Кобіта

Буває, що доводиться покласти
Новітні вірші на старий мотив.
Зима виписує життєве гасло
На чорній трасі крейдою снігів.

Припали до землі замерзлі віти,
Немов льодяники на паличках.
Несе небесна босая кобіта
Холодний цукор у тонких руках.

Чагарники укрито білим цвітом,
Який розтане, тільки-но дихни.
Зима є відьма, бо змогла прожити
Дві тисячі та двадцять дві весни.

Запитання

Якось уранці будинки
Позабували спросоння
Витерти з вікон пилинки,
Вимити двері-долоні.

Крізь димарі видихали
Решту нічного спочинку.
Птаство дахами скакало:
Хвостики, крила, пір'їнки.

Птаство скакало по даху,
Дзьобало дещо поживне:
Зернятко, мертву комаху,
Крапельку крові калини.

Моститься лапка пташина
На підвіконні старому.
Де ж то поділась людина?
Чом не виходить із дому?

Травневе

Десь попід вікнами
Маюють іриси.
Ван Ґоґ розчулений:
Яка краса!

З уламків шиферу
Тюльпани виросли.
На скельці битому
Горить роса.

Торішнє згарище -
Чорніше чорного.
Вихляють весело
Ватаги бджіл.

У вирвах равлики
Ліниво човгають.
Колись - побоїще.
Сьогодні - тил.

У згустку темені
Застигли привиди:
Далекі пращури,
Лихі жнива.

Плаксива вивільга
З байраку виведе.
Мовчи, оракуле.
Я ще жива.

Цвіт

Дихнуло далеким дощем,
Грушевий посипався цвіт,
Та світ не второпав іще,
Іще не оговтався світ...

На варті криві димарі:
До ранішніх зір - аніруш!
Як болісні вигини брів,
Посічене гіллячко груш.

Коли о вечірній порі
На заході шириться мідь,
Не журяться груші старі,
Бо їхнім синам не болить.

Яка ж то весна цьогоріч!
Скидаються брови-гілки -
І падає, падає в ніч
Грушевий, білявий, легкий...

Кохана

Яблунька-дичка була невеличка,
Сукня поїдена ( гусінь - злодюга! ),
Плечики гострі, налякане личко:
Непоказна, нескладна, недолуга.

Шкіра землиста, побита вітрами,
Брошка-метелик на кволій косиці.
"Будьмо відверті: краси ані грама.
Користі - мало, хіба що кислиці".

Яблунька марила, мріяла, снила,
Мліла в холодних обіймах туману.
"Час мені, крале. Лишатись несила.
Я повернуся до тебе, кохана".
© Юлія Красіна 2023

Кома

Коли серед залишків ночі
Визбируєш тугу ранкову,
Коли посміхатись не хочеш,
Не бійся поставити кому.

Опуклу, набряклу, лискучу,
Як стиглого соняха сім'я,
Розлучницю словосполучень,
Червону, зелену чи синю.

Чорнішу від Чорного моря,
Від болю й даремної праці
Постав - і триватиме story
На зло надокучливій крапці.

Не бійся! Не з'їхати з колій,
Останнє зерно не змолоти,
Допоки по зошитах долі
Гацає хвостата дрібнота.
© Юлія Красіна 2023

Сад

Розрослися чортові гриби,
На колоді жаба розляглась.
На чиєсь утомлене "якби"
Налетіло ненаситне "зась!"

Лився вар у місячний баняк,
Булькотіли равлики-зірки.
На чиєсь уперте "хочу так"
Навалилось хиже "навпаки".

Пріла заводь. Зикали сичі.
П'яли тишу п'яні голоси.
На чиєсь обачне "не мовчи"
Напосіло дике "не проси".

У маєтку свято - хоч куди!
Арфа ниє, гиркає, басить.
Позіхнули зморені сади -
Покотились яблука століть.

Покотився тисяча п'ятсот...
Босхе, поспішай, уже пора
У саду сумнівних насолод
Посадити дерево добра.
© Юлія Красіна 2023

Творіння

Пофарбуй мої пасма, Яриле,
У черлений, рум'яний, гарячий.
У такий, аби жити кортіло
Серед антижиттєвих означень.

Щоб окраєць сухої хлібини
Перевершив інакші потрави,
Аби ранки стрічати гостинно,
Вимовляючи пошепки "слава!"

То нехай по згорьованій спині
Струменіють цівки калинові.
Починай, перукарю, творіння:
Хочу кучері кольору крові!
© Юлія Красіна 2023

Оскома

Розчеши копицю терном,
Уплети горбату райдугу -
Семихвосту жар-птицю,
Хранительку злагоди.
Цілуй як годиться
В потилицю
Кольору дикої ягоди.

Манівці розмило зливами.
Хочеш, будемо любитися
До синців під очима?
Я - твоя смоківниця,
Колюча ожина,
Шовковиця.
Я - твоя Савська цариця.

Їж мене до оскоми,
О мій Соломоне!
© Юлія Красіна 2023

Хрестики

На небі - тавро блідолицього.
Німий захлинається слиною.
Для блазня приємна позиція,
Якщо імператора скинули.

Для тебе є моно чи стерео,
Для мене мовчання ягняткове.
Не тисне віночок із терну,
Якщо харчуватись облатками.

Мечеті зляглися з костьолами,
Глухий захопився стендапами.
На білій-пребілій настьобано
"Червоне і чорне" Стендалеве.

На небі - тавро світлочолого.
Дарма любували та пестили:
Усипані мертвими бджолами
Потерті, розпатлані хрестики.
© Юлія Красіна 2023

Пір'їни

Між заливними покосами
Та непроглядним горішником
Під осокором покоцаним
Криється дім чорнокнижника.

Пуща кипить вовкулаками,
Спить потерча на мурашнику.
Ні, я сьогодні не плакала:
Сохне бентега вчорашнього.

Лебедю, соколе, голубе,
Мій дивокриле улюблений!
Чи подолаєш ти голими
Лихо старого відлюдника?

Я лісовими гостинцями
Плентаю зі смолоскипами.
Мряка в западини тицяє,
Дряхла вербиця поскрипує.

Дебрі хихочуть і кумкають.
Орле, бори до останнього!
Я відшкодую цілунками
Кожну пір'їну поранену.
© Юлія Красіна 2023

Осторонь

У безвимірній клітці століть
За ромашково-білими ґратами
На бетонній тарілці лежить
Каліброване яблуко атома.

Молоком захлинається гай,
Виднокіл у варенні малиновім,
Круасанів небесних розмай
І родзинки ярів між долинами.

Частування холоне, спішіть!
Бенкетує Земля перед стратою!
Променева хвороба душі
Хепі енду ніколи не матиме.

Зубожіло похнюпився степ,
Упокорений щедрими дозами,
І дощі витанцьовують степ
На свічаді отруйного озера.

Не шукають ні вод, ні ґрунтів
На лиці паперового острова.
Не бояться прийдешнього ті,
Що навіки лишилися осторонь.
© Юлія Красіна 2018

Полюс

Сяйво зі сходу на захід,
Я йду на твій запах.
Я - Велика Ведмедиця,
Праведна гріховодниця,
Бідна імператриця.
На моєму градусі
Видно світ звідусіль 
До самої околиці.
Небо засипане сіллю -
Смужками, навскоси.
На твоєму поверсі 
Рамштайн і кола,
Бонд і брудне волосся,
Нервові скроли,
Сон дві години поспіль.
Подивись-бо на мене!
Мої очі сухі та скляні.
I'm your benefit!
Я на іншому полюсі 
Всі імена твої
Видихаю на лід,
Аби він розколовся.
© Юлія Красіна 2024

Волосся

Ти годував мене абрикосами:
Виймав кісточки,
Тицяв мені шматочки:
"Ось, який стиглий! Хочеш?"
Я їла, а ти нюхав мої скроні,
Лоскотав губами за мочками.
"Може, даси мені спокій?
Припини, я тобі сказала!"
Сонячні пальці злипались
Від жовтого соку.
"Наїлась, більше не хочу.
Заплети мені косу, спекотно".
День був стрункий і високий,
Голосами просочений,
Просякнутий галасом
Велосипедних дзвоників.
"Звідки в тебе сиве волосся?"
"Воно вигоріло. Тобі здалося"
© Юлія Красіна 2024

Артефакт

Протяг ширяє в кімнаті,
Ганяє серветку
В чомусь червоному
( звісно, в помаді ),
Спрага, набряклі вени.
Я така достеменна,
Така органічна
В зеленому платті,
Що тобі й не снилося!
Я схожа на листя монстери:
Така ж вирізьблена,
З глянцевим відблиском.
Вітер гопцює по стелі,
Вивертає з корінням
Сороміцькі історії
З куточків моєї оселі,
Я така невпокорена,
Така остаточна!
Повішу на груди
Головний артефакт -
Ґудзик твоєї сорочки.
Тобі є що забути.
Мені є що згадати.
© Юлія Красіна 2024

Живі

Ми сяємо в різних форматах:
Я дифузна туманність,
Ти спіральна галактика,
Я простої породи,
Ти схожий на фантик,
Я не маю фанатів,
Ти рельєфний та модний.
Ми самотні за фактом
Взаємної згоди.
Ми стрибаємо на п'єдестали,
Вправляємо в рамку
Стонадцяту грамоту,
Ми спливаємо в полудень,
Як годинники Сальвадора,
Під крила ховаємо голови,
Снимо сутінковими
Дорогами мордорів,
Лабіринтами фавнів,
Прокидаємось та кричимо:
"Ми живі! Це чудово!"
© Юлія Красіна 2024

Бути

Це закінчиться, вірте.
Як білі нитки,
Коли треба зашити
Фіранку на кухні,
Як літня посуха,
Чи сонячний дощик,
Як ручка, якою
Написані тисячі літер,
Немов календар
На пошерхлій стіні,
Чи конверти на пошті.

Це закінчиться, вірте.
Захочеться бути,
В розчахнуті руки
Вбирати повітря,
Мружитись несамохіть,
Рвучко жбурляти
Жмутки зів'ялого листя
В обличчя століть,
Порпатися в землі,
Аби росли виногради
Та білі троянди цвіли.
© Юлія Красіна 2024

Потяги 

Ось вони йдуть -
Споконвічні.
На обличчях запудрені
Колії залізничні,
Перетини векторів,
Горбаті трикутники.
Ніхто не побачить!
Потяги котяться
Тихо-претихо
До пунктів призначень,
До вокзалів нічних:
Ніхто не почує
Уривчасте дихання.
Ось вони йдуть -
Розперезані
Мадонни Модільяні.
Шкіряться узвичаєно,
Висловлюють тези
Про сенси кохання.
День витікає
З небесної склянки -
І потяги йдуть
По шляхах на щоках
До ра‌нку.
© Юлія Красіна 2024