Це вам відповідь на питання, коли буде «Чи читати?»

Як тільки дочитаю книжку, яку вирішив зробити першою у новому циклі записів)

Даю собі 10 днів на прочитання. Ще 4-5 на осмислення. Зйомка/монтаж. Думаю, вкінці січня 🤝

Цілком імовірно, «Чи читати?» зніметься раніше))

Перші двісті сторінок читаються, як дуже класний сценарій серіалу для HBO.

Тут вам кумедне і класне на вихідні!

https://youtu.be/TXWvX4pzqas?si=TiEmr5sfYujG84ka

Пусті фантики.

Прикрашаючи ялинку, завжди поруч із іграшками ми вішали цукерки: «Ромашку», «Бабусині казки», «Корівку», «Південну ніч», «Рачки».

Зазвичай всі, окрім «рачків», не проживали довше тижня. Проте, аби не псувати загальне дизайнерське рішення ялинки кінця 90х, цукерки формально мали лишатися на своєму місці.

Для цього існувала негласна угода між правоохоронцями (моїми батьками) і правопорушником (мною): вони роблять вигляд, що нічого не помічають, а я, що нічого не їв.

Для цього, використовуючи весь досвід уроків художньої праці, я заповнював фантики ватою, якою обгортали відро в якій стояла ялинка. Форма цукерок лишалась такою ж, ідеально доповнюючи візуальний ансамбль іграшок та дощику на ялинці.

Це була справжня цукеркова ботоферма! На мою скромну думку, навіть більш правдоподібна, аніж у Петра Олексійовича зараз.

У даної вистави був лише один мінус - складність пошуку кожної наступної справжньої цукерки. Після 1го січня все частіше доводилось йти на угоду із самим собою та їсти «рачки». До речі, «рачки» я не повертав на місце. «Рачки» не можуть бути фейковими. Бо знайдена в обгортці «рачків» вата помножена на вразливість та відчай можуть лишити травму на все життя. Адже тільки перебуваючи на самому дні людина буде їсти «рачки».

Мені 34. Ялинку не наряджаю вже три сезони. Цукерки зʼявляються в моєму житті виключно нічними набігами (може, я нащадок печенігів?), коли з полиці вичищається все, навіть «рачки». Але відчуття того, що я розгортаю фантики, а там пусто, лишилось. Просто тепер таке відбувається не з цукерками, а людьми. І, звісно, найгірше, коли розгортаєш, а там вата)

Мене дивує вміння людей бути безоглядно впевненими у собі!
З абсолютно щирою категоричністю та здатністю возвеличувати, а потім обезцінювати.

Приклад на скріні.

Цікаво, чи закрадалась цій читачці у голову думка: «Гм… може, я забагато очікувала? А, може, не все зрозуміла? А, може, зрозуміла, але це просто не моє?» Проте все зводиться до такої впевненості і ультимативності. Я справді щиро дивуюся. Бо я б так не зміг.

В цю ж канву всі фанати «Дивних див», які самі понавигадували собі кінцівок і обурюються та підписують якісь петиції) В цю ж канву користувачі, що в один день захоплювались дівчинкою Іриною («ляжу, але воно не заїде»), а наступного дня готові були стратити її. В цю ж канву всі знахабнілі клієнти малих бізнесів, що строчать негативні відгуки, як тільки їх не так цілують в дупу.


Гадаю, ми побачимо зміну ставлення бізнесів/творців до широкої аудиторії. Бо починають сідати на голову.

p.s. я на 400+ сторінці Книги Еміля.

«Ти живеш, поки є надія, що твої мрії колись стануть спогадами!» - Іларіон Павлюк аka відверте розчарування дівчинки із тредс

Це борщ.

Раптом ви не знали. Але ви не знали!)

Бо ось це БОРЩ!

У мене є нотатка, куди я записую власні новотвори.

Один з них - хвалькотека. Це хизування прочитаними книжками на загал. Я таке практикую. Але загалом, слово несе, радше, іронічний підтекст і його не застосуєш в щиро позитивному відгуку про людину.

Сьогодні, дочитавши «Книгу Еміля» (так-так, типова хвалькотека у моєму виконанні), я записав ще один новотвір.

Журбабак - легкий сум, що ти вже прочитав/подивився щось дуже класне і в тебе не буде такої класної емоції від повторного перегляду й тобі хочеться забути це, аби пережити знову.

Яке ж класне поєднання фентезі та терапії ❤️

«Ти живеш, поки є надія, що твої мрії колись стануть спогадами!» (с, Іларіон Павлюк)

НАБУ висунуло підозру Юлії ТимАшенка за рАзкрадання літери О з українських слів в АсАбливА великих розмірах.

Сьогодні, в мінус пʼятнадцять, бачив на вулиці людину без шапки. Не розумію навіщо так ризикувати. Це ж яких триндюлєй від мамки можна вихватить.

А напишіть, як ви уявляєте пишеться одним словом кирилицею сполучення клавіш на вставлення після копіювання: сtrl v

Я хочу, аби цей трек йшов хоча б 6 хвилин. І цей темп накопичення ріс. Чого тільки 3?! Тільки починаєш вигадувати трейлер свого якогось альтернативного супергеройського життя і він обривається

Зрозумів, що мені дуже імпонує, як використовує свій телеграм-канал Алла Малкін. Вона просто ніби веде онлайн-щоденник свого життя там. Це так якось тепло виглядає.
Мене навіть не дратує те, що вона звертається до всіх в групі «дєвачкі». Я такий «ну, ок. Я теж дєвачкі, так і буть»

Тому хочу спробувати не тримати в собі, коли щось приходить в голову. Радше за все, тут буде на багато більше всіляких беззмістовних речей протягом наступних днів, поки я не пересвідчусь, що це не моє. А я чогось переконаний, що так і буде.

Проте, оголошую тиждень словникового бігунця в телеграм-каналі 🤝

Це жахливий мем.

Але найсмачніший, що я бачив за останній час))

І так, це якось поєднується. Жах і сміх.

Сьогодні слухав інтерв’ю Ілларіона Павлюка у Емми Антонюк, де підіймається дана тема, і мені в моменті так ніяково стало. В «Книзі Еміля» цьому приділено важливий акцент. Жодна дитина не заслуговує такого.

Коротше, ще одна причина почитати «Книгу Еміля» вам

Це вчора Сашко навчив мене дактилю. Тому усім новеньким: