Ізяславська громада за 8 днів похоронила вже 5 захисників
На превеликий жаль, для Ізяславщини червень виявився чорним місяцем, який на своїх похмурих крилах приносить сумні звістки одна за іншою. Лише за вісім днів наша громада втратила п’ятьох новітніх воїнів:
🔸Соколюка Василя Петровича - 52-річного новітнього Героя-земляка з с.Білеве, молодшого сержанта, старшого механіка-водія 1 танкового взводу 3 танкової роти, котрий понад рік вважався безвісти зниклим. Як виявилось, 17 квітня 2022 року загинув від рук окупантів на Харківщині;
🔸Кармаша Богдана Вікторовича - 47-річного військовослужбовця родом із села Щурівчики, солдата, стрільця-помічника гранатометника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону. 29 травня 2023 року зупинилось серце воїна;
🔸Стернійчука Романа Володимировича - 38-річного новітнього Героя-ізяславчанина, солдата, навідника 3 кулеметного відділення кулеметного взводу 2 стрілецької роти, котрий перебував понад місяць у комі від важких поранень, отриманих під час бою із окупантами. 03 червня пішов у Вічність;
🔸Очеретяного Руслана Юрійовича - 37-річного ізяславчанина-військовослужбовця, котрий помер 02 червня;
🔸Бендія Олександра Леонідовича - 45-річного ізяславчанина-воїна, котрого громада втратила назавжди 05 червня.
Усі вони були чиїмись синами, батьками, коханими, друзями. За кожним із них ховається своя історія, мрії, захоплення, свої симпатії та невідкладні справи... Проте поклик душі призвав їх до боротьби за правду, свободу, незалежність своєї Батьківщини. І навряд чи хто-небудь із них думав, що їх життя обірветься так раптово, далеко від рідної домівки. Та через свій особистий подвиг вони подарували нам віру й надію в нашу Перемогу, ціною жертовності показали, що наш український дух є незламним, а народ – нескореним.
Тепер усі п’ятеро новітні воїни назавжди повернулись до своєї малої Батьківщини … на щиті. Біль і смуток торкнулися сердець не лише їхніх рідних і близьких, побратимів, а й мешканців Ізяславщини. Тому й прийшло чимало людей провести цих бійців до місця їхнього спочинку. Люди живим коридором, на колінах, проводжали новітніх Героїв.
За кожним українським воїном відбулось заупокійне богослужіння у місцевих храмах. «Вічна пам’ять, вічний покій» - злітали під куполи храмів слова заупокійної молитви, хвилюючо-бентежного молитвоспіву храмового хору, відлунюючись у душах людей, у мерехтінні свічок і свічечок: «Господи, Боже наш, прийми в Царство Небесне померлого, упокій його душу»...
Відлунав сумний збройний салют за кожним вірним сином України, за дорогою дитиною, братом, товаришем, земляком… Рідна земля Ізяславщини прийняла тіла своїх воїнів під Гімн України. Важко впустити у свідомість слова «ніколи», «назавжди»...
🕯️Вічна шана та пам'ять Героям!
На превеликий жаль, для Ізяславщини червень виявився чорним місяцем, який на своїх похмурих крилах приносить сумні звістки одна за іншою. Лише за вісім днів наша громада втратила п’ятьох новітніх воїнів:
🔸Соколюка Василя Петровича - 52-річного новітнього Героя-земляка з с.Білеве, молодшого сержанта, старшого механіка-водія 1 танкового взводу 3 танкової роти, котрий понад рік вважався безвісти зниклим. Як виявилось, 17 квітня 2022 року загинув від рук окупантів на Харківщині;
🔸Кармаша Богдана Вікторовича - 47-річного військовослужбовця родом із села Щурівчики, солдата, стрільця-помічника гранатометника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону. 29 травня 2023 року зупинилось серце воїна;
🔸Стернійчука Романа Володимировича - 38-річного новітнього Героя-ізяславчанина, солдата, навідника 3 кулеметного відділення кулеметного взводу 2 стрілецької роти, котрий перебував понад місяць у комі від важких поранень, отриманих під час бою із окупантами. 03 червня пішов у Вічність;
🔸Очеретяного Руслана Юрійовича - 37-річного ізяславчанина-військовослужбовця, котрий помер 02 червня;
🔸Бендія Олександра Леонідовича - 45-річного ізяславчанина-воїна, котрого громада втратила назавжди 05 червня.
Усі вони були чиїмись синами, батьками, коханими, друзями. За кожним із них ховається своя історія, мрії, захоплення, свої симпатії та невідкладні справи... Проте поклик душі призвав їх до боротьби за правду, свободу, незалежність своєї Батьківщини. І навряд чи хто-небудь із них думав, що їх життя обірветься так раптово, далеко від рідної домівки. Та через свій особистий подвиг вони подарували нам віру й надію в нашу Перемогу, ціною жертовності показали, що наш український дух є незламним, а народ – нескореним.
Тепер усі п’ятеро новітні воїни назавжди повернулись до своєї малої Батьківщини … на щиті. Біль і смуток торкнулися сердець не лише їхніх рідних і близьких, побратимів, а й мешканців Ізяславщини. Тому й прийшло чимало людей провести цих бійців до місця їхнього спочинку. Люди живим коридором, на колінах, проводжали новітніх Героїв.
За кожним українським воїном відбулось заупокійне богослужіння у місцевих храмах. «Вічна пам’ять, вічний покій» - злітали під куполи храмів слова заупокійної молитви, хвилюючо-бентежного молитвоспіву храмового хору, відлунюючись у душах людей, у мерехтінні свічок і свічечок: «Господи, Боже наш, прийми в Царство Небесне померлого, упокій його душу»...
Відлунав сумний збройний салют за кожним вірним сином України, за дорогою дитиною, братом, товаришем, земляком… Рідна земля Ізяславщини прийняла тіла своїх воїнів під Гімн України. Важко впустити у свідомість слова «ніколи», «назавжди»...
🕯️Вічна шана та пам'ять Героям!