Заїжджаю в Україну через Польщу машиною.

На польському кордоні — полячка просканувала зверхньо, висміяла за сканування пальців.

Переїжджаю на нашу сторону, відкриваю вікно — українка з усмішкою:
«Боже, яка квіточка красива!»

Як не любити?

Цей місяць я присвятила темі румінацій, петлям з думок, які ми підживлюємо і надаємо значимості.
(в наступній серії я розкажу про типи нервових систем, і ви будете ще краще розбиратися в собі)

Перш за все, помилка вважати, що від думок можна позбутися. Будь які вправи - відправ думки на хмару, уяви екран, виведи туди думки - направлені тільки на те, щоб ви мали змогу подивитися на них збоку. Друга найбільша помилка - це боротьба. Прикладати зусилля на боротьбу, а не на співчуття до себе.

Крута ілюстрація до якої постійно повертаюсь. Самі по собі думки вони просто є, вони не ототожнюють тебе. Тільки коктейль думок + переживання/сенси (а варто було зробити по іншому, а що про мене тепер скажуть, мене сприймуть не так, як я хотів), дає в результаті СТРАХ ТА ТРИВОГУ.

Просто вдумайтеся, люди, по більшій частині, живуть у світі видуманих (надуманих) страхів.

Степ бай степ до видів нервової системи, але перше, ви маєте знати, які існують ПОЗИЦІЇ в психіці по кляйнівській логіці (Ненсі Мак-Вільямс) -

ДЕПРЕСИВНА ПОЗИЦІЯ
(депресія заграє іншими фарбами)

Власне це такий рівень психічної організації, коли людина сприймає обʼєкти цілісно: той самий близький може і любити, і злити, і розчаровувати - і це не “розколює” світ на «ідеальне/погане».

Бенефіти від позиції :
🪄 Утримання двох правд: я можу злитися й любити одночасно — без “він/вона тепер повністю поганий/погана”.
🪄 Смуток і вина як сигнал зв’язку: з’являється відчуття: моя злість/заздрість могла зачепити того, хто мені важливий.
🪄 Страх втрати контакту: тривога не стільки “мене атакують”, скільки “я можу зруйнувати стосунок / втратити людину”.
🪄 Імпульс до ремонту: хочеться не перемогти, а відновити — поговорити, вибачитися, пояснити, подбати, зробити інакше.
🪄 Більше реалістичності: менше фантазій і крайнощів, більше здатності витримувати складність і неоднозначність.

Не важко впізнати себе в 2 режимах психіки 🤓
румінація виступає механізмом перемикання між ними, коли напруга стає надто високою.

🪄 в депресивній:
Ілюзія: якщо я докручу думку - мені стане спокійно. Але спокій не приходить, бо психіка насправді не шукає відповідь - а полегшення від болю.

🪄параноїдно-шизоїдна: щоб стало ясно, психіка стрибає туди, де є контроль: “що вони мали на увазі?”, “це було спеціально?”, “як відповісти/перемогти?”, “зробити висновок і відрізати”.

І це не ти злий характером, це твій спосіб зняти ВРАЗЛИВІСТЬ, бо якщо є загроза/винний - я знаю, як оборонятися.

Коли ти румінуєш,
петля триває, вона регулює напругу, але не вирішує ситуацію.

завершу з кляйнівською логікою.
На скромну думку- це вогонь розуміти себе з такої точки зору.

А я мандрую в Північну Африку (боже, що 🥹) хочу трішки розбавити інтелектуалізацію - красою та культурою того світу тут.

Хотіла вдома сучасну Англію, а зараз просто мрію про такий мікс кольору, яскравим килимами та плетеними дзеркалами