.

Хіба нам не тому бридко і моторошно чути російську за кордоном? Бо ми не знаємо, хто це: той, хто давно не живе в Росії, чи хтось з сім'ї «гєроя есвео».

Росія – це травма. У тих, хто жив у зросійщених регіонах, або ріс на «московсько-ленінградському контенті» багато чого російського буде частиною його ідентичності. Я це розумію.

Я все своє життя дуже любила пісню з мультика «Бременські музиканти» «Луч солнца золотого». Тепер коли я згадую її, я думаю про те, що не хочу фінансувати російські ракети своїм прослуховуванням, і згадую, що в серіалі про співака Мусліма Магомаєва його зіграв сербський актор, якій підтримує російську агресію, отримав паспорт РФ і дружить з сім'єю Медведчука, а той, в свою чергу, причетний до вбивства Стуса.

Це складний ланцюжок подій і асоціацій, але хіба не росіяни самі зробили так, що мене нудить від моєї улюбленої російської пісні? І так, в цій частині мене тепер діра, бо ти не можеш замінити в собі пісню дитинства.

Але чому комусь не огидно і він може нести це в собі далі, навіть коли сам в центрі війни з цим народом? Для чого демонструвати і захищати цей російський фрагмент своєї ідентичності?
—

Як займенники в гінді можуть зламати вам мозок. Ч. 1

Ми звикли до розрізнення займенників третьої особи за родом: він, вона, воно в українській; he, she, it в англійській; у польській є навіть розрізнення у множині: oni для чоловіків та one для жінок чи змішаної компанії. Знаємо, що в деяких мовах розрізнення може й не бути, наприклад, у кримськотатарській (як і в інших тюркських мовах) один займенник o відповідає за всі роди третьої особи однини

До чого ми не звикли, то це до того, що займенники можуть розрізнюватися не лише за родами 🌚 У гінді мовець оцінює відстань, на якій від нього перебуває предмет чи людина. Близьке розташування дає нам займенник यह (yeh), а далеке — वह (voh). Із множиною аналогічно: ये (ye) — "вони", які близькі до мовця, वे (ve) — далекі "вони"

Свистопляска починається, коли розповідають про чоловіка та жінку й рано чи пізно заміняють імена займенниками 🙃 Розшифрувати таке — це смертельний номер, бо... (барабанний дріб) ...доконані дієслова завжди матимуть чоловічий рід або рід додатку (вважайте, за схемою: вона/він прочитала/прочитав книгу = книга прочитана нею/ним).

Допомогти визначити, про кого йдеться, може ще один факт: індійці люблять множину і не дуже люблять жінок. Множина вказує на повагу, як-от ми можемо викати людині, хоча вона одна. Так само в гінді можна казати про себе "ми", а про того, кого поважаєш — "вони". Поважають здебільше чоловіка, тому він буде ये/वे, а от жінка переважно यह/वह

У вас буває таке, що вам радісно і весело, а потім різко стає сумно, бо радість здається якось нелегальною. Здається, що якби не війна, то можна було б веселитися вільно, бо не було би геноциду, страху програти, небажання проходити вишколи і тиску на себе, бо треба.

Поки мені було весело, я шукала собі сучасну арабську музику, і алгоритми мені підкинули Glass Beams. Думала, вони теж араби, але ні – австралійці, один з них індійського походження. Як сказав мій тато: «У фронтмена ж на обличчі написано – Індія». Тут 20-хвилинний EP з таймкодом на мій улюблений трек.

Читаю зараз «Неспроможну державу. Інструкція з розшматування Росії» Януша Буґайського. 176 сторінок з 480 є, але не впевнена, що дочитаю (бо я їй не вірю). Потім розкажу окремо.

Мені цього року часто сняться фрагменти з книжок. Не те щоб попередні теми були дуже приємними, але й прокидатися з першою думкою про Ханти-Мансійський автономний округ теж таке собі. Там, до речі, велике нафтове родовище, а серед населення – 1,2% хантів і 0,69% мансів. Цікаво, скільки людей з цих двох корінних народів помирають зараз в Україні за РФ.

Знайшла після цієї книжки ще один критерій, як визначити психа: він розбирається в усіх областях, краях, регіонах, округах і республіках РФ (які Москва раз на скількись років об'єднує, розділяє і перемішує). Думаю, путін точно розбирається.

Коли ж він вже нарешті здохне?

Але нічого. Поки є гроші на донати, сили на допомогу, великий вибір книжок українською і музика, яку хочеться слухати на вінілі, ще можна якось протриматися.

Я не можу повірити, що таке взагалі можливо. Як цей хлопець міг загинути? Працювала весь день над вчорашнім відео з ним, щойно здала файл – і бачу цю новину.

Не можу повірити. Це величезна втрата.

Послухайте Павла Петриченка. Він був дуже цікавий і розумний

ПОРЯТУНОК ПІЛОТІВ-ШТУРМОВИКІВ, ЗНИЩЕННЯ ТЕХНІКИ, ПОЛЬОТИ НАД ДОНЕЦЬКОМ: що може аеророзвідник

Недавно пройшла на Прометеусі курс «Уникнення полону і психологію виживання в полоні». Рекомендації засновані на свідченнях колишніх полонених.

З цікавого мовного – для психологічного самозахисту, зменшення агресії співрозмовника і завоювання його довіри треба використовувати голосову і мовну мімікрію.

Тобто проаналізувати і відтворювати ті ж паузи, гучність голосу, ритм мови, що і у ворожого співрозмовника. А також звертати увагу на те, які він ставить наголоси, як вимовляє слова, які вживає мовностилістичні елементи в реченнях, і повторювати їх у своєму мовленні.

Така вербальна мімікрія може стати одним із допоміжних засобів виживання в загрозливих умовах.

Смішний скрін про те, що слово «ніч» в багатьох мовах – це буква н і числівник 8. Були ще версії, що воно є таким, бо спати треба 8 годин.

Теорія прикольна, але розгадка легка. Мови наведені в прикладі – з однієї мовної родини (українська там теж, просто мовна група не та, що у мов в переліку).

Тобто можна сказати, що всі ці слова – це, грубо кажучи, одне і те саме слово [nókʷts]. А те, що в деяких місцях воно схоже на н + 8 (з натяжкою, насправді) – просто збіг.

Прочитане
6. «Неспроможна держава. Інструкція з розшматування Росії». Януш Буґайський
Переклали з англійської М. Дуброва, С. Бандера, Г. Рак, А. Мельниченко, О. Охріменко

Перше, що треба знати про цю книгу – це не наукпоп для широкого кола читачів, а монографія, тобто – буквально наукова робота товщиною в три пальці на одну вузькоспеціалізовану тему. Там багато детальної інформації, яка цікава тільки якщо ви теж щось досліджуєте, бо інакше тримати її в пам'яті сенсу нема.

Найцікавіше мені було дізнатися про різні народи РФ, і пощастило, що я дружу з карелом (який знає свою історію, культуру і мову). Я мала змогу обговорювати/підтверджувати/спростовувати думки Януша Буґайського.

Наприклад, автор довго розповідав, як Карелія вже мало не однією ногою вийшла зі складу РФ завдяки потужній організації «Свободная Карелия», яка вважає себе легітимним органом самоврядування.

Ага, тільки у голови цієї організації 100 підписників у соцмережі, а на їхньому офіційному сайті вітають «С Новым 2016 годом». Я особисто тільки за карельский сепаратизм і таке інше, але ж треба зважати на реальність.

Ще Карелія – єдина етнічна республіка, мова якої не є офіційною. Бо в РФ є закон, за яким мова не на кирилиці не може бути мовою документообігу.

А Дагестан, наприклад, – єдина республіка у складі РФ, назва якої не відображає її титульної нації (з очевидної причини); з тюркської перекладається як «гірська країна».

Окремо зацікавилася черкесами. Напишу про них трохи згодом, там є що розповісти.

Розумітися на республіках, краях, округах, регіонах і тд нема жодного сенсу, як і запам'ятовувати, хто ким коли був. Ці кордони часто політичні й дуже гнучкі відповідно до цілей Москви.

Але загалом основне усвідомлення, яке до мене прийшло, що РФ – не така країна, якою ми собі її уявляємо. Це сукупність різних міні-країн зі своїми етнічними, екологічними, економічними і соціальними проблемами (які вони ніколи не могли і не можуть вирішити).

Тому уявити, що ці 140+ мільйонів зберуться через спільну проблему (якщо вважати, що війна з Україною щиро когось турбує) неможливо, бо так просто не буває. Громадяни Російської Федерації – не суспільство, це випадковий набір людей, яких об'єднує тільки однаковий паспорт, російська мова і авторитарний контроль Москви. І більше нічого. У них навіть не всюди дороги між собою є.

Привіт англійською:
– Hello!

Привіт арабською:
– السلام عليكم ورحمة الله وبركاته
(мир вам і милість Аллаха і Його благословення)

Аудіювання на Аль-Джазірі змусило нас це все-таки вивчити, бо просто «салям алейкум» – якось не солідно. Ніхто, в принципі, не змушує, але це про повагу до чужої культури.

Та це ще не все. За Кораном треба відповідати на привітання більшою кількістю слів, ніж той, хто привітав першим, бо Аллах все рахує. Але для цього є слово «і»: і вам […] – і далі по тексту. Дуже зручно

Кілька днів тому дізналася, що Микола Носов, який придумав «Незнайка», народився в Києві й довго жив і навчався тут і в Ірпені, поки не перевівся вивчати мистецтво в Москві.

Прочитала також, що «Незнайко» з'явився вперше українською в 1953 році в журналі «Барвінок». Мене це трохи засмутило, бо сумно, коли українське привласнюється росіянами.

Але я не знайшла жодної згадки про те, що М. Носов дійсно володів українською. Журнал насправді був двомовним, а українською історію переклав письменник Федір Маківчук (і багато інших відомих дитячих історій – теж).

[На зображенні інший журнал, бо «Барвінок» 1953 був уродським: там на лижах дитина постарше з зірками на погонах летить у світле майбутнє, а дитина помолодше виконує військове вітання]

P.S. Щодо 1953.

Того року помер Сталін, а Путіну тоді було 1. Навіть Сталін встиг пожити при Путіні…

Перекладаю норвезьку документалку для Docudays. З англійських субтитрів, звісно.

І сюжет тут в тому, що випадково у двох сестер знаходиться ще одна сестра, про яку вони ніколи не знали. Це могло би бути «Говорить Україна», але цікавий момент в тому, що коли Норвегія була окупована Німеччиною (а ці сестри народилися в період Другої світової), близнюків ховали від нацистів і розділяли сім'ї, бо німці проводили над ними експерименти.

(Про історію цієї сім'ї багато писали, тому це не спойлери)

Але проблема в перекладі виникла в тому, що я не знаю, як вони одне до одного звертаються. Це вже, звісно, дорослі, ще не знайомі між собою люди, але вони все-таки родичі. «Ти» чи «Ви»? Принаймні спочатку.

В англійській просто – you. На 30-й хвилині фільму додумалася подивитися, як норвезькою буде «ти» і «Ви» і намагатися розрізняти ці слова на слух.

Пощастило. Все переписувати не доведеться, можна обирати самостійно:

ти – Du; Ви – Du.
🤝

Це я, коли читаю про чергову геноцидну м'ясорубку десь у світі

Ніколи Китай мене не цікавив: ні мовою, ні культурою. Але робота над документалками, які попадаються хаотично, все-таки змушує трошки вникати.

Є персонаж, ім'я якого я, звісно, на слух розібрати не можу. В інтертитрах (на екрані) воно вказане ієрогліфами і англійською. Але латинізування китайської мови — справа сумнівна, точніше сумнівна саме спроба прочитати ім'я з латинки правильно.

Англійською — Nguyen. Візуально бачу, що воно знайоме, значить поширене, значить можна знайти інфу.

Закидаю в гугл перекладач, щоб послухати (дурне рішення, слухати краще на спеціальних сайтах). Мова там визначається в'єтнамська. Трохи дивно.

Вирішую так і загуглити – Нгуен. Є сторінка в Вікіпедії, де сказано, що це в'єтнамське прізвище, яке відповідає китайському прізвищу Жуань. А праворуч на сторінці – ієрогліф Жуань 阮.

Повертаємося до фільму, де ім'я написане ієрогліфами. Збігається. Дійсно, Жуань.

Далі виявляється, що він в'єтнамець з В'єтнаму.

Значить все-таки Нґуєн…

Йшла друга година роботи…

Перекладено 6 хвилин…

І все-таки перекладати перекладений переклад з мови оригіналу, яку ти не можеш навіть розрізнити на слух — це трошки дичина.

В інтертитрах на відео для роботи є текст китайською і англійською, а ще у мене є окремий файл субтитрів, де теж є текст англійською, але він трохи відрізняється. Іноді для перекладу я обираю щось середнє між тим, що в файлі і тим, що в інтертитрах, бо десь проскакує маячня.

У мене тут сцена похорону: інтертитр китайською, інтертитр англійською —Namo Amitabha, титр у файлі з перекладом — Name Amitahba.

Звісно, я одразу подумала, що це чиєсь ім'я, але його такого ніде не було по фільму, в кадрі на надгробних плитах — теж. Думаю, може, це якась людина така, треба погуглити.

А виходить, що тут нема англійського слова «name».

«Namo Amitabha» — (тут) фінальна похоронна фраза на санскриті, типу нашого «спочивай з миром», тільки у буддистів. Значення мантри (приблизно) — «світлою дорогою до Будди».

Є у мене неприємне припущення, що через англійську в моєму українському перекладі буде дещо втрачено з китайського оригіналу, де я цього просто не помічу. Але що робити? Як є.

Ммм, відбірна маячня 🤌

Не знаю, як там граматика перської, але в арабській не так багато схожих літер (як і в будь-якій іншій мові, в принципі: b, d, p, q), а ще там є голосні і навіть оголоски (короткі голосні).

Та й взагалі сумнівно, що можна оцінити складність граматики ще навіть не розуміючи абетки