Зустріч з Папою Римським Франциском:

https://www.pomisna.info/uk/vsi-novyny/u-skladi-delegatsiyi-vrtsiro-mytropolyt-epifanij-zustrivsya-z-papoyu-frantsyskom/

Він не помер. Бо невмируща є душа.
Він не помер. Бо вірші його - з нами.
Він не помер. Він долучився до побратимів. До Драча і Яворівського, до Лук‘яненка, Стуса і Симоненка.

Він не помер, а пішов від нас - у вічність.

🙏

Десь на Московії в наші дні.

Духовенство Московського патріархату.

Батько їх - Дзержинський,
А Че-Ка - їх мати.

Побачив тут: https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=170854348987457&id=100081886781169

P.S. Якось недавно архієрей МП Іона Черепанов згадував про обновлєнців 20-х років. Які були прислужниками більшовицького режиму та діяльно допомагали нищити Церкву, заміняючи її - собою.

Формально обновленці зникли після ІІ Світової війни. Але лише тому, що у їхньому окремому існуванні зникла потреба для чекістів. Бо кремлівські спецслужби успішно побороли Російську патріаршу церкву, знищивши в ній практично всіх, хто не визнанав підлеглості більшовицьким сатрапам. А ту функцію сервілізму, яку виконували обновленці 1920-30 років - стала виконувати створена з наказу Сталіна у 1943 р. та контрольована Кремлем Московська патріархія.

Тож поруч з фото останнього очільника обновлєнцев Ввєдєнского Іоні Черепанову треба було би ставити фото свого патріарха Кіріла Гундяєва. Бо якраз він і є «ввєдєнскій» нашого часу. Глава «вєдомства православного ісповєданія», яке мімікрує під Православну Церкву, щоби на замовлення Кремля продовжувати контроль за нею.

Мав нагоду виступити на одній закритій зустрічі в Брюсселі. Говорив про Московську патріархію, як урядову агенцію Кремля, про витоки російської імперської ідеології та сучасний стан МП в Україні.

Виступ великий, тому даю тут посилання на публікацію:

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=pfbid035kdLYQJM68chPWhTuR76sfG9izj3mnwEENSJPfN9daurGNUUs9uMTedPYoeVtGnfl&id=100001148806070

Щодо заяв речника МПвУ Данілевича про «умови» на яких їхня юрисдикція «відновить спілкування з тими Помісними Церквами», з якими вона це спілкування розірвала.

Читати його заяви з цього приводу і смішно, і сумно.

Причина, з якої вони «розірвали спілкування», одна єдина - бо вони є частиною Московського патріархату і просто формально продублювали рішення своєї керівної структури розірвати стосунки.

Тому і відновлять вони спілкування лише у двох випадках:

- або коли його відновить МП;
- або коли вони СПРАВДІ (а не обманливо про людське око) перестануть належати до МП.

ЖОДНА з Помісних Церков, окрім РПЦ, не розірвала стосунки зі Вселенським Патріархатом чи іншими Церквами, які визнають ПЦУ.

Тож заява речника МПвУ - лише черговий красномовний публічний доказ того, що як очолювана м. Онуфрієм юрисдикція була частиною МП, так нею і лишається. Стрімко перетворюючись на пара-православну секту «свідків русскава міра».

Найкумедніший випадок, що трапився особисто зі мною - це обмеження, накладені пильними цензорами ФБ через публікацію уривка з «Турецького гамбіту» Акуніна, де Анвар-ефенді пояснює своє ставлення до Росії. Просто уривок - без жодного додаткового тексту. Але і це «їх» заїло.

Тож ця картинка - просто в точку!

На мою думку - найбільш лаконічний коментар за темою. Важливий також тим, що робить його людина, яка активно працює в системі дипломатії МП в Україні.

«УПЦ не здатна». Ну що ви від неї ще хочете?

Однак проблема в тому, що вона не лише не здатна ДОСЯГТИ.

Вона не здатна навіть поставити питання про автокефалію.

Вона системно витискає з себе всіх, хто це питання ставив протягом останніх чотирьох десятиліть.

Вона створювалася в 1992 р. шляхом харківського перевороту саме для того, щоби принципово бути не здатною і не допускати такої здатності. Як в анекдоті про котел, біля якого нема охорони, бо коли хтось хоче з нього тікати - інші тягнуть його назад.

Чекати від неї чогось - це як шукати смокви на тернині чи солодкої води в солоному джерелі.

Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній 2 лютого 2023 р. видав низку указів про возведення в сан архієреїв Православної Церкви України.

Беручи до уваги довголітнє віддане служіння Помісній Українській Православній Церкві та плідну архіпастирську працю

в сан митрополита були возведені:

– архієпископ Тернопільський і Кременецький Нестор;
– архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір;
– архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон;
– архієпископ Білоцерківський Євстратій;

в сан архієпископа були возведені:

– єпископ Луганський і Старобільський Лаврентій;
– єпископ Володимирський і Нововолинський Матфей;
– єпископ Кропивницький і Голованівській Марк;
– єпископ Одеський і Балтський Афанасій;
– єпископ Харківський і Слобожанський Митрофан.

В цій короткій новині - концентрація гнилоти Моспатріархії та глибина цинізму і єресі її очільника Гундяєва.

Священик у офіційно затвердженій Гундяєвим молитві замінив прохання «подати перемогу» (очевидно - перемогу над Україною) на прохання «подати мир».

Для Гундяєва просити про мир - це «важкий гріх». Бо лише за серйозні провини накладається кара заборони в служінні.

Тепер слід чекати, що замість виголосу «мир всім» у МП накажуть виголошувати «перемога Росії!»

І як вишенька на торт - оце «донесли парафіяни». Який пастух Гундяєв - такі у нього і стукачі вівці.

P.S. До речі, коли служив на Менщині у храмі, що від МП повернувся до рідної Церкви, на підвіконні показали мені папір з офіційною молитвою «про мир», яку читав місцевий священик. Сторінка А4. Але на цілу сторінку нема слова «Україна» чи похідного від нього.

Випадковість?

У зв’язку з рішенням УГКЦ щодо календаря мав би нагадати, що Синод ПЦУ вже ухвалив рішення, що громади, які бажають перейти на новий стиль - можуть це зробити за відповідною процедурою.

Також питання про загальну календарну реформу винесене на розгляд Архієрейського Собору, який збереться в травні.

До 1 вересня, коли починається новий церковний рік, час ще є. На мою думку, як одного з членів Архієрейського Собору, є всі аргументи та підстави прийняти позитивне рішення, одночасно забезпечивши можливість громадам, які цього бажають, зберегти попередню календарну традицію.

Бо досвід реформ в минулому свідчить: проблеми виникають там, де реформа впроваджується «в одну мить», без підготовки, «згори» та без можливості альтернативи для тих, хто не готовий до її сприйняття.

Дотепер наша Церква діяла в дусі протилежному: поступовість, обмірковування всіх аргументів, надання альтернативи. Впевнений, що саме такий шлях - найкращий.

https://www.pomisna.info/uk/vsi-novyny/postanova-svyashhennogo-synodu-pro-poryadok-nadannya-blagoslovennya-parafiyam-ta-monastyryam-na-vykorystannya-novoyulianskogo-kalendarya/

Хочу розібрати три популярні аргументи ПРОТИ календарної реформи. Всі вони пов’язані з Єрусалимською Церквою.

Перед тим, як перейти до них, зазначу цікавий історичний факт: Єрусалимська Церква ОСТАННЬОЮ перейшла на окреме святкування Різдва Христового 25 грудня, ще в середині 6 століття тримаючись більш давнього звичаю святкувати Різдво Христове і Богоявлення в один день, 6 січня. Тобто, на сприйняття в Єрусалимі календарної реформи знадобилося майже 2 століття.

А тепер до аргументів.

1. Власне - сам факт того, що в Єрусалимі тримаються старого календаря. Раз там так роблять - то вони «щось знають», чи їхня традиція «більш давня».

Насправді причина зовсім інша та цілком прозаїчна.

Зветься вона «статус-кво».

Це - усталений за попередні століття порядок використання святих місць загалом і храму Воскресіння та Гробу Господнього зокрема. Як відомо, вони поділені між низкою християнських сповідань (православні, католики, копти, вірмени) за часом використання і простором.

Статус-кво склався на основі календарної різниці, яка виникла ще у 16 ст.

Якщо (коли) Єрусалимський Патріархат прийме новоюліанський календар, як це зробили всі сусідні Церкви і всі Церкви грецької традиції - виникне проблема зміни статус-кво, коли треба буде наново визначати, коли і як використовувати святі місця в свята, які випадають одночасно. Зміна статус-кво - це революція. А революції не хоче ніхто. Тому і календар залишається незмінним.

2. «Благодатний вогонь сходить за юліанським календарем, тому він правильний».

По-переше, міфологія навколо церемонії Святого світла поширена значною мірою в Московському патріархаті. Грецькою мовою ніхто не називає вогонь Великої суботи - благодатним, але Святим світлом, яке символізує світло від гробу, що засяяло в момент Воскресіння Христового. Світло засяяло, а не вогонь загорівся!

Однак це інша тема. Сама церемонія Святого світла звершується у Велику суботу за Пасхалією, якої дотримуються всі Помісні Церкви, в т.ч. й ті, які дотримуються новоюліанського календаря.

Отже, календарна реформа не торкається дати обчислення Великодня (і Великої суботи перед ним), тому і за «старим», і за «новим» стилем - це буде один і той самий день.

3. «На Фаворі хмара сходить на Преображення 19 серпня, а Йордан повертає свою течію 19 січня, тобто на свята за юліанським календарем».

Не розбираючи навіть саму сумнівну достовірність того, що такі «календарні чудеса» справді відбуваються (поява хмари над горою чи зміна течії в річці час від часу можливі будь-де), маємо сказати, що навіть якби таке справді ставалося щороку в ті самі дні, то не є більш логічним пояснити це тим, що саме в такі дні вірні святкують? А не навпаки.

Тобто що Бог являє знак своєї милості тоді, коли свято. І коли святкуватимуть на 13 днів раніше, то і знаки ці можуть явитися у час святкування, а не по цифрі на календарі.

——

Підсумовуючи можу сказати, що жоден з цих трьох аргументів насправді не має ваги для заперечення прийняття новоюліанського календаря.

В час земного життя кожен з Трьох Святителів був для багатьох неприйнятним, незрозумілим, непотрібним.

Василія хотіли відправити в заслання, бо занадто плідно протистояв єресі, за якою стояла потужна мирська сила.

Григорія, який у найтемніші часи панування аріанства в Царгороді оберігав істину в своїй маленькій громаді на честь Воскресіння - в час перемоги і торжества ІІ Вселенського собору відіслали в Назіанз, бо він «порушив канон».

Іоана взагалі прогнали з кафедри, на яку так просили прийти, бо не схотів він бути придворним ієрархом. Зібрали на нього суд і змусили у засланні померти на далекій околиці держави, як злочинця.

Зі століття в століття великих ієрархів прославляють за глибину богослів‘я, особисте благочестя, як талановитих проповідників і зразок пастирства. Але коли вони жили - доводилося їм терпіти й страждати не так від чужих, як від нібито своїх.

Їхній приклад - добра розрада для всіх, хто переживає подібні спокуси, скорботи й виклики. Йди за совістю шляхом правди - і після тернистого шляху тут осягнеш вічність славну «де немає ні скорботи, ні зітхання».

Президенти США та України виходять з Михайлівського монастиря під сирену повітряної тривоги. Символічно.

Дякуємо Джозефу Байдену і народу Америки за підтримку України!

Відео на сторінці:

https://www.facebook.com/andy.sydor

Президенти США і України відвідали Михайлівський Золотоверхий собор

20 лютого 2023 року Президент Сполучених Штатів Америки відвідав м. Київ з візитом солідарності.

В рамках візиту Президенти США Джозеф Байден та України Володимир Зеленський відвідали Михайлівський Золотоверхий собор, де їх зустрів Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній. Предстоятель Православної Церкви України подякував Джозефу Байдену за підтримку, яку він особисто, народ і уряд Америки надають Україні у боротьбі проти російської агресії. У розмові пан Байден згадав про свій попередній візит до Києва і відвідини Михайлівського монастиря, а також про зустріч з владикою Епіфанієм у Вашингтоні у вересні 2018 р.
На завершення візиту Предстоятель ПЦУ побажав Президенту і народу Америки Божого благословення.

Далі біля Стіни пам’яті Михайлівського монастиря Президенти США та України вшанували українських воїнів, загиблих у боротьбі з російським агресором.
 
Пресслужба Київської Митрополії Української Православної Церкви (ПЦУ)

https://www.pomisna.info/uk/vsi-novyny/prezydenty-ssha-i-ukrayiny-vidvidaly-myhajlivskyj-zolotoverhyj-sobor/

Публікація Financial Times вкотре доводить - головною причиною того, що війна Московії проти України стала реальністю, є повне руйнування всіх механізмів стримування, ліквідація «захисту від дурня», які має і повинна мати кожна цивілізована держава.

За час правління кремлівського тирана в РФ були цілком знищені:

- суд і правосуддя;
- свобода слова і незалежні медіа;
- парламентаризм і конкуренція політичних партій;
- місцеве самоврядування;
- розподіл між гілками влади;
- розмежування між інститутами диктатури і адміністрацією релігійних об‘єднань (усіх, які легально діють в РФ).

Щоразу, коли в Україні влада намагалася закріпити такий напрямок розвитку - українське суспільство повставало і не дозволяло довершувати ці задуми.

Російське суспільство дозволило усамітненому психопату отримати владу над усім - без жодного контролю чи стримування. Безумний план за кілька днів підкорити Україну - закономірний результат всіх попередніх двох десятиліть побудови тиранії.

Висновок один - не може бути доброї абсолютної диктатури. Вона завжди вироджується і зрештою під гаслами бажання блага своїй країні - занурює її та все навколо в найгіршу пітьму зла.

ЗВЕРНЕННЯ Митрополита Київського і всієї України Епіфанія з нагоди річниці повномасштабного нападу Росії на Україну

UA/EN/GR

https://www.pomisna.info/uk/epistle-post/zvernennya-mytropolyta-kyyivskogo-i-vsiyeyi-ukrayiny-epifaniya-z-nagody-richnytsi-povnomasshtabnogo-napadu-rosiyi-na-ukrayinu/

Дорогі брати і сестри!

Шановні співгромадяни та всі люди доброї волі в цілому світі!

Сьогодні ми згадуємо першу річницю великого російського вторгнення, вчиненого з метою остаточного знищення української державності та самої нашої ідентичності. Згадуємо через піст і молитву. Згадуємо з подякою Богові та Його святим угодникам за чудо врятування нашої країни від загарбання і знищення тоді, коли для більшості наша боротьба з агресором здавалася хороброю, однак неминуче приреченою на поразку.

Згадуємо з вдячністю до героїв, які ціною власної крові та навіть самого життя зупинили і відкинули ворога, з вдячністю до українських воїнів, які успішно продовжують боротьбу за свободу і майбутнє Батьківщини. Згадуємо з болем і співстражданням до всіх невинних жертв звірств російського терору, актів геноциду та інших воєнних злочинів, які прислужники кремлівського тирана вчинили та продовжують чинити на нашій землі. Згадуємо з думкою про наших біженців, вимушених далеко від рідного дому рятувати життя своє і своїх близьких. Згадуємо з подякою до всіх людей доброї волі, хто відгукнувся на нашу трагедію і наш біль безпрецедентними актами солідарності, надав і продовжує надавати допомогу для того, щоби не на словах, а ділом засвідчити: зло не може і не має перемагати!

Понад дев’ять років тому з окупації Криму розпочалася російська агресія проти України. Відтоді тривала гібридна війна Росії проти нашої держави. Війна, в яку кремлівська тиранія втягнула всі ресурси: війська і дипломатію, економіку і культуру, засоби масової інформації та релігійні спільноти. Здається, що немає такої сфери буття людини, суспільства і держави, які не були би використані російською імперією зла для того, щоби знищити Україну.

Але як Давид супроти Голіафа, наш народ постав проти тиранії зла і вже здобув моральну перемогу. Завдяки власній хоробрості та надзвичайній підтримці демократичних країн світу і всіх людей доброї волі наші війська продовжують здобувати перемоги також і на полі бою. Вони звільняють від окупації українські міста і села та успішно стримують намагання армії агресора повторно наступати.

І моральна перемога України, і наші військові перемоги були би неможливими без тієї незламності духу, без віри в Божу допомогу, в ідеали правди і добра, віри в свободу, без жертовної любові до ближніх, які виявили і продовжують виявляти мільйони українців. Завдяки нашій згуртованості та духовній незламності кожен день ми стаємо ближчими до перемоги правди і до справедливого миру для України, заради яких ми продовжимо боротися.

З великим болем ми спостерігаємо все нові й нові прояви надзвичайного цинізму, з яким кремлівська тиранія використовує релігійні теми та гасла, а також контрольованих нею лідерів релігійних спільнот і очолювані ними структури для підтримки свого зла. Не має жодного морального виправдання і є абсолютно ганебною позиція Московської патріархії та особисто її очільника Кирила Гундяєва, які, замість того, щоби підняти свій голос проти безумної війни з Україною, стали благословляти агресію та виправдовують злочинців.

Кремлівський тиран і його слуги у військовій формі, в костюмах чи релігійному одязі намагаються виправдати чинене ними зло посиланням на необхідність захисту традиційних християнських цінностей. Вони повторюють риторику нацизму, який у подібний спосіб шукав виправдання власним злочинам. Ці намагання для нас звучать так само, як цитування дияволом слів Священного Писання. Ось чому, на наше глибоке переконання, ідеологія «русского міра» повинна бути так само засуджена, як і нацизм, більшовизм та інші людиноненависницькі концепції, що виправдовують зло. А Путін, Гундяєв та інші творці і пропагандисти ідеології «русского міра», разом з воєнними злочинцями повинні постати перед міжнародним трибуналом і бути засуджені.

Бо на їхніх руках кров, яку неможливо змити.

Кожен день нашої боротьби має велику ціну. За кожен день, годину і навіть хвилину нашої свободи і свободи Європи від нової тиранії, від нової «залізної завіси», від нового муру, якими Кремль знову хоче розділити наш континент, заплачено ціною крові та життя українців. Тому ми просимо всіх наших союзників та партнерів, всі демократичні країни продовжити надавати всю можливу допомогу, щоби якнайшвидше Україна перемогла російську імперію зла. Ми вдячні за те, що вже було зроблене для перемоги правди, але на цьому не можна зупинитися. Бо без вільної, єдиної, суверенної України, без перемоги над агресором, Європа, а значить і весь світ, не будуть в справжній безпеці.

В цей скорботний день початку великого російського вторгнення ми закликаємо всіх віруючих продовжити молитву про перемогу правди і справедливий мир для України. Не кожен має можливість ухвалювати політичні рішення, надати гуманітарну допомогу, прийняти біженців. Але кожна віруюча людина може – а значить і повинна! – щодня приділити кілька хвилин своєї молитви проханням про Україну, про наш народ, який страждає від нав’язаної Росією агресивної війни, про жертв російського терору, про тих, хто страждає в полоні та під окупацією. Ми твердо віримо, що ця молитовна підтримка України – неймовірно цінний внесок у перемогу над злом.

В цей особливий для історії нашого народу та всього людства день ми просимо Господа зупинити примноження зла, зупинити російську агресію, просимо наближення перемоги для України і встановлення справедливого миру. І нехай, з Божою допомогу, цей рік буде роком завершення страждань українського народу від війни.

Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни!

Епіфаній,

Митрополит Київський і всієї України,
Предстоятель Православної Церкви України