Нередаговані враження про найцікавіші та найкрінжовіші стрічки Канн нашої Соні у її телеграм-каналі «Accreditation accepted»:
Telegram
Accreditation accepted
Ну подивилась я The Idol
Це просто феєричний піздець. Пʼю шампанське (святкую що вижила від крінжа), глибоко дишу, та виписую всю свою лють.
Айдол це той самий скандальний проект від HBO режисерства Сема Левінсона («Ейфорія») та Вікенда. Взагалі не сумніваюсь…
Це просто феєричний піздець. Пʼю шампанське (святкую що вижила від крінжа), глибоко дишу, та виписую всю свою лють.
Айдол це той самий скандальний проект від HBO режисерства Сема Левінсона («Ейфорія») та Вікенда. Взагалі не сумніваюсь…
смт. Астероїд Припиздицького району…
Не хотів писати про Андерсона, але мене вже чоловік п'ять запитало про стан «весільного генерала». Шановне панство, стан плачевний, навіть, сказав би, передсмертний. Про візуальний стиль пропустимо, бо від однієї лише його згадки в кращому разі починає нудити і сипати, в гіршому — марити і лихоманити. Краще поговоримо трохи про структуру нарації.
Якщо Ви сподіваєтеся на щось «новеньке», перестаньте і займіться ділом! Це знову баєчка в баєчці, у якої немає ні морального, ні функціонального наповнення. Знову якийсь одягнений денді-боровичок грає в мудрого оповідача, який перебуває «над сутичкою». Не знаю, чи уявив себе Андерсон старою Ізергіль, чи старим Фрійлі, але що до Горького, що до Бредбері йому так само далеко, як від Києва до Астероїд-Сіті пішки.
Вес Андерсон знайшов ідеальну формулу для викачування грошей із мейджор-кіностудій, і водночас із тим втратив власне призначення. Давайте всі дружно самі собі зізнаємося: сучасна творчість Веса Андерсона — це лише красиві меблі для фестивалів класу «А», які вже настільки збіглися та провонялися сечею, що навіть свою дупу на них класти неприємно.
Володимир Чернишев (без редакції)
#AsteroidCity #Cannes2023
Не хотів писати про Андерсона, але мене вже чоловік п'ять запитало про стан «весільного генерала». Шановне панство, стан плачевний, навіть, сказав би, передсмертний. Про візуальний стиль пропустимо, бо від однієї лише його згадки в кращому разі починає нудити і сипати, в гіршому — марити і лихоманити. Краще поговоримо трохи про структуру нарації.
Якщо Ви сподіваєтеся на щось «новеньке», перестаньте і займіться ділом! Це знову баєчка в баєчці, у якої немає ні морального, ні функціонального наповнення. Знову якийсь одягнений денді-боровичок грає в мудрого оповідача, який перебуває «над сутичкою». Не знаю, чи уявив себе Андерсон старою Ізергіль, чи старим Фрійлі, але що до Горького, що до Бредбері йому так само далеко, як від Києва до Астероїд-Сіті пішки.
Вес Андерсон знайшов ідеальну формулу для викачування грошей із мейджор-кіностудій, і водночас із тим втратив власне призначення. Давайте всі дружно самі собі зізнаємося: сучасна творчість Веса Андерсона — це лише красиві меблі для фестивалів класу «А», які вже настільки збіглися та провонялися сечею, що навіть свою дупу на них класти неприємно.
Володимир Чернишев (без редакції)
#AsteroidCity #Cannes2023
YouTube
Asteroid City - Official Trailer - In Select Theaters June 16, Everywhere June 23
ASTEROID CITY takes place in a fictional American desert town circa 1955. Synopsis: The itinerary of a Junior Stargazer/Space Cadet convention (organized to bring together students and parents from across the country for fellowship and scholarly competition)…
Трохи про «особливий погляд». Після закінчення «Як займатися сексом» британської дебютантки Моллі Меннінг Вокер зал буквально був розщеплений оплесками такої гучності, якої на моїй пам'яті до того ні в Каннах, ні у Венеції ще не було. Навряд чи глядачі кричали і аплодували від ейфорії знаходження точки G, адже фільм так і не дає (на превеликий жаль) керівництва, анонсованого початковим інтертитром. Картина досліджує набагато істотніше питання: як пережити секс? І відповісти на нього незрівнянно важливіше, ніж шукати винних у травмувальному досвіді, через який, як не сумно, проходило багато молодих дівчат. Режисерка віртуозно реструктурує закостенілі лінзи фемоптики, відкриваючи справді особливий погляд на зачатки статевого життя крізь тусовочну культуру.
UPD: HOW TO HAVE SEX ОТРИМАВ ГРАН-ПРІ 🏆
Схожий ажіотаж спостерігався на «Якщо б я міг впасти в сплячку», першому монгольському фільмі, відібраному в програму. Там незнайомою мовою хлопчик-відмінник у знайомих інтер'єрах, перериваючись на боротьбу за існування і піклування про молодших сиблінгів, намагається зачепитися за безбідне майбутнє. Хоч як дивно, атмосфера важкого життя не випромінює романтизму, а витончено поетизує людське прагнення до світла й тепла, і цьому варто було б повчитися навіть досвідченішим сінеастам.
Володимир Чернишев (без редакції)
#UnCertainRegard #Cannes2023
UPD: HOW TO HAVE SEX ОТРИМАВ ГРАН-ПРІ 🏆
Схожий ажіотаж спостерігався на «Якщо б я міг впасти в сплячку», першому монгольському фільмі, відібраному в програму. Там незнайомою мовою хлопчик-відмінник у знайомих інтер'єрах, перериваючись на боротьбу за існування і піклування про молодших сиблінгів, намагається зачепитися за безбідне майбутнє. Хоч як дивно, атмосфера важкого життя не випромінює романтизму, а витончено поетизує людське прагнення до світла й тепла, і цьому варто було б повчитися навіть досвідченішим сінеастам.
Володимир Чернишев (без редакції)
#UnCertainRegard #Cannes2023
Наталі Портман готується зіграти у власному фільмі Джуліанну Мур, яка колись залетіла від тринадцятирічного школяра. Не можете уявити собі настільки первертну картину? Не хвилюйтеся, Тодд Гейнс («Керол») виплеснув свою власну фантазію на каннське простирадло, і незабаром воно доїде і до Вас.
Що ж, ще одна повість про «не таке кохання», знову безплідна спроба розібрати людські почуття в найнепривабливіших іпостасях? Аж ніяк! «Ми прожили разом понад 24 роки! Навіщо б ми це робили, якщо ми не були щасливі» — дивується Грейсі, героїня Джуліанни Мур, формулюючи свою паперову логіку. Але «Швидкого алфавіту кохання» не зверстати, тим паче, якщо це так зване «кохання» вмирає лише від її констатації. Саме про це періодично в особі Елізабет (Наталі Портман) і кричить оповідь. Вона, своєю чергою, лапідарно закутана в аудіо-візуальний стиль старомодних мильних опер, що висміює не стільки драму історії, скільки її буденність і відчутність. Але як же, все-таки, пізно, у 2023 році дивитися кіно про нав'язану «любов», яка вже давно вийшла за межі як особистого, так і кінотеатрального, в епоху наслідків якої ми і живемо...
Володимир Чернишев (без редакції)
#MayDecember #Cannes2023
Що ж, ще одна повість про «не таке кохання», знову безплідна спроба розібрати людські почуття в найнепривабливіших іпостасях? Аж ніяк! «Ми прожили разом понад 24 роки! Навіщо б ми це робили, якщо ми не були щасливі» — дивується Грейсі, героїня Джуліанни Мур, формулюючи свою паперову логіку. Але «Швидкого алфавіту кохання» не зверстати, тим паче, якщо це так зване «кохання» вмирає лише від її констатації. Саме про це періодично в особі Елізабет (Наталі Портман) і кричить оповідь. Вона, своєю чергою, лапідарно закутана в аудіо-візуальний стиль старомодних мильних опер, що висміює не стільки драму історії, скільки її буденність і відчутність. Але як же, все-таки, пізно, у 2023 році дивитися кіно про нав'язану «любов», яка вже давно вийшла за межі як особистого, так і кінотеатрального, в епоху наслідків якої ми і живемо...
Володимир Чернишев (без редакції)
#MayDecember #Cannes2023
À la recherche des petites madeleines
Поки одна половина журналістів сидить на валізах, а інша ворожить на сивині Рубена Естлунда, розповім трохи про найсуперечливіший фільм у конкурсі. Ті, що колупають вошей голови журі, пророкують йому беззастережну перемогу, всі інші - навпаки плюються від нього і не хочуть навіть чути про нього поза контекстом ютубівських АСМР-відео. Я маю на увазі «Пристрасть Додена Буффана» французького режисера Чан Ань Хунга.
У цій картині протягом майже двох з половиною годин Бінош і Мажимель готують їжу і у нечастих перервах міркують про життя, деколи підтравлюючи байки — і більше нічого. Ось Аліс Лерой з «Кайє» вважає, що подібне натуралістичне фуд-порно ганьбить Велику Французьку (гастро)Культуру, шанобливо оспівану «Бенкетом Бабетти» і «Рататуєм», а Кларісс Фабр з «Ле Монд» не будує риторичних замків і прямо заявляє, що кіно катує глядача неймовірною нудьгою. При цьому легенда кінокритики Стефані Захарек, яка нині пише для «Тайм», під час спонтанного смол-току заявила мені, що «Пристрасть...» — особлива форма медитації, до якої суспільству ще рости й рости. Дійсно, за заповітами Марселя Руффа екран буквально гіпнотизує віртуозним вершенням кулінарії.
Хтось робить історію прямо тут і прямо зараз, а Чан марно вишукує способи повернути маховик часу назад. Устричними пластинами він безуспішно намагається вирити труну втраченого часу, а чорною ікрою оживити червивий труп безтурботної пори винних водоспадів і легких грошей. Але жорна долі перемелюють усе: і прустовські мадленки, і кам'яні панцири делікатесних молюсків.
Володимир Чернишев (без редакції)
#LaPassionDeDodinBouffant #Cannes2023
Поки одна половина журналістів сидить на валізах, а інша ворожить на сивині Рубена Естлунда, розповім трохи про найсуперечливіший фільм у конкурсі. Ті, що колупають вошей голови журі, пророкують йому беззастережну перемогу, всі інші - навпаки плюються від нього і не хочуть навіть чути про нього поза контекстом ютубівських АСМР-відео. Я маю на увазі «Пристрасть Додена Буффана» французького режисера Чан Ань Хунга.
У цій картині протягом майже двох з половиною годин Бінош і Мажимель готують їжу і у нечастих перервах міркують про життя, деколи підтравлюючи байки — і більше нічого. Ось Аліс Лерой з «Кайє» вважає, що подібне натуралістичне фуд-порно ганьбить Велику Французьку (гастро)Культуру, шанобливо оспівану «Бенкетом Бабетти» і «Рататуєм», а Кларісс Фабр з «Ле Монд» не будує риторичних замків і прямо заявляє, що кіно катує глядача неймовірною нудьгою. При цьому легенда кінокритики Стефані Захарек, яка нині пише для «Тайм», під час спонтанного смол-току заявила мені, що «Пристрасть...» — особлива форма медитації, до якої суспільству ще рости й рости. Дійсно, за заповітами Марселя Руффа екран буквально гіпнотизує віртуозним вершенням кулінарії.
Хтось робить історію прямо тут і прямо зараз, а Чан марно вишукує способи повернути маховик часу назад. Устричними пластинами він безуспішно намагається вирити труну втраченого часу, а чорною ікрою оживити червивий труп безтурботної пори винних водоспадів і легких грошей. Але жорна долі перемелюють усе: і прустовські мадленки, і кам'яні панцири делікатесних молюсків.
Володимир Чернишев (без редакції)
#LaPassionDeDodinBouffant #Cannes2023
Підсумки 76-ого Каннського Кінофестивалю:
• ЗОЛОТА ПАЛЬМА — «АНАТОМІЯ ПАДІННЯ» реж. Жюстін Тріє
• ГРАН-ПРІ — «ЗОНА ІНТЕРЕСІВ» реж. Джонатан Глейзер
• ПРИЗ ЖУРІ — «ОПАЛЕ ЛИСТЯ» реж. Акі Каурісмяки
• НАЙКРАЩА РЕЖИСУРА — «ПРИСТРАСТЬ ДОДЕНА БУФФАНА» реж. Чан Ань Хунг
• НАЙКРАЩІЙ СЦЕНАРІЙ — «МОНСТР» реж. Хірокадзу Корееда
• ЗОЛОТА ПАЛЬМА — «АНАТОМІЯ ПАДІННЯ» реж. Жюстін Тріє
• ГРАН-ПРІ — «ЗОНА ІНТЕРЕСІВ» реж. Джонатан Глейзер
• ПРИЗ ЖУРІ — «ОПАЛЕ ЛИСТЯ» реж. Акі Каурісмяки
• НАЙКРАЩА РЕЖИСУРА — «ПРИСТРАСТЬ ДОДЕНА БУФФАНА» реж. Чан Ань Хунг
• НАЙКРАЩІЙ СЦЕНАРІЙ — «МОНСТР» реж. Хірокадзу Корееда
Любі читачі!
Ця стаття була запланована давно. Вона приурочена до дня смерті великої української режисерки Кіри Муратової, творчість якої безпрецедентно вплинуло на світове кіно. Але сросія знову вносить свої корективи, замальовуючи кровʼю кожен день календаря. Ми живемо в реальності, де не знаємо, чи прокинемось завтра вранці, тому текст про Кіру, ми, попри все, — публікуємо.
Посилання на банку фонду «Восток SOS», який прямо зараз евакуює людей з Херсонщини: https://send.monobank.ua/jar/83yyUuVwz2
Ця стаття була запланована давно. Вона приурочена до дня смерті великої української режисерки Кіри Муратової, творчість якої безпрецедентно вплинуло на світове кіно. Але сросія знову вносить свої корективи, замальовуючи кровʼю кожен день календаря. Ми живемо в реальності, де не знаємо, чи прокинемось завтра вранці, тому текст про Кіру, ми, попри все, — публікуємо.
Посилання на банку фонду «Восток SOS», який прямо зараз евакуює людей з Херсонщини: https://send.monobank.ua/jar/83yyUuVwz2
Telegraph
Постмодернові проводи: Кіра Муратова
Кіра Муратова — матріарх постмодернізму. Здається, за всю історію мистецтва кіно лише Аньєс Варда і Віра Хитілова могли б розділити з Муратовою цей статус (жінки навіть ззовні схожі). Однак у цьому тріумвіраті, що Хитілова, що Варда мимоволі є представницями…
Я, Христина Ямна, одна зі співзасновниць “Фейлетону”, відчуваю потребу відповісти на деякі звинувачення, що були недавно висловлені проти одного з наших авторів та головного редактора, Володимира Чернишева. Звинувачення ці стосуються його поїздок до росії та Криму, а також особистих знайомств з росіянами.
Хочу одразу почати з того, що Володимир дійсно відвідував росію до початку повномасштабного вторгнення та окупований Крим, подібно до багатьох наших знайомих кримчан, для того, щоб побачити своїх рідних. Варто врахувати, що він був неповнолітнім і його поїздки планувались його батьками. Відмічу, що Крим є територією України.
Щодо звинувачень у толеруванні росіян, ми як команда взагалі не робимо розділу на "добрих" та "поганих" росіян. Ми відверто засуджуємо дії росії як держави-агресора. Особисті контакти кожного з нас є його власною справою, але наша спільна позиція щодо агресії росії є незмінною.
Ми розуміємо, що такі звинувачення є серйозними в умовах війни. Однак, ми не маємо наміру займатися нескінченним виправдовуванням, оскільки ми впевнені в нашій позиції, цінностях та нашому вкладі в культурний простір нашої держави.
Якщо ви власник телеграм-каналу, на який було надіслано прохання про наш кенселінг та вимоги дати коментар щодо цієї ситуації, прийміть наші щирі вибачення.
Ми закликаємо власників фейкових акаунтів переключити свою енергію на підтримку корисних ініціатив. Ефективний кенселінг може стати потужним інструментом для внесення позитивних змін в наше суспільство. Але його використання з метою підриву роботи культурного медіа, що має на меті формування критичного дискурсу та сприяти культурному розвитку країни, є крайньо неприпустимим та неефективним.
Нарешті, хочу зазначити, що це буде наша остання реакція на цю тему. Ми довіряємо Володимиру і вважаємо його одним з найбільш талановитих кінокритиків в Україні. Ми запрошуємо вас до дискусії, якщо у вас є претензії до його статтей. Проте, ми не будемо толерувати образливі коментарі або напади на його особистість.
Хочу одразу почати з того, що Володимир дійсно відвідував росію до початку повномасштабного вторгнення та окупований Крим, подібно до багатьох наших знайомих кримчан, для того, щоб побачити своїх рідних. Варто врахувати, що він був неповнолітнім і його поїздки планувались його батьками. Відмічу, що Крим є територією України.
Щодо звинувачень у толеруванні росіян, ми як команда взагалі не робимо розділу на "добрих" та "поганих" росіян. Ми відверто засуджуємо дії росії як держави-агресора. Особисті контакти кожного з нас є його власною справою, але наша спільна позиція щодо агресії росії є незмінною.
Ми розуміємо, що такі звинувачення є серйозними в умовах війни. Однак, ми не маємо наміру займатися нескінченним виправдовуванням, оскільки ми впевнені в нашій позиції, цінностях та нашому вкладі в культурний простір нашої держави.
Якщо ви власник телеграм-каналу, на який було надіслано прохання про наш кенселінг та вимоги дати коментар щодо цієї ситуації, прийміть наші щирі вибачення.
Ми закликаємо власників фейкових акаунтів переключити свою енергію на підтримку корисних ініціатив. Ефективний кенселінг може стати потужним інструментом для внесення позитивних змін в наше суспільство. Але його використання з метою підриву роботи культурного медіа, що має на меті формування критичного дискурсу та сприяти культурному розвитку країни, є крайньо неприпустимим та неефективним.
Нарешті, хочу зазначити, що це буде наша остання реакція на цю тему. Ми довіряємо Володимиру і вважаємо його одним з найбільш талановитих кінокритиків в Україні. Ми запрошуємо вас до дискусії, якщо у вас є претензії до його статтей. Проте, ми не будемо толерувати образливі коментарі або напади на його особистість.
Фільм «Красуня і чудовисько» Жана Кокто — це незрівнянний шедевр, де французька літературна традиція зустрічається із новаторським поглядом на післявоєнні мистецтво та культуру. Кокто, який був не тільки режисером, а й письменником, художником і відкритим бісексуалом, розкрив у ньому своє унікальне бачення, частково сформоване депресією та опіатною залежністю, які він пережив. Він зняв на плівку міраж, де править особисте і містичне.
У новій гран-статті Соня Вселюбська аналізує один з найцікавіших творів «поета-оркестра», та розповідає, чому саме ця картина є фундаментальною для сучасної філософії квірності.
У новій гран-статті Соня Вселюбська аналізує один з найцікавіших творів «поета-оркестра», та розповідає, чому саме ця картина є фундаментальною для сучасної філософії квірності.
Telegraph
La Belle et La Bête
В 1740-му році Габрієль-Сюзанна Барбо де Вільнев написала казку, яка вже декілька століть не дає спокою митцям усіх галузей. Близько 20-ти кіноадаптацій, 5-ти мультиплікаційних версій, кілька театральних постановок і опер, та безліч цитувань і омажів. Найвідомішу…
«SUNNY BUNNY» давно пройшов, але осад залишився…
Telegraph
Що не так із «SUNNY BUNNY»
Дисклеймер: цей текст — не намагання облити брудом світлу ініціативу або піти на поводі в гомофобних «активістів», а лише спроба розібратися чому на українському кінофестивалі поліції було більше аніж глядачів. З 22 по 28 червня у Києві пройшов ЛГБТКІА+…
Хайп розсмокчеться, сміття - ні
На день народження нашої кінокритикині Соні Вселюбської публікуємо її формально багатослівний, але змістовно лапідарний текст про матеріальні проблеми імматеріальної спадщини.
На день народження нашої кінокритикині Соні Вселюбської публікуємо її формально багатослівний, але змістовно лапідарний текст про матеріальні проблеми імматеріальної спадщини.
Telegraph
…doing the thing and subverting the thing
Неможливо порахувати кількість текстів про «Барбенгеймер», а ще складніше знайти з них якісні. Найцікавіший і найнесподіваніший вийшов за два дні до світової прем'єри. Текст, написаний Тайлером Остіном Харпером — доцентом екологічних досліджень, не займається…
День 0: Що і чому?
Якщо хто-небудь мене запитає, що ж таке Венеція, я скажу: «Венеція — це відповідь на запитання на кшталт «а що, якби...». Наприклад:
- А що, якби Італія була Адріатичною варіацією Атлантиди?
- А що, якби божевілля всього цивілізованого світу зосередилося в одному старовинному місті?
- А що, якби був такий острів проклятих, на якому морську хворобу запивали б кампарі?
.
.
.
і так далі...
По суті, відповіді на такі запитання класифікуються в багатьох індоєвропейських мовах красивим словом «фантазія», яке змінюється лише косметично від мови до мови.
Венеція — це фантазія, і кіно — фантазія. Вони дифузійно вливаються одне в одного і з часом їхні молекулярні зв'язки стають тільки міцнішими.
Ось чому понад 90 років саме в цьому смердючому і заколисуючому містечку щороку проводиться огляд. Аж точно не через стартовий піджопник мудили Муссоліні.
Володимир Чернишев (без редакції)
Якщо хто-небудь мене запитає, що ж таке Венеція, я скажу: «Венеція — це відповідь на запитання на кшталт «а що, якби...». Наприклад:
- А що, якби Італія була Адріатичною варіацією Атлантиди?
- А що, якби божевілля всього цивілізованого світу зосередилося в одному старовинному місті?
- А що, якби був такий острів проклятих, на якому морську хворобу запивали б кампарі?
.
.
.
і так далі...
По суті, відповіді на такі запитання класифікуються в багатьох індоєвропейських мовах красивим словом «фантазія», яке змінюється лише косметично від мови до мови.
Венеція — це фантазія, і кіно — фантазія. Вони дифузійно вливаються одне в одного і з часом їхні молекулярні зв'язки стають тільки міцнішими.
Ось чому понад 90 років саме в цьому смердючому і заколисуючому містечку щороку проводиться огляд. Аж точно не через стартовий піджопник мудили Муссоліні.
Володимир Чернишев (без редакції)
День 1: У війни не жіноче обличчя
...і почалася Мостра! Відкрили її ряджені європейці (привіт, Канни), які вирішили в розпал найкривавішої війни сучасностi пояснити всьому світу, як треба жити. Спойлер: жити і боротися треба «папанятіям». Ви здивуєтеся, але «Команданте» — це не черговий поганий євро-фільм, це видатне лайно грандіозного смороду і приголомшливої виразності. Починається все з патетичної цитати російського чмобіка, промовленої за образом і подобою «вовчою», що лаконічно передбачає занурення на дно у всіх сенсах. Далі — оповідь про те, як командир італійського підводного човна в другу світову бельгійців рятував. Навіщо? Тому, що, цитую, «Я — італієць», а ще тому, що, не повірите, людина людині — «мен». «We are not arseholes» — істерично просторікує режисер слинявими вустами головних героїв, і це, мабуть, найкраща і найрепрезентативніша репліка фільму. Уся інша література картини виткана з фраз, імовірно знайдених в анналах «вконтактє», через що вся вимовлена мова в кадрі обсипається в білий шум, і навіть субтитри не допомагають. Єдиним помітним голосом володіє дружина того самого Команданту, яку, втім, швидко затикають, даючи зрозуміти, що у війни не жіноче обличчя, а кретинічне, що абсолютна правда. І на тому спасибі.
Ліліані Кавані, живому пам'ятнику Італійської Республіки, цього року виповнилося 90 років. Своє без десяти століття вона вирішила відсвяткувати в компанії середньовікових італійців з пубертатним комплексом неповноцінності. Усе б ішло добре, тільки в бік Землі з навколосвітловою швидкістю летить «камінь», що норовить знищити все живе. Імовірність фатального зіткнення, щоправда, невелика, але з кожним тактом часу (який, як відомо, відносний) вона зростає експоненційно. Стилістикою фільм італійки скидається на «Хеппі Енд» австрійського старого, поетикою — на «Меланхолію» датського, однак замість рафінованої хтоні, притаманної всім трьом, «Порядок часу» концентрує філософський сентименталізм на узбережжі Пазоліні всупереч усталеній догмі. Проте Кавані не зраджує своїй вродженій пристрасті до фашизму і релігії, і філігранно впорскує артефакти своєї автентики: від Сабаудії, в якій і розгортається дія, до виразної черниці, яка розмірковує про метафізику. Це перша картина режисерки за останні 20 років, і хоч великого повернення не трапилося, ймовірне прощання вийшло гідним: поки всі інші кажуть «бувай» ментальному здоров'ю, гарному смаку і Вуді Аллену, Кавані тихо кланяється, паралельно доводячи бадьорість свого розуму і тверезість сприйняття світу.
Володимир Чернишев (без редакції)
...і почалася Мостра! Відкрили її ряджені європейці (привіт, Канни), які вирішили в розпал найкривавішої війни сучасностi пояснити всьому світу, як треба жити. Спойлер: жити і боротися треба «папанятіям». Ви здивуєтеся, але «Команданте» — це не черговий поганий євро-фільм, це видатне лайно грандіозного смороду і приголомшливої виразності. Починається все з патетичної цитати російського чмобіка, промовленої за образом і подобою «вовчою», що лаконічно передбачає занурення на дно у всіх сенсах. Далі — оповідь про те, як командир італійського підводного човна в другу світову бельгійців рятував. Навіщо? Тому, що, цитую, «Я — італієць», а ще тому, що, не повірите, людина людині — «мен». «We are not arseholes» — істерично просторікує режисер слинявими вустами головних героїв, і це, мабуть, найкраща і найрепрезентативніша репліка фільму. Уся інша література картини виткана з фраз, імовірно знайдених в анналах «вконтактє», через що вся вимовлена мова в кадрі обсипається в білий шум, і навіть субтитри не допомагають. Єдиним помітним голосом володіє дружина того самого Команданту, яку, втім, швидко затикають, даючи зрозуміти, що у війни не жіноче обличчя, а кретинічне, що абсолютна правда. І на тому спасибі.
Ліліані Кавані, живому пам'ятнику Італійської Республіки, цього року виповнилося 90 років. Своє без десяти століття вона вирішила відсвяткувати в компанії середньовікових італійців з пубертатним комплексом неповноцінності. Усе б ішло добре, тільки в бік Землі з навколосвітловою швидкістю летить «камінь», що норовить знищити все живе. Імовірність фатального зіткнення, щоправда, невелика, але з кожним тактом часу (який, як відомо, відносний) вона зростає експоненційно. Стилістикою фільм італійки скидається на «Хеппі Енд» австрійського старого, поетикою — на «Меланхолію» датського, однак замість рафінованої хтоні, притаманної всім трьом, «Порядок часу» концентрує філософський сентименталізм на узбережжі Пазоліні всупереч усталеній догмі. Проте Кавані не зраджує своїй вродженій пристрасті до фашизму і релігії, і філігранно впорскує артефакти своєї автентики: від Сабаудії, в якій і розгортається дія, до виразної черниці, яка розмірковує про метафізику. Це перша картина режисерки за останні 20 років, і хоч великого повернення не трапилося, ймовірне прощання вийшло гідним: поки всі інші кажуть «бувай» ментальному здоров'ю, гарному смаку і Вуді Аллену, Кавані тихо кланяється, паралельно доводячи бадьорість свого розуму і тверезість сприйняття світу.
Володимир Чернишев (без редакції)
фейлетóн
Незрозуміла і далека культура має властивість приваблювати. Це часто трапляється в кінематографі, що стало ще одною можливістю розширити свої соціальні та антропологічні знання. Впродовж років японське кіно вже стало чимось на кшталт окремого жанру, що закохує…
Венеціїський фестиваль наближається до свого фіналу. Поки всі моляться на «грецьку дивну хвилю», а Фінчера піддають анафемі, Володимир Чернишев розповідає про новий фільм перманентно ідеального Рюсуке Хамаґуті («Кермуй моїм авто») та обурюється від того, що знов нема до чого причепитися.
UPD. СТРІЧКА ОТРИМАЛА СРІБНОГО ЛЕВА ТА ПРИЗ ФІПРЕССІ
UPD. СТРІЧКА ОТРИМАЛА СРІБНОГО ЛЕВА ТА ПРИЗ ФІПРЕССІ
Telegraph
Без сверблячки жити… #Venezia90
Хамаґуті — жива легенда. Це вже не драматичне перебільшення, а легітимний факт. Практично всі його сольні метри перманентно обговорюються і цитуються навіть через плеяду років після фестивальних і кінотеатральних прокатів, а про феноменальний вплив на світову…
Річниця
Напевно, проігнорувавши більш символічні для «Фейлетону» дні — дев'ятий і сороковий — відзначати якийсь там триста шістдесят шостий особливого сенсу немає. Та й не до бенкетів особливо. Однак сьогодні, перебуваючи в епоху, коли час повзе на череві, залишає за собою криваву стежку на полотні історії і перетворює роки на маленькі вічності, ми все-таки хочемо зробити три важливі речі.
По-перше, бажаємо подякувати Вам за премʼєрну спільно прожиту вічність, за те, що Ваші, інколи аж надто пекучі погляди зігрівали нас навіть у найкрижаніші пори, за те, що не віддали нас на поталу хтоні лихоліття. Зі свого боку, ми обіцяємо протриматися ще одну вічність, бути вірними тільки Вам.
Навряд чи наступний рік буде гладким навіть у наших із Вами стосунках. Скоріш за все, ми часто сваритимемося і не сходитимемося в думках. У нас немає мети в усьому догоджати нашим читачам. Ми не лакеї, і злити Вас будемо часто, але ми з усіх сил постараємося в жодному разі не стати розчаруванням.
По-друге, вважаємо за належне вкотре нагадати, що як збройні сили, так і гуманітарні фонди вимагають нашої перманентної співучасті. Будь-яка, навіть мікроскопічна, але постійна і послідовна допомога важливіша за одноразову, яких би значних розмірів вона не була. Повторимо, як мантру затертий трюїзм: тільки завзятістю можна поховати жах, тільки всім разом можна задушити темряву.
Сьогодні пропонуємо допомогти збору нашого знайомого Олександра Кудрявцева на мавік та авто для 82-ої бригади ( пост / банка ).
По-третє, настав час трішки підняти завісу однієї маленької таємниці: «Фейлетон» входить у новий вимір — відео. Уже кілька місяців ми знімаємо великий документальний проєкт, який не можемо дочекатися показати. Скоро ми поділимося з Вами детальнішими подробицями, а поки що... гарного вечора!
З повагою та вдячністю.
Напевно, проігнорувавши більш символічні для «Фейлетону» дні — дев'ятий і сороковий — відзначати якийсь там триста шістдесят шостий особливого сенсу немає. Та й не до бенкетів особливо. Однак сьогодні, перебуваючи в епоху, коли час повзе на череві, залишає за собою криваву стежку на полотні історії і перетворює роки на маленькі вічності, ми все-таки хочемо зробити три важливі речі.
По-перше, бажаємо подякувати Вам за премʼєрну спільно прожиту вічність, за те, що Ваші, інколи аж надто пекучі погляди зігрівали нас навіть у найкрижаніші пори, за те, що не віддали нас на поталу хтоні лихоліття. Зі свого боку, ми обіцяємо протриматися ще одну вічність, бути вірними тільки Вам.
Навряд чи наступний рік буде гладким навіть у наших із Вами стосунках. Скоріш за все, ми часто сваритимемося і не сходитимемося в думках. У нас немає мети в усьому догоджати нашим читачам. Ми не лакеї, і злити Вас будемо часто, але ми з усіх сил постараємося в жодному разі не стати розчаруванням.
По-друге, вважаємо за належне вкотре нагадати, що як збройні сили, так і гуманітарні фонди вимагають нашої перманентної співучасті. Будь-яка, навіть мікроскопічна, але постійна і послідовна допомога важливіша за одноразову, яких би значних розмірів вона не була. Повторимо, як мантру затертий трюїзм: тільки завзятістю можна поховати жах, тільки всім разом можна задушити темряву.
Сьогодні пропонуємо допомогти збору нашого знайомого Олександра Кудрявцева на мавік та авто для 82-ої бригади ( пост / банка ).
По-третє, настав час трішки підняти завісу однієї маленької таємниці: «Фейлетон» входить у новий вимір — відео. Уже кілька місяців ми знімаємо великий документальний проєкт, який не можемо дочекатися показати. Скоро ми поділимося з Вами детальнішими подробицями, а поки що... гарного вечора!
З повагою та вдячністю.
Прямо зараз на сьомому Київському Тижні Критики йде українська премʼєра фільму «Знамення». Цьогоріч картина отримала нагороду Каннського кінофестивалю «Новий голос», а Бельгія, одна з країн копродукції, висунула її на здобуття премії «Оскар».
Напередодні цієї події наша авторка Соня Вселюбська зустрілася з режисером, щоб поговорити про фільм. Згодом, на перший погляд, безхитрісна розмова виросла в нещадну характеристику пост-колоніального світу.
Напередодні цієї події наша авторка Соня Вселюбська зустрілася з режисером, щоб поговорити про фільм. Згодом, на перший погляд, безхитрісна розмова виросла в нещадну характеристику пост-колоніального світу.
Telegraph
Балоджі: «Колоніалізм і мізогінія працюють за схожою схемою»
Балоджі – бельгійський репер конголезького походження, який понад десяти років намагався зняти свій повнометражний дебют. Пробираючись крізь перешкоди та відмови, режисер (майже) втілив усе задумане, і врешті-решт здобув визнання на найбільших кінооглядах…
Через тиждень у міжнародний прокат виходить одна з найбільш довгоочікуваних стрічок цього року — «Бідолахи» Йоргоса Лантімоса («Лобстер», «Фаворитка») з Еммою Стоун, Віллемом Дефо та Марком Руффало у головних ролях. Володимир Чернишев розповідає про свої враження від фільму-переможця цьогорічного Венеційського кінофестивалю та пояснює, чому його можна по праву вважати найважливішим твором сучасності.
Telegraph
Poor Things!
«Такого Лантімоса ми ще не бачили,» — з подібними словами до мене підходили обагровілі співглядачі, які дійшли до такої кондиції не з вини адріатичної спеки, а через незручну амбівалентність нещодавно переглянутого. Вони, як видно, не очікували, що їхні неодноразово…