З днем народження мене!!

6 місяців тому я мріяла відсвяткувати свій день на березі Дунаю. І ось я тут, святкую. Так як мріяла.

Висновок: все можливо, якщо дуже хочеться.

Поскриптум, для самої себе бажаю не опускати руки, коли вони дуже опускаються. Я все зможу, бо заслуговую тільки на прекрасне. Тільки на любов і щастя. Бажаю собі навчитись відпускати ситуацію і бути дійсно вільною. Бо свобода і дух — єдина цінна валюта у нашому Всесвіті.

Люблю, цілую, підтримую.

🪅 Residence Friederike Mayröcker для поетів/-ок у Відні 🪅

Програма відкрита для поетів будь-якого віку, які йдуть власним шляхом щодо змісту, стилю та/або форми.

Учасники протягом місяця проживатимуть у великій мансардній квартирі австрійської поетеси Фредеріке Майрокер у центрі Відня.

Резиденти зможуть поспілкуватись з австрійською літературною спільнотою. Для них будуть проведені дискусії та зустрічі з авторами, а також з представниками літературної індустрії, а також взяти участь у Міжнародному фестивалі поезії у червні 2025 року.

🔆 Мова: англійська та/чи німецька

💤 Коли: 5 разів на рік (січень-лютий; березень-квітень; травень-червень; вересень-жовтень; листопад-грудень).

💘 Додаткові бонуси: організатори виплачують стипендію у розмірі 2000 євро, компенсують вартість квитка у дві сторони плюс два місячних квитки у громадському транспорті Відня (а це на мінуточку по 50 євро), а також медичне страхування.

‼️‼️ Важливо, учасники не мають проживати у Австрії на постійній основі.

Що потрібно для подачі заявки та більше інформації про резиденцію тут: https://www.literaturhaus-wien.at/en/mayroecker-residence-call/

П.С.
Дуже дуже раджу цю можливість! Сама б подалась, якби уже не жила у Австрії.

До зустрічі у Відні, котики 💋

Новини сьогоднішнього вечора - це піздєц. Я в шоці

Трістіан Тцара - батько дадаїзму. Поет, абсурдист, активіст. Можна сказати, що саме він став визначаю фігурою у формуванні модернізму як такого (маю на увазі такого, який ми знаємо).

Для тих кому цікаво прочитати його тексти, залишаю PDF його культової книги "7 маніфестів DADA".

Я не хочу випрошувати любові. Я не хочу вимолювати її на колінах ніби ти найвищий Бог зі всього Пантеону. Я не хочу щодня просити тебе про увагу, благати про кілька нещасних годин зі мною. Я не хочу, щоб ти мене соромився. Соромився бо я навчилась бути (з) собою, замість того щоб стати такою як. Тобі відомі. Знайомі твої любові. Як чорно від того, що душа моя обрала бути з тобою.

Образа металевого кольору врізається мені у шкіру. Ненависть чорного кольору розрізає мої судини. Холодний вітер твого голосу роздуває мою віру і зносить з шаленою швидкістю. В могилу. Нашу. Мою. Твою. В могилу алфавіту з трьома крапками замість однієї.

Часто думаю про те, що найбільший мій ворог - я сама, а Die Depression ist mein bester Freund.

Цікаво, що у голові зʼявилась нова мова. Яку я на початку навіть не дуже розуміла. А зараз час від часу проскакують речення. Глибокі як для людини, яка мову не вчить. Німецька може дійсно створена для літератури. Цікаво, що буде далі зі мною у цій подорожі.

Щоразу все далі на Захід. Щоразу все більше моє «Я» губиться у буквах і звуках. У історіях розбитих сердець, і у історіях зцілень цих сердець.

У розмові зі своїм психіатром я поділилась, що приїхала до Відня, бо закохалась у «віденця». Вона загадково посміхнулась, і по-жіночому солідарно сказала, що я не перша така. І напевно не остання. А потім пожартувала, що не хвилюйся, у Відні багато хлопців. І втішила мене, що у мене немає біполярного розладу, але треба купити лампу. Ніби я дійсно психічно хвора.

Це тоді, коли стається такий злам після якого важко зібратись. Ніби весь світ зруйнувався і ти намагаєшся зібрати його знов, але уламки розрізають руки. І ти повертаєшся додому, але ніби ніколи вдома не був. Це ніби ти цілуєш руки, які ніколи не любив. Це ніби ти одягаєш одяг, тоді, коли маєш робити навпаки. Це тоді, коли любиш знову, хоча кілька тисячоліть цього не робив. Це тоді, коли все навколо стає світлим. Як колір очей твоїх.

Нещодавно одна людина запитала мене: «Що б я порадила своїй дочці, якби вона у мене була»? Спочатку це питання загнало мене у ступор, але сьогодні, прокинувшись з важким похміллям і холодним серцем, я б сказала своїй дочці:

ніколи не сприймай чоловіків серйозно.

У мене творча криза, а публікувати в Телеграм свої тексти мені більше не дуже цікаво. Тому питання на засипку: чи читали би Ви мої публікаціі на іншій платформі і якщо так, то на якій? Буду дуже вдячна за коментарі 👇🏻❤️

Ну, ну рєбзі, де ваша активність?

❗️❕❗️❕УВАГА! 24 ЖОВТНЯ,18:00 ======== Я ЗНОВУ ОРГАНІЗОВУЮ ІВЕНТ.

Фільмовий. Поетичний. Музичний. У типово віденському театрі!

Запишіть поки дату, а всі деталі - потім ❤️

Соціальні мережі змушують людство деградувати. Ми невпинно котимось назад до Середньовіччя. Іронічно, що констатувати факт вже невідворотного доводиться у цій же соціальній мережі. Це ніби підписувати довідку про смерть на кардіограмі.