[ЩО ХОЧЕ ВТІЛИТИСЯ ЧЕРЕЗ МЕНЕ?]

Привіт, любі 🌿

Я тут знову послухала подкаст «Простими словами» і записала коротенько те, що хочеться запамʼятати і з чим побути ще.
Ділюсь з вами.

Цей випуск був з Джеймсом Холлісом. А він — найбільший краш моєї душі.
В найтемніші часи я дістаю його ще одну книгу і разом з ним сама безнадійна темрява починає мене надихати.
Так на мене діє цей прекрасний дідусь.
Вчить він бачити красу свого шляху і допомагає віднайти джерело сили всередині.

~

Його думки з цього подкасту, які торкаються моєї душі:

Дуже важливо знайти щось, що більше ніж Я.
Це щось — те, що хоче втілився крізь мене.
Бо ми тут, щоб служити своїй душі.

Питання до себе:
Що саме гідно моєї служби?
Чому саме я служу?
Яке завдання для мене?

Ці питання дають нам сенс. А сенси допомагають бути більше ніж втома, біль, горе, втрати.

~~~

Індивідуація — не зацикленість на самому собі.
Це знайти те, що варте твоїх зусиль і віддати цьому свій час і сили.

А якщо не шукати цю точку докладання сил свідомо, то наші ресурси будуть на службі у ваших комплексів і страхів.

~~~

«Я — це те, що я пережив» — це не правда.
«Що хоче втілитися через мене?» — ось це наша правда про нас.

❓Як зрозуміти, що саме хоче бути втіленим через нас? Через увагу до почуттів.

Почуття — це автономний, якісний аналіз власного життєвого досвіду власною психікою.
У нас є енергетичні системи. Коли ми робимо те що для нас правильно, ми відчуваємо сили.

Що оживляє наш дух?

Всередині нас є інша агентність, інший тип присутності, який знає нас краще ніж ми самі і вона бажає виразити себе. Вона буде підтримувати вас або буде протистояти вам, грунтуючись на тому, чи порушуєте ви свої внутрішні принципи чи в гармонії з ними.

~~~

Ми не можемо контролювати зовнішні обставини. Але тоді питання полягає в тому, чи можу я діяти так, щоб це відповідало моїм цінностям у служінні тому, що я вважаю важливим.

~~~

Досвід залучення до життя набагато багатший ніж досвід утоплення в болі.
Ви просто мусите працювати з ти, що дає вам відчуття сенсу та мети.

~~~

К.Юнг писав: «Ми всі ходимо в черевиках, які нам замалі»
Це його метафора про те, що ми живемо, спираючись лише на наші механізми адаптації та те, що вже відомо і безпечно. І це зрозуміло.

Проблема полягає в тому, коли наші системи безпеки утримують нас від наступного етапу нашого зростання.

Інша прекрасна цитата: «Те, чим ви стали, — тепер ваша головна перешкода»

~~~

На цьому я все.

Якщо дочитали, поділіться, що найбільше вам зрезонувало?

Дякую за увагу 🌿
Бажаю кожному з нас відчувати свої сенси і не заважати їм втілюватися через нас 🫶

Привіт🌿

Вирішила сьогодні поділитися особистим досвідом.
Але щось забалакалася 🙈
Добре, що можна слухати на х2)

Подкаст на тему ЛІМІНАЛЬНІСТЬ

Писала вже про це ТУТ.

Якщо коротко, то так звані періоди «лімінальності», або «прикордонні стани» — це такі періоди, коли ми позбулися однієї ідентичності, але ще не набули іншої.

Період, коли немає стабільної однорідної монолітної ідентичності — є різні фрагменти, як мозаїка.

Наш обовʼязок перед собою — підтримувати себе в такі періоди, шукати різні способи, які допомагають нам йти далі в майбутнє.

В подкасті ділилися неочікуваним способом, який допоміг мені.
Досвід повʼязаний з запахами.

Якщо послухаєте, буду рада зворотньому зв’язку 🫶

Можливо тут є хтось з труймяста.
Буду рада вам 🫂

Привіт, любі🌿

01 серпня свято колеса року Лунаса — свято перших врожаїв🌾

~~~
У нас із вами вже склалася чудова традиція — у свята колеса року грати в трансформаційну гру Goah Sahr.
Яка допомагає подивитися на актуальну ситуацію з іншого, не тривіального боку.

У свято Лунаса ми можемо звернутися до гри за підказками у розумінні своєї сили, свого досвіду, свого шляху.

Тож…

ЗАПРОШУЮ НА ОНЛАЙН ГРУ GOAH SAHR

🗓️ Четвер 01 серпня.
🕒 12:00-14:30 по Києву.
📹 Zoom конференція.
👭 Всього 3 місця.
💵 Вартість: 600 гривнів/18 доларів.
✍️Запис в особисті ТУТ чи в коментарях.

Деталі про гру ТУТ.

В Instagram сьогодні опублікувала допис про це свято.
Ось ТУТ.

Привіт 🌿

Це відео с нашої першої зустрічі в Музеї Еміграції в Гдині. В інсталяції Гніздо.
Дякую за відео Юлі.

Вчора ми теж там практикували.
І що можу сказати.
Це музей. І він в порту. І там не зовсім тихо. І звуки можуть бути не самі затишні.

І тому я запропонувала вчора практику, в якій ми зробили фокусом — спостереження за своїми реакціями на звуки.

Коли ми спостерігаємо — ми не поглинені чимось.
Ми відокремлюємося і отримуємо велику силу, свою супер паве — обирати, що робити з автоматичною реакцією.

І що цікаво? Що все життя може стати практикою. Зі всіма своїми звуками, подіями, візуальними рядами…

Все, що відбувається навколо, з нами,

тим самим стає не тим, що визначає наш стан,

а тим, через що ми можемо себе досліджувати.

Досліджуючи себе, ми повертаємо собі контроль над своїм станом.
А стан, кажуть, визначає все)
І як на мене, це чудово.

~
Дякую за вашу увагу 🌿

Привіт 🌿

Давно я тут не була.
Бо дуже активне літо видалося — чи у нас гості, чи ми в гостях.

Але в замітках різного назбиралося. Хочу повертатися до звучання в соц.мережах.

А поки хочу поділитися новиною.
В вересні мій вчитель mindfulness проведе оффлайн ретрит в Польщі в Гдині.
Я буду ☺️

Можливо і вам зараз це буде актуально та вчасно.

Деталі за посиланням
https://buddhavgorode.com/the-art-of-touch-in-gdansk/

САМОСПІВЧУТТЯ

Послухала на днях подкаст Простими словами з Крісом Гермером «Співчуття до себе долає тривогу»

Тема мені дуже близька і важлива. Так як це невідʼємна частина практик mindfulness.

Залишу тут трохи своїх записів після прослуховування подкасту.

~~~

Один із головних висновків досліджень полягає в тому, що самоспівчуття:
- збільшує варіабельність серцевого ритму і тонус блукаючого нерву. А це значить що самоспівчуття створює фізіологію безпеки.
- зменшує збудженність симпатичної нервової системи
- знижує рівень кортизолу та адреналіну
- а також підвищує активність парасиматичної нервової системи, яка відповідає за стан спокою.

~~~

Є низка механізмів, за допомогою яких самоспівчуття може допомогти впоратися із травмою.
- фізіологічний механізм зменшує чи прериває відчуття загрози
- уникнення подовжує стан травми після травматичної події. Але від цього травма не зникає. Самоспівчуття допомогає не уникати.
- в травмі є відчуття ізольованості і самотності. Чим більше самоспівчуття, тим більше відчуття звʼязка з людством

Тобто самоспівчуття зменшує відчуття загрози та схильність до уникнення і самотності.

~~~

Дослідження показали, що поклавши руку на сердце, знижуємо рівень кортизолу.

~~~
Самоспівчуття — це дія, а не стан.

Головне регулярність, а не інтенсивність.

~~~

Після подкасту я зразу ж купила дві книги:
1. Крістін Нефф «Самоспівчуття»
2. Крістін Нефф та Кріс Гермер «Самоспівчуття: крок за кроком»

Першу вже почала читати. Подобається.

А ще пройшла тест на сапоспівчуття.
Ось він тут:
https://self-compassion.org/self-compassion-test/

У мене рівень помірний 🙃

~~~

Дякую вам за увагу🌿
Всім нам високого рівня самоспівчуття. Бо саме з нього починається і співчуття до інших.
А значить і добріший світ грунтується на цьому 🫶

Окремим дописом залишу ще

Питання до себе, що розвивають самоспівчуття:
1. Що би я сказав/зробив, якби був собі найкращим другом?

2. Що мені потрібно в цей момент? Що мені зробити, щоб подбати про себе?

3. Які способи подбати про себе я вже використовую?

а ще коротка версія:
- що мені потрібно?
- як я піклуюся про себе?

🫶

Привіт вам 🌿

Давно мене тут не було.
Хто не підписаний на мій Instagram, можливо не в курсі, що на то є багато причин.
Життя зараз новою потужною хвилею забирає мене подалі від соц мереж.

🌊Я з дітьми переїхала в жовтні до Норвегії.

🌊І з вересня почалося моє навчання на магістратурі на освітньо-науковій програмі «клінічна психологія з основами психотерапії»

Але я хочу розміщати в інтернет просторі те, що живе у мене в нотатках.
Щоб все ж таки воно жило, а не чахло в архівах:)

І можливо буду більше в Instagram чим тут.

Сьогодні наприклад в Instagram розмістився архівний допис з питаннями, які мене тримають.

https://www.instagram.com/reel/DC1UG46utp-/?igsh=MWxveWViOW9oc3pxcQ==

Пролистала трохи вверх і бачу, що писала багато тут про самоспівчуття.
А потім поступила на магістратуру і стала писати про самоспівчуття в своїй кваліфікаційній роботі магістра з психології.

Звучить логічно та серйозно🤓

Хочеться потім все ж таки повертатися в соц.мережі. Хай вдастся🤞

Привіт вам 🌿

На тому тижні я захистилася.
Дякую всім, хто прийняв участь в опитуванні🙏
Хочу і далі продовжувати дослідження, тому скоро знову звернуся з таким проханням.

А поки відчуваю невеличкий видих по закінченню університету і несподіване бажання написати допис.

Вчора виклала в сторіс в Instagram відео з піснею зі словами «we live in a beautiful world».
А потім зранку прочитала новини з Києва та Дніпра і подумала, що таке відео краще видалити.
Аде передумала.


Це відео з нашого вчорашнього останнього заняття з міні-курсу по mindfulness. Тут офлайн в Бергені.

Так стається (моя наполегливість+зовсім трохи везіння),
що я і в Польщі, і в Норвегії продовжую проводити групові та індивідуальні зустрічі з українцями. Часто саме як інструктор mindfulness.

І для мене це безмежна радість — мати змогу відчувати нашу спільноту та нашу силу йти далі крізь такий болючий досвід війни та міграції.

Я вдячна за можливість мати і підтримувати простір, куди ми, українці, можемо приходити та розміщати, розділяти свій важкий досвід, відчувати себе почутими та не самотніми в своїх процесах.

І на одному з занять ми нещодавно заговорили про посттравматичне зростання.

І я згадала свою статтю минулого року.

~~~

Для захисту на магістратурі нам потрібно було мати мінімум дві наукові публікації.

Одну із них я написала після прослуховування подкасту з моїм улюбленим Олегом Романчуком. Він говорив про посттравматичне зростання, а я його слухала і думала: «Так він же говорить про mindfulness та самоспівчуття!»

Так і написалася моя перша публікація в науковому віснику.

Простий переказ якої я хочу залишити тут👇

САМОСПІВЧУТТЯ ТА ПОСТТРАВМАТИЧНЕ ЗРОСТАННЯ

Кристін Нефф каже, що самоспівчуття – це три речі:
🌿бути добрим до себе (замість самокритики),
🌿пам’ятати, що біль – це частина людського досвіду (ти не один/одна),
🌿бути присутнім з тим, що є (замість того, щоб тонути в емоціях).

Тедески і Калхун досліджували те, що називається посттравматичним зростанням.

Це не про те, що травма – це добре.
Це про те, що спосіб, яким ми відповідаємо на біль – має значення.

І самоспівчуття – це якраз про цей спосіб відповіді.

~~~
У дослідженнях є п’ять областей, де після травми можливі позитивні зміни.
І в кожній з них я бачу, як саме самоспівчуття відіграє свою роль.

1. Переоцінка цінностей життя

Коли ми вчимося приймати свою вразливість і недосконалість – щось у нас змінюється. Ми починаємо інакше розставляти пріоритети. Не «треба бути сильним», а «що насправді важливо для мене?».
Люди, які практикують самоспівчуття, частіше розвивають більш здорове ставлення до життя – особливо в контексті стресу і травми.

2. Близькі стосунки з іншими

Самоспівчуття розвиває емпатію – і до себе, і до інших.
Моя улюблена цитата:

«Не так страшно дивитися в обличчя емоційному болю, коли знаєш, що підтримаєш себе від початку до кінця»

А коли ти перестаємо воювати з собою, стає легше бути поруч зі своїм болем та чужим. Практика робить нас більш терпимими і доброзичливими – і це зміцнює зв’язки з близькими людьми.
А не на самоті – точно легше.

3. Відчуття внутрішньої сили

Визнавати свою вразливість – це основа внутрішньої стійкості. Дослідження Террі і Лірі показують: люди з високим рівнем самоспівчуття краще справляються з емоційними труднощами. Не тому що не відчувають болю – а тому що не воюють з ним.

4. Нові можливості

Після травмуючих подій самоспівчуття створює внутрішній простір – для нового досвіду, для нових шляхів. Коли ми не застрягаємо в самозвинуваченні, з’являється здатність бачити вперед. Знаходити нові цілі, дозволяти собі їх.
Рухатися далі — не попри біль, а разом з ним.

5. Духовні зміни

Найглибше. Може і найскладніша.
Самоспівчуття допомагає приймати свої труднощі як частину чогось більшого. Не «чому це сталося зі мною», а «що це означає для мого шляху». Це розвиває глибше розуміння свого місця у світі і сенсу пережитого.

~~~

І ще одне, що мені здається важливим.

Самоспівчуття – це не лише про себе.
«Я не одна у своєму болі» – це про спільноту.
Особливо зараз, коли ми всі несемо щось важке.

Разом витримати – це теж практика.

І я дуже вдячна, що у мене є змога її практикувати

~~~

Якщо дочитали – дякую 🌿
Щось відгукнулося?