Чи варто боятись сепаратизму на заході України? Прикордонні з Угорщиною території дедалі частіше
стають епіцентром новин. От зараз всі обговорюють як депутати на Закарпатті заспівали гімн Угорщини.
Не варто порівнювати цю ситуацію з україно-російськими відносинами. Це інша, хоч і не менш складна історія. Попри
те, що Угорщина, як і Росія, ностальгує за втратою імперської величі, вона все ж таки член ЄС та НАТО, а отже має певні зобов"язання. Не дотримання цих зобов"язань можуть стати фатальними для Угорщини.
Просто для порівняння - збройні сили Угорщини 29 тис. осіб, України - 204 тис, Росія - 1 млн. 902 тис.(цифри з відкритих джерел).
Тому, першою серед загроз національній безпеці України з боку Угорщини є вплив та втручання у нашу політику, бо це реально зробити силами Угорщини без конфронтації з ЄС та НАТО. Ризики сепаратизму та військового втручання теж не варто виключати, але для їх реалізації потрібні додаткові зовнішньополітичні фактори.
Станом на сьогодні політики Угорщини використовують Україну для вирішення своїх внутрішньополітичних задач, а також створюють собі осередок для впливу на українську політику. Тобто за наш рахунок хочуть стати впливовішими.
Варто сказати, що цим займається не лише Угорщина. Довелось мені якось бути запрошеною на міжнародну англомовну
конференцію в Ужгороді «Транскультурні контактні зони в Україні: кордони, конфлікти та множинні ідентичності». Фінансував цей захід швейцарський університет на базі якого досліджують український регіоналізм часто мізками наших же громадян, які виїхали туди працювати.
Я зараз добираю слова, щоб коректно висловитись про суть і результати їхніх досліджень та виступів, які я там почула від європейських дослідників і українців, які тепер досліджують Україну в європейських наукових закладах. За декілька днів конференції залишався осад, що України немає, є якісь фрагменти, не пов"язані між собою ніяк. Це були висновки геть далекі від українських реалій. І от всі ці європейські вчені уми, які в себе на батьківщині вважаються експертами по Україні, розривали у своїх умовиводах нашу державу так, ніби всі їхні імперії, в тому числі Римська, все ще існують.
Але не треба з цього приводу розводити зраду і паніку. Спецслужби повинні працювати з такими загрозами, а не з економічною злочинністю боротись. А державна політика повинна включати напрям роботи з такими територіями.
І це не питання мови, я сподіваюсь, ви всі розумієте. Це можуть бути нестандартні рішення - наприклад, налагодження взаємодії з державою, яка хоче допомагати представникам своєї етнічної групи. Щоб така допомога узгоджувалась з Україною і була прозора. А не так, як днями розповіли жителі закарпатського села, що Угорщина їм платить гроші за померлих від ковіду, тому місцева влада навмисно підробляє документи про смерть, ніби людина вмерла саме від ковіду (це інформація зі слів людей, яку вони говорили в студії, тобто не я одна це чула, не знаю чи все це залишилось в ефірній версії).
Також, Україна може використовувати ресурс країн, що бажають допомогти представникам їхніх етнічних груп, для розвитку і задоволення їх культурних потреб. Такі спільні дії дають можливість їх контролювати з точки зору безпеки держави.
Окрім цього, як вчили мене кілька років тому в Берліні європейські фахівці з проблем сепаратизму, треба працювати з місцевими елітами. Заняття проводили експерти тих європейських країн, які стикнулись з сепаратизмом, а їх, повірте, не мало.
Річ у тому, що місцеві еліти можуть навмисно підбурювати сепаратистські настрої в регіоні аби шантажувати цим центральну владу та отримувати економічний зиск. Тобто треба дуже глибоко знати і вивчати прикордонні регіони, щоб точно мати відповідь - хто стоїть за настроями місцевого населення. І вже з цими людьми проводити роботу.
Ну і, зрештою, кожен з нас може долучитись до протидії загрозам сепаратизму у прикордонних регіонах. Варто лише припинити робити великі очі від того, що українці різні, бо це нормально - ми велика багатомільйонна нація. Всі наші.

Вже не вперше обговорюємо в ефірах випадки, коли перед людиною з ковідом у важкому стані зачиняють двері лікарні, бо лікарня не профілюється на лікуванні цієї хвороби. Ось нещодавно на Буковині людина загинула прямо у приймальному відділенні.

Я хочу нагадати і пацієнтам, і лікарям, що Кримінальний кодекс встановлює відповідальність за ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 ККУ).
Ненадання допомоги хворому може виражатись як у повній відмові від її надання, так і у ненаданні допомоги в обсязі, необхідному для конкретної ситуації. Наприклад, злочином буде: відмова прийняти виклик, нез"явлення до хворого за викликом, відмова прийняти хворого у заклад охорони здоров"я для надання першої невідкладної допомоги, відмова викликати службу швидкої медичної допомоги або доставити хворого до лікарні тощо.

Тобто, якщо людина з ковідом у важкому стані звернулась до лікарні, а лікарня не має відділення для лікування ковіду, то лікарі не можуть просто зачинити двері. Вони повинні викликати швидку допомогу і доставити хворого туди, де лікують ковід.

Коли будуть з"являтись думки, що в Донецьку жили лише сепаратисти, переглядайте цей репортаж за 28 квіня 2014 року. В Донецке митинг за единство Украины превратилcя в кровавое побоище (ФОТО, ВИДЕО)https://www.0629.com.ua/news/525280/v-donecke-miting-za-edinstvo-ukrainy-prevratilca-v-krovavoe-poboise-foto-video

Продивилась доповнений санкційний список уряду РФ. Ще ніколи так не об"єднувались проукраїнські та проросійські політики України)))) Російському уряду це вдалось.
Можна висувати багато версій - навіщо вони це зробили, але з очевидного бачу два факти:
- в інформаційне поле України списки зайшли якісніше, ніж тема російської вакцини. Тепер незалежно від політичної орієнтації всі наші ЗМі бодай щось, але скажуть про це. Будуть длубатись у тих списках, шукати підступ, конспірологію тощо.
- наше суспільство все ж таки стає сильнішим у цій інформаційній війні. Люди сприймають це переважно з гумором. Хто є хто всі розуміть і без цих списків, тому вони не змінять сприйняття того чи іншого політика в Україні. А це означає, що РФ втрачає свою коронну зброю - інформаційну.

Незручні відповіді на незручні питання.
Чи може засудити Міжнародний кримінальний суд бійців ЗСУ?
Чи є перспектива притягнення Путіна до міжнародної кримінальної відповідальності за розв"язану в Україні війну?
Чому Україна не дала Міжнародному кримінальному суду право розслідувати злочин агресії(війна) на території України?
В моєму інтерв"ю на "Знай 24" - все, про що публічно воліють мовчати. Але питання "Гааги", тобто Міжнародного кримінального суду, це не лише юридичне питання, це насамперед політичне питання, яким дуже вдало маніпулювала влада з 2014 року.
Раджу до перегляду за посиланням
https://www.youtube.com/watch?v=NAAfI6rJjqc&t=37s

Сьогодні в ЗМІ обговорюють можливість відсторонення судді КСУ Тупицького Президентом.
Але чомусь 🤷коментатори та змі шукають в цьому сенсацію, помилково сприймаючи "відсторонення" за "звільнення". Це не одне і теж. Президент не може звільнити суддю КСУ, але може відсторонити строком на 2 місяці в рамках кримінального провадження.

Кримінальний процесуальний кодекс України дійсно передбачає можливість відсторонення від посади особи, яка підозрюється у вчиненні злочину.
Питання відсторонення осіб, що призначає Президент, вирішує Президент на підставі клопотання прокурора.
Ідея вістороненння полягає у тому, щоб особа не впливала на слідство.
❗А от тепер щодо звільнення судді КСУ. Це значно складніша процедура. Звільнити суддю КСУ можуть лише судді КСУ.
Стаття 149-1 Конституції України передбачає підстави для звільнення судді КСУ, серед яких, наприклад, "невідповідність займаній посаді".
Для звільнення судді КСУ необхідне ☝рішення КСУ, ухвалене щонайменше двома третинами від його конституційного складу.

Ковток свіжого повітря у морі трешу, фейків і невротичної заполітизованості суспільства.
Саме такою була сьогодні ранкова програма Культура на Українському радіо.
Говорили ми про свободу слова у соцмережах і межі цензури віртуального світу. Інформ.привід - історія з блокуванням Трампа у соцмережах.
Ведучий Денис Денисенко має на тлі сьогодення неординарний стиль ведення програми - задає серйозні, глибокі та складні питання і не "годує" слухача інформаційним фастфудом.
У нинішній гонитві за лайками, репостами та одноденними сенсаціями вкрай складно створювати контент, який розвиває критичне мислення.
Одним словом - слухайте запис за цим посиланням. Це точно не буде марно витрачений час. http://ukr.radio/schedule/play-archive.html?periodItemID=2705913&fbclid=IwAR26nd64ADe9aS5O9UpXGYUzwJ0Yt7vXyH12WGpFg97RjeLk9dErs4W1xHQ

Звісно, я цікавлюсь подіями в РФ і моніторю російський інформпростір, бо це теж поле бою, на якому вони воюють.
Історія з Навальним кінематографічна🎥, що і казати. Я розумію всіх, кому це цікаво📺🍿.
Але з точки зору 🇺🇦українських національних інтересів, ситуація наступна:
для України питання не в персоналіях РФ (влада/опозиція), а в сутності самої російської держави. Навіть у разі повернення Криму і ОРДЛО під контроль України та встановлення формально добросусідських стосунків з РФ, модель відносин між двома країнами не зміниться.
Це завжди будуть відносини країни-імперії з колись завойованою, але втраченою, територією, суверенітет якої суперечить інтересам РФ. В цих відносин можуть бути різні фази - активний конфлікт, заморожений, прихованих тощо, але це завжди конфлікт інтересів.
Чи можна співіснувати мирно☁️ в умовах перманентного конфлікту інтересів? Звісно, можна. Але для цього кожна країна повинна пройти свій шлях трансформації.
Україна повинна стати настільки сильною у воєнному сенсі, щоб нас завойовувати стало непомірно дорого. А Росія повинна стати демократичною країною з вільним громадянським суспільством.
Конфлікт при цьому залишиться, але ймовірність війни буде мінімальна.
Вичерпання конфлікту неможливе за умов існування
обох держав. Допоки існують обидві держави, допоки буде існувати між нами цей конфлікт. І ця ситуація не унікальна, в світі таких прикладів багато.
Втім, історичний бій у кожного свій. Кожна з цих двох країн - Україна та Росія - бореться за своє виживання. Так само, як ми постійно маємо ризик втратити державу, так само і РФ постійно стоїть перед цим викликом. Але в них ситуація складніша - бо вічних імперій не існує. Тому, в нас питання духу і волі, а в них питання часу.

Війна - це різновид воєнного конфлікту. Тому немає зради у словах людей, які називають російсько-українську війну "ВОЄННИМ конфліктом". Згідно Воєнної доктрини України та Закону "Про національну безпеку України" «воєнний конфлікт» - це форма розв'язання міждержавних або внутрішньодержавних суперечностей із двостороннім застосуванням воєнної сили; основними видами воєнних конфліктів є війна та збройний конфлікт;

❗️ До уваги батьків школярів.

5 смертей (падіння з даху та вікон багатоповерхівок) підлітків за останні кілька тижнів у Києві та області. Вік загиблих від 10 до 16 років.

Є різні гіпотези щодо цієї хвилі, навіть припускають, що знову запустили в інтернеті так звані "групи смерті" а-ля Сині кити.

Мій пост - це корисна пам"ятка для батьків підлітків. Коли трапилась попередня хвиля підліткових суїцидів, ситуацію вивчали і досліджували спілкування дітей у тих групах. Тому, ось вам топ-3 проблем, які штовхають підлітка шукати розуміння у якихось групах та приймати фатальні рішення:

1. Конфлікти в сім"ї. Конфлікти між батьками та іншими членами родини - так-так, не з самою дитиною, а між батьками.

2. Некоректна поведінка вчителів. Таврування дітей за оцінками (двіючник/відмінник), шантаж оцінками. Діти серйозно страждають від того, що не можуть дотягнутись до високої планки успішності.

3. Конфлікти між однолітками, цькування.

В цих групах підліткам створюють відчуття, що дитину там сприймають і цінують з усіма її проблемами - поганими оцінками та поведінкою, з великим носом, веснянками, надмірним зростом чи вагою. Головне, на який гачок там чіпляють дитину, - це розуміння її проблем. Те, що часом батькам і вчителям з висоти дорослого життя здається дрібницями.

Соціальні медіа - це не просто онлайн майданчики для спілкування всіх з усіма. Це потужний інструмент політики, зокрема сучасних воєнних конфліктів.

Фактично, соціальні медіа змінили модель війн та збройних конфліктів, оскільки інформаційні кампанії вийшли на преший план, а збройні їх лише доповнюють.

За допомогою соціальних медіа міжнародна терористична організація ІДІЛ стала світовим брендом. Ісламська держава (ІДІЛ) функціонує у двох вимірах – фізичний та віртуальний або цифровий халіфат. Абдель Барі Атван – головний редактор "Рай аль-Юм", веб-сайту цифрових новин та думок арабського світу, пояснює як саме Ісламська держава використовує у своїх злочинних цілях соціальних медіа: «Успіх на полі бою позбавлений сенсу, якщо нема публічності, яка його б супроводжувала. Якщо відомості про ваші акції не надходять до громадян, як вам їх тероризувати? Ісламська держава легко захопила Мосул, тому, що репутація їхньої надзвичайної жорстокості крокувала попереду них, заполонивши всі соціальні медіа, – тож іракська армія просто розбіглась. Успіх у медіа забезпечує військовий успіх: тобто його підґрунтя. Коли ви хочете завоювати місто, вам потрібен елемент психологічного удару, а соціальні медіа допомагають Ісламській державі його завдати. Так само, їхня онлайн-пропаганда неможлива без їхніх перемог на місцях, які підживлюють медійний успіх. Вони є двома боками однієї медалі».

"Путін є першим постмодерним диктатором. Янукович був аналоговим, Путін є цифровим". Такі думки прийшли у голову Дейвіда Патрикаракоса, після того, як він для написання своєї книги дослідив роботу кремлівських ботоферм Прігожина, численних так би мовити українських сайтів, які створював Кремль в Україні. Але Путін не цифровий, робота його посіпак топорна - просто витрачали гроші як вміли)))

Британська газета The Guardian повідомляє, що Китай з чисто китайським масштабом включився в масову пропаганду (turf war - війну штучних покриттів, як охрестили її блогери) в Інтернеті. Йдеться про створення цілої армії «коментаторів», які повинні штучно управляти громадською думкою в мережі на численних форумах, сайтах ЗМІ і в блогах.

Агентство інтернет-досліджень (англ. Internet Research Agency, також в пресі та інших джерелах позначається як «фабрика тролів», «прігожінскаіє тролі», «Ольгинське тролі», «кремлєботи») - російська структура зі штаб-квартирою в Санкт-Петербурзі, що займається дезінформацією, формуванням громадської думки, зокрема дискредитацією російської опозиції. Агентство використовує фейковий акаунти у великих соціальних мережах і онлайн-виданнях, на форумах і в відеохостингу для просування інтересів замовника, в основному займаючись розповсюдженням прокремлівської точки зору у внутрішній і зовнішній політиці (включаючи збройний конфлікт на сході України і громадянську війну в Сирії).

Поява соціальних медіа змінила структуру сучасних війн. Тепер інформаційні операції стають основною зброєю, а військова зброя її супроводжує або доповнює. Ще 20 років тому було навпаки.
В багатьох розвинених країнах вже створені кібервійська, які в тому числі займаються інформаційними війнами.
Спеціалізовані підрозділи з кібербезпеки офіційно використовують кілька десятків країн, а неофіційно - більше сотні. Найбільш сильною армією в кіберпросторі володіють США: державне фінансування цього напрямку близько $ 7 млрд на рік, а чисельність хакерів, які працюють на державу, - 9 тис. Осіб. У трійці країн, де ці напрямки найбільш розвинені, також Китай і Великобританія.
Основними напрямками діяльності кібервійськ - шпигунство, кібератаки та інформаційні війни, які включають різні засоби впливу на настрій і поведінку населення країн.