Зараз йде ефір в тік тоці запрошую за ось цим посиланням: https://www.tiktok.com/@lina_moralis_?_r=1&_t=ZS-98Utv5JmEw0

Коли буде наступний ефір напишу 🤗

Обіцяла собі нізащо не палити.
Проте життя вчить ніколи не казати ніколи.
Тепер я тут.
Листя горить.
Дим.
Вдихаю наповну.
Легені палають.
А з очей сльози...
Казали, стане краще.
Чому тоді цигарка догорає, а всередині мене все перетворилося на попіл?
Боляче...
Стояти не можу...
Я і не думала, що колись це зроблю...
Сюрприз!
Листки у папері тліють.
Я
     зрадила
                       себе?



#вірш

Сьогодні щось в мені змінилось.

Може стала сміливіше?
Може стала я погана?
Може стала зовсім інша?

Думала, що все змінила одна малесенька деталь.
Але потім зрозуміла, що їх кілька.

Усе зібралося на купу і потім "бац".
Щось в мені перемикнулось.
Дивлюсь у дзеркало.
Наче я, але не я.

Не знаю як пояснити це відчуття...
Впізнають ті хто відчував.

Зникло те довірливе дитя.
Тепер по той бік скла, стоїть доросла дівчина.
Майже не змінилася з того часу.
Усмішка все та ж, лише очі стали пусті.

Ще б людиною вміти бути...
А що взагалі означає "залишатися людиною"?

Чи існують якісь конкретні правила?
Може, десь видають спеціальні брошури?

Вирішила запитати перехожих, якими рисами має володіти «справжня людина»:

— Завжди всім усміхатися,
— Допомагати кожному, хто попросить,
— Дослухатися до думки інших,
— Усім поступатися.

І загалом підсумували:
«Людяність — це вміння жити зручно для інших».

Але під кінець опитування підходить маленька дівчинка й каже:
— Тітонько, а я маю інакшу думку щодо цього.
— І яку ж?
— Я думаю, що бути людиною означає залишатися собою!

Саме ця фраза з-поміж інших змусила мене задуматися.
Хіба варто чогось вчитися, якщо можна просто берегти власне "я"?




#філософськамініатюра

Розповім вам невеличку передісторію цієї мініатюри.
На її написання мене надихнув останній рядок вірша Маркітного гербарія🤗
Тому що прочитавши я дійсно задумалася про те, що саме означає бути людиною і, що люди часто плутають поняття "людяності" та "зручності іншим".
Метою твору було показати, що це зовсім різні речі і аби бути людяним не обов'язково щось грандіозне робити, а просто бути собою.

Посилання на вірш: https://t.me/Herbarium_xander/213

З Днем Незалежності України!💙💛

Всім привіт! 🫶
Представляю новий вірш та декламацію до нього ✨
Але спочатку — трохи передісторії 🤫
Цей текст я писала не сама, а в співавторстві з поетом та прозаїком із Тернопільщини — Романом Фещаком.

Все почалося з інтерактиву в чаті «Сповідальня Рудого Лиха». Тема: «Фобії».
Для мене це був перший досвід співавторства, і він виявився неймовірно крутим! Ми з Романом легко знайшли спільну хвилю та змогли сплести наші ідеї й сенси в один цілісний твір 🔥
Приємного прослуховування! Будемо раді вашим відгукам та думкам💭

Танатофобія

У чашці твоїй, що вирує десятками дум,
Я бачу пустелю тобою незвіданих дюн.
Боїшся себе і від себе втікаєш у спеку,
Питаєш укотре: чекає чи рай, а чи пекло?

Хоча переродження в тебе можливе сьогодні,
Але чи не зникнеш раптово у темній безодні?
Біленькі кістки залишивши навіки в землі,
Омріяне "Я" поховаєш у грудці малій.

Дивися у вічі зелені, дивися кажу:
Незнаність рукою для смертних проводить межу.
І страх, перев'язаний чорною стрічкою смерті,
Чигає на тебе розважливо звіром упертим.

Ти можеш піддатися страху й згубитися в ньому,
Прожити в тумані, поставивши крапку, не кому.
А можеш тривогу втопити в одному з морів,
Обрати собі самостійно мету між доріг.

У кавовій гущі я бачу прихований шлях,
У серці твоїм — споконвічний людський переляк.
Не можна отримати приз, не пізнавши фіналу.
Повір: ще ніхто із живих не дістався до краю.

Весь час переслідує нас невідомість претемна...
Чи варто боятися смерті й буття нескінченно,
Коли ми спроможні зробити упевнений хід
І жити яскраво, лишивши палаючий слід?

©️ Роман Фещак і Елізабет Нокс (серпень 2026 р.)

Мій запис 122.m4a

І небо таке... світле,
А сонце... яскраве.
Це мій дім?
Сосиски філейні тут не такі, як всюди,
А «Олімп» — єдиний такий!
Гірка моя!
Рідненька...

Спаковані валізи...

З
М
І
Н
А

Г
Е
О
Л
О
К
А
Ц
І
Ї

Школа, магазинчик біля неї,
Доріжка для роликів,
Пончики, які є тільки тут, тільки в цьому магазині...

*Бах*
*Бах*
*Бах*

Два пряники,
Баклажка води,
Рюкзак,
Нова дорога.

Найдовша набережна...
Тиждень, два,
Живем біля Дніпра.
А далі — дальня путь.

Трамваї,
Парки,
Фонтани.

І знову переїжджаємо.

Поближче
До
Дому?

Шаурма з подвійним сиром,
Яскраві вивіски,
Але сіре усе,
Хоча я вже звикла.

13ЮМ — шкрябали орки.
Приїхала туди.
Невже я ВДОМА?

Із неба падає град.
Гарячий.
Гострий.
Гримучий.

Хоч би дожити до завтра.
Хоч би прожити цей день —
Лунає у голові.

Невже знову дорога?
В думках лише одне питання:
А де ж мій дім?

29.08.2026

Що ж...
Літо вже зачинило двері, а осінь повертає свій ключ у замку🗝

Починається навчання, а водночас і період письма...
Бо особисто для мене осінь має свою особливу атмосферу, яка надихає 📝

Для мене "той самий" осінній вайб роблять ці речі:
Пледик, чай, дощі, фільми і музика🫠

А як вам ця пора року? 🤔
Які речі у вас асоціюються саме з нею? 🍁

P.s: вже незабаром буде дещо про те як пройшло моє літо🥰

Всім привіт! 👋

Як і обіцяла в минулому дописі, ділюся підсумками свого літа ☀️
Воно вийшло дуже мінливим: то вир подій, то спокій і тиша 🌀
Не можу сказати, що воно було ідеальним чи легким, але головне — я все ж змогла трохи відпочити й відновити сили після важкого навчального року 🔋

Чим запам’яталися ці 3 місяці?

🍓 Наласувалася ягодами й фруктами
🏊‍♀️ Накупалася в річці
🌿 Багато гуляла та пробувала щось нове

Цього року замість чек-листів я просто виписала моменти, які закарбувалися в пам'яті, та свої маленькі перемоги 📝

ТОП-5 моїх досягнень:
🎤 Перший великий онлайн-виступ
🏙️ Виступ у рідному місті
✍️ Експерименти з новими жанрами та стилями
🤝 Перша спроба писати у співавторстві
🌱 Кілька нових корисних звичок

Ось таким — різним і неоднозначним — виявилося це літо 🌿
А як минули ваші теплі деньки? Діліться в коментарях! 👇

Найбільше усмішок щасливих
І сліз у подушку зрадливих,
Прощань німих і брили слів,
Пропалих мрій і нових снів —

Ховає захід в темнім тлі,
Лишаючи рожевий слід.
Розсипавшись магічне світло,
У тиші вечора розквітло.

Щоранку вроджена краса,
Яку дарують небеса...
Несе свій теплий промінь сонце
І заглядає у віконце.

#вірш

Сьогодні, 10 вересня — День звільнення нашого рідного міста Ізюм від російських окупантів! 🇺🇦✨

Попри те, що місто й досі щодня перебуває під ворожими обстрілами, воно живе, дихає та тримається! ❤️‍🩹
Люди, які його відбудовують, оберігають і тримають — неймовірно сильні та незламні. 💪
У цей день хочу висловити щиру вдячність усім захисникам та захисницям, які брали участь у звільненні Ізюма, а також усім, хто досі тримає фронт і виборює нашу свободу. 🛡️🙏

Ми пам'ятаємо кожного й кожну, хто віддав своє життя за наш дім. 🕯️
Адже саме в єдності, пам'яті та безмежній вдячності — наша сила.

Слава Україні! 🇺🇦 Героям слава! 💙💛

Розповім вам одну легенду, яку колись чула сама! ✨

Кажуть, дуже-дуже давно через наші землі проїжджала принцеса. 👑
Аж раптом прямо їй на голову впала... родзинка! 🍇

Здивована принцеса вигукнула: «Ізум!»
Так і виникла перша назва. Деякий час місто саме так і називали, аж поки згодом назва не трансформувалася у звичний для нас, теплий і рідний — Ізюм 🏛️

Люцифер теж колись був ангелом.
І теж мав крила.
Ними тримав небесний купол.
Сіяв перші зорі.

Але крила зламали.

Хоча даром це не дається.
Пір'я падало додолу —
пір’їна за пір’їною,
утверджуючи: пройдений шлях був не марним.

Ангел упав.
Постав володар пекла.

Лишилися шрами.
Вони нагадують:
він не згубив себе —
він пішов проти правил
і звів власний престол.

Не кожні втрачені крила — насправді втрачені.

Бо його крила нікуди не зникли.
Вони постали із попелу.
Але тепер окриляють не ззовні — з середини.

Адже, краще бути правителем у власному пеклі.
Ніж слугою у чужім раю.

Не кожен падший упав дарма.
Адже падіння не завжди — поразка.