Завантажили вчора перший реліз нашого застосунку з виправленням дуже важливої, я б сказав навіть критичної помилки :)

Державу, яка шанує та цінує своїх людей, неможливо знищити. Бо її громадяни, її герої за таку державу завжди стоятимуть горою і захищатимуть. Таких людей із часу проголошення незалежності в Україні було чимало. А з початком повномасштабної війни стало ще більше. Пишаємося кожним і кожною. І кожного й кожну уособлюють цьогорічні лауреати премії «Національна легенда України».

Провідник Анатолій Бабічев. Дев’ять днів його потяг вивозив людей із Костянтинівки, Харкова, Краматорська, Лимана. У цьому ж поїзді, в іншому вагоні, працювала його дружина Наталя. Під час обстрілу потяга вона загинула. Попри особисту трагедію Анатолій не зламався, повернувся до служби й порятунку людей.

Посмертно нагороджено Анатолія Борисовича Солов’яненка. За вагомий творчий доробок і зміцнення культурної слави України.

Пожежник Ігор Івасиков. Завдяки його діям з-під завалів ОДА у Миколаєві було врятовано 17 осіб.

Подружжя лікарів Ольга і Анатолій Свист. Опинившись у Бучі, вони не змогли залишити місто, зателефонували друзям і попросили всиновити їхніх дітей, якщо вони не повернуться. Два тижні під постійними обстрілами й без належного обладнання вони робили надскладні операції, рятуючи життя важкопоранених дітей.

Викладачка Ганна Бут із Мелітополя. Попри окупацію вона виховує своїх учнів патріотами. Відео, де вона, загорнувшись у прапор України, вимагає від міжнародної спільноти рішучіших дій, потрапило майже в усі світові ЗМІ та соцмережі. Мільйони людей на планеті почули: Мелітополь – це Україна.

Волонтерка Тата Кеплер. Як і тисячі волонтерів, вісім років поспіль вона допомагає нашій армії. Неможливо порахувати, скільки за цей час було знайдено й доправлено аптечок, медичних рюкзаків, турнікетів, бронежилетів та іншого спорядження.

Амбасадор платформи UNITED24, наш видатний спортсмен Андрій Шевченко. Переможець Ліги чемпіонів і володар «Золотого м’яча». Ці та багато інших титулів прославили його на весь світ. А зараз допомагають гуртувати світ задля підтримки й допомоги Україні.

Дякуємо кожному з вас!

Вчора Президент України Володимир Зеленский відзнавчив нагородою «Національна легенда України» залізничника Анатолія Бабічева.

Від початку війни Анатолій працював провідником зі своєю дружиною Наталією на евакуаційних рейсах. Жоден із цих рейсів не був простим, а рейс до Лиману в ніч з 12 на 13 березня став фатальним. Поїзд їхав на евакуацію людей, серед яких було 100 дітей, і потрапив під обстріл ворога. Дружина Анатолія знаходилась найближче до епіцентру вибуху й загинула від влучання уламків. Ще одну провідницю було поранено.

Після цього Анатолій здійснив ще один рейс із Запоріжжя до Івано-Франківська та поїхав до Красногорівки, яка вже в той час перебувала під постійним бомбардуванням ворога, ховати дружину. Потім повернутися до роботи: спочатку допомагав іншим біженцям у «Залізному містечку» в Ірпені, а зараз їздить у складі поїзної бригади за маршрутом Київ — Чоп.

«Я не міг лишити своїх у такій ситуації. Це моя робота. І хтось має її виконувати», — говорить Анатолій.

І таких залізничних історій — простих і неймовірних одночасно — дуже багато. Поруч із нами працюють живі легенди, які не вважають свої вчинки особливими, а просто виконують свою роботу.

Завершилися пошукові роботи на місці удару окупантів по житловому будинку в Харкові. Один цей російський удар забрав життя 19 людей. Один. А такі удари нелюдів у різних частинах нашої країни не припиняються вже 180 днів.

Загальна кількість різних крилатих ракет, які Росія застосувала проти нас, наближається до 3,5 тис. Удари російської артилерії просто неможливо порахувати – настільки вони інтенсивні. І при цьому держава-терорист не припиняє гратися з міжнародними структурами і вкотре має нахабство збирати Радбез ООН, щоб обговорити свої ж власні провокації, свій же власний терор на Запорізькій АЕС.

Я вдячний усім нашим друзям у різних країнах світу, які просувають необхідність визнати об’єктивну реальність і юридично визначити Росію державою-терористом. Це рішення все одно з’явиться, і питання лише в тому, скільки ще життів Росія встигне забрати, поки удари у відповідь від міжнародної спільноти не стануть справді відчутними для тих, хто відповідальний за цей терор.