Синод в часи Катерини ІІ заборонив таке святкування не через боротьбу з українськими унікальними традиціями, а через боротьбу із забобонами та невіглаством, яке як було, так і залишається поширеним в РПЦ.

8. Нова поява святкування цілковито повʼязана з середовищем МП - хоча в офіційному календарі РПЦ немає такого свята, але нібито існувало благословення Алєксія ІІ святкувати для тих, хто хоче. І саме російські церковні ресурси (як шовіністичне «Православіє.ру», наприклад) рекламує це святкувнння. Тому і з цієї точки зору нічого питомо українського в цьому святкуванні нема - якраз навпаки.

9. І останнє - в Церковному календарі ПЦУ, який є офіційним документом, що затверджується соборними рішеннями, як і всі зміни та доповнення до нього, немає і ніколи не було свята «різдва Миколая». Тому його запровадження подекуди - це самодіяльність, яка на мою думку походить від необізнаності чи недостатнього розуміння всіх аспектів справи.

На тему сьогоднішнього читання з Першого послання ап. Павла до Коринфян.

Зрозуміло, що спільнота ФБ не дорівнює суспільству. Тим більше коли йдеться про вільний чи невільний відбір стрічки користувача - кожен так чи інакше створює власну інформаційну бульбашку.

Але все ж користувачі є певним зрізом суспільних настроїв.

Так от, вперта тенденція прагнути дозволити все, що ще недавно було неприйнятним, мені особисто нагадує поведінку підлітка, який вважає, що БУТИ дорослим і ПОВОДИТИ себе як деякі дорослі - це одне й те саме. І якщо станеш робити те, що зазвичай дітям не дозволяють - то оце і є ознака дорослого життя.

Не досвід.

Не відповідальність за себе та інших.

Не самодисципліна.

Не праця.

А можливість вживати грубу лексику. Палити. Вживати спиртне. Мати статеві стосунки без обовʼязків. Ігнорувати дорослих та заперечувати досвід і традиції попередніх поколінь. Раз дорослі це собі дозволяють - то і ти, коли це робитимеш, стаєш дорослим. Так думають…

От і у нас чомусь думають, що коли в заможних демократичних країнах вписано в закони шкідливі людські звички й пристрасті, та ще й на них «держава заробляє» - то і українське суспільство, коли легалізує всі пороки та пристрасті й стане на цьому «заробляти» через податки - то воно теж вже «доросле».

Наслідування пороків дорослих - не робить дитину дорослою. А робить її лише порочним підлітком.

Наслідування пороків, поширених в інших, більш заможних країнах, не зробить Україну більш розвиненою, демократичною і заможною - вона лишатиметься бідною, корумпованою і депресивною, але ще більше зануреною в пороки.

Ну а сподіватися, що податкова експлуатація людських залежностей - ігроманії, порноманії, наркоманії, тощо - збагатить бюджет, це все одно, що вселяти в алкоголіка надію, ніби чим більше він питиме - тим багатшим стане, бо зможе здати за гроші більшу кількість пустих пляшок …

2006 року брав інтервʼю у колишнього прес-секретаря патріарха Алєксія ІІ Євгена Комарова. Він був свідком багатьох подій першої половини 1990-х років.

Так от, він розповідав, що Алєксій під час поїздок в єпархії вимагав найбільшої кількості присутніх на його службах. «Массовість, массовість!» - дослівна цитата.

А ще мав у блокнотику порівняння кількості поїздок своїх і папи Івана Павла ІІ - і постійно не міг «догнати» за числом. Що його засмучувало.

Одна з ознак «русскава міра» - гонитва за зовнішністю. Більше, масовіше. Більше пафосу. Бо саме в цьому вони вбачають сутність: «хто більший, той і правильніший».

Гундяєв - квінтесенція цієї гонитви за пафосом масовки. Таке враження, що він теж чи то прагне догнати папу, чи щось собі довести через внутрішні комплекси.

Коли Христа розпинали - масовка кричала «розіпни». Коли Христос воскрес - свідками були лише декілька людей.

Памʼятаю, в якій убогості, в маленьких хатках збиралися на служби громади Української Церкви три десятиліття тому. На столиках під зачиненими дверима храмів молилися. А МП пафосно поглядав з висоти своєї «масовки».

Але з малого стада Бог зростив велику Церкву. Натомість МП і далі мислить категоріями масовки і ніяк неможе звикнути, що головне - правда, а не кількість. Буде правда - раніше чи пізніше вона збере і людей.

(Роздуми щодо чергової хвилі МП-хайпу в мережі)

Сердечний біль у свято Преображення: у центр Чернігова російські сатаністи спрямували ракету. Поруч з місцем влучання, серед інших громадських будівель - храм, останній, збудований на Руси перед монгольською навалою. Який постраждав під час нацистської окупації. Тепер зазнав ушкоджень, але вже від російських нелюдів.

Загинули та поранені люди. Жодної військової мети чи доцільності не видно - лише логіка терору і залякування, нищення і вбивства.

Нехай Господь оберне на їхню голову все, чого вони заслуговують, і дасть немилосердним вбивцям немилосердний осуд!

Спокій душам жертв терору. Зцілення - пораненим. Україні - перемоги над імперією зла.

Господи, помилуй 🙏

Представники Московського патріархату в Україні наполегливо переконують, що вони «вже» не мають звʼязку з Московським патріархатом і від нього «незалежні».

Але їм вірять в цьому хіба що найбільш наївні. Бо навіть самі собі представники МПвУ не вірять.

Черговий доказ системної брехні, яку МПвУ поширює понад рік - на цьому фото.

22 серпня митрополит МП в Умані Пантелеймон освятив престол в с. Яблунівка на Лисянщині ( https://eparhia-uman.org.ua/item/3627-keruiuchyi-umanskoiu-ieparkhiieiu-zvershyv-osviachennia-prestolu-v-s-yablunivka )

На звороті престольної дошки митрополит завірив такий напис (що характерно - російською (!) мовою):

«Во славу Святыя Единосущныя Нераздельныя Троицы Отца, и Сына, и Святаго Духа: создася, утвердися и осятися храм сей в веси сей Яблунивке, Лисянского благочиния, Уманской епархии в честь св. ап. Иоанна Богослова, священнодействия Богу содействующу при Святейшем Патриархе Московском и всея Руси Кирилле, Блаженнейшем Митрополите Киевстем и всея Украины Онуфрие, Высокопреосвященнейшем Пантелеимоне, митрополите Уманском и Звенегородском, в лето от Рождества Христова 2023 августа в 9 день. Да пребудет в храме сем Благодать Святаго Духа до скончания века».

Отже, сам Пантелеймон із прісними не вірить ані в те, що «УПЦ - незалежна від МП», ані в те, що Гундяєв - вже не їхній патріарх. Він завіряє свою і своєї структури приналежність до МП на найбільш священному предметі храму - Святому Престолі. Завіряє імʼя Гундяєва, як свого патріарха - того Гундяєва, який благословив російські війська «асвабаждать Украіну» від українців.

З благословення якого ці нелюди вбили, серед тисяч інших, ракетним ударом і мешканців мирної Умані.

Пантелеймон та іже с нім НЕ ВІРЯТЬ у свою незалежність від МП. Але про людське око далі казатимуть, що їм слід вірити.

Так чинили в давнину єретики-гностики, які мали два види вчення: одне для «профанів», тобто для публічного сповіщення, метою якого було прикривати свою єресь, а інше - для «гностиків», тобто тих, хто достойний дізнатися істинне вчення, що суперечило публічно оголошуваному.

Такою ж бачимо і єресь «русского міра» - профанам будуть говорити одне, але для втаємничених надалі триматимуться зовсім іншого…

P.S. Фото з дошкою з сайту оперативно забрали після розголосу, але ж правду це все одно не сховає.

Патріарх Варфоломій категорично заперечив можливість «перегляду» надання автокефалії Церкві України

З нагоди святкування Індикту (церковного новоліття) після богослужіння відбулася зустріч в Тронній залі Патріархії. У зустрічі взяли участь Його Всесвятість Вселенський Патріарх Варфоломій, Його Блаженство Митрополит Київський і всієї України Епіфаній, ієрархи, а також дипломати Греції та представники керівництва Міжпарламентської асамблеї православ’я, зокрема Президент МАП депутат Сейму Польщі Євген Чиквін.

У своїй промові Вселенський Патріарх Варфоломій торкнувся ініціатив та зусиль Вселенського Патріархату щодо зміцнення єдності та співпраці автокефальних Православних Церков, плодом чого стало скликання Святого і Великого Собору Православної Церкви на Криті у 2016 році.

«На жаль, це прагнення єдності та співпраці були зруйновані в останні роки новою еклезіологією, яка приходить з півночі, і новим богослів’ям, богослів’ям війни – зазначив Патріарх. – Саме такого богослів’я почала навчати Церква-сестра Росії, намагаючись виправдати невиправдану, нечестиву, неспровоковану, диявольську війну проти суверенної та незалежної країни – України.

Ось уже майже два роки ми спостерігаємо трагедію. Не лише у відносинах двох Православних Церков, але й у центрі Європи ми спостерігаємо щоденне кровопролиття. У цій війні загинули сотні тисяч людей. Повторюю, це трагедія. Це, звичайно, також впливає на відносини відповідних Православних Церков-сестер.

Розрив сопричастя Російської Церкви зі Вселенським Патріархатом є неприйнятним і невиправданим. Не можна мати Божественну Євхаристію як інструмент для тиску та примушування інших Церков йти в ногу з цією новою еклезіологією. Постраждалим від цього є брат Митрополит Київський і всієї України. Він бачить, як його паства зазнає нищення, як знищуються міста й села, храми, школи й лікарні рівняються із землею…»

Далі Всесвятійший Патріарх продовжив: «Ми зі свого боку робимо те, що вважаємо за правильне. Нас спонукають і запрошують різні Церкви-сестри, щоби Вселенський Патріархат знову скликав Всеправославне зібрання чи Синаксис православних Предстоятелів, щоб розглянути українське церковне питання. І наш Патріархат відхиляє ці пропозиції. Бо ми не маємо наміру передавати на розсуд інших Церков Канонічний акт, звершений нашим Патріархатом.

Я кажу Канонічний акт, тому що надання автокефалії Церкві України з її 44 мільйонами людей було в рамках прав і обов’язку служіння Вселенського Патріархату.

За виключенням давніх Патріархатів Сходу всі нові Православні Церкви, починаючи з Церкви Російської, отримали автокефалію від Константинополя. То чому Україна не мала її отримати? У цьому суть, дуже проста і дуже зрозуміла. Отже, ми не будемо скликати ні Всеправославний Собор, ні Собор Предстоятелів, тому що ми не маємо наміру піддавати рішення та ініціативи Вселенського Патріархату суду нової еклезіології» – підкреслив Його Всесвятість Патріарх Варфоломій.

Пресслужба Київської Митрополії
Української Православної Церкви (ПЦУ)

https://www.pomisna.info/uk/vsi-novyny/patriarh-varfolomij-kategorychno-zaperechyv-mozhlyvist-pereglyadu-nadannya-avtokefaliyi-tserkvi-ukrayiny/

Це фото для мене - дзеркальне відображення москвославія. Відображення секти, в яку стрімко перетворилася Моспатріархія, втрачаючи все більше від християнства і православʼя та набуваючи все більше від тоталітарного неоязичницького культу.

Страх як основа духовності.

Зовнішність як ознака благочестя.

Образ, ікона - десь там, поза… А на першому плані - гуру. Який вєщає.

Конкретно на цьому фото - американець, архімандрит спочатку РПЦЗ, потім МП, Іоаким Парр, якого навіть в МП визнали сектантом. Але зараз йдеться не про конкретну особу. А саме про збірний «образ».

Бо той самий дух видно і в покійних нині протоієреях Смірнові та Чапліні, і в їхньому нинішньому заміннику прот. Ткачові, і у дрібненьких Каурові з Фроловим (про яких вже і забули майже). Це - колективний образ змісту еспеже-расколамнєт-правблога. Це - і сам верховний жрець москвославія Гундяєв.

Господи, збережи і оборони Церкву Твою!

Ще раз про календар

Коли у нас починається день? Коли ніч?

Ми настільки звикли жити з вимірювачами часу, що навіть не замислюємося над цим. Годинники завжди поруч з нами: на руці, на телефоні, в компʼютері, на стіні, на різноманітних табло й екранах.

Але так є зовсім небагато часу. Тисячоліттями люди звіряли час з єдиним годинником - тим, що над нами. Сонце і місяць, їхній рух і положення на небосхилі, визначали для людей час доби, день і місяць року.

Саме так і сказано в Писанні - призначення сонця й місяця не лише освітлювати, але також і бути визначниками плину часу.

Ми живемо зараз в подвійній реальності - доба для нас починається тоді, коли годинники показують математичну північ. Але також день і ніч для нас позначаються сонцем - день починається і завершується тоді, коли сонце сходить і заходить.

Тому хоча доба ніколи не змінюється, в нашому краї ми кажемо про «збільшення дня» чи от як зараз - про «зменшення дня». Ближче до екватора цього немає, чим далі від нього - тим зміни більш відчутні, аж до появи полярного дня і полярної ночі, коли доба змінюється, а день і ніч можуть тривати місяцями.

І все ж навіть з точки зору сучасної науки не годинники визначають добу, місяць, рік, а світила. Обертання земної кулі навколо себе, яке ми бачимо завдяки зміні дня і ночі, а також обертання нашої планети навколо Сонця, яке у нас видно через зміну пор року і тривалості світлового дня - це ОБʼЄКТИВНА реальність.

Субʼєктивна ж реальність - це як людина називає те, серед чого живе. Сьогодні понеділок чи Monday, чи Δευτέρα? День «після неділі», «день Місяця» чи «другий день [тижня]»? Тиждень почався сьогодні чи вчора? Доба розпочалася опівночі, чи зі сходом сонця (коли ми прокинулися), чи вчора ввечері (як є за богослужбовим календарем та в старозавітній традиції)?

Те саме з новим роком - коли він розпочинається? 1 вересня, 1 січня, посеред вересня (як за традицією Старого Завіту) чи в січні-лютому, як у народів Південної та Східної Азії? Чи навесні - як у народів Азії Центральної?

Сенс і значення юліанського календаря полягали в тому, що на час свого запровадження він був найбільш точним з можливих для людей способом накласти реальний сонячний рік на його математичну субʼєктивну модель. Бо моделі, які були до цього, давали помилку і реальний рік розходився з обліковим досить швидко.

Однак в часи до Різдва Христового неможливо було з абсолютною точністю дізнатися, якою насправді є астрономічна доба (яка не дорівнює 24 годинам) і астрономічний рік (який не дорівнює 365 днів, бо насправді це 365.242199 дня). Тож модель юліанського року була максимально можливим на той час наближенням до астрономічного, але все одно не точним.

Як для нас «якірними» точками доби є схід та захід сонця, так і для сонячного року «якірними» точками є чотири: дві точки рівнодення (у вересні та березні), коли світловий день і ніч - однакові, та дві точки сонцестояння - у червні та грудні, коли світловий день найбільший та найменший.

Це відповідає і Божому слову: Сонце визначає дні та роки.

Відтак «правильний календар» - це той, який максимально наближує нас до першооснови всякого літочислення, вказаної в Писанні: до руху небесних світил. Всім очевидно, що юліанський календар на час запровадження був таким. І на час формування християнської календарної традиції, у перші століття, він теж був таким. Але з плином часу через накопичення різниці між реальним і обраховуваним роками юліанський календар все більше відходить від астрономічного.

Зараз у мережі можна зустріти намагання критикувати календарну реформу з посиланням на те, що юліанський календар є «освяченим» століттями його використання. Але ось ці слова з книги Буття для мене є ще одним аргументом (серед багатьох інших), що за Божим задумом люди мають у календарі орієнтуватися найперше на рух небесних світил, а не на власні математичні моделі цього руху, особливо коли вони через похибку серйозно відстають від реального часу.

Новоюліанський календар - найбільш сучасний і точний. Він найбільш точно відображає реальний астрономічний рух небесних світил та Землі.

Тому його прийняття - не «порушення традиції», але виконання духу того, що ми читаємо у слові Божому про це.

Можливо хтось не уважно читав Томос (що, власне, дивно, бо він опублікований майже 5 років тому), але там вказано наступне:

”Однодумно визначаємо та проголошуємо, щоб УСЯ (виділено мною - ЄЗ) Православна Церква, що знаходиться в межах політично сформованої та цілковито незалежної держави України разом із Священними Митрополіями, Архієпископіями, Єпископіями, монастирями, парафіями та всіма в них церковними установами, котра знаходиться під покровом Засновника Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви Боголюдини Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, існувала віднині канонічно автокефальною, незалежною та самоврядованою, маючи Першого в церковних справах і визнаючи кожного канонічного її Предстоятеля, який носить титул «Блаженніший Митрополит Київський і всієї України».”

УСЯ Церква означає ПОВНОТУ - мирян, чернецтво, клір та єпископат.

Томос надавався не єпископам, не релігійному обʼєднанню, створеному за законодавством держави, а Церкві - повноті ВСІХ православних вірних в Україні.

Те, що частина з них не приймають і не визнають Томос - НІЯК не впливає на його чинність, дійсність та канонічне значення.

Наявність тих православних вірних, в сані і без, хто вважає себе приналежним до іншої юрисдикції, всупереч Томосу - їхнє порушення, канонічна аномалія.

Все це має практичний наслідок, окрім багатьох інших: для того, щоби бути прийнятим з юрисдикції МП до ПЦУ, не потрібно ніяких дозволів від МП, «відпускних грамот», тощо - бо канонічно клір і вірні в силу Томосу ВЖЕ знаходяться в юрисдикції ПЦУ, визнають вони це, чи не визнають.

Щодо єпископів РПЦ, то всі ті, хто відкинув Обʼєднавчий Собор, хто, бувши покликаним - не прийшов, є архієреями РПЦ, які ПРОЖИВАЮТЬ в Україні, але не мають НІЯКИХ канонічних повноважень щодо українських кліру і мирян.

З канонічної точки зору архієреї МП в Україні - те саме, що архієрей на спокої, тобто мають сан, але не мають адміністративних повноважень.

З цього є ще один практичний наслідок: ЖОДНІ «заборони»,«відлучення», тощо, оголошені єпископами Московського патріархату на клір і мирян в Україні - не мають ніякої сили. Так само, як вони не можуть «забороняти» чи «призначати» кліриків ПЦУ - вони не можуть «забороняти» й тих, хто формально ще не увійшов в юрисдикцію ПЦУ, але в силу Томосу ВСЕ ОДНО належить до неї. Такі «заборони» - просто папірці. Вони не породжують канонічних наслідків.

Уважно читайте Томос - і не будете плутатися.

Народний депутат Ю. Клименко, одна з ініціаторів збору підписів щодо голосування проектів законів про заборону українським релігійним організаціям бути підлеглими російським релігійним центрам (таким як Моспатріархія) - повідомляє, що станом на 12.10 підписи поставили вже 240 депутатів і ще 19 планують це зробити.

Тобто на сьогодні вже близько 260 (при 226 необхідних) голосів за заборону діяльності в нашій країні РПЦ та інших кремлівських маріонеток і використання їх у гібридній війні проти України - є.

Поширені у мережі списки депутатів, які НЕ підписали звернення - не фінальні, вони були показані станом на 5 жовтня, з того часу підтримка зросла і питання впевнено набирає необхідну кількість голосів.

Хоча цілком можливо, що саме оприлюднення позиції деяких народних депутатів, які досі не могли визначитися, чи слід захищати український духовний простір від кремлівської патріархії, та громадське обурення такою «невизначеністю» - спонукатимуть декого нарешті зробити те, чого очікують більшість українців.

267 «за» у першому читанні. Урядовий законопроєкт взятий за основу. Тепер робота з поліпшенням до 2-го читання та ухвалення в цілому. Сподіваємося, що це відбудеться невдовзі.

Нехай Бог благословить всіх причетних за добре діло - захист релігійної свободи в Україні від російської гібридної агресії!

Бачу вже низку дописів кліриків та прихильників МП в Україні (що зве себе УПЦ), що вони насправді «не належать до Московського патріархату», що вони «незалежні», тощо.

Якщо ваші заяви правдиві - чому ви турбуєтеся, переживаєте, протестуєте? Закон має заборонити ПІДЛЕГЛІСТЬ релігійних організацій в Україні релігійним центрам в РФ. Якщо ви насправді «не підлеглі» - то закон не стосується вас і у вас немає підстав турбуватися.

Як не турбується ЖОДНЕ з майже шести десятків українських релігійних обʼєднань - бо вони СПРАВДІ незалежні від центрів у РФ.

З усіх релігійних обʼєднань турбуються і протестують лише прихильники «УПЦ». Може саме тому, що ваша «незалежність» - неправдива і не справжня?

Тоді закон просто допоможе вам самим те, що ви декларуєте з травня 22-го року - незалежність від РПЦ - зробити справжньою і реальною.

Тож маєте дякувати державі, а не голосити на кожному кутку «ми не МП», але водночас «кістьми лягати» за свій подальший звʼязок з МП.

Верховна Рада України сьогодні проголосувала за антицерковний закон.

Хоча до нашої Української Православної Церкви він не має жодного стосунку.

Бо ми цілком незалежні від Руської Православної Церкви. З якою ми непорушно зберігаємо канонічну єдність.

Тому нам немає про що хвилюватися.

Але ми чекаємо посилення гонінь на нас.

Щойно ви прочитали короткий зміст реакції речників МПвУ та інших її медійних осіб на голосування в парламенті.

560

Протягом 560 днів керівництво МП в Україні не оприлюднило нібито зміненого «Статуту УПЦ», яким нібито засвідчена незалежність їхньої структури від МП (насправді - не засвідчена, бо вся структура МПвУ згідно «нового Статуту», п. 1, тримається на Грамоті московського патріарха Алексія 1990 року про «самоуправління УПЦ» У СКЛАДІ РПЦ).

За цей час було дуже багато питань щодо такого стану: чому нібито головний документ МПвУ нею офіційно не оприлюднений. Але нічого не змінилося: офіційної публікації як не було, так і немає.

Що свідчить про одне: «новий Статут» НЕ ОПРИЛЮДНЮЄТЬСЯ ПРИНЦИПОВО. Тобто для керівництва МПвУ (митрополитів Онуфрія, Антонія та протодиякона Новінського) ПРИНЦИПОВО важливо, щоби цей документ не був офіційно оприлюднений, а отже фактично залишався НЕ ДІЙСНИМ.

Що підтверджує як неспростовний факт: релігійне обʼєднання «УПЦ» не лише не розірвало звʼязків своєї підлеглості Моспатріархії, але принципово і вперто уникає публікації навіть власних документів, які нібито мають підтверджувати «незалежність УПЦ».

Чому так? Напрошується єдине пояснення: керівництво очікує часу, коли можна буде офіційно відректися від рішень «собору у Феофанії». І робить все для того, щоб навіть ці пусті рішення не набули офіційного статусу.

560 днів…

«Пастор Штірліц»

Знаючи історію дотеперішньої довготривалої та щирої командної праці кремлівських спецслужб і кремлівського патріархату я ні за що не повірю, що активність уряду в Будапешті в напрямку підриву євроінтеграції України та надання допомоги від Заходу у війні проти РФ - з одного боку, - і те, що саме в Будапешті сидить «колишній» моспатріархійний топ-дипломат митрополит Іларіон Алфєєв, з іншого - лише «випадковий збіг обставин».

На мою думку останній - Штірліц і пастор Шлаг в одній особі. І його роль комунікатора - вельми важлива, хоча і тіньова.