Але правда полягає в тому, що лише вірячи в Бога, ми можемо критикувати уряд. Якщо скасувати Бога, уряд стає Богом.
Гілберт Кіт Честертон
Гілберт Кіт Честертон
Forwarded from Нікому крім нас
А ви не забуваєте згадати про Христа?
Різдвяний піст завжди мені дається складніше, ніж Великий. Немає на нього часу, немає часу підготуватись, організувти своє життя, свій побут.
Але найсумніше - немає часу згадати про Христа.
Обстріли, блекаути, робота, подарунки. І наче чекаємо Різдва, наче готуємось до нього. Але не до Христа.
Тож просто нагадую собі - і може буде в нагоді вам - спинитись на хвилину. Подумати про ту убогу стайню - це місце призначене для худоби - яку Господь уже обрав Собі, щоб прийти в наш світ Людиною і постраждати. Так, як страждаємо ми. В холоді, в страху, в темряві. Так, як ми ніколи не страждатимемо - з біллю всього світу в серці. Щоб померти на хресті.
Якщо ми не знайдемо мить про це подумати, цьому жахнутись, цим зворушитись і цим перейнятись, то напевне з нами щось не так.
Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас грішних.
Різдвяний піст завжди мені дається складніше, ніж Великий. Немає на нього часу, немає часу підготуватись, організувти своє життя, свій побут.
Але найсумніше - немає часу згадати про Христа.
Обстріли, блекаути, робота, подарунки. І наче чекаємо Різдва, наче готуємось до нього. Але не до Христа.
Тож просто нагадую собі - і може буде в нагоді вам - спинитись на хвилину. Подумати про ту убогу стайню - це місце призначене для худоби - яку Господь уже обрав Собі, щоб прийти в наш світ Людиною і постраждати. Так, як страждаємо ми. В холоді, в страху, в темряві. Так, як ми ніколи не страждатимемо - з біллю всього світу в серці. Щоб померти на хресті.
Якщо ми не знайдемо мить про це подумати, цьому жахнутись, цим зворушитись і цим перейнятись, то напевне з нами щось не так.
Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас грішних.
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Щиро дякую всім, хто сьогодні стоїть на захисті України й оберігає наш спокій та свободу. Саме завдяки вашій мужності та силі духу ми маємо змогу зустрічати Різдво Христове, молитися, єднатися родинами й зберігати світло цього свята у своїх серцях. Нехай Господь береже кожного з вас, дарує силу, витривалість і Свою опіку, а вдячність усього народу буде завжди з вами. Завдяки вам Різдво приходить у наші домівки навіть у найтемніші часи.
Тож нехай різдвяна радість, всупереч усім викликам, наповнює наші душі. Нехай світло Вифлеємської зірки веде кожного з нас дорогою віри до Сина Божого.
Христос народився! Славімо Його!
Тож нехай різдвяна радість, всупереч усім викликам, наповнює наші душі. Нехай світло Вифлеємської зірки веде кожного з нас дорогою віри до Сина Божого.
Христос народився! Славімо Його!
Записки Віллі Графа
Video
Сто тисяч мучеників — святі Грузинської православної церкви, які були страчені за те, що не зреклися християнства після захоплення Тбілісі хорезмійським султаном Джелал ад-Діном 1226 року.
Після поразки грузинського війська в битві при Гарні (1225) хорезмшах Джалал-ад-Дін підступив до Тбілісі. Місто тримало героїчну оборону, але вночі зрадники з-поміж місцевих персів відкрили ворогові ворота Ганджі. Загарбники влаштували в місті різанину, яку літописці називають «найтемнішими днями в історії Грузії»: вбивали немовлят, жінок та старих, а вулиці Тбілісі буквально потопали в крові.
Щоб остаточно зламати дух народу, султан наказав провести масове публічне випробування віри: з купола кафедрального собору Сіоні зняли хрест і встановили трон для султана. З храму винесли ікони Спасителя і Богородиці та поклали їх посеред Метехського мосту через Куру (Мткварі). Городян гнали до мосту, пропонуючи життя та нагороди за зречення від Христа та зневажання ікон ногами. Тих, хто відмовлявся, відразу обезголовлювали, а тіла скидали в річку.
Згідно з переказами, 100 тисяч людей віддали перевагу смерті. Річка Кура стала червоною, а тіл було так багато, що вони утворили «міст» із плоті, яким, як пишуть літописці, можна було перейти на інший берег, не замочивши ніг.
Після поразки грузинського війська в битві при Гарні (1225) хорезмшах Джалал-ад-Дін підступив до Тбілісі. Місто тримало героїчну оборону, але вночі зрадники з-поміж місцевих персів відкрили ворогові ворота Ганджі. Загарбники влаштували в місті різанину, яку літописці називають «найтемнішими днями в історії Грузії»: вбивали немовлят, жінок та старих, а вулиці Тбілісі буквально потопали в крові.
Щоб остаточно зламати дух народу, султан наказав провести масове публічне випробування віри: з купола кафедрального собору Сіоні зняли хрест і встановили трон для султана. З храму винесли ікони Спасителя і Богородиці та поклали їх посеред Метехського мосту через Куру (Мткварі). Городян гнали до мосту, пропонуючи життя та нагороди за зречення від Христа та зневажання ікон ногами. Тих, хто відмовлявся, відразу обезголовлювали, а тіла скидали в річку.
Згідно з переказами, 100 тисяч людей віддали перевагу смерті. Річка Кура стала червоною, а тіл було так багато, що вони утворили «міст» із плоті, яким, як пишуть літописці, можна було перейти на інший берег, не замочивши ніг.
Forwarded from Ромейський літописець
У 18-му році та сьомому місяці правління Тіберія Цезаря, наш Господь і Спаситель Ісус Христос, наш Бог, досягнувши віку близько 33 років, був зраджений Іудою Іскаріотом, Своїм учнем, 23-го дня Дістра-марта, 13-го місячного дня. Це був четвер, о п'ятій годині ночі. Він постав перед первосвящеником Каяфою, а звідти був переданий правителю Понтію Пілату. Відразу дружина Пілата Прокла надіслала йому послання: «Не май нічого спільного з цим Праведником, бо я сьогодні багато страждала уві сні через нього». Коли євреї дізналися про це, вони почали заворушення і скандували: «Геть його, покінчи з ним, розіпни Його». Господь наш Ісус Христос був розп'ятий за вісім днів до квітневих календ, 24 березня, у 14-й місячний день. Була 6-та година дня, яка називається п'ятницею...
📚Іоанн Малала «Хронографія». Книга Х. Часи правління Августа і втілення Бога
🖼«Розп'яття» на звороті двосторонньої ікони з церкви Святого Миколая Орфаноса в Фессалоніках, XIІІІ століття
🦅☦️
Зміст цих пісень позначений глибокопоетичним сприйняттям природи Св. Юрій пов'язується не тільки з весняним пробудженням усього живого, а й із першим вигоном худоби на пашу, адже він є покровителем її. Між тим, у день св. Юрія на Буковині відбувається чимало обрядово-звичаєвих акцій. На Кіцманщині та Заставнівщині цікавим є вигін худоби на "Юрієву росу". А в с.Шишківці Кіцманського району господар, виганяючи худобу, кропить її свяченою водою, а господиня дає тваринам залишки свяченої "паски". При першому вигоні худобу виводять до схід сонця через двері і ворота, обкладені "кицками". У селі Веренчанка Заставнівського району свято Юрія відзначають особливо. Напередодні йдуть копати «кишки» з трави (викопують невеликі, плоскі квадратики землі з травою). На обійсті їx ставлять зверху на стовпці воріт та біля хати, кухні, стайні. В «кицки» втикають зелені гілочки (прутики). Народознавець В. Скуратівський у «Русаліях» з цього приводу пише, що «хвіртки та ворота обкладали дерном, в який утикали вербові галузки «щоб відьми корів не доїли» [160, 598]. Випустивши зі стайні, домашніх тварин обсипали "котиками" свяченої "шутки" та нашіптували різні замовляння [Архів ЧНУ. Од. 3.7. Арк.80].
До речі, звичай обкладання дверей, воріт "кицками" побутував і в галицьких гуцулів. Його прекрасно описав В.Шухевич: "На воротянім стовпі кладуть кецку, в яку тичать прутя, се на знак, що св. Юрій косичить ліси (що они розвиваються), тому треба і загороду закосичити, аби і в ній усе правилося так, як від Юрія правиться земля. Від того буде худоба така сира, як глина, а вівця обросла буде, як літом земля травою, а трава буде так велико рости, як завелике пруте у кецці. Кецка стоїть на воротах аж до св. Івана (7 липня за новим стилем).
До речі, звичай обкладання дверей, воріт "кицками" побутував і в галицьких гуцулів. Його прекрасно описав В.Шухевич: "На воротянім стовпі кладуть кецку, в яку тичать прутя, се на знак, що св. Юрій косичить ліси (що они розвиваються), тому треба і загороду закосичити, аби і в ній усе правилося так, як від Юрія правиться земля. Від того буде худоба така сира, як глина, а вівця обросла буде, як літом земля травою, а трава буде так велико рости, як завелике пруте у кецці. Кецка стоїть на воротах аж до св. Івана (7 липня за новим стилем).
У середовищі буковинських старообрядців існувало три течії:
1) поповці або білокриницькі (народна назва – нова церква). Представники цього напряму приймали священників від панівної церкви в інший спосіб: через миропомазання зі збереженням сану. Ця група перебувала під керівництвом священників, які приєдналися до старообрядництва від панівної церкви.
2) біглопоповці (в народній вимові – «беспопцы» або стара церква), з 1991 р. отримали офіційну назву древлеправославні християни.
3) безпоповці, які не визнавали втікачів-священнослужителів російської православної церкви. Вважалося, що через реформи Никона (1663-1664) ця церква втратила справжнє священство. Для прихильників цієї категорії богослужіння проводилися наставниками, обраними з числа вірян.
Румунський історик Іоан Будай Деляну виділяв також категорію «богородців» (ті, хто поклоняються Божій Матері).Сучасний румунський дослідник Д. Херенчук акцентує на тому, що у випадку старовірів не йдеться про «сектантські прояви», швидше навпаки – для прихильників дониконівського православ’я характерне тверде бажання зберегти старовинну віру в умовах гоніння, розпочатого проти них царською владою. Зазначимо, що як в українській, так і в румунській частинах Буковини місцеве неросійське населення всіх старообрядців називає липованами. Цей термін широко побутує серед самих старовірів.Однак одна частина старообрядців вважає його самоназвою, інша – прізвиськом.У народному середовищі склалося декілька варіантів переказів про появу етноніма «липовани». Вони ґрунтуються на: а) характеристиці місцевості; б) назвах першопочаткових селищ; в) іменах ватажків. Найбільш популярна думка про те, що перші поселенці облаштувалися в липових лісах, тобто саме від назви дерева липа походить термін «липовани». У переказах говориться також про існування в минулому селищ Липово, Липовень, Липовцы, Липшино. Від якогось з цих ойконімів нібито походить термін. На думку російської дослідниці В. Ліпінської, названий конфесіонім походить не від назви дерева, а від одного з ранніх селищ, заснованих старообрядцями на Буковині.Таким вважається с. Липовень (Соколинці, південна частина Буковини, Румунія
1) поповці або білокриницькі (народна назва – нова церква). Представники цього напряму приймали священників від панівної церкви в інший спосіб: через миропомазання зі збереженням сану. Ця група перебувала під керівництвом священників, які приєдналися до старообрядництва від панівної церкви.
2) біглопоповці (в народній вимові – «беспопцы» або стара церква), з 1991 р. отримали офіційну назву древлеправославні християни.
3) безпоповці, які не визнавали втікачів-священнослужителів російської православної церкви. Вважалося, що через реформи Никона (1663-1664) ця церква втратила справжнє священство. Для прихильників цієї категорії богослужіння проводилися наставниками, обраними з числа вірян.
Румунський історик Іоан Будай Деляну виділяв також категорію «богородців» (ті, хто поклоняються Божій Матері).Сучасний румунський дослідник Д. Херенчук акцентує на тому, що у випадку старовірів не йдеться про «сектантські прояви», швидше навпаки – для прихильників дониконівського православ’я характерне тверде бажання зберегти старовинну віру в умовах гоніння, розпочатого проти них царською владою. Зазначимо, що як в українській, так і в румунській частинах Буковини місцеве неросійське населення всіх старообрядців називає липованами. Цей термін широко побутує серед самих старовірів.Однак одна частина старообрядців вважає його самоназвою, інша – прізвиськом.У народному середовищі склалося декілька варіантів переказів про появу етноніма «липовани». Вони ґрунтуються на: а) характеристиці місцевості; б) назвах першопочаткових селищ; в) іменах ватажків. Найбільш популярна думка про те, що перші поселенці облаштувалися в липових лісах, тобто саме від назви дерева липа походить термін «липовани». У переказах говориться також про існування в минулому селищ Липово, Липовень, Липовцы, Липшино. Від якогось з цих ойконімів нібито походить термін. На думку російської дослідниці В. Ліпінської, названий конфесіонім походить не від назви дерева, а від одного з ранніх селищ, заснованих старообрядцями на Буковині.Таким вважається с. Липовень (Соколинці, південна частина Буковини, Румунія