Ранку всім роботягам.
Голосування ще триває. Не забудьте віддати голос тій темі,яка вам імпонує найбільше.
#творчість #фапхамер
@widluda
Голосування ще триває. Не забудьте віддати голос тій темі,яка вам імпонує найбільше.
#творчість #фапхамер
@widluda
❤7🗿3👍1
Листи Примарного Автора
Починається нове голосування
Останній день
Forwarded from Ешʼра орчиха (18+)
📚Пишемо, як є!
Ми є невелика спільнота авторів, які пишуть прозу, поезію та інші художні тексти й ведуть власні Telegram-канали.
Мета папки — об’єднати авторські канали в одному місці, допомогти читачам знаходити нові твори та авторів, а самим учасникам — підтримувати й розвивати свої майданчики.
Запрошуємо авторів, які:
— ведуть власний Telegram-канал про свою творчість;
— регулярно або час від часу публікують власні тексти на українських сайтах;
— зацікавлені у взаємному поширенні та розвитку авторської спільноти;
— готові долучатися до спільних ініціатив папки.
Жанр і формат творчості не мають принципового значення — головне, щоб ви публікували власні роботи.
Якщо хочете долучитися — напишіть під цим постом та коротко розкажіть про себе і свою творчість. Ми з вами звʼяжемося🫶!
📖 Якщо ви самі не пишете, але знаєте автора, якому це може бути цікаво, — будемо вдячні за репост або пересилання цього оголошення.
Шукаємо людей, яким цікаво не просто зібрати канали в одну папку, а поступово створити живу українську, авторську спільноту!
Ми є невелика спільнота авторів, які пишуть прозу, поезію та інші художні тексти й ведуть власні Telegram-канали.
Мета папки — об’єднати авторські канали в одному місці, допомогти читачам знаходити нові твори та авторів, а самим учасникам — підтримувати й розвивати свої майданчики.
Запрошуємо авторів, які:
— ведуть власний Telegram-канал про свою творчість;
— регулярно або час від часу публікують власні тексти на українських сайтах;
— зацікавлені у взаємному поширенні та розвитку авторської спільноти;
— готові долучатися до спільних ініціатив папки.
Жанр і формат творчості не мають принципового значення — головне, щоб ви публікували власні роботи.
Якщо хочете долучитися — напишіть під цим постом та коротко розкажіть про себе і свою творчість. Ми з вами звʼяжемося🫶!
📖 Якщо ви самі не пишете, але знаєте автора, якому це може бути цікаво, — будемо вдячні за репост або пересилання цього оголошення.
Шукаємо людей, яким цікаво не просто зібрати канали в одну папку, а поступово створити живу українську, авторську спільноту!
Telegram
Пишемо,як є
Andrew invites you to add the folder “Пишемо,як є”, which includes 9 chats.
👍10❤1
Листи Примарного Автора
Починається нове голосування
залишилося дві з половиною години
Що ж, по порядку.
Муки деяких читачів були почуті (або їм просто набридло і вони взяли все у свої руки) і тема подорожей нарешті перемогли. Тому наступного тижня поговоримо і подискутуємо про це. Для постів на цю тему, я взяв лише одне обговорення- ніяких постів про компас. Це банально.
І друге. Папка. Якщо коротко, я і мій колега по ремеслу вирішили зібрати різних шизів, фанфікоробів, і надіємось що разом ми зможемо хоча б якось найти читача. Без кооперації ніяк.
Ну щож, я пішов себе мучити спробами щось написати, а вам надобраніч.
#творчість
@widluda
Муки деяких читачів були почуті (або їм просто набридло і вони взяли все у свої руки) і тема подорожей нарешті перемогли. Тому наступного тижня поговоримо і подискутуємо про це. Для постів на цю тему, я взяв лише одне обговорення- ніяких постів про компас. Це банально.
І друге. Папка. Якщо коротко, я і мій колега по ремеслу вирішили зібрати різних шизів, фанфікоробів, і надіємось що разом ми зможемо хоча б якось найти читача. Без кооперації ніяк.
Ну щож, я пішов себе мучити спробами щось написати, а вам надобраніч.
#творчість
@widluda
🔥11👍2❤1
Головне — це правильний маршрут.
Римляни були доволі практичними людьми, хоча й не позбавленими естетичного смаку. Для них було головне, щоб річ добре виконувала ту функцію, для якої була придумана: броня захищає, дороги прокладаються, архітектура в міру красива та функціональна. Але найкраще римський підхід відображають їхні карти.
Хоч усі дороги й вели до Риму, але правильний маршрут усе одно потрібно було шукати. Не було великої червоної стріли, яка казала: «Там Рим». То як люди шукали шлях на території Риму? Якщо коротко — по-різному.
Перш за все тут треба згадати всеохопність римської дорожньої інфраструктури: дороги, придорожні заклади, дороговкази та мости. Усе це дозволяло не просто рухатися комфортніше, але й використовувати дороги як основний орієнтир.
Коли є дорога і вказівки, усе, що залишається, — це дізнатися, які місця треба минути, щоб дійти куди хочеш. А для такого вже не обов’язково було мати карту. Наприклад, Вікарелльські кубки — це чотири посудини, на яких записано 104 зупинки на шляху з Гадеса до Риму. Просто минаєш усі населені пункти й станції — нічого неймовірного.
Були й цікавіші речі. Наприклад, великі книги з такими маршрутами. Ітинерарії. Якщо коротко — це якби всі ті підказки від навігатора написали на папері.
І, звичайно ж, були й карти. Але в сучасному розумінні це скоріше гайдбуки з картинками. Найвідоміший приклад — Tabula Peutingeriana, Пейтингерова таблиця. Це середньовічна копія пізньоримської карти дорожньої мережі. Вона не намагається чесно показати географію: море сплюснуте, континенти витягнуті, відстані по вертикалі майже не мають сенсу. Зате вона прекрасно показує дороги, міста, станції й відстані між ними. За логікою вона ближча не до атласу, а до схеми метро.
Римлянам було головне, щоб шлях у їхніх володіннях можна було знайти, а маршрут — прокласти. І все, що ускладнювало це або не сприяло цьому, вони ігнорували.
#творчість #історія
@widluda
Римляни були доволі практичними людьми, хоча й не позбавленими естетичного смаку. Для них було головне, щоб річ добре виконувала ту функцію, для якої була придумана: броня захищає, дороги прокладаються, архітектура в міру красива та функціональна. Але найкраще римський підхід відображають їхні карти.
Хоч усі дороги й вели до Риму, але правильний маршрут усе одно потрібно було шукати. Не було великої червоної стріли, яка казала: «Там Рим». То як люди шукали шлях на території Риму? Якщо коротко — по-різному.
Перш за все тут треба згадати всеохопність римської дорожньої інфраструктури: дороги, придорожні заклади, дороговкази та мости. Усе це дозволяло не просто рухатися комфортніше, але й використовувати дороги як основний орієнтир.
Коли є дорога і вказівки, усе, що залишається, — це дізнатися, які місця треба минути, щоб дійти куди хочеш. А для такого вже не обов’язково було мати карту. Наприклад, Вікарелльські кубки — це чотири посудини, на яких записано 104 зупинки на шляху з Гадеса до Риму. Просто минаєш усі населені пункти й станції — нічого неймовірного.
Були й цікавіші речі. Наприклад, великі книги з такими маршрутами. Ітинерарії. Якщо коротко — це якби всі ті підказки від навігатора написали на папері.
І, звичайно ж, були й карти. Але в сучасному розумінні це скоріше гайдбуки з картинками. Найвідоміший приклад — Tabula Peutingeriana, Пейтингерова таблиця. Це середньовічна копія пізньоримської карти дорожньої мережі. Вона не намагається чесно показати географію: море сплюснуте, континенти витягнуті, відстані по вертикалі майже не мають сенсу. Зате вона прекрасно показує дороги, міста, станції й відстані між ними. За логікою вона ближча не до атласу, а до схеми метро.
Римлянам було головне, щоб шлях у їхніх володіннях можна було знайти, а маршрут — прокласти. І все, що ускладнювало це або не сприяло цьому, вони ігнорували.
#творчість #історія
@widluda
👍10🔥6❤4
Як автор, я зараз практично не дієздатний. Книга майже не просувається у написанні. Мене поглинула скорбота. І якщо чесно, я втомився лише слухати що я роблю все неправильно. Після такого життя сприймається, як помилка.
Для мене усе є мінним полем, і якщо чесно, іноді хочеться щоб мене реально розірвала міна.
Такі думки в мене перед сном.
Усім надобраніч
@widluda
Для мене усе є мінним полем, і якщо чесно, іноді хочеться щоб мене реально розірвала міна.
Такі думки в мене перед сном.
Усім надобраніч
@widluda
😢6😭4💔3👍1
Уява як спосіб орієнтування.
Люди завжди думали, що коло них усе нормально, а десь там, за морем, за горами літають дракони, живуть цивілізації песиголовців, а Пресвітер Йоан збирає війська, щоб допомогти звільнити Святу землю. І, звичайно ж, усе це намагалися відобразити на подобі карти, яку часто малювали люди, що знали далекі землі переважно з книжок та чужих розповідей.
Mappae mundi, або ті самі дивні карти, ціль яких — в останню чергу пояснити вам, як кудись дійти. Це в останню чергу закладалося в цей витвір.
Суть mappae mundi — це натягнути світогляд середньовічної людини і космологію на ландшафт. Масштаб, правильність географії чи взагалі наявність цих місць у реальності не є важливими.
Якщо по mappa mundi і можна було дійти кудись, то це ставалося всупереч, а не завдяки їй. Бо карта й не мала цієї функції. Вона скоріше відповідала у скороченому форматі на всякі теологічні питання і дивилася на рельєф планети — так, люди знали, що ми живемо на кулі, а не на диску, — як на полотно для відображення своїх думок про те, що ховається за тими горами чи річками.
Чи було це практично? Абсолютно ні. Проте це доволі цікавий погляд на звичні нам нині мапи. Показати те, яким світ є в уяві людей, а ландшафт на пергаменті має це відобразити.
Я б ще подумав над останнім реченням: воно правильне, але можна зробити його трохи сильнішим. Наприклад: «Це була не карта світу таким, яким він є, а карта світу таким, яким його уявляли». Це добре закриває весь пост.
#творчість #історія
@widluda
Люди завжди думали, що коло них усе нормально, а десь там, за морем, за горами літають дракони, живуть цивілізації песиголовців, а Пресвітер Йоан збирає війська, щоб допомогти звільнити Святу землю. І, звичайно ж, усе це намагалися відобразити на подобі карти, яку часто малювали люди, що знали далекі землі переважно з книжок та чужих розповідей.
Mappae mundi, або ті самі дивні карти, ціль яких — в останню чергу пояснити вам, як кудись дійти. Це в останню чергу закладалося в цей витвір.
Суть mappae mundi — це натягнути світогляд середньовічної людини і космологію на ландшафт. Масштаб, правильність географії чи взагалі наявність цих місць у реальності не є важливими.
Якщо по mappa mundi і можна було дійти кудись, то це ставалося всупереч, а не завдяки їй. Бо карта й не мала цієї функції. Вона скоріше відповідала у скороченому форматі на всякі теологічні питання і дивилася на рельєф планети — так, люди знали, що ми живемо на кулі, а не на диску, — як на полотно для відображення своїх думок про те, що ховається за тими горами чи річками.
Чи було це практично? Абсолютно ні. Проте це доволі цікавий погляд на звичні нам нині мапи. Показати те, яким світ є в уяві людей, а ландшафт на пергаменті має це відобразити.
Я б ще подумав над останнім реченням: воно правильне, але можна зробити його трохи сильнішим. Наприклад: «Це була не карта світу таким, яким він є, а карта світу таким, яким його уявляли». Це добре закриває весь пост.
#творчість #історія
@widluda
👍9
Forwarded from Регіоналіті
Затримано трьох мешканців Дрогобича за фактом масового викрадання акаунтів у Roblox й подальшим продажем цінних ігрових предметів на росію
😁9
Абсолютні чемпіони зі спортивного орієнтування.
Морська навігація вікінгів — це комбінація досвіду, спостережливості, винахідливості, шизологіки та інтуїції. Деякі інструменти та методи з боку більше нагадували б стаф чаклуна, а не інвентар мореплавця. Але про все по порядку.
Магнітний компас, нормальні морські карти, широта й довгота у звичному нам вигляді — усього цього вікінги не мали. Натомість база їхньої морської навігації — трактування купи опосередкованих ознак.
Крім класичного орієнтування за Сонцем та зорями, вони дивилися на течії, вітри, обриси берегів, поведінку риб, китів і птахів.
Далі починаються магічні фокуси. Хороший мореплавець мав не просто знати всі ці ознаки, але й розуміти, як вони змінюються залежно від сезону, погоди та місця. Яка течія і куди йде в той чи інший період року, які птахи повинні тут траплятися, де можна чекати китів чи риб — це все перетворювалося на своєрідну живу карту моря.
Є також згадки про так звані сонячні камені. За однією з популярних гіпотез, кристали на кшталт ісландського шпату могли допомагати визначати положення Сонця навіть тоді, коли воно було приховане хмарами. Фізично така штука працює. А от чи справді саме так нею користувалися вікінги — уже питання.
Так само є знахідка з Уунартока в Гренландії, яку часто трактують як частину сонячного компаса. Тобто сама ідея такого приладу цілком можлива, хоча тут теж вистачає суперечок.
Ну і з напрямками в них усе могло бути дуже відносно. Не завжди це було наше чітке «північ — ось туди». Напрямки могли прив’язуватися до земель, узбереж, усталених маршрутів та локальної географії. Найпопулярнішою в цьому питанні була Ісландія. Відносно неї північ вів би на північний-схід , а захід міг стати півднем.
І, звичайно ж, відстань вони часто вимірювали часом. Не «до цього острова 500 кілометрів», а «до нього стільки-то діб плавання». І називали це дьогами.
Загалом, навігація в них була дуже емпіричною. Умовно: тримайся так, щоб певна земля залишалася з такого боку, стеж за птахами, за хвилею, за вітром, за Сонцем і не проґав момент, коли все це почне виглядати не так, як розповідав старий моряк. І не звертай увагу що пахне він мухоморами, він знає своє діло.
І якось, зараза, допливали.
#творчість #історія
@widluda
Морська навігація вікінгів — це комбінація досвіду, спостережливості, винахідливості, шизологіки та інтуїції. Деякі інструменти та методи з боку більше нагадували б стаф чаклуна, а не інвентар мореплавця. Але про все по порядку.
Магнітний компас, нормальні морські карти, широта й довгота у звичному нам вигляді — усього цього вікінги не мали. Натомість база їхньої морської навігації — трактування купи опосередкованих ознак.
Крім класичного орієнтування за Сонцем та зорями, вони дивилися на течії, вітри, обриси берегів, поведінку риб, китів і птахів.
Далі починаються магічні фокуси. Хороший мореплавець мав не просто знати всі ці ознаки, але й розуміти, як вони змінюються залежно від сезону, погоди та місця. Яка течія і куди йде в той чи інший період року, які птахи повинні тут траплятися, де можна чекати китів чи риб — це все перетворювалося на своєрідну живу карту моря.
Є також згадки про так звані сонячні камені. За однією з популярних гіпотез, кристали на кшталт ісландського шпату могли допомагати визначати положення Сонця навіть тоді, коли воно було приховане хмарами. Фізично така штука працює. А от чи справді саме так нею користувалися вікінги — уже питання.
Так само є знахідка з Уунартока в Гренландії, яку часто трактують як частину сонячного компаса. Тобто сама ідея такого приладу цілком можлива, хоча тут теж вистачає суперечок.
Ну і з напрямками в них усе могло бути дуже відносно. Не завжди це було наше чітке «північ — ось туди». Напрямки могли прив’язуватися до земель, узбереж, усталених маршрутів та локальної географії. Найпопулярнішою в цьому питанні була Ісландія. Відносно неї північ вів би на північний-схід , а захід міг стати півднем.
І, звичайно ж, відстань вони часто вимірювали часом. Не «до цього острова 500 кілометрів», а «до нього стільки-то діб плавання». І називали це дьогами.
Загалом, навігація в них була дуже емпіричною. Умовно: тримайся так, щоб певна земля залишалася з такого боку, стеж за птахами, за хвилею, за вітром, за Сонцем і не проґав момент, коли все це почне виглядати не так, як розповідав старий моряк. І не звертай увагу що пахне він мухоморами, він знає своє діло.
І якось, зараза, допливали.
#творчість #історія
@widluda
👍11🔥7❤🔥2
Ранку всім роботягам. Нині в нас починається нове голосування.
Слот теми займає «хто ще крім скавенів? Щури та інші гризуни у мас культурі».
Усім вдалого дня.
#творчість
@widluda
Слот теми займає «хто ще крім скавенів? Щури та інші гризуни у мас культурі».
Усім вдалого дня.
#творчість
@widluda
👀6🌚2
Почуємо нове голосування за тему тижня.
Final Results
25%
Як вогонь палкі, як вода глибокі. Конфлікти та протистояння.
28%
База кровосісь. Тиждень вампірів.
46%
Красиві та небезпечні. Тиждень красунь та їх негараздів.
34%
Хто ще крім скавенів? Щури та інші гризуни в масовій культурі.
30%
Тиждень вархамер фентезі. Коли ми були каналом тільки по цьому.
39%
Воно поряд. Катаклізми та загрози.