Эльфийка

"Сон или жизнь... Её голос пленил меня на вечность... Я дышу её одуванчиками и лавандой. Я живу в её лесу... Но она рядом, не во сне. Зачем?..."
Парень просыпается от тяжёлого дыхания и быстрого сердцебиения. Он влюбляется в девушку, которую встретил в своём же сне. Но вскоре он видит её рядом с собой, в реальности. Она жива и также красива. Тогда почему он решил остаться навечно во сне?
Романтика, драма, немного фэнтэзи.

Вдома

Чу чух, чу чух...
  Гудіння...
Потяг — неначе Колискова,
Гойдає тебе,
Очі злипаються...
Ты десь у іншому вимірі,
Наче не в небі та й землі не відчуваєш...
Ти десь далеко вита,
За цими пишними горами,
Що пролітає той транспорт трішечки дивний.
Ти десь далеко блукаєш,
За тими лісами й степами,
Озерами й річками криштальними.
Аж раптом...
Гострий звук —
Сирена...
Отак зустрічає мій дім.
Повітряна тривога триває вже годину,
І сумніви знову підкрадаються, неначе Диявол:
"А чи варто вертатися додому?
До того небесного моря,
Старих двориків,
Та й загалом цікавих, затишних місць".
Але...
Нарешті я вдома!
Ота не примітна квартирка,
Де усе було не так
Колись давно...
Нарешті я вдома!
І хай ракети летять,
Хай тривоги гудуть,
Мені вже не страшно,
І рюмсати годі,
Нарешті я вдома...

Перша картина

Вірші Мої вірші не скорені долею,
Не зламані...
Вони не написані пером
На паперах древніх єгиптян.
Вони написані скоріше
Червоно-чорним пензлем,
На білосніжному полотні,
Де малював Тарас Шевченко...

Сьогодні я дитина
У вирії мрій,
Де кожен подорослішав вже давно
І...
Має хоч щось...
Вірші — дивні,
Поета, письменника, письменниці...
Білі — вірші.
Десь на чужині і не зрозуміє ніхто,
А чужина, то інша душа.

Десь вірші вита,
У полум'ї-вогні,
Де збирає їх
Смарагдовий камінь пекла.
Білі — вірші,
Натхнення, то видих вітра,
Який летить до країн
Чужоземних...
Десь Риму Колізея загубила
У Сковороди та Лесі, Франка або Стефаника.
А де ж отой жалюгідний підступ?
Він розчинився у
Вступ
Кінець
І ще один день
Завтра
Світанок
Який розчинився у синьо-жовтому чорноземі
Написаному чорно-червоним пензлем,
Де на білому полотні став видатним Шевченко.

Далека путь

На столі бутель львівської "П'ятої вишні",
А у крові той одеський брудний віскі,
Розум задуманий бренді,
Проте організму досі не вистачає алкоголю,
Як тобі тоді сексу.

Твій пригнічений розум,
Мій затишний роздум —
Дві дороги в далечінь,
Але то незакінчена путь.

І що робити?
Та йти куди?
У мене так багато запитань,
А в тебе ні думки, ні відповіді.
Ти не взмозі дати мені щось,
Окрім бакалу дорого ігристого вина.

Ми йдемо вдалечінь,
То путь в нікуди,
Та дорога проста,
Адже давно барвінком протоптана.
А там блищить мак,
Неначе сльоза-роса.

Потону на дні склянки,
А ти розчинився у тютюну,
То невідома далечінь,
Ото незакінчена путь.

Над морем плачуть небеса

Різати руки у темряві —
    Втома...
Пити ліки —
   Отрута...
Що ж у цьому світі робить моє "я"?
Кому воно і де потрібне?
Лежачи на холодній підлозі,
У припадку істерики
    Муки,
Вона благала лиш про одне:
Обійми...
Але пройшли роки,
З маминих ніжних рук,
А інших ніяк не знайшлося.
Потопитися у вині не вдалося,
А море занадто холодне,
Вана занадто глибока,
А до океану занадто далеко.
Розчинитися у ліках,
То мука,
Але нічого іншого на думку не спада.
Мука — Втома...
Десь безжалісне "я" утопилося,
Серед недрів Карпат,
Густонаселених.
І от — вода і ліки...
Не краще віскі-вина?
То не твоя вина,
Чуєш,
Не твоя вина...

Не кохання, то що?

І ми ще сходимось у місті біля моря,
Адже тут ми у перше зустрілися,
Адже тут ми уперше пішли на побачення,
До речі, не дивлячись на усі ці життєві події,
Моє перше та останнє.

Я пам'ятаю тебе,
Неначе ти був моєю першою любов'ю,
Але все це було лише грою.
Я пам'ятаю тебе і вже ніколи не забуду.
Твоє волосся та голос,
Твої слова та дотики.

Проте тебе тут вже нема,
Залишись спогади,
Про те німе кіно,
Хоча то сучасний мультфільм,
Але ми все пропустили,
Не до цього...

Я хочу до тебе знову,
Хоч на хвилинку у гай,
Я хочу до тебе,
Кров'ю ополитися,
Зв'язатися ніжними вустами,
Під те затишне море.

Повернися у то перлине місце,
На друге побачення зі мною,
Де ми удвох у кіно,
Де я обіцяла обручку,
Де ти обіцяв стогін ніжний.

Або ж я до тебе у вирій чужий,
Де не віднайду ніколи...
Мені б ще на секунду твій голос...
Мені б ще одно побачення у Львові на краю Одеси!