Прошу ознайомлення

Ми повернулись з чергової поїздки на деокуповані території.
Приблизно місяць тому ми вже відвідували Донецьку область. Були в святогірській лаврі. Тоді ми залишились під враженням життя в ній. Нам було шкода людей і ми вирішили, що обов’язково повернемось саме в лавру, з великою кількістю допомоги. Так ми і зробили.
Нам дали змогу загнати наші машини на територію лаври. Там до нас підійшов один з головних і просив не робити «сюжет». Він був проти, щоб ми знімали жителів лаври на відео і ставили їм запитання(ми такого ніколи і не робили). Пояснивши, що ми робимо тільки фотозвіт передачі допомоги- ми розпочали вигрузку.
Біля нас одразу зібрався натовп бажаючих.
Виставивши всіх в чергу ми почали записувати данні людей і видавати їм допомогу.
І тут розпочалось все саме цікаве.
Спочатку всі питали, що знаходиться в коробках. Потім почали з’являтись люди, яким не подобався вміст коробки з допомогою.
Деякі не могли зрозуміти, що написано на ліках(українськи ліки від кашлю), бабуля жалілась, що не розуміє, що там написано.
Потім з’явився чоловік, який був незадоволений тим, що його хліб був пом’ятий трохи( ми взяли його 400км, звісно він міг трохи прим‘ятись). Він обурено кричав і використовував ненормативну лексику. За що ми в нього забрали все, що дали.
Бісить саме те, що люди не цінують того, що ти витрачаєш купу часу, щоб зібрати їм допомогу. Побираєшься по всіх, благаєш допомогти у зборі. Потім купу часу готуєш поїздку. Витрачаєш час, сили та пальне на те, щоб особисто в руки передати все, а ці люди ще кричать на тебе і висловлюють незадоволення.
Ми більше не поїдемо в Лавру. Це наше спільне рішення.

Дякуюємо всім, хто допомагає нам. Кожна наша поїздка відбувається завдяки вам!
Банка для донатів:

https://send.monobank.ua/jar/54irfxGtcp

+1020 мертвих руських за добу.
Але їм всеодно.
Матерям байдуже, що їх «діти» гинуть. Дружини знайдуть собі нового чоловіка.
Діти покохають нового папку.
Ось тобі і нація. Нація рабів та ідіотів.

Є теми про які наразі неприйнято говорити вголос, і ця, мабуть, одна з них. Та все ж деякі ситуації іноді так сильно вкурвлюють, що мовчати не можу.

Вчора моя команда @Народна армія відвозила допомогу на деокуповані території Донеччини, зокрема до Святогірської Лаври. Зазвичай після таких поїздок мої пости сповненні співчуття, болю і максимальної ненависті до ворога. Та сьогодні емоція інша - злість і відраза здавалося б до «своїх».
Люди, які вчора прийшли за гуманітаркою - відверті українофоби, які вперто робили вигляд, що не розуміють української та навіть не намагалися приховати свою зневагу до наших волонтерів. При цьому брати допомогу від нас вони не гидували.

У них в головах настільки насрано, що, здається, навіть фосфорні боєприпаси від рашистів вони сприйматимуть, як святий дощ. У кожній їхній розмові і погляді відчувається туга за «руським міром». Воно то не дивно, бо московська церква їм десятиліттями вливала пропаганду, а вони її радо хлебтали. Але ж всьому є межа. Якщо відчуваєте себе на українській землі інородним тілом, то швидше за все так і є, тому, пакуйте свої клунки і мотайте запорєбрік.

Наш фонд більше ні ногою в цей розсадник ждунів. Натомість, сподіваюсь, що до них навідається Служба Божа України.

Від себе хочу нагадати таким інфузоріям, що дочекатися від нас ви можете лише пі*дюліну, бо часу зрозуміти істину було достатньо.

Ми продовжимо допомагати усім, хто постраждав від руського міра, та не тим, хто його сюди кликав.