Здогадайтеся по часу маршрута куди - 8 годин літаком + 4 + година на човні 🛶
( нарешті прогнози всіх нумерологів здійснилися, і я стала мандрівницею :) сміюсь)

Повернемося до наших баранів.
Типи нервової системи, їх умовно 2:

сильний тип нервової системи — коли збудження й гальмування в балансі. Людина витримує навантаження, не “злітає” з місця від першого імпульсу і не завмирає від першої складності. Є ресурс почекати, подумати, дозріти, а не рятуватися дією або втечею.

слабший тип — це про менший запас контейнерування. Там або збудження бере верх, або гальмування.

І на питання що дає терапія?
Довготривала терапія прокачує вашу нервову систему з точки зору контейнування. Я можу витримати, те що треба витримувати. І не буду терпіти, те, що не потрібно. Але для цього потрібно вчитися розрізняти та відпрацьовувати в полі терапевтичного альянсу, а потім в житті.

Розкажу вам:

Не мийте голову сьогодні, змиєте фортуну (китайський новий рік так каже), сподіваюсь я встигла з новиною, бо сама тільки дізналася )) фортуна на нашій стороні ? 🫠😂

А серйозно: Тиждень була на відпочинку мрії. Тиждень я не спала. вина тому будинок на воді, неймовірно сильний вітер, і відповідно, хвилі , які бʼють по будинку. Вночі думали, що вмикають музику, а то сквозняк.

З смішного, я відразу на вид з кімнати, сказала, «депресивний», навіть терапія звуками «моря» має часові обмеження. А тут нон стоп шум води, хто б розказав не повірила, тепер маю досвід і з вами ділюся. Сама досі в шоці, але більше ніяких вілл на воді.
Заземлення моє все.

Послухайте відео 🫠

Сьогодні о 5 ранку мене розбудила гра котів у спальні. А 4 роки тому я прокинулась, щоб провести хлопця в аеропорт Бориспіль. Потім вибух. Потім спроба доїхати в Бучу (слава Богу, невдала). Потім пошук бензину. І те важке рішення: виїхати з Києва. 3 доби в дорозі, їжа з пляшки, пошук бензину.

Памʼять, горе має місце. Де є право на ролі: комусь мовчати, комусь плакати, злиться, триматися, хтось не може нічого відчути.

людство колись думало, як витримувати такі дні. Римляни мали Parentalia (13–21 лютого) - дні пам’яті, коли сім’ї відвідували могили, робили прості підношення, світ ніби сповільнювався: частина ритуалів і свят зупинялась, не робили весіль, закривались храми.
Для легалізації жалоби.

Ми ще не маємо кінця цього жаху, але ми вже пишемо цю історію. І ніхто не знає, як “правильно” бути в цей день. Є місце бути чесними.

Ми всі хочемо однакових речей: бути живими, бути в безпеці, бути почутими, побаченими, мати опору й любов.

Ми однаково тягнемось до доброго - і тому болить у нас дуже схоже. Сьогодні просто хочеться, щоб у цьому дні було місце для пам’яті. І для життя.

Є така цікава ідея про період Рубікона в житті людини, яка дуже допомагає пояснювати один ключовий період у розвитку особистості, і те, як потім формується запит на впевненість.

Так от, колись армія Юлія Цезаря могла ввійти до Риму лише з дозволу сенату. Чекати було небезпечно: дозвіл могли не дати ніколи. І тоді він робить крок, який змінює все: переходить Рубікон (це річка). Це був момент для Юлія Цезаря: «це мій час - я сам приймаю рішення і беру відповідальність за наслідки».

Бачите, Рубікон - це метафора того, що відбувається з дитиною в певному віці, будемо брати проміле між 7 і 14 роками, у багатьох з’являється дуже особливе відчуття:
«Я це я. Але мені з цим якось тривожно/незручно. Я ніби не такий, як інші. Чи маю я право бути іншим? Чи можна мені бути собою?»

Коли до мене приходять із темою впевненості, самоцінності, сорому, «мені страшно проявлятися», я майже завжди тримаю в голові цей «дитячий Рубікон» і питаю: що відбувалося в той період? які висновки людина зробила про себе? що тоді стало “небезпечним” у власній інакшості?

У здоровому варіанті цей відрізок мав би завершитися внутрішнім дозволом:
«Я є Я. Це добре. Я можу бути собою і радіти цьому».

Але важливо: це не про те, щоб просто «зрозуміти головою». Це має скластися тілом. Через дихання, через легені, які можуть змінювати ритм серця. А коли змінюється ритм серця - змінюється і відчуття в грудях: з напруги на опору, з затиску на простір.

Чому я хаотичний в думках, але імпульсивною в діях? ніби зовні рух є, а всередині немає опори.

Перейти свій Рубікон можна в будь-якому віці - у терапії. Але для цього потрібні дві речі: довіра і мужність. І ще - признання. Досвід того, що інша людина витримує тебе справжнього:
«Так. Ти є ти. Ти не такий, як всі інші. І це добре. І цьому можна радіти».

Це, власне, про терапевтичний альянс: коли поруч з’являється простір, у якому твоя інакшість перестає бути загрозою і стає твоєю силою.

Скажіть, ну нада ж? 🩷🤍