Звернення %утіна нагадало мені «Ало, товариш…»

https://youtu.be/TcRWiz1PhKU

Справді, «эти заявления, без преувеличения, определят судьбу России». Своєю неадекватністю і беззмістовністю і «опрєдєлят». Бо демонструють повне внутрішнє вигорання, коли зміст замінений формою. Як колись «ало, товариш» - визначило долю Румунії.

І ще - таке враження, що тексти останніх спічів %утіна пише штучний інтелект.

«Не уповноважені»…

Тут м. Клімент - нібито «речник УПЦ» та а. Сільвестр, який поширив заяву першого без своїх коментарів (тобто цим підтверджуючи думку публікації) оцією фразою про «зовсім не вповноважені діяти…» визнають, що в їхній юрисдикції - МПвУ - реально ніхто і ні за що конкретно не відповідає і ні на що конкретно не уповноважений. Зовсім.

Ніхто не відповідає за (не)публікацію нібито статуту нібито не-МП.

Ніхто не відповідає за (не)реакцію на окупацію Гундяєвим півдюжини єпархій.

Ніхто не відповідає за (не)реакцію на юридично ДОВЕДЕНІ випадки колаборації кліру МПвУ з окупантами.

А на зустріч з представниками держави посилають людей, які «ЗОВСІМ не вповноважені діяти».

Лише вимагати вповноважені.

А діяти - не можуть… «Нє вєлєно».

Хоча всім притомним це і так зрозуміло, що вони діяти зовсім не можуть. Бо їм благословення з Мск не прийшло - діяти.

До речі - одне маленьке спостереженння.

На те, щоби написати і поширити розлогі пояснення у відповідь на рекомендації ДЕСС «як зробити, щоб вам повірили, що ви вже не МП» - інформуправлінню МПвУ (УПЦ) знадобилося всього кілька годин. Годин. Не днів, не тижнів, не місяців.

От опублікувати СВІЙ ВЛАСНИЙ СТАТУТ, який нібито був ухвалений ще наприкінці минулого травня (13 місяців тому!) - вони не здатні й досі. Відреагувати на анексію єпархій Гундяєвим - не здатні. На засуджених ВЖЕ українськими судами колаборантів - не здатні.

(До речі - ВСІ доведені справи про колаборантство кліриків, окрім однієї, яка була зрештою закрита через відсутність злочину - стосуються кліриків виключно МП. Совпадєніє?)

Відповісти на питання, які ставлять їм їхні власні клірики та миряни «де докази розриву з МП?» - не можуть.

З цього і робимо висновки.

Бо якби там ЗОВСІМ були би не здатні на відповіді та реагування - ну тоді інша справа. Чого шукати на тернині смокви…

Але ж виявляється - можуть! І оперативно, і розлого (хоч і беззмістовно по суті).

Тож висновок один - НЕ ХОЧУТЬ.

Бо «не вповноважені».

Тим аналітикам і політикам, які радять «змиритися» з втратою частини території та суверенітету «в обмін на мир» - хочеться поставити питання:

Грузія де-факто втратила значну частину території. Так само вона втратила значну частину суверенітету, маючи прокремлівське правління. Саме це і пропонують зробити нам.

Грузія має мир?!

Чи має мир Молдова, яка десятиліттями мала відверто союзну Кремлю владу і навіть близько не мала такого ставлення до «ПМР», як Україна - до окупованих районів Донбасу?

Чи досягла миру Вірменія, залишаючись десятиліттями найбільш інтегрованою з Московією країною регіону?

Де там ще Кремль займався миротворчістю? Сирія? Африканські країни?

То де і в чому логіка очікувати від імперії зла чогось іншого щодо України?

Сподіватися досягти миру з Московією шляхом втрати території, суверенітету чи укладання союзів - так само безглуздо, як домовлятися з акулою.

Коли представники МПвУ, не бажаючи виконувати рішень державної чи місцевої влади, відкидаючи волю тих громад, які хочуть скинути ярмо «русского міра», посилаються при цьому на суди - це викликає лише подив.

От як у випадку з Лаврою: мовляв, «доки нема рішення суду, ми вважаємо, що законно користуємося Лаврою».

По Лаврі вже є кілька судових рішень, і всі вони - не на користь позиції МП. Ніяких перспектив їхня судова тяганина не має - і вони це знають. Посилання на очікування рішення судів - лише спосіб відтягнути час.

Бо практика свідчить, що коли рішення суду - не на користь позиції МП, то вони і судові рішення ігнорують так само, як і всі інші рішення, які їм не подобаються.

Найбільш яскравий приклад - ігнорування вимоги «закону про перейменування» (№2662), за яким релігійному обʼєднанню слід називатися російською Церквою в Україні. Є рішення Конституційного і Адміністративного судів, якими відмовлено МП та їхнім прихильникам.

Вони виконали рішення судів та вимоги закону? Ні, і не мають наміру. І всі інші рішення, вже ухвалені чи які будуть ухвалені - для них насправді не мають значення, якщо це не рішення на їхню користь.

Ми, як законні користувачі Спасо-Преображенського собору м. Біла Церква, нарешті змогли увійти до храму. Попри численні перешкоди, які чинили, всупереч правовим нормам, прихильники Моспатріархату.

Нагадаю, що з квітня місяця рішенням Білоцерківської міської ради було розірвано з релігійною організацією МПвУ угоду користування комплексом Преображенського собору. Тобто протягом травня і червня прихильники МП утримували храм незаконно.

29 червня Білоцерківська міська рада ухвалила рішення про передачу Преображенського собору в користування Білоцерківській єпархії ПЦУ. 30 червня як керуючий єпархією я підписав договір та інші відповідні документи з Управлінням комунальної власності.

Протягом 10 днів прихильники Моспатріархату перешкоджали представникам нашої єпархії увійти в храм. Хоча майно з храму вони почали потроху виносити ще у травні, розуміючи, що ніяких законних прав на нього вони вже не мають.

Сьогодні ранком настоятель храму протоієрей Микола Гопайнич та представники єпархії разом з правоохоронцями прибули до Преображенського собору, щоби нарешті потрапити до нього, усунувши перешкоди в користуванні, створювані прихильниками «русского міра».

Двері храму були не лише закриті, але і заварені зсередини металевим щитом. Служитель МП, що закрився всередині, використовував вогнегасник, щоби перешкоджати у відкритті дверей.

О 9 годині ранку настоятель нарешті зміг увійти до храму.

Жодних законних підстав утримувати під своїм контролем храм у представників Моспатріархату - немає. Якби вони мали гідність, то виконали би рішення білоцерківської громади і звільнили би собор без створення «шоу» для подальшого тиражування антиукраїнською пропагандою.

Натомість за вказівкою митрополита МП Августина Маркевича, двічі нагородженого орденами РФ, було організоване силове протистояння. Розцінюю такі дії його і підлеглих як свідому проросійську провокацію.

Дякуємо Богові, що м. Біла Церква, як і вся Україна, поступово, але невідворотно скидає з себе ярмо «русского міра».

Після нормалізації обстановки в Спасо-Преображенському соборі відновляться богослужіння.

На фоні сьогоднішніх заяв митрополита МП в Білій Церкві Августина Маркевича про «беззаконня» пригадую інші його слова.

Було це на початку Революції гідності , але до побиття на Майдані. Ще протести були під Українським домом і якась там виникла сутичка.

Захарченко, тодішній очільник МВС, зібрав «громадськість», щоби обговорити події та як на них реагувати.

Було спрямоване запрошення до УПЦ КП і я отримав доручення піти. А від МП був митрополит Августин.

Чиновники МВС стандартно розповідали про «порушення порядку», показували якісь відео з «насильством», яке чинять активісти. Якщо не зраджує памʼять, то щось там у суді сталося.

І потім учасники мали обговорювати.

Так от, запамʼяталася наполеглива промова м. Августина. Сутність якої зводилася до того, що «вам доручено владу, ви охороняєте порядок, тож треба владу використовувати і порядок наводити», що «влада має діяти, не допускати екстремістів» і все в такому дусі.

Цікаво тепер спостерігати, як з тим самим запалом, з яким тоді м. Августин спонукав головного мєнта Януковича - «наводити порядок і діяти», тепер він осуджує наведення порядку та виконання законних рішень, називаючи це «беззаконням».

Феноменальна гнучкість…

Чи памʼять про героїв Небесної сотні, жертв тодішнього морального заохочення-благословення Захарченку від МП «діяти» - не турбує совість владики? І чи два кремлівських ордени не печуть груди?

Враховуючи багато паралелей між сьогоденням і тим, що було у Європі століття тому, як тоді зростали та утверджувалися тоталітарні диктатури, які помилки робили демократії та їхні очільники і які у всього цього були наслідки - давно зробив для себе певний висновок.

Європа 1920-30-х років ніби потрапила у провалля дихотомії між різновидами фашизму/нацизму в одній частині політичного спектру та різновидами комунізму/більшовизму - в іншій. З чого штучно відбувалося спрощення позиції тих, хто був противником обох систем. Якщо ти противник більшовизму - тебе записували в нацисти/фашисти. Якщо ти був противник фашизму - значить ти комуніст.

Обидва зла - це зло. Тоталітаризм - зло, безвідносно до того, яку ідеологію він вживає для свого прикриття. Диктатура - зло, бо вона вироджується, бувши як раком уражена звичайними людськими немочами. Диктатор - людина, його оточення і команда - люди, диявол впливає на них, спокушаючи гординею і жорстокістю, навіть якщо реальні відпочаткові наміри їхні були добрими. Тому всяка диктатура і всякий тоталітаризм - вироджуються і ведуть у прірву.

В наш час путінізм зі сходу та лівацтво із заходу теж опонують одне одному. Але сутність їхня однакова - тотальний примус і «узаконення» беззаконня, боротьба із правдою заради ідеології.

Путін - це сучасний фарисей і фашист, лицемірний «захисник традицій». Ліваки - сучасні саддукеї та більшовики, цинічні прагматики, які будуть своє життя на задоволеннях тут і зараз, бо не вірять ні у що, окрім матеріального.

Крайнощі з обох боків воюють одна з одною, але часто єднаються, щоби нападати на тих, хто йде середнім шляхом. Так було в часи земного служіння Спасителя та апостолів: фарисеї та саддукеї ненавиділи одне одного, але сходилися у своїй ворожнечі з Христом і християнами. Нацисти та більшовики теж ненавиділи Церкву: перші як язичники, другі - як безбожники.

Йти шляхом серединним, «царським», як його описує слово Боже, не ухиляючись на манівці ані праворуч, ані ліворуч - складно. Однак лише він - шлях вірний.

Архієпископ Кіпру Георгій ІІІ в інтервʼю: Ми впевнені, що незабаром усі Церкви визнають права Української Церкви в православній громаді

«Церква Кіпру визнає автокефалію, надану Українській Церкві Вселенським Патріархом Варфоломієм.

Православні інституції визнають, що Вселенський Патріархат історично надавав і продовжує надавати автокефалію Церквам, які раніше були під його юрисдикцією.

Вселенські Собори визначили, що північні регіони, Мала Азія та Європа підпадають під юрисдикцію Вселенського Патріархату. Першою автокефалію Вселенський Патріархат надав Росії, потім Греції, Сербії, Румунії, Болгарії та іншим країнам.

Таким чином, коли Україна здобула незалежність і попросила автокефалію, її надав Вселенський Патріархат. Варто зазначити, що під час надання автокефалії Росії Вселенський Патріархат визначив її географічні межі, що виключали Україну.

Згідно з моральними та церковними правилами, які панують у Східній Православній Церкві, Кіпрська Церква визнає дії Вселенського Патріархату щодо надання автокефалії Україні. Незважаючи на те, що інші Православні Церкви зараз можуть відкладати визнання через фактори, що виходять за рамки канонічних чи церковних питань, ймовірно пов’язані із розміром та економічним впливом Росії, ми впевнені, що незабаром усі Церкви визнають права Української Церкви в православній громаді.»

Джерело (англійською мовою):

https://panorthodoxsynod.blogspot.com/2023/07/the-orthodox-archbishop-of-cyprus-we.html

Цікаво, чи розуміють у середовищі МПвУ, що їхній вєлікій гаспадін Гундяєв їхню структуру вже «злив»?

На Москві настільки звиклися з думкою, що все завжди вирішує лише влада, що інших варіантів існування Церкви просто не уявляють. Тому, реконструюючи думки в голові Гундяєва, абсолютно логічно передбачати, що там картинка про Україну виглядає так.

Якщо (а для нас - коли, однак для Гундяєва це все ж «якщо») %утін програє у війні та не завоює Україну - структура МП тут все одно розвалиться і він її втратить. «Бо влада проти» - так бачить це Гундяєв.

А на випадок окупації структура МПвУ все одно має бути окупантами профільтрована і зачищена. Ніяких «відтінків сірого» - довіру матимуть лише рафіновані москволюби в дусі Луки Коваленка та Антонія Паканича.

В силу цього те, що насправді завтра чи за місяць станеться з Онуфрієм і його юрисдикцією - мало цікавить Гундяєва. Бо він їх вже списав. Тепер вони - лише дрова для вогнища пропаганди. І чим більше скандалу Гундяєв здатен буде генерувати, «захищаючи єдність РПЦ» - тим, на його погляд, краще для його планів.

От і цікаво - чи розуміють ті єпископи, клірики та активісти МПвУ, які зараз показово намагаються бути хоча б на словах українськими патріотами, залишаючись тихцем у ярмі Моспатріархії, що вони Гундяєву і Ко навіть більш ненависні, ніж «раскольнікі»? - як самаряни були більш огидні юдеям, ніж язичники. Чи розуміють вони, що зараз захищають структуру, яка їх, коли би змогла перемогти - буде тероризувати так, як Сталін - «старих більшовиків»?

Чи там «какблагаславітє» остаточно витіснило навіть інстинкт самозбереження?

У публікаціях з середовища МПвУ багато пишуть про наслідки, яких вони зараз зазнають. І рефлексія на ці наслідки в основному зводиться до констатації своїх переживань від того, що відбувається.

А от ЧОМУ це відбувається з ними - на це шукають відповідь виключно ПОЗА своїм середовищем. За малим виключенням спроб усвідомити власну/системну відповідальність - у загальній масі публікацій все зводиться до «вихри враждебные веют над нами, темные силы нас злобно гнетут»…

Передивився (бо сил і натхнення читати «простирадло» довжелезного тексту нема) допис однієї відомої МП-ігумені. А якраз перед цим передивився доповідь Гундяєва на квазі-соборі архієреїв МП під Москвою.

І от ці два текстових простирадла просто склалися, як Інь та Янь, у цілісну (вибачте за мій французький) хрєнь МП.

Біленьке простирадло ігумені та чорне Гундяєва - гармонійно доповнюють одне одного. Бо вона перелічує наслідки. А він - дає зрозуміти їхню причину.

Шовіністична, великодержавна, етнофілетична і сервілістична щодо Кремля ідеологія «русского міра», «святой Русі», «єдінства народа», яку десятиліттями плекав і насаджував Гундяєв і Моспатріархія - причина. Послідовники її в Україні - збирають плоди з цієї тернини. Бо вони так само десятиліттями цю тернину поливали єлєйними байками, плекали «пророцтвами старців» та книжечками про «Рассію пєрєд втарим прішествієм», прикрашали іншими «благочестивими» фофудьями…

Хіба не ігуменя і такі як вона роками голосом і справами «крєпілі єдінства істарічєскай Русі»? Хіба не вони ще недавно скандували «наш патріарх - Кіріл!» і влаштовували йому гастролі Україною? Він хіба тоді був інший, ніж зараз? Мета гастролів була інша, ніж у його заяв зараз? Чи ви цього не бачили?

Бачили - але тоді вам на голову ще не падали «благословенні» Гундяєвим, почесним професором ракетної академії «імені Пєтра вєлікава»(!), та його попами ракети й бомби. По вам не стріляли «освячені» танки. І тоді ви відчували себе ПО ІНШИЙ БІК боротьби між «русскім міром» та українською ідентичністю. Ви відчували себе переможцями «раскольнікав і самасвятав», «хранітєлямі атєческай вєри». Вас заворожувала лубочна «велич» «праваславнай дєржави».

І от тепер ви дивуєтеся, чому люди радуються звільненню храмів від ярма МП. Чому з нетерпінням чекають, коли «русскій мір» піде нарешті з українських святинь. Бо, на відміну від вас, народ добре усвідомив причинно-наслідковий звʼязок між діяльністю Павла Лебідя та російськими ракетами по Києву, між «образамі царя-мучєніка» по ваших храмах - і війною заради реставрації тієї імперії, від якої той цар зрікся.

Якщо для вас Біблія - авторитет, то пригадайте, чому Христос прокляв смоковницю без плодів. Чому сказав - «Ось залишається вам дім ваш порожнім». Чому, йдучи за сліпим вождем, ви опинилися там, де Господь пророкував - у прірві.

І може нарешті почнете усвідомлювати, що нинішні події з вами - це буря, яка виросла з того вітру, який ви так старанно сіяли у минулі десятиліття.

Москвославіє

Те, що очолює Гундяєв (юрисдикцію якого в Україні представляє м. Онуфрій) за підсумками квазі-собору 19.07 можна назвати «москвославіє». Бо від православʼя там лишається лиш оболонка.

Москвославіє - це суміш:

- етнофілетизму (надання етнічній ознаці, в даному випадку - російській - найвищого значення в житті місцевої церковної структури, наділення своєї нації винятковою, в порівнянні з іншими, роллю для Церкви);

- цезаропапізму і етатизму (надання верховному державному володарю та державі, її представникам та інтересам, виняткового значення у церковному житті, цілковите зрощення з державою через підкорення їй);

- сервілізму (прислужництва, виконання завдань, які ставить держава, всупереч природі Церкви, її вченню, моралі).

Отже, москвославіє - це російський етнофілетизм плюс %утінський цезаропапізм та моспатріархійний перед ним сервілізм.

МПвУ тепер - «розкол Шредінгера»

З віком, чим старшими стають люди, тим їхні реакції та поведінка більш усталені. Світогляд, звички, життєвий досвід - все це спонукає людину діяти так, як і раніше, а не робити щось абсолютно нове.

Про що це я? Знову про Гундяєва та його підлеглих в Україні. Вибачте.

Протягом останніх кількох років Гундяєв «тримав на гачку» протодиякона Андрія Кураєва. Того, хто у передвиборчий період був одним з публічних союзників та піарників Гундяєва, а згодом став його непримиренним критиком.

Після нєліцепріятного допису Кураєва про улюбленця Гундяєва за угодовство та гнучкість совісті настоятеля екс-кафедрального собору Москви Алєксандра Аґєйкіна, що помер від 👑 навесні 2020-го - Гундяєв дав команду «замочити» Кураєва. Він віддав протодиякона під єпархіальний суд, а потім, коли цей декоративний орган наштампував потрібний вирок - «підвісив» його.

Кілька років Кураєв був нібито «позбавлений сану», але Гундяєв «не підписував відповідного указу». Чи то сподівався на мовчанку Кураєва, чи то у останнього «зубасті покровителі» з владних кабінетів не давали можливості «замочити» відразу, чи ще щось, але справа тяглася понад два роки. Зрештою Гундяєв указ підписав і «сану позбавив».

Вся ця історія пригадалася мені, коли прочитав коментар дописувача FB Petr Oz про вчорашню заяву Гундяєва щодо необхідності та обовʼязковості всім клірикам МП в Україні поминати його найпревелебніше імʼя.

Як відомо, митр. Онуфрій дозволив Гундяєва не згадувати - щоб не дратувати суспільство. Хоча сам його згадує (сховавши серед імен кількох інших Предстоятелів). Також у нібито «статуті УПЦ», який так і не був опублікований, нібито прибрали пункт, який зобовʼязував поминати очільника РПЦ.

Відтак в середовищі МПвУ виник хоч і публічно не оформлений, але реальний розкол на тих, хто Гундяєва поминає вголос і тих, хто не поминає (або приховує це поминання в різний спосіб - як Онуфрій).

Так ось - Гундяєв у виступі на квазі-соборі вчора ясно сказав, що ті, хто не поминає його видатне і поклоніння достойне імʼя - розкольники. Але доки «не було винесене про них рішення», то з ними можна ще молитися і приймати у них таїнства. Але не бажано - з точки зору Гундяєва.

Те саме рішення, що про Кураєва. Смертна кара з відтермінуванням виконання. З можливістю запустити гільйотину «канонічності» будь-коли.

Тому, дорогі владики і отці МПвУ, які так бояться «опинитися в розколі», що різними хитрими способами далі тримаєтеся МП всупереч моралі та здоровому глузду, але перестали публічно згадувати Гундяєва на службі: ваш патріарх ВЖЕ вирішив, що ви - безсовісні розкольники. І тепер лише питання часу і настрою Гундяєва - коли це рішення буде оформлене папірцем.

Це багатосотлітня звичка Московії - плювати на тих, хто їй вірно служить, і викидати в багно в ту ж мить, коли вони стали не потрібними, коли змінився настрій верховного начальства. І вона, як звички старих людей - не змінюється. Насолоджуйтеся вдячністю свого «вєлікава гаспадіна».

—

Ось слова Гундяєва про Онуфрія та інших, хто перестав його публічно поминати чи приховує це:

«Скажу так: якщо є можливість ходити на служби до храму, де духовенство зберігає вірність канонічному порядку поминання Предстоятеля Церкви, слід ходити саме до такого храму. Якщо ж такої можливості зовсім немає, то, доки Церква не винесла соборного судження про відпадання тих чи інших архієреїв і священнослужителів у розкол, таїнства, які звершуються тими, хто став ЖЕРТВОЮ ШАНТАЖУ або кому ЗАБРАКЛО МУЖНОСТІ ЧИ СОВІСТІ зберігати цей канонічний порядок, залишаються дійсними», - заявив глава РПЦ.

Митрополит Онуфрій, як відомо, патріарха РПЦ не поминає. То ж, зі слів Кіріла, випливає, що це саме митрополиту Онуфрію «забракло мужності чи совісті», а його юрисдикція - це ВЖЕ схизма, яку з пастирських причин РПЦ (тимчасово?) не оголошує такою.

Тобто схизматичні дії (припинення поминання патріарха «всєя Русі») вже вчинені, але РПЦ (тобто сам Гундяєв) ще «не винесла соборного судження» про відпадіння.

Ось так МПвУ стала «розколом Шредінгера».

Це - частина з доповіді Гундяєва на недо-соборі 19.07., який він зібрав для легітимації курсу МП на підтримку кремлівської політики.

Шляхом доволі простих пошуків у мережі можна переконатися, що наведені в доповіді цифри включать за всіма категоріями (храми, єпископи, єпархії, тощо) дані з України.

Тобто, «402 архиерея в РПЦ» - це разом з архієреями, які числяться в «незалежній УПЦ». 324 єпархії РПЦ - це разом з єпархіями МП в Україні.

Отже ці цифри свідчать - ніякої «незалежності УПЦ» нема. Ця митрополія за всіма статистичними ознаками обліковується в цілості структури РПЦ, а не як щось окреме.

«Єпархії УПЦ», «єпископи УПЦ», «монастирі УПЦ» - ВСЕ насправді є приналежним до РПЦ.

Тут прихильники віри в «незалежну УПЦ» скажуть, що це лише думка Гундяєва, що це він так вважає, а насправді вони незалежні. «От Путін теж каже, що Крим - російський» - така їхня типова аргументація.

Добре. Але є одне але. Україна ніде і ніколи не визнавала окупованих територій - російськими. Україна послідовно протестує проти включення окупованих територій в обчислення даних про РФ. Україна всюди вимагає не використовувати російські карти, де наші землі помальовані російським кольором.

А де протести митр. Онуфрія та його Синоду і речників? Де заяви і заперечення?

Хтось десь з них написав, що Гундяєв бреше, обліковуючи «незалежну УПЦ» як структуру РПЦ? Ото ж бо.

От побачите: коли тиранія розвалиться, тоді в МП все будуть валити на Гундяєва. Що ото він у всьому винен, а РПЦ була добра і дуже-дуже переживала через несправедливу агресію, але нічого не могла зробити. Бо її примушували. І бо Гундяєв був поганий.

А от той, хто там опиниться на троні після Гундяєва - от він тепер хороший. Він навіть щось скаже про «скорбь и боль», про «сочуствіє к страданіям украінцев» - і всі адепти підхоплять: от бачите, насправді МП хороший. То лиш Гундяєв був…

Так само як досі, через півтора роки великого нападу, в МП носяться із «заявою Онуфрія в перший же день». От він, мовляв, який патріот і молодець, у перший же день заявив!.. А що далі? А далі - пустота. Тому і згадують ту першу заяву щораз - бо реально від Онуфрія далі нічого толком і не чули.

Хто би як не ставився до позиції Папи Франциска - але з його висловів про українські питання менше ніж за рік назбирали аж на цілу книгу. А м. Онуфрій - «в перший же день…»

Отак і в майбутньому - все повісять на Гундяєва. І будуть розповідати, що насправді вони ого-го як проти були війни і агресії…

Для Московії це - звично. Там у них досі Лєнін революцію зробив, а Горбачов «розвалил СССР». Ніякого усвідомлення системності проблем і відповідальності за них. Все, і погане, і добре - персоніфіковане.

Але ми знаємо, що зло не в Гундяєві, а в Моспатріархії як системі. Те, що створив Сталін у 1943 році - має бути декомунізоване та деімперіалізоване, як і решта РФ. Доки цього не станеться - РПЦ буде тим самим монстром, який би черговий Гундяєв не був поставлений його очолювати.