Что в себе — шелуха, а что — стержень?

«Отношения — это работа» — любимый вывод, который подарил мне опыт создания блога про открытые отношения.

Не только любовь, любые отношения — это работа. Атмосфера, которая лечит и питает, в природе рождается сама по себе. В человеке не всегда есть природная способность упорядочивать и питать мир вокруг.

Эрих Фромм — мой любимый автор об отношениях и любви. Его слова: “Если человек говорит, что любит цветы, но мы видим, что он забывает их поливать, мы не верим в его любовь”, предваряют самое знаменитое определение любви: «Любовь — активная заинтересованность в развитии и благополучии другого человека».

Я часто сравниваю любовь в отношениях с заботой о цветах — любя человека, мы стараемся обеспечить его цветение и отдых, регулярное питание и подходящую почву. Если нет желания, чтобы у любимого человека была подпитка от друзей, свершений, общения, новых идей и эмоций — я не верю в такую любовь.

Страшно, но полезно замечать за собой, как по кусочку иногда мы уничтожаем почву, которая дает другому цвести (ревностно забирая себе теплые лучики внимания друзей, квадратные метры почвы пространства, раздергивая жалобами и мелочами концентрацию, необходимую для работы и планирования).

Именно в момент такого неприятного осознания начинается работа — изменить в себе то, что душит близких, оставив не рушимой глубинную часть себя. Что в себе — шелуха, а что — стержень? Это и есть задача изучения себя. До тех пор, пока мы не изучили себя, границы личности — не определены. Фраза «боюсь потерять себя» очень часто становится щитом, за которым скрывается нежелание сделать усилие ради гладкости и штиля в общении. Часто, это усилие очень сложное и мало схожее с «действием» — сдержаться, промолчать, не высказать претензию, прислушаться, присмотреться, подождать.

Ведь когда мы хотим, чтобы цветок зацвел, мы не можем ускорить его цветение, мы можем только прислушаться к тому, что ему нужно и это дать.

Это — то, что я называю «контролем эмоций», «развитием чувств» и конечно же это — часть йоги. Познание себя — выбор, от чего в себе отказаться, а что — оставить и как сделать отношения с миром такими, чтобы люди вокруг цвели, а не увядали. Именно в такую йогу я приглашаю учеников 🤍.

Нещодавно снідали з друзями у Роттердамі після йоги та мова зайшла про погоду (в Нідерландах мова завжди заходить про це), та про тих, хто полюбляє купатися в північному морі. Звісно таких людей ми назвали моржами.

Тут в мене виникло питання — якщо є слово, що позначає люблячих холодну воду, то повинно бути слово, що позначає люблячих гарячу воду.

Слово ми не знали, то пішли шукати тваринку, що полюбляє гарячу воду, така є — капібара. Нове слово для самоідентифікації. Тож, я не морж, я — капібара)

Канікули в Нідерландах — тож я веду йогу в офлайн в Роттердамі.

Минулого вікенда ми з Катериною Палій провели англо-українсько-російською урок з парної хатха-йоґи (не знаю як в учнів, моє тіло досить радіє тому досвіду).

Цієї неділі також можна прийти до мене на йогу в Роттердам (та приводити друзів). В нас буде сандхаана-йога – силове навантаження на тіло.

Але це заняття не лише для тіла. Також я розкажу історію про виникнення аштанга-йоги — про те, що таке аеробна йога та як філософія стало спортом.

Пишіть мені для реєстрації 👌 та розмов про йогу)

сьогодні після уроку один з учнів у групі запропонував мені спілкуватися санскритом.

йому я надала своє "так", а також поміркувала, що це може бути цікаво іншім.

тож на каналі Sanskrit in Ukraine тепер буде рубрика "розмовний санскрит" 👌

Знахідка дня.
Метро - похідна від санскритського मातृ (māt.r) мати,
(крізь метрополію, що mother city....)

#etymology

Тибетский.

Когда я учила санскрит, я радовалась логике сандхи и морфологии, их математичности — как звучит так и пишем, как же приятно, никаких пишем-одно-говорим-другое родных и знакомых языков не-говоря-уж-о-немецком. Нет никакой орфоэпии и орфографии, потому что есть логика,
праздник логики.

И тут случилось мне занырнуть в тибетский. Чтобы прочесть одно слово, нужно держать в голове 5 исключений. Прочесть… я за месяц изучения там, где в санскрите была за две недели. Например —

སྤྲུལ་སྐུ་ это — легкотня sprul sku. А вот читается это как [ʼтул ку] — «физическое тело».

Или

«Луна», на тибетском ཟླ་བ་ zla ba, что читается как [да па].

Надеюсь что морфология осветится светом причинно-следственных связей, но чувствую, зряшные мои надежды.

Чтобы внести ясность, учить тибетский — чистый кайф, такой же как учить санскрит. Просто удивляюсь тому, что такие близкие (географически) языки, так далеко ушли друг от друга по звучанию (и это с весьма похожим алфавитом).

[Небезпечні] хвилі бажань у буддизмі та йозі...

Може ти памʼятаєш образу Яшодхари з Самсари — на те, з чим Будда залишив її... коли пішов в свою аскезу. (В Сіддхартхи була жінка, яку він покинув, щоб звільняти світ від страждань. Любов та сімʼя — стала його жертвою звільненню.)

Я не поділяю образу Яшодхари, любов відпускає та збирає в дорогу улюблене ніщо ... Але також не слідую шляхом такого звільнення, заради якого треба покинути тих, хто тебе любить.

Аскета чи естетизація — який шлях до контролю вірний? Одне не можливо без іншого. Вони наче роги корови, гарні лише удвох.

Йогачара повернула сімʼю в буддизм, але бажання залишила злом, тим, чого слід позбутися. Естетизація бажання сприймається в буддизмі наче дотик до отрути — прийняття його по-краплі не вбиває.

Але ж ти знаєш, що небезпечна хвиля дарує насолоду, коли є сильне тіло, години тренувань та вміння не братись за те, досягати чого не в кайф.

Тож я, наслідую йозі та обираю вміти бути аскетичною та естетичною в почуттях та діях.

#теоріяйоги #yoga #buddhism

5th season brings me a lot of plesure and laugh.

Книжки – друковані чи електронні? (спойлер: ті, що зберегає у пам'ять)

Нещодавно я брала у подорож роздруковані лекції з тибетської, щоб вирішувати завдання, коли буде хвилинка. Повернувшись до Лейпцигу, я виявила, що забула ці роздруківки там, де займалася. Тут же сіла і почала згадувати, що саме було в них. І зрозуміла, що основне (завдяки постійним вправам) залишилося в пам'яті.

Я читаю купу літератури, у поїздах, у машинах (аудіо, коли водій), на перервах між парами. З цього досвіду мій висновок: аудіо-книжку читати складніше, ніж електронну, а електронну складніше, ніж друковану. Складність лежить у кількості уваги, що потрібно зконцетрувати. Книга в друкованому вигляді — сама собою сприяє концентрації. Щоб читати книжку з екрану треба більше власного зусілля, ще більше зусілля треба на читання аудіо (коли очі бачать весь час щось своє та тягнуть зануритись туди увагою. На кжиках аудіо неможливо робити замітки "на полях", але пам'ять легко приймає ті історії, на яких я роблю паузу, щоб замислитись і ввібрати їх в себе.

Оскільки я ще й студент та вчитель, то я обираю саме електронні кжики, тому що з ними легше працювати маючи на увазі власний пошук, власну дослідницьку роботу. З нотаток на полях друкованої книги ти не збереш презентацію, не скопіюєш до лекції і не почнеш збирати свою книгу.

З книг ми вбираємо знання та досвід іншої культури, іншого покоління, вони – провідник знань, почуттів та історій. Тому, я роблю акт подяки, осмисляючи прочитане та окреслюю власну думку, власний висновок, помічаючи власні почуття.

Для мене головне в читанні книг — післясмак і висновки, які можна записати ручкою на папері, можна в нотатках, але головне — залишити їм місце в собі —

📚 метафорами в памʼяті,
📕 ідеями у власному дослідженні,
📚 аргументами у висновках,
📕 супротивником у диспуті.

Как управлять государством? Как формируется ощущение власти (право на то, чтобы вести других и желание быть ведомым)? Как формируются законы? Какие понятия важны в этом процессе? Какие принципы возникновения и исчезновения войн?

Ради интереса ко всему этому я слушаю программу политолога "Статус". И последний ее выпуск порадовал меня гипотезой о связи выборов и нового года с Римскими сатурналиями.

Сатурналии — фестиваль 17- 19 декабря в честь Сатурна, бога времени, смены поколений, плодородия земли и всякого богатства, (Кроноса в греческой мифологии). В Риме его отмечали еще до нашей эры. Во время праздника рабы менялись местами с хозяевами, переодевались, все получали подарки и пировали ночами.

Так вот красивая гипотеза о наследие явления Сатурналий в новом выпуске Статуса на 1:05:00.

Антиповедение

Органы чувств наш питаются впечатлениями, мозг наш питается анализом и размышлением. Поэтому, анализировать во время проживания — вредно.

Пока мы вкушаем событие, мы чувствуем все его оттенки, подбираем слова для каждого из них и даже ощущаем сюжет в объеме. Если в этот момент осмыслять — никакого вкушения не получится.

Это я к тому, что уже время осмыслить Рождество и Новый год в Европе.

Для философа символы и сюжеты — естественная среда обитания. Праздники и традиции — лакомство моих органов чувств. В этом году благодаря приглашению близкой мне Нидерландской семьи я не ринулась на праздники обнимать близких и котов в Украине, а погрузилась в местные традиции.

Мне было безумно любопытно как воспринимают праздник рождения Христа в светской стране.

Непринужденно, не меняя названия, 24 и 25 декабря в светской Европе восхваляют сам дух семьи и желание продолжения рода.

Каждая деталь этого праздника — символ этого:
• встреча всей семьи, без друзей, напоминает об уникальности связи,
• общение о семейных делах,
• совместное фото,
• блюда, которые готовили прошлые поколения и новые блюда — от самых младших создают ощущение непрерывной цепи,
• подарки от старших младшим,
• два дня праздника — по одной ветке среднего поколения и по другой.

Логично, что праздник этот остается важным в странах и городах, где близость определятся по родству, а не по дружеским чувствам или профессиональным интересам.

Также очень логично, что рождество в советском союзе как праздник семьи не состоялся, так как никакое тоталитарное общество не заинтересовано в сильных связях между людьми.

Что же до Нового года — его я встретила в тихом и мирном Инсбруке, который в эту ночь стал шумным и не спящим. Харьковчанину, умеющему отличать взрывы разных снарядов, к фейерверкам привыкать сложно, даже по прошествии... Но если закрыть уши, то становится красиво).

Все соседи выходят на улицы, на площади, на холмы, там взрывают и смотрят фейерверки. Раз в год — отметка времени, это громкое восхваление самого духа времени, ритма жизни, празднование заведенного порядка и подтверждение его. И важно видеть больше людей, чтобы ощущать схожесть выбранного ритма всем городом.

Отдельное удовольствие — как не напряжно для здоровья проходят оба праздника — в Австрии утром 1 января все уже на горке, в Нидерландах — планируют новые семейные активности. Никакого сбоя активного графика жизни. Поэтому и я вела уроки уже с 2 января и набираю новые группы йоги — онлайн и в Лейпциге. О чем подробно все на сайте.

Доречі, розмірковувати про рітуали, їх сенс та символи — це частина практик класичної йоґи (бо йоґа завжди цікавилась сенсами).

В мене наразі відкриті дві групи онлайн та офлайн у Лейпцигу, підробиці — на сайті.

Рішення питання щодо страйків на Дойч Бан — "місцеві не бажають працювати? будемо брати українців" ...

Для тих, хто не в контексті — останні тижні в Німеччині відбулися страйки на залізниці (Дойч Бан). У цей же самий час магістралі перекривали фермери (які страйкують проти повернення пільг, отриманих на короні).

Завдяки чому, у всіх водіїв з'явилася можливість добиратися до місця призначення не швидше, а красивіше — затишними дорогами між гарнюсенькими містами.

Мені сподобалося)

В моїй групі в університеті є студенти із Китаю, Тибету та Тайваню.

(якщо ця трійка країн в одному реченні вас не дивує, треба почитати про їх відносини)

Ми всі в групі спілкуємося про те, що нам цікаво та якщо торкаємося політики та географії — робимо це тендітно та лагідно до іншої сторони.

Порівняти відчуття тих, хто з Китаю, тих, хто не бачив Тибет, тому що народився вже в Індії, тих, хто чекає на напад в Тайвані — неможливо.

Все, що ми можемо, вкладатися в те, що спільне для всіх нас — любов до пізнання те мов.

#uni

Наступного тижня мій першій екзамен в Німеччині. Це екзамен з тибетської.

З 9 жовтня, 3,5 місяця я пізнавала нову мову та за пару днів мені треба буде перекласти декілька речень та надати їм граматичний розбір.

Ніхто не відрахує мене з університету, якщо я цього не зроблю, але мені цікаво та дуже лоскітливо його здати.

Я не вивчала цю мову до цього, тибетська навіть не є основним предметом в мойому навчанні (на основних уроках я читаю філософськи тексти санскритом та сучасні дослідження англійською), я не мала змоги полишити на цей час роботу, викладання, та всі інші власні проєкти, тож це експеримент, що показує можливість навчатися, працювати та жити одночасно.

Звісно я зараз менше мандрую, рідко обіймаю друзів, мало записую відео, майже нікуди не ходжу та не читаю нічого поза навчанням.

Щодо роботи. У Німеччині студент не може працювати більш ніж 20 годин на тиждень. Але я вважаю, що може) хай не 40, але 30 — то реально.


Побажайте мені пережити цей досвід із кайфом)

#uni

Фильмы, книги, музыка — не то, чему стоит быть случайным, поскольку они никогда не безобидны. Они несут чувство, которое останется с аудиторией – в слушателе, зрители или читателе.

Поэтому я вкушаю медиа только когода понимаю, чего хочу, в приятных объемах и осмысливая послевкусие.

Давно я хотела посмотреть фильм, главный герой которого — чувства.

И вот — такое чувство близости, когды ты позволяешь другому взглянуть в трещинки твоей души и любопытствуешь посмотреть на его, но так, чтобы ему стало уютнее и теплее. И чтобы после хотелось прошептать что-то бесмысленное, главное чтобы губы почти касались кожи.

Lost in Translation. Не понимаю как я не встретила его раньше.

Есть в Лейпциге Томаскрише, в ней последние 25 лет своей жизни играл Бах.

Сегодня орган заиграл как только я зашла, здесь часто играют студенты-музыканты. Сейчас церковь выглядит вполне светским пространством — с елочкой и звездой под потолком.

Все меняет музыка.

Музыка показывает какое именно чувство должно было быть у человека, который заходил сюда во времена Баха. Душа поднимается в вверх, несется и отдается чему-то другому. Так себя здесь и чувствуешь — одновременно подъем к чему-то невидимо-высокому и тяжесть в груди от расстования с частью себя.

Я не против религий — когда есть потребность в смыслах, нужно то, что их дает. Но сама Томаскирше не скрывает свой потолок — если вверху свет, а внизу страдания, то свобода запротоколирована. А может ли возникнуть чувство свободы в движениях души по-канону?

Могила Баха лежит у подножия креста, душа его несется к потолку Томаскрише, снова и снова поднимаясь к небу, отдаваясь ему и не находя в этом счастья свободы.

#чувства