Часто думаю про те, що найбільший мій ворог - я сама, а Die Depression ist mein bester Freund.

Цікаво, що у голові зʼявилась нова мова. Яку я на початку навіть не дуже розуміла. А зараз час від часу проскакують речення. Глибокі як для людини, яка мову не вчить. Німецька може дійсно створена для літератури. Цікаво, що буде далі зі мною у цій подорожі.

Щоразу все далі на Захід. Щоразу все більше моє «Я» губиться у буквах і звуках. У історіях розбитих сердець, і у історіях зцілень цих сердець.

У розмові зі своїм психіатром я поділилась, що приїхала до Відня, бо закохалась у «віденця». Вона загадково посміхнулась, і по-жіночому солідарно сказала, що я не перша така. І напевно не остання. А потім пожартувала, що не хвилюйся, у Відні багато хлопців. І втішила мене, що у мене немає біполярного розладу, але треба купити лампу. Ніби я дійсно психічно хвора.

Це тоді, коли стається такий злам після якого важко зібратись. Ніби весь світ зруйнувався і ти намагаєшся зібрати його знов, але уламки розрізають руки. І ти повертаєшся додому, але ніби ніколи вдома не був. Це ніби ти цілуєш руки, які ніколи не любив. Це ніби ти одягаєш одяг, тоді, коли маєш робити навпаки. Це тоді, коли любиш знову, хоча кілька тисячоліть цього не робив. Це тоді, коли все навколо стає світлим. Як колір очей твоїх.

Нещодавно одна людина запитала мене: «Що б я порадила своїй дочці, якби вона у мене була»? Спочатку це питання загнало мене у ступор, але сьогодні, прокинувшись з важким похміллям і холодним серцем, я б сказала своїй дочці:

ніколи не сприймай чоловіків серйозно.

У мене творча криза, а публікувати в Телеграм свої тексти мені більше не дуже цікаво. Тому питання на засипку: чи читали би Ви мої публікаціі на іншій платформі і якщо так, то на якій? Буду дуже вдячна за коментарі 👇🏻❤️

Ну, ну рєбзі, де ваша активність?

❗️❕❗️❕УВАГА! 24 ЖОВТНЯ,18:00 ======== Я ЗНОВУ ОРГАНІЗОВУЮ ІВЕНТ.

Фільмовий. Поетичний. Музичний. У типово віденському театрі!

Запишіть поки дату, а всі деталі - потім ❤️

Соціальні мережі змушують людство деградувати. Ми невпинно котимось назад до Середньовіччя. Іронічно, що констатувати факт вже невідворотного доводиться у цій же соціальній мережі. Це ніби підписувати довідку про смерть на кардіограмі.

Незнайомцю, котрий допоміг знайти вихід із Київського метро у 2013 чи живий ще ти? Водіє, який підвіз мене автостоп із Хмельницького до Острога у 2015, чи живий ще ти? Чоловіче, котрий дав гроші на туалет на українсько-польському кордоні у 2017, чи живий ще ти?

Чи живі, чи щасливі і усміхнені всі випадкові незнайомці, котрі з дивних причин вирішили допомогти просто так, без причини?…

Уривок із моєї нової short novel «те, як я померла» …. 👇🏻

«Щоб любити його мені доводилось їсти щавель і кропиву тільки би не поміститись у плащ свого віку…. |||| …. Мертва тиша задзвеніла в моїх вухах церковним дзвоном. З моїх пальців полилась хижа кров. Із мого тіла вилітати клопи і жуки. Я розчинялась повільно. Секунда за секундою. Поки не стала квіткою із червоними пелюстками. Нарешті вільною».

Новий пост на каналі: http://buymeacoffee.com/stasiagarus

🔗 https://youtu.be/sRvCN55HYI4?si=Vs2VVPaAsQ-480sM

Чекатиму на ваші коментарі та думки щодо нашого першого перформансу 🫦✨

Хто у Відні?! Запрошую на останній KVARTYRNYK цього року!

Стиль: Різдвяний нуар 🫦

Дата: 19 грудня о 19:00.
Адреса: Burggasse 71, 1070 Wien

Повна програма: https://ateliertheater.wien/events/kvartyrnyk-3/

Чомусь до нього я дуже холодна. Несправедливо холодна. Хоча мої почуття, як би я їх не приховувала, вони є і десь дуже глибоко в мені засіли. Якось аж незвичайно сказати, що вперше мені хочеться бути з людиною, а не втікати від неї за тисячі кілометрів.

Але я не можу запустити в собі цю машину любові. Чи то машини стосунків. Вона заржавіла і при спробах її увімкнути, вона видає тільки передсмертні кашлі. А я ж видаюсь припадочною психопаткою, яка просто не може розібратись із своїми демонами (хоча це не жарт).

До відсутності усього найважливішого можна звикнути. А я здається я хронічно підсіла на свободу. Тільки до відсутності її у моєму житті я звикнути не можу.

Небу розпороли живіт.

Zadie Smith

Мої власні (неофіційні) переклади кількох віршів німецької поетеси Алке Штахлер, зі збірки поезії "geliebtes biest"(edition mosaik, Salzburg, 2019).

+++

ми йдемо по головах мертвих, ти кажеш, що тут був шах. ми йдемо по хребтах мертвих, ти питаєш, чому страждаєш. я кажу, відчуваю магнітне поле землі в моїх суглобах, таке властиве шакалам. перетворення на вовка, свідки скорботи, світло поверхні, яке ніде не закінчується. я думаю про лабіринт твоїх кісток, про температуру місяця. я кажу, там є щось, що розтягується вночі. риторичні відповіді, прокляття, які я не можу повернути назад. я хочу, щоб ми з кольорів творили дієслова.

*шах - назва ходу у шахах, після якого король опиняється під загрозою взяття наступним ходом

+++

кров у взутті, взуття сильно тисне, заплутаний в тобі з середини, перелітний птах у перелітному птахові, картина в картині. є коротка і довга версія, постукати тричі означає ікс.

+++

нитки мови, нитки долі, пташиний фантом над пірамідами, пташиний фантом, що підіймається з земного тіла, волосся, на якому мій дух повісився. чи знаєш ти о котрій годині ти народився, чи знаєш наскільки зодіакальних кіл тебе обдурено. в цих сутінках може все, все бути. так, я розподілила мою любов неправильно. дев'ять ні семиязиковий.

====================================

ПРО АВТОРКУ:

Алке Штахлер — німецька поетка та письменниця румунського походження. У 2015 році Альке Штахлер була фіналісткою премії Ірсе Пегас; у 2017 році вона отримала премію міста Аугсбург за сприяння мистецтву; у 2018 році — робочий грант для письменників від Вільної землі Баварія; а у 2021 році вона була нагороджена премією Вільної землі Баварія за сприяння мистецтву в категорії літератури.

Підтримати мою роботу можна тут: https://buymeacoffee.com/stasiagarus/alke-stachler ❤️

Чому думки в голові такі заплутані? Чому так багато “чому” і коли ці “чому” зупиняться. Чому “ч” переходить до “у”? Чому ці літери стоять поруч? Ці “ч” і, ці “у”. Чому постійно вони?

Ч.У.Ч.У.Ч.У.Ч.У.Ч.У.Ч.У.Ч.У.Ч.У.Ч.У.Ч.У.Ч.У.Ч.У.Ч.У.Ч.У.Ч.У.Ч.У.Ч.У.Ч.У.Ч.У.Ч.У.Ч.У.

Марш літер. Літературний марш. Літературний фарс. Форс-мажор. Мажор. Мінор. Ро. Ро. Ро. Ро. Ро. Ро. Ро. Ро. Ро. Ро. Ро. Ро. Ро. Ро. Ро. Ро. Ро. Ро. Ро. Ро. Ро. Ро.

Розмова?
Можливо
Експериментальна форма

Все - дуже очевидно. Не потрібно писати так банально. Сказали Вони. Не потрібно давати читачу відповідь на питання. Сказали Вони.
Крінж. Крінж. Крінж.

Література нікому не потрібна.
Особливо без обличчя митця.

Повний текст: https://buymeacoffee.com/stasiagarus/budobopibe

Агресія. Агресія. Це те, що я відчуваю постійно, коли мою стабільність намагаються розвалити. Часто я думаю, що чоловіки можуть бути не такими вже і конченими і всіма силами намагаюсь знайти виправдання для них. А потім вони знову наступають. Потім вони знову стають … .

Якщо потягнути у два боки шкіру навколо очей, то може здаватись, що світ навколо стає трохи краще, ніж він насправді є. Що він сяє, що він наповнений світлом, що він дистанціюється від мене і цієї болі, які стає сильнішою восени яка постійно загострюється коли хтось віддаляється від мене і потім я роблю це ж сама не ставлю кому там де потрібно і крапку теж не ставлю бо я дуже залежна від стабільності навіть якщо ця стабільність хуйова я все одно залежна від болю бо звикла страждати звикла коли об мене витирають ноги бо так зручніше бути в позиції жертви ніж просто бути мені хочеться перестати думати хочеться щоб я нарешті перестала себе жаліти і стала просто кльовою і класною подружкою яку всі люблять на вулиці а не від якої втікають і бояться її і думають, що вона — кінчена; вона теж так думає.

Останні місяці мені здається, що всі жінки на планеті кращі, ніж я. Що для мене немає місця у світі жіночності. Що я ніде не потрібна. Що я Істота, яка живе в тілі жінки. Вона не виділяє сексуальність, вона не цікава, не приваблива. Здається, що губи інших жінок, їхні слова, їхнє мистецтво, блять, краще, ніж моє.

Я порівнюю себе із сусідкою, із подругою, із незнайомкою у метро. Чи можу я сказати, що я відчуваю себе аутсайдеркою, бо плачу регулярно вночі перед сном і вранці, які тільки прокинусь? Чи можу я сказати, що я аутсайдерка, бо порівнюю себе не по канонам "любові до себе"? Чи можу я вважати себе аутсайдеркою, бо мій партер з радістю би трахнув першу зустрічну дівчину з вечірки, аби тільки не зустрітись із моєю клінічною депресією, яка взимку поглинає мене як величезний слон.
Я в животі слона. Я в животі слона. Я в животі слона.
Слон священна священна тварина. Я я в животі слона відчуваю себе свинею, яка тільки робить вигляд, що вона жива. Я - свиня, яка кричить, бо їй встромлюють довгий і плаский ніж у спину. Я кричу. Я кричу: "не робіть цього, я заслуговую любові". Вони продовжують це робити.

Я більше не потрібна свиня. Але я ще можу дихати.

Поезія цифр і розділових знаків, 2026