Сьогодні о 5 ранку мене розбудила гра котів у спальні. А 4 роки тому я прокинулась, щоб провести хлопця в аеропорт Бориспіль. Потім вибух. Потім спроба доїхати в Бучу (слава Богу, невдала). Потім пошук бензину. І те важке рішення: виїхати з Києва. 3 доби в дорозі, їжа з пляшки, пошук бензину.

Памʼять, горе має місце. Де є право на ролі: комусь мовчати, комусь плакати, злиться, триматися, хтось не може нічого відчути.

людство колись думало, як витримувати такі дні. Римляни мали Parentalia (13–21 лютого) - дні пам’яті, коли сім’ї відвідували могили, робили прості підношення, світ ніби сповільнювався: частина ритуалів і свят зупинялась, не робили весіль, закривались храми.
Для легалізації жалоби.

Ми ще не маємо кінця цього жаху, але ми вже пишемо цю історію. І ніхто не знає, як “правильно” бути в цей день. Є місце бути чесними.

Ми всі хочемо однакових речей: бути живими, бути в безпеці, бути почутими, побаченими, мати опору й любов.

Ми однаково тягнемось до доброго - і тому болить у нас дуже схоже. Сьогодні просто хочеться, щоб у цьому дні було місце для пам’яті. І для життя.

Є така цікава ідея про період Рубікона в житті людини, яка дуже допомагає пояснювати один ключовий період у розвитку особистості, і те, як потім формується запит на впевненість.

Так от, колись армія Юлія Цезаря могла ввійти до Риму лише з дозволу сенату. Чекати було небезпечно: дозвіл могли не дати ніколи. І тоді він робить крок, який змінює все: переходить Рубікон (це річка). Це був момент для Юлія Цезаря: «це мій час - я сам приймаю рішення і беру відповідальність за наслідки».

Бачите, Рубікон - це метафора того, що відбувається з дитиною в певному віці, будемо брати проміле між 7 і 14 роками, у багатьох з’являється дуже особливе відчуття:
«Я це я. Але мені з цим якось тривожно/незручно. Я ніби не такий, як інші. Чи маю я право бути іншим? Чи можна мені бути собою?»

Коли до мене приходять із темою впевненості, самоцінності, сорому, «мені страшно проявлятися», я майже завжди тримаю в голові цей «дитячий Рубікон» і питаю: що відбувалося в той період? які висновки людина зробила про себе? що тоді стало “небезпечним” у власній інакшості?

У здоровому варіанті цей відрізок мав би завершитися внутрішнім дозволом:
«Я є Я. Це добре. Я можу бути собою і радіти цьому».

Але важливо: це не про те, щоб просто «зрозуміти головою». Це має скластися тілом. Через дихання, через легені, які можуть змінювати ритм серця. А коли змінюється ритм серця - змінюється і відчуття в грудях: з напруги на опору, з затиску на простір.

Чому я хаотичний в думках, але імпульсивною в діях? ніби зовні рух є, а всередині немає опори.

Перейти свій Рубікон можна в будь-якому віці - у терапії. Але для цього потрібні дві речі: довіра і мужність. І ще - признання. Досвід того, що інша людина витримує тебе справжнього:
«Так. Ти є ти. Ти не такий, як всі інші. І це добре. І цьому можна радіти».

Це, власне, про терапевтичний альянс: коли поруч з’являється простір, у якому твоя інакшість перестає бути загрозою і стає твоєю силою.

Скажіть, ну нада ж? 🩷🤍

Public talk з Робертом Сапольскі.
Моя велика рекомендація оформити підписку на https://theukrainians.org/ і потрапляти на цікаві події.

Окрема повага всім бізнесам та напрямам, які вшановують хвилину мовчання о 9:00. Журнал зупиняється на хвилину з таким підписом. Це дуже 💔

Плацебо може працювати навіть тоді, коли людина знає, що це плацебо: у рандомізованому дослідженні при синдромі подразненого кишківника відкрите плацебо дало клінічно значуще покращення симптомів порівняно з групою без пігулки.

Отакот.
Буду вірити що мемостин виправить всі мої порушення памʼяті, а колаген піде туди, куди має піти. я так придумала 😏

* купила бутилочки 0,3 води, щоб в машині колотити, і точно то все випивати 🤞🏻 як візьму, як і закінчу всі пачки, а не викину, як завжди 😂