Знаєте, таке дивне відчуття вперше за життя розповідати комусь про щось абсолютно буденне для себе, щось що зі мною постійно, але про що я ніколи не кажу з абсолютно різних причин (починаючи від страху що ставлення людини до мене після цього зміниться і закінчуючи небажанням викликати суперечку/злість чи втратити із кимось зв'язок). Тривожність, ревнощі та огида мої найкращі подружки, ми бестіс форевер ✌️✌️✌️😝😝😝 (I need therapy)

З іншого боку, якби я вже вміла робити абсолютно все–жити було би максимально нудно, а так ще є куди рости, над чим думати і що виправляти

Смішно що які б не були причини у більшості речей що я роблю/кажу чи не роблю та не кажу, фундаментом для цього всього завжди є страх. Навіть якщо це взагалі не є очевидним, покопавшись у власних гидотних почуттях і тривожних думках, висновок майже завжди один–я боюся

Батько заїбав блять ну скільки можна

–Такс, нада подумать, ми будем Івана вирізать ілі…
–Івана не нада вирізать, його в каноні і так вирізали
©Еш і я

–Щяс ми будем Івана дирявіть в голову
–Ну, йому не вперше

Бальной блондіністий гетераст проявляє агресію на твінка
©Еш про сьомий раунд аліан стейджу

12 billion people and i still don't have a gf

Чому молодша сестра останні два тижні намагається ВКУСИТИ МЕНЕ ЗА НОГУ

ЄДИНИЙ щирий плюс та причина чому я рада що у нас вдома є мій батько–стрьомні звуки знадвору вночі або всякі агресивні дядьки. Заспокоює думка що у нас присутній карманний здоровий агресивний мужик якого не шкода

Ехх, скінчилося розкішне преміум життя, тепер я знову зі своїм сигнатурним голубом, без любимих емоджі в повідомленнях та без конвертації кружечків у текст😔😔😔

От навчуся я в'язати та одяг шити і всім моїм приємним серцю людям пізда)

Моя мрія уміти робити все, а в більш реалістичному світлі то мати якнайбільшу кількість навичок. По-перше зручно, по-друге функціонально, по-третє я обожнюю хизуватися