Наступна казка була в мене першою — тою, з якої почалось моє закохання в Автора.
Білка та мураха
(в нідерландській білка чоловічого роду, а мураха — жіночого)
#казка
Білка та мураха
(в нідерландській білка чоловічого роду, а мураха — жіночого)
#казка
Білка та Мураха
Була середина літа. Білка сиділа за столом у своїй хаті на верхівці бука.
Мураха вирушив у подорож і міг ніколи не повернутися. «Майже точно ніколи» — так він сказав, коли пішов.
Білка сперлася на лікті. Було дуже тихо.
Вона думала про мураху, про відстань і про майже ніколи.
— Мені дуже сумно, — подумала вона. — Безсумнівно.
Вона озирнулася. Стіл теж виглядав сумним, і вікно, і блакитне небо надворі, і навіть сонце високо вгорі. Чи може бути сумним все? Вона не знала. Раптом вона почула чотири голоси з чотирьох сторін, які говорили: «Ми можемо. Ми можемо дуже засмутитися».
Білка здивовано озирнулася. Великі жирні сльози котилися по стінах. «О, мої стіни», — подумала вона.
«Так» стіни схлипували, злегка тремтячи. Потім вони замовкли та сльози більше не текли.
Білка знову сперлася на лікті. Якби стіни могли сумувати, чи могли б вони також сердитися?
Стіни раптом прогарчали. На підлогу впало все, що висіло на них. Стіни почали замикатися. Вони зупинилися біля столу, скрипучи й потріскуючи від злості. Білка закрила обличчя. «На кого ви злі?» запитала вона.
— Мураха, — гарчали стіни.
Білка опустила руки й зірнула на них.
— На Мураху? — спитала вона. — Але ж він насправді гарний!
— Ні, — сказали стіни. — Мураха зовсім не гарний. Потім вони знову опинилися там, де були завжди, по чотирьом сторонам кімнати.
Білка повісила все на місця. Вона підійшла до вікна й подивився вдалину.
— Мураха, — тихо сказала вона. — Я не серджуся на нього, але...
Раптом вона почула голос дуже здалеку, можливо, з іншого боку світу.
"Але що?" запитав голос.
Білка знала, що іноді речі здаються більш реальними, ніж вони є. Вона також знала, що «майже точно ні» ніколи не означає «точно ні». Вона потерла руки, дістала із шафи велику банку з медом і поставила її на стіл. Вона сіла та сперлася на лікті. Без звуку голодні стіни ковзали поруч,
«Мммм» прошепотіли вони, коли знов наблизились до білки, «Мед!».
— Ні, — сказала білка. — Це для Мурахи. Він прийде будь-якої хвилини!
На мить стіни забурмотіли. Потім вони знову стали звичайними стінами, ставши на свої звичайні місця і більш не казали нічого.
#казка
Була середина літа. Білка сиділа за столом у своїй хаті на верхівці бука.
Мураха вирушив у подорож і міг ніколи не повернутися. «Майже точно ніколи» — так він сказав, коли пішов.
Білка сперлася на лікті. Було дуже тихо.
Вона думала про мураху, про відстань і про майже ніколи.
— Мені дуже сумно, — подумала вона. — Безсумнівно.
Вона озирнулася. Стіл теж виглядав сумним, і вікно, і блакитне небо надворі, і навіть сонце високо вгорі. Чи може бути сумним все? Вона не знала. Раптом вона почула чотири голоси з чотирьох сторін, які говорили: «Ми можемо. Ми можемо дуже засмутитися».
Білка здивовано озирнулася. Великі жирні сльози котилися по стінах. «О, мої стіни», — подумала вона.
«Так» стіни схлипували, злегка тремтячи. Потім вони замовкли та сльози більше не текли.
Білка знову сперлася на лікті. Якби стіни могли сумувати, чи могли б вони також сердитися?
Стіни раптом прогарчали. На підлогу впало все, що висіло на них. Стіни почали замикатися. Вони зупинилися біля столу, скрипучи й потріскуючи від злості. Білка закрила обличчя. «На кого ви злі?» запитала вона.
— Мураха, — гарчали стіни.
Білка опустила руки й зірнула на них.
— На Мураху? — спитала вона. — Але ж він насправді гарний!
— Ні, — сказали стіни. — Мураха зовсім не гарний. Потім вони знову опинилися там, де були завжди, по чотирьом сторонам кімнати.
Білка повісила все на місця. Вона підійшла до вікна й подивився вдалину.
— Мураха, — тихо сказала вона. — Я не серджуся на нього, але...
Раптом вона почула голос дуже здалеку, можливо, з іншого боку світу.
"Але що?" запитав голос.
Білка знала, що іноді речі здаються більш реальними, ніж вони є. Вона також знала, що «майже точно ні» ніколи не означає «точно ні». Вона потерла руки, дістала із шафи велику банку з медом і поставила її на стіл. Вона сіла та сперлася на лікті. Без звуку голодні стіни ковзали поруч,
«Мммм» прошепотіли вони, коли знов наблизились до білки, «Мед!».
— Ні, — сказала білка. — Це для Мурахи. Він прийде будь-якої хвилини!
На мить стіни забурмотіли. Потім вони знову стали звичайними стінами, ставши на свої звичайні місця і більш не казали нічого.
#казка
Жаба Вогнебрюхо постукала до їжака.
— Хто там? — запитав їжак.
— Вогнебрюхо.
— Заходь, — сказав їжак.
Жаба зайшла всередину, підійшла просто до їжака й одним махом вирвала голки з його спини.
— Ау! — скрикнув їжак. — Ой!
Жаба відступила.
— Як ти називаєш свої відчуття зараз, Їжачку?
— Лють, — схлипнув їжак. — Я розлючений!
Вогнебрюхо оглянула його з ніг до голови й похитала головою. "Ні. Ти не розлютився”.
— Розлютився! — заплакав їжак.
— Насправді це не так. — Жаба розвернулась і вийшла з дому. — На жаль, — пробурмотіла вона на ходу.
Трохи пізніше вона постукала до равлика.
— Відкрито, — сказав равлик, який волів залишатися непорушним, та не змінювати свій темп.
Вогнебрюха Жаба підійшла і скрутила равлику роги.
— Аууу, — сказав равлик протяжним, страждальним голосом.
— Ні, — сказала Вогнебрюхо. — Це теж не те, що я б назвала люттю. — Шкода, Равлику.
І не встиг равлик вимовити ще одне «Аууу», як жаба зникла.
Вогнебрюхо прийшла до слона і зав’язала його хобот у великий, дуже тугий вузол. Потім вона заліпила лягушці рота, закинула коропа вгору на вербу та роздерла на шмаття пальто конику.
Всі тварини кричали “Ауу!” і відчували лють, а лягуха шипіла від обурення.
Також вогнебрюха жаба продовжувала казати: «Ні, це не лють», або «Ви це називаєте люттю?», або «Справжня лють — це щось інше!».
Наприкінці дня вона стала посеред галявини, двічі тупнув ногою, почервоніла, замахала руками й закричала: «І хто тут розлючений?».
Звідусіль долинали засмучені крики й стогони болю.
— Ні, — сказала жаба. «Ніхто».
Вона прочистила горло, знизала плечима й пішла крізь дерева та вийшла із лісу.
Тієї ночі пригнічені тварини зібралися разом. Цвіркун повернув їжакові голки на місце одну за однією, а черепаха повільно розкрутила равлику роги. Білка зуміла розв’язати вузол на хоботі слона, дрізд відніс коропа назад до річки, а чапля своїм дзьобом розкрила пащу лягушці.
— Я розлютилася!, — проквакала лягуха, все ще зовсім обурена.
— Ні, — сказала чапля. — Я не думаю, що це так. Це не зовсім так.
— Що? — заквакала лягуха. Але це вийшло більше як писк, ніж крик.
Тоді вона замовкла й журливо подивилася в землю.
— Можливо, ми не маємо сил розлютитися по-справжньому? — сказала білка. Її вогнебрюха жаба підхопила за вуха й кинула на гілку біля власних дверей.
Тварини переглянулись і нахмурилися. Ніхто не знав, що таке лють Вогнебрюхо. Можливо, це зовсім не було схоже на їхнє уявлення про лють. Можливо, це було більш схоже на те, що вони були щасливі! «Ніколи не дізнаєшся», думали вони.
— Або може, це — щось важке, — сказала черепаха. — Можливо,
це таке важке, що ніхто не зможе це підняти.
Тварини здригнулися. Було темно й холодно, і всі без жодного слова потяглися додому.
#казка
— Хто там? — запитав їжак.
— Вогнебрюхо.
— Заходь, — сказав їжак.
Жаба зайшла всередину, підійшла просто до їжака й одним махом вирвала голки з його спини.
— Ау! — скрикнув їжак. — Ой!
Жаба відступила.
— Як ти називаєш свої відчуття зараз, Їжачку?
— Лють, — схлипнув їжак. — Я розлючений!
Вогнебрюхо оглянула його з ніг до голови й похитала головою. "Ні. Ти не розлютився”.
— Розлютився! — заплакав їжак.
— Насправді це не так. — Жаба розвернулась і вийшла з дому. — На жаль, — пробурмотіла вона на ходу.
Трохи пізніше вона постукала до равлика.
— Відкрито, — сказав равлик, який волів залишатися непорушним, та не змінювати свій темп.
Вогнебрюха Жаба підійшла і скрутила равлику роги.
— Аууу, — сказав равлик протяжним, страждальним голосом.
— Ні, — сказала Вогнебрюхо. — Це теж не те, що я б назвала люттю. — Шкода, Равлику.
І не встиг равлик вимовити ще одне «Аууу», як жаба зникла.
Вогнебрюхо прийшла до слона і зав’язала його хобот у великий, дуже тугий вузол. Потім вона заліпила лягушці рота, закинула коропа вгору на вербу та роздерла на шмаття пальто конику.
Всі тварини кричали “Ауу!” і відчували лють, а лягуха шипіла від обурення.
Також вогнебрюха жаба продовжувала казати: «Ні, це не лють», або «Ви це називаєте люттю?», або «Справжня лють — це щось інше!».
Наприкінці дня вона стала посеред галявини, двічі тупнув ногою, почервоніла, замахала руками й закричала: «І хто тут розлючений?».
Звідусіль долинали засмучені крики й стогони болю.
— Ні, — сказала жаба. «Ніхто».
Вона прочистила горло, знизала плечима й пішла крізь дерева та вийшла із лісу.
Тієї ночі пригнічені тварини зібралися разом. Цвіркун повернув їжакові голки на місце одну за однією, а черепаха повільно розкрутила равлику роги. Білка зуміла розв’язати вузол на хоботі слона, дрізд відніс коропа назад до річки, а чапля своїм дзьобом розкрила пащу лягушці.
— Я розлютилася!, — проквакала лягуха, все ще зовсім обурена.
— Ні, — сказала чапля. — Я не думаю, що це так. Це не зовсім так.
— Що? — заквакала лягуха. Але це вийшло більше як писк, ніж крик.
Тоді вона замовкла й журливо подивилася в землю.
— Можливо, ми не маємо сил розлютитися по-справжньому? — сказала білка. Її вогнебрюха жаба підхопила за вуха й кинула на гілку біля власних дверей.
Тварини переглянулись і нахмурилися. Ніхто не знав, що таке лють Вогнебрюхо. Можливо, це зовсім не було схоже на їхнє уявлення про лють. Можливо, це було більш схоже на те, що вони були щасливі! «Ніколи не дізнаєшся», думали вони.
— Або може, це — щось важке, — сказала черепаха. — Можливо,
це таке важке, що ніхто не зможе це підняти.
Тварини здригнулися. Було темно й холодно, і всі без жодного слова потяглися додому.
#казка
NomadYogiBlog
The following news is for my English speaking audience. I will be running a Sanskrit course in English. Thursdays 19:30 CET. Students will receive a workbook, a small group and a patient teacher deeply committed to yoga philosophy. Please contact me for…
Due to some issues, it is postponed to 2d of May, which means more opportunity to join the course 🤗
— Добрий ранок, пані, це в вас в Харкові такий стиль паркування?
— Ой та я ж на пʼять хвилин.
Подорож, яку розпочала така бесіда (прямо в мене під домом у Лейпцигу), не може не бути кайфовою.
Й так, автівка показує звідски я родом та духом паркування)
(Кіт на світлині ще не знає, що йому декілька годин подорожувати )
— Ой та я ж на пʼять хвилин.
Подорож, яку розпочала така бесіда (прямо в мене під домом у Лейпцигу), не може не бути кайфовою.
Й так, автівка показує звідски я родом та духом паркування)
(Кіт на світлині ще не знає, що йому декілька годин подорожувати )
Повернулась до навчання та казок. Сьогодні казка лише текстом 🐱
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Гостя Мурахи
Коли Мураха прокинулась, вона побачила у вікно, що йде дощ. У неї боліла голова, і вона подумала, що варто просто залишитися в ліжку.
"Як неприємно!" — пожалілася вона.
Потім вона помітила велику круглу річ із грубими, волохатими лапами на підлозі її кімнати. «Га, — глузливо подумала мурашка, — я знаю, що це таке. Це злість, що мабуть планує залишитися на довго!"
"Йди геть!" — закричала Мураха, хоч добре знала, що це не допоможе.
Злість час від часу перекочувалася з боку в бік, простягаючи одну зі своїх волохатих лап, намагаючись вдарити Мураху в голову, або ткнути в шию.
— Ай, — розлютилася Мураха. "Зупинись!"
Вона обхопила голову руками, але біль тільки посилився. Мураза спробувала залізти назад під ковдру, але злість схопила ковдру і жбурнула її через кімнату.
Потім вона схопила й саму мурашку та витягнула її з ліжка.
Мураха була розлючена, та злість зросла й мовила: «Гргргрм».
Гм, подумала Мураха, вона вже й говорити вміє... Мураха підняла свій стілець над головою, щоб знищити злість. Але та схопила стілець, розчавила його й опустила уламки на підлогу.
Тоді Мураха кинулася на злість своєю кістлявою головою. Але злість була сильною і твердою, як камінь, і мураха впала. Тепер її голова боліла просто жахливо.
Нестерпно, подумала вона. Мій головний біль просто нестерпний.
"Брбрбргрм." Злість схилилася над мурашкою й погрозливо махнула рукою.
Аж тут хтось постукав у двері.
— Мураха! — Покликав голос. — Мураха!
"Немає!" — заревіла мураха, вважаючи, що це злість прикидається білкою.
— Це я, Білочка.
Двері відчинилися і всередину увійшла Білка.
"Ти йдеш?" запитала вона. «Трохи погуляти? Або полежати на траві біля річки?"
Позаду неї сонце визирало між двох хмар.
Злість зіщулилася, відступила на крок, зіщулилася ще й вислизнула крізь двері за білчиною спиною.
"Що?" — сказала мурашка.
"Ти йдеш?" — знову запитала Білка. Вона побачила на підлозі зламаний стілець. — У тебе були гості?
— Гості... — сказала мураха, на мить торкаючись своєї голови. — Ні, не думаю.
Тепер, коли злість зникла, головний біль теж зісковзнув з її голови й виповз за двері, виглядаючи блідим і розчарованим.
З дверей він кинув на Мураху запитальний погляд. Мураха ледь помітно похитала головою.
— Чи ти не бажаєш? — запитала білка.
— Ні, я бажаю, — відповіла мураха.
Вирішили піти до річки і із заплющеними очима послухати дзюрчання брижів.
Трохи пізніше вони йшли лісом. Із трави піднімалася пара. Світило сонце, а небо було велике й синє.
Коли Мураха прокинулась, вона побачила у вікно, що йде дощ. У неї боліла голова, і вона подумала, що варто просто залишитися в ліжку.
"Як неприємно!" — пожалілася вона.
Потім вона помітила велику круглу річ із грубими, волохатими лапами на підлозі її кімнати. «Га, — глузливо подумала мурашка, — я знаю, що це таке. Це злість, що мабуть планує залишитися на довго!"
"Йди геть!" — закричала Мураха, хоч добре знала, що це не допоможе.
Злість час від часу перекочувалася з боку в бік, простягаючи одну зі своїх волохатих лап, намагаючись вдарити Мураху в голову, або ткнути в шию.
— Ай, — розлютилася Мураха. "Зупинись!"
Вона обхопила голову руками, але біль тільки посилився. Мураза спробувала залізти назад під ковдру, але злість схопила ковдру і жбурнула її через кімнату.
Потім вона схопила й саму мурашку та витягнула її з ліжка.
Мураха була розлючена, та злість зросла й мовила: «Гргргрм».
Гм, подумала Мураха, вона вже й говорити вміє... Мураха підняла свій стілець над головою, щоб знищити злість. Але та схопила стілець, розчавила його й опустила уламки на підлогу.
Тоді Мураха кинулася на злість своєю кістлявою головою. Але злість була сильною і твердою, як камінь, і мураха впала. Тепер її голова боліла просто жахливо.
Нестерпно, подумала вона. Мій головний біль просто нестерпний.
"Брбрбргрм." Злість схилилася над мурашкою й погрозливо махнула рукою.
Аж тут хтось постукав у двері.
— Мураха! — Покликав голос. — Мураха!
"Немає!" — заревіла мураха, вважаючи, що це злість прикидається білкою.
— Це я, Білочка.
Двері відчинилися і всередину увійшла Білка.
"Ти йдеш?" запитала вона. «Трохи погуляти? Або полежати на траві біля річки?"
Позаду неї сонце визирало між двох хмар.
Злість зіщулилася, відступила на крок, зіщулилася ще й вислизнула крізь двері за білчиною спиною.
"Що?" — сказала мурашка.
"Ти йдеш?" — знову запитала Білка. Вона побачила на підлозі зламаний стілець. — У тебе були гості?
— Гості... — сказала мураха, на мить торкаючись своєї голови. — Ні, не думаю.
Тепер, коли злість зникла, головний біль теж зісковзнув з її голови й виповз за двері, виглядаючи блідим і розчарованим.
З дверей він кинув на Мураху запитальний погляд. Мураха ледь помітно похитала головою.
— Чи ти не бажаєш? — запитала білка.
— Ні, я бажаю, — відповіла мураха.
Вирішили піти до річки і із заплющеними очима послухати дзюрчання брижів.
Трохи пізніше вони йшли лісом. Із трави піднімалася пара. Світило сонце, а небо було велике й синє.
NomadYogiBlog
Гостя Мурахи Коли Мураха прокинулась, вона побачила у вікно, що йде дощ. У неї боліла голова, і вона подумала, що варто просто залишитися в ліжку. "Як неприємно!" — пожалілася вона. Потім вона помітила велику круглу річ із грубими, волохатими лапами на підлозі…
Ця історія нажаль залишилась на самоті без жодного коментаря. Але вона зацікавила мене більше, ніж всі казки Туна до цього.
Всі його історії про емоції, що дуже приваблює мене як практика його. Але не всі його історії розширюють мій світ, деякі - звужують його.
Наприклад, ця історія ... але перш ніж сказати як я бачу її, бажаю спитати читачів, чого вчить казка про Гостя Мурахи?
Всі його історії про емоції, що дуже приваблює мене як практика його. Але не всі його історії розширюють мій світ, деякі - звужують його.
Наприклад, ця історія ... але перш ніж сказати як я бачу її, бажаю спитати читачів, чого вчить казка про Гостя Мурахи?
Отримала ваших інтерпретацій казки (це дуже приємний досвід – бачити, що казка народжує міркування).
Так, всі помітили, що і поверхнева мораль — не годувати злість діями, корінь яких — сама ж злість.
Але в ній також є прихована мораль..., що злість виникає без причини та та зовні. Причиною може бути погана погода, або головний біль. та що засіб проти злісті — добрий друг, або гарна погода…
Але якщо так, то зникає власна відповідальність та можливість прибрати злість своїми руками. А також якщо злість — лише незванний гість, якого треба прибрати, то в гості не зайде цікавість … щоб знайти спитати, чому вона прийшла до нас в гості, може в неї є щось підказати корисного?
Так, всі помітили, що і поверхнева мораль — не годувати злість діями, корінь яких — сама ж злість.
Але в ній також є прихована мораль..., що злість виникає без причини та та зовні. Причиною може бути погана погода, або головний біль. та що засіб проти злісті — добрий друг, або гарна погода…
Але якщо так, то зникає власна відповідальність та можливість прибрати злість своїми руками. А також якщо злість — лише незванний гість, якого треба прибрати, то в гості не зайде цікавість … щоб знайти спитати, чому вона прийшла до нас в гості, може в неї є щось підказати корисного?
З вересня 2022 по вересень 2023 ми з Вікою Швець перекладали санскритські казки, а саме збірку "Вікрама-чарітра, Життєпис Вікрами.
Через початок перекладу Бгагавадгіти, ми зупинили наш труд. Але збірка, хоч поки не має кінця, вже має багато сюжетів та гарних метафор. Почитати їх можна на сайті проєкту "Санскрит в Україні".
Зміст
Оповідання про Бхартріхарі
Череда закоханостей
Розчарування Бхартріхарі
Перемога над Веталою
Танець Урваші та Рамбхі
Смерть Вікрами
Трон Вікрами
Оповідання про Нанду
Про то, як Бходжа знайшов трон Вікрами
Міністри й царі про жінок і про кохання
Про те як цар Нанда вирішив убити брахмана
Про плоди справ і про те, чому не слід нехтувати застереженнями друзів
Плоди легковажності
Історії Апсар
1. Статуетки починають розмовляти
2. Історія про те, чому не всі жертвопринесення приносять плоди
3. Історія про те, як правильно використовувати багатство
4. Історія про викрадення принца
5. Історія про те, як Вікрама придбав десять коштовних каменів
6. Історія про палке бажання
7. Роздуми про дхарму
8. Одна з історій, що струмками біжать світом
9. Знання – наймогутніший дар
Доречі ще одну казку цієї збірки ми плануємо перекладати з учнями з наступного тижня. Група відкрита для тих, хто знайомий з основами граматики санскриту.
Тетяна Приходько
Через початок перекладу Бгагавадгіти, ми зупинили наш труд. Але збірка, хоч поки не має кінця, вже має багато сюжетів та гарних метафор. Почитати їх можна на сайті проєкту "Санскрит в Україні".
Зміст
Оповідання про Бхартріхарі
Череда закоханостей
Розчарування Бхартріхарі
Перемога над Веталою
Танець Урваші та Рамбхі
Смерть Вікрами
Трон Вікрами
Оповідання про Нанду
Про то, як Бходжа знайшов трон Вікрами
Міністри й царі про жінок і про кохання
Про те як цар Нанда вирішив убити брахмана
Про плоди справ і про те, чому не слід нехтувати застереженнями друзів
Плоди легковажності
Історії Апсар
1. Статуетки починають розмовляти
2. Історія про те, чому не всі жертвопринесення приносять плоди
3. Історія про те, як правильно використовувати багатство
4. Історія про викрадення принца
5. Історія про те, як Вікрама придбав десять коштовних каменів
6. Історія про палке бажання
7. Роздуми про дхарму
8. Одна з історій, що струмками біжать світом
9. Знання – наймогутніший дар
Доречі ще одну казку цієї збірки ми плануємо перекладати з учнями з наступного тижня. Група відкрита для тих, хто знайомий з основами граматики санскриту.
Тетяна Приходько
Forwarded from Sanskrit in Ukraine
Метафори Калідаси. Облако-вісник
dīrghīkurvan paṭu madakalaṃ kūjitaṃ sārasānāṃ pratyūṣeṣu sphuṭitakamalāmodamaitrīkaṣāyaḥ / yatra strīṇāṃ harati surataglānim aṅgānukūlaḥ siprāvātaḥ priyatama iva prārthanācāṭukāraḥ // 31 //
Наш переклад:
На світанку вітер з річки Шипра несе з собою пісні любовних ігор фламінго. Насичений ароматом квітучих лотосів, що ввібрав, торкнувшись,
в Уджайіні він забере в жінок втому любовних ігор, немов коханця солодка зваба.
Переклад Павла Ріттера:
Там вітер з Шіпри запашний від лотосів, що розквітають; Удосвіта розносить він закоханих фламінго співи, Втішає він жінок, що роздратовані через кохання, Коли коханець жартома продовжує розваги.
Приклад вірша, який ми не будемо розбивати на метафори, бо всі його частини складають тонкий та тендітний шлейф епітетів вітру.
Фото — річка Шипра
dīrghīkurvan paṭu madakalaṃ kūjitaṃ sārasānāṃ pratyūṣeṣu sphuṭitakamalāmodamaitrīkaṣāyaḥ / yatra strīṇāṃ harati surataglānim aṅgānukūlaḥ siprāvātaḥ priyatama iva prārthanācāṭukāraḥ // 31 //
Наш переклад:
На світанку вітер з річки Шипра несе з собою пісні любовних ігор фламінго. Насичений ароматом квітучих лотосів, що ввібрав, торкнувшись,
в Уджайіні він забере в жінок втому любовних ігор, немов коханця солодка зваба.
Переклад Павла Ріттера:
Там вітер з Шіпри запашний від лотосів, що розквітають; Удосвіта розносить він закоханих фламінго співи, Втішає він жінок, що роздратовані через кохання, Коли коханець жартома продовжує розваги.
Приклад вірша, який ми не будемо розбивати на метафори, бо всі його частини складають тонкий та тендітний шлейф епітетів вітру.
Фото — річка Шипра
Практика буддизма в Китае
(заметки с одной университетской пары)
Начну со слова «секулярный» — это «светский» в противоположность «духовному» или религиозному. Секулярное — происходящее вне духовной школы, монастыря или церкви.
Так вот, в Китае буддизм делится на секулярный и монашеский. Лишь второму доступны тексты и медитации. Первому же — присутствие при некоторых религиозных ритуалах и рецитация мантр вслед за монахами в храме.
Рецитация имен Будды — основная практика секулярного буддиста Смысл рецитиации в том, чтобы в момент смерти буддиста-не-монаха, на подкорке всплыли священные слова и он получил шанс на лучшее перерождение.
Для того же, чтобы получить объяснение медитации, нужно стать или монахом или ученым (если в Китае — партийным, независимо от партии изучать тексты буддизма граждане Китая могут в любой другой стране). Так и делают. Наука — альтернативный вход в традицию для тех, кто не хочет (или не может) в монастырь.
(заметки с одной университетской пары)
Начну со слова «секулярный» — это «светский» в противоположность «духовному» или религиозному. Секулярное — происходящее вне духовной школы, монастыря или церкви.
Так вот, в Китае буддизм делится на секулярный и монашеский. Лишь второму доступны тексты и медитации. Первому же — присутствие при некоторых религиозных ритуалах и рецитация мантр вслед за монахами в храме.
Рецитация имен Будды — основная практика секулярного буддиста Смысл рецитиации в том, чтобы в момент смерти буддиста-не-монаха, на подкорке всплыли священные слова и он получил шанс на лучшее перерождение.
Для того же, чтобы получить объяснение медитации, нужно стать или монахом или ученым (если в Китае — партийным, независимо от партии изучать тексты буддизма граждане Китая могут в любой другой стране). Так и делают. Наука — альтернативный вход в традицию для тех, кто не хочет (или не может) в монастырь.