Чим більша турбулентність - тим голосніше життя підсвічує: ти заходиш у потужніший духовний рівень.

Ця думка зараз тримає мене на плаву посеред усіх ураганів.
Бо якщо чесно — стає все важче розгрібати драму й нескінченні діалоги в голові. Все важче повертати себе в стан розслаблення, де тіло дихає спокійно, а не живе в режимі «готовності до бою».

Просто захотілось поділитися цим і залишити ці кадри тут 🍁
Ну чим Флакі не собакін? :)

Дофамін тягнеться за дофаміном.
Якщо зараз тобі здається, що контакт із собою — це щось далеке й туманне, це нормально.

Тобі просто потрібен час, щоб створити для себе нові джерела дофаміну — не тільки через стрес, драми й заїдання, а через турботу, рух, присутність.
І щойно мозок почне звикати до цього “нового дофаміну”, процес підтягування всього корисного для тебе запуститься дуже швидко.

Ділюся з вами ранковою практикою для бустеру енергії всього на 10 хвилин 🤍 почніть вже сьогодні

https://youtu.be/RGRpH_KlVMM?si=oxzJJBGm5mh_hXwv

Так просвітлів, що немає з ким і попіздіти 😅 (колега з навчання надіслала мем)

Це, до речі, біда перших рівнів «пропрацювання». Спочатку здається: от зараз я усе відрефлексую, сепаруюся, чітко позначу свої межі й межі інших - і стане легко дихати.

А потім підкрадається інше:
«Я єдиний такий усвідомлений, нормальних людей немає, поговорити ні з ким».
І нарцисичний епізод розгортається на повну - ти вже не живий, а маленький внутрішній Будда на п’єдесталі.

Але… і це теж проходить.
І врешті ти залишаєшся неідеальний, живий, з відчуттям, що ти єдиний з усіма, а не «над» усіма.

І це відчуття спільності, коли можна і помовчати, і посміятися, і попереживати разом. Бути тобі, і бути іншому - виявляється найбільшою силою, а не чергова картинка про «просвітлення»

коли ЗАКИПАЄШ від емоції

1. "Запитай себе як доросла"
постав 2 питання:
«Скільки мені зараз внутрішньо років?»
«Що б зробила доросла частина мене?»

2. Поскануй себе внутрішнім поглядом, і запитай чи важливо це буде через 10 хвилин.

3. 3 хвилини паузи.
Пауза - дихання - сканування тіла - реакція

4. Вивчити для себе поняття - бути «притому»

Що це означає? Бути тією дорослою для себе, яка може бути при тому почутті/емоції/реакції (тобто бути поруч)

Як? Почати з розмови з собою. Я усвідомлюю гнів зараз, і я дуже співчуваю собі, що я настільки гостро це проживаю зараз. Але я можу витримати себе в цьому стані.

- Ти не така.

- дякую, значить я не там.





Днями на терапії мене запитали наскільки відсотків я за себе в тій (неприємній) ситуації.
Я відповіла на 87. Уявляєте 87 відсотків за себе.
Мій терапевт сказав «ого».

Для когось це буде «ну а як по-іншому», а для мене це довгий шлях співчуття до себе, прийняття і вміння бути «при тому». Вміння витримувати себе різну, чому нажаль нас ніхто не навчив.

Довгий шлях, щоб не бігти рятувати, не намагатися стукати туди, де ти «не така», бо треба ж довести, що ТАКА. Подивіться. Я класна. Прийміть мене, бо мені самій з собою дуже страшно..

В цій точці більше аж на 87% - якщо я вам не така, значить я не там і не з тими.

І якщо мені вигідно, я зроблю так, що ви цього ніколи не побачите. Але всередині я обираю назавжди залишатися ТАКОЮ І ЗА СЕБЕ.

🪄

Плануйте апатію - це закон після великого сплеску подій та емоцій

Якщо й вдасться змінити те, що сформувала травма, то точно не через те, що ти постійно про неї думаєш.

Травма створює зміни, яких ти не обираєш. Зцілення - це про створення змін, які ти обираєш.

Прошу вибачення.


як правильно це робити?
Цей захід має торкатися 3 важливих точок.

📍 ВИЗНАННЯ факту (мені дійсно шкода, я не права)
📍 ВИЗНАННЯ ПОЧУТТІВ ЛЮДИНИ, і те як ці почуття по впливали на людину (я бачу що мої дії/слова зробила тобі боляче, ти напевно відчуваєш це..)
📍 ЯК ТРЕБА БУЛО ДІЯТИ. І ГОЛОВНЕ, як ви БУДЕТЕ діяти в майбутньому

І останнє. Але не менш важливе - дати людині дистанцію, час пробачати вам чи ні.

Заїжджаю в Україну через Польщу машиною.

На польському кордоні — полячка просканувала зверхньо, висміяла за сканування пальців.

Переїжджаю на нашу сторону, відкриваю вікно — українка з усмішкою:
«Боже, яка квіточка красива!»

Як не любити?

Цей місяць я присвятила темі румінацій, петлям з думок, які ми підживлюємо і надаємо значимості.
(в наступній серії я розкажу про типи нервових систем, і ви будете ще краще розбиратися в собі)

Перш за все, помилка вважати, що від думок можна позбутися. Будь які вправи - відправ думки на хмару, уяви екран, виведи туди думки - направлені тільки на те, щоб ви мали змогу подивитися на них збоку. Друга найбільша помилка - це боротьба. Прикладати зусилля на боротьбу, а не на співчуття до себе.

Крута ілюстрація до якої постійно повертаюсь. Самі по собі думки вони просто є, вони не ототожнюють тебе. Тільки коктейль думок + переживання/сенси (а варто було зробити по іншому, а що про мене тепер скажуть, мене сприймуть не так, як я хотів), дає в результаті СТРАХ ТА ТРИВОГУ.

Просто вдумайтеся, люди, по більшій частині, живуть у світі видуманих (надуманих) страхів.

Степ бай степ до видів нервової системи, але перше, ви маєте знати, які існують ПОЗИЦІЇ в психіці по кляйнівській логіці (Ненсі Мак-Вільямс) -

ДЕПРЕСИВНА ПОЗИЦІЯ
(депресія заграє іншими фарбами)

Власне це такий рівень психічної організації, коли людина сприймає обʼєкти цілісно: той самий близький може і любити, і злити, і розчаровувати - і це не “розколює” світ на «ідеальне/погане».

Бенефіти від позиції :
🪄 Утримання двох правд: я можу злитися й любити одночасно — без “він/вона тепер повністю поганий/погана”.
🪄 Смуток і вина як сигнал зв’язку: з’являється відчуття: моя злість/заздрість могла зачепити того, хто мені важливий.
🪄 Страх втрати контакту: тривога не стільки “мене атакують”, скільки “я можу зруйнувати стосунок / втратити людину”.
🪄 Імпульс до ремонту: хочеться не перемогти, а відновити — поговорити, вибачитися, пояснити, подбати, зробити інакше.
🪄 Більше реалістичності: менше фантазій і крайнощів, більше здатності витримувати складність і неоднозначність.