Листи Примарного Автора
Починається нове голосування
Так, щось ви не дуже хочете голосувати. Вас що, не подоються понянки?
👀4❤1
Небезпечна література.
Прокляті книги — це класика. Якісь є джерелом скверни, у якихось просто містяться небезпечні істини, а якісь знання даються надто дорогою ціною.
Класика проклятих та небезпечних книг — це Некрономікон. Вигадка Лавкрафта, яка стала настільки правдоподібною, що деяким треба доводити, що її вигадали.
Сам же Некрономікон є тією самою сумнівною книгою, яку краще тримати подалі. Там є заклинання, всякі одкровення, символи, що зводять з розуму. Такий собі татусь небезпечних фоліантів у масовій культурі.
Мені більше імпонує Liber Chaotica з мого улюбленого Warhammer Fantasy. Ця книга — це сукупність досліджень, які таємно замовив культ Зіґмара, щоб краще розуміти природу Хаосу і те, як з ним можна боротися.
Книга була написана, але дослідник у ході процесу зійшов з розуму. Та й самі знання там доволі небезпечні. Це ж книга про Хаос, як-не-як.
Ще до таких книг можна зарахувати Щоденник Тома Редла. Книга зводить з розуму, забирає життєві сили, розмовляє та сама по собі є доволі важкою для знищення.
Я ще хотів згадати Книгу Нод зі Світу Темряви, але я не так добре шарю за це, як другий адмін.
Фото - це моя нова книжка полиця.
#творчість
@widluda
Прокляті книги — це класика. Якісь є джерелом скверни, у якихось просто містяться небезпечні істини, а якісь знання даються надто дорогою ціною.
Класика проклятих та небезпечних книг — це Некрономікон. Вигадка Лавкрафта, яка стала настільки правдоподібною, що деяким треба доводити, що її вигадали.
Сам же Некрономікон є тією самою сумнівною книгою, яку краще тримати подалі. Там є заклинання, всякі одкровення, символи, що зводять з розуму. Такий собі татусь небезпечних фоліантів у масовій культурі.
Мені більше імпонує Liber Chaotica з мого улюбленого Warhammer Fantasy. Ця книга — це сукупність досліджень, які таємно замовив культ Зіґмара, щоб краще розуміти природу Хаосу і те, як з ним можна боротися.
Книга була написана, але дослідник у ході процесу зійшов з розуму. Та й самі знання там доволі небезпечні. Це ж книга про Хаос, як-не-як.
Ще до таких книг можна зарахувати Щоденник Тома Редла. Книга зводить з розуму, забирає життєві сили, розмовляє та сама по собі є доволі важкою для знищення.
Я ще хотів згадати Книгу Нод зі Світу Темряви, але я не так добре шарю за це, як другий адмін.
#творчість
@widluda
❤10👍2
Листи Примарного Автора
Починається нове голосування
пенз пройдений, але ніде нема абсолютної переваги. ваша тема ще може виграти
Ранку всім роботягам.
Голосування ще триває. Не забудьте віддати голос тій темі,яка вам імпонує найбільше.
#творчість #фапхамер
@widluda
Голосування ще триває. Не забудьте віддати голос тій темі,яка вам імпонує найбільше.
#творчість #фапхамер
@widluda
❤7🗿3👍1
Листи Примарного Автора
Починається нове голосування
Останній день
Forwarded from Ешʼра орчиха (18+)
📚Пишемо, як є!
Ми є невелика спільнота авторів, які пишуть прозу, поезію та інші художні тексти й ведуть власні Telegram-канали.
Мета папки — об’єднати авторські канали в одному місці, допомогти читачам знаходити нові твори та авторів, а самим учасникам — підтримувати й розвивати свої майданчики.
Запрошуємо авторів, які:
— ведуть власний Telegram-канал про свою творчість;
— регулярно або час від часу публікують власні тексти на українських сайтах;
— зацікавлені у взаємному поширенні та розвитку авторської спільноти;
— готові долучатися до спільних ініціатив папки.
Жанр і формат творчості не мають принципового значення — головне, щоб ви публікували власні роботи.
Якщо хочете долучитися — напишіть під цим постом та коротко розкажіть про себе і свою творчість. Ми з вами звʼяжемося🫶!
📖 Якщо ви самі не пишете, але знаєте автора, якому це може бути цікаво, — будемо вдячні за репост або пересилання цього оголошення.
Шукаємо людей, яким цікаво не просто зібрати канали в одну папку, а поступово створити живу українську, авторську спільноту!
Ми є невелика спільнота авторів, які пишуть прозу, поезію та інші художні тексти й ведуть власні Telegram-канали.
Мета папки — об’єднати авторські канали в одному місці, допомогти читачам знаходити нові твори та авторів, а самим учасникам — підтримувати й розвивати свої майданчики.
Запрошуємо авторів, які:
— ведуть власний Telegram-канал про свою творчість;
— регулярно або час від часу публікують власні тексти на українських сайтах;
— зацікавлені у взаємному поширенні та розвитку авторської спільноти;
— готові долучатися до спільних ініціатив папки.
Жанр і формат творчості не мають принципового значення — головне, щоб ви публікували власні роботи.
Якщо хочете долучитися — напишіть під цим постом та коротко розкажіть про себе і свою творчість. Ми з вами звʼяжемося🫶!
📖 Якщо ви самі не пишете, але знаєте автора, якому це може бути цікаво, — будемо вдячні за репост або пересилання цього оголошення.
Шукаємо людей, яким цікаво не просто зібрати канали в одну папку, а поступово створити живу українську, авторську спільноту!
Telegram
Пишемо,як є
Andrew invites you to add the folder “Пишемо,як є”, which includes 9 chats.
👍10❤1
Листи Примарного Автора
Починається нове голосування
залишилося дві з половиною години
Що ж, по порядку.
Муки деяких читачів були почуті (або їм просто набридло і вони взяли все у свої руки) і тема подорожей нарешті перемогли. Тому наступного тижня поговоримо і подискутуємо про це. Для постів на цю тему, я взяв лише одне обговорення- ніяких постів про компас. Це банально.
І друге. Папка. Якщо коротко, я і мій колега по ремеслу вирішили зібрати різних шизів, фанфікоробів, і надіємось що разом ми зможемо хоча б якось найти читача. Без кооперації ніяк.
Ну щож, я пішов себе мучити спробами щось написати, а вам надобраніч.
#творчість
@widluda
Муки деяких читачів були почуті (або їм просто набридло і вони взяли все у свої руки) і тема подорожей нарешті перемогли. Тому наступного тижня поговоримо і подискутуємо про це. Для постів на цю тему, я взяв лише одне обговорення- ніяких постів про компас. Це банально.
І друге. Папка. Якщо коротко, я і мій колега по ремеслу вирішили зібрати різних шизів, фанфікоробів, і надіємось що разом ми зможемо хоча б якось найти читача. Без кооперації ніяк.
Ну щож, я пішов себе мучити спробами щось написати, а вам надобраніч.
#творчість
@widluda
🔥11👍2❤1
Головне — це правильний маршрут.
Римляни були доволі практичними людьми, хоча й не позбавленими естетичного смаку. Для них було головне, щоб річ добре виконувала ту функцію, для якої була придумана: броня захищає, дороги прокладаються, архітектура в міру красива та функціональна. Але найкраще римський підхід відображають їхні карти.
Хоч усі дороги й вели до Риму, але правильний маршрут усе одно потрібно було шукати. Не було великої червоної стріли, яка казала: «Там Рим». То як люди шукали шлях на території Риму? Якщо коротко — по-різному.
Перш за все тут треба згадати всеохопність римської дорожньої інфраструктури: дороги, придорожні заклади, дороговкази та мости. Усе це дозволяло не просто рухатися комфортніше, але й використовувати дороги як основний орієнтир.
Коли є дорога і вказівки, усе, що залишається, — це дізнатися, які місця треба минути, щоб дійти куди хочеш. А для такого вже не обов’язково було мати карту. Наприклад, Вікарелльські кубки — це чотири посудини, на яких записано 104 зупинки на шляху з Гадеса до Риму. Просто минаєш усі населені пункти й станції — нічого неймовірного.
Були й цікавіші речі. Наприклад, великі книги з такими маршрутами. Ітинерарії. Якщо коротко — це якби всі ті підказки від навігатора написали на папері.
І, звичайно ж, були й карти. Але в сучасному розумінні це скоріше гайдбуки з картинками. Найвідоміший приклад — Tabula Peutingeriana, Пейтингерова таблиця. Це середньовічна копія пізньоримської карти дорожньої мережі. Вона не намагається чесно показати географію: море сплюснуте, континенти витягнуті, відстані по вертикалі майже не мають сенсу. Зате вона прекрасно показує дороги, міста, станції й відстані між ними. За логікою вона ближча не до атласу, а до схеми метро.
Римлянам було головне, щоб шлях у їхніх володіннях можна було знайти, а маршрут — прокласти. І все, що ускладнювало це або не сприяло цьому, вони ігнорували.
#творчість #історія
@widluda
Римляни були доволі практичними людьми, хоча й не позбавленими естетичного смаку. Для них було головне, щоб річ добре виконувала ту функцію, для якої була придумана: броня захищає, дороги прокладаються, архітектура в міру красива та функціональна. Але найкраще римський підхід відображають їхні карти.
Хоч усі дороги й вели до Риму, але правильний маршрут усе одно потрібно було шукати. Не було великої червоної стріли, яка казала: «Там Рим». То як люди шукали шлях на території Риму? Якщо коротко — по-різному.
Перш за все тут треба згадати всеохопність римської дорожньої інфраструктури: дороги, придорожні заклади, дороговкази та мости. Усе це дозволяло не просто рухатися комфортніше, але й використовувати дороги як основний орієнтир.
Коли є дорога і вказівки, усе, що залишається, — це дізнатися, які місця треба минути, щоб дійти куди хочеш. А для такого вже не обов’язково було мати карту. Наприклад, Вікарелльські кубки — це чотири посудини, на яких записано 104 зупинки на шляху з Гадеса до Риму. Просто минаєш усі населені пункти й станції — нічого неймовірного.
Були й цікавіші речі. Наприклад, великі книги з такими маршрутами. Ітинерарії. Якщо коротко — це якби всі ті підказки від навігатора написали на папері.
І, звичайно ж, були й карти. Але в сучасному розумінні це скоріше гайдбуки з картинками. Найвідоміший приклад — Tabula Peutingeriana, Пейтингерова таблиця. Це середньовічна копія пізньоримської карти дорожньої мережі. Вона не намагається чесно показати географію: море сплюснуте, континенти витягнуті, відстані по вертикалі майже не мають сенсу. Зате вона прекрасно показує дороги, міста, станції й відстані між ними. За логікою вона ближча не до атласу, а до схеми метро.
Римлянам було головне, щоб шлях у їхніх володіннях можна було знайти, а маршрут — прокласти. І все, що ускладнювало це або не сприяло цьому, вони ігнорували.
#творчість #історія
@widluda
👍10🔥6❤4
Як автор, я зараз практично не дієздатний. Книга майже не просувається у написанні. Мене поглинула скорбота. І якщо чесно, я втомився лише слухати що я роблю все неправильно. Після такого життя сприймається, як помилка.
Для мене усе є мінним полем, і якщо чесно, іноді хочеться щоб мене реально розірвала міна.
Такі думки в мене перед сном.
Усім надобраніч
@widluda
Для мене усе є мінним полем, і якщо чесно, іноді хочеться щоб мене реально розірвала міна.
Такі думки в мене перед сном.
Усім надобраніч
@widluda
😢6😭4💔3👍1
Уява як спосіб орієнтування.
Люди завжди думали, що коло них усе нормально, а десь там, за морем, за горами літають дракони, живуть цивілізації песиголовців, а Пресвітер Йоан збирає війська, щоб допомогти звільнити Святу землю. І, звичайно ж, усе це намагалися відобразити на подобі карти, яку часто малювали люди, що знали далекі землі переважно з книжок та чужих розповідей.
Mappae mundi, або ті самі дивні карти, ціль яких — в останню чергу пояснити вам, як кудись дійти. Це в останню чергу закладалося в цей витвір.
Суть mappae mundi — це натягнути світогляд середньовічної людини і космологію на ландшафт. Масштаб, правильність географії чи взагалі наявність цих місць у реальності не є важливими.
Якщо по mappa mundi і можна було дійти кудись, то це ставалося всупереч, а не завдяки їй. Бо карта й не мала цієї функції. Вона скоріше відповідала у скороченому форматі на всякі теологічні питання і дивилася на рельєф планети — так, люди знали, що ми живемо на кулі, а не на диску, — як на полотно для відображення своїх думок про те, що ховається за тими горами чи річками.
Чи було це практично? Абсолютно ні. Проте це доволі цікавий погляд на звичні нам нині мапи. Показати те, яким світ є в уяві людей, а ландшафт на пергаменті має це відобразити.
Я б ще подумав над останнім реченням: воно правильне, але можна зробити його трохи сильнішим. Наприклад: «Це була не карта світу таким, яким він є, а карта світу таким, яким його уявляли». Це добре закриває весь пост.
#творчість #історія
@widluda
Люди завжди думали, що коло них усе нормально, а десь там, за морем, за горами літають дракони, живуть цивілізації песиголовців, а Пресвітер Йоан збирає війська, щоб допомогти звільнити Святу землю. І, звичайно ж, усе це намагалися відобразити на подобі карти, яку часто малювали люди, що знали далекі землі переважно з книжок та чужих розповідей.
Mappae mundi, або ті самі дивні карти, ціль яких — в останню чергу пояснити вам, як кудись дійти. Це в останню чергу закладалося в цей витвір.
Суть mappae mundi — це натягнути світогляд середньовічної людини і космологію на ландшафт. Масштаб, правильність географії чи взагалі наявність цих місць у реальності не є важливими.
Якщо по mappa mundi і можна було дійти кудись, то це ставалося всупереч, а не завдяки їй. Бо карта й не мала цієї функції. Вона скоріше відповідала у скороченому форматі на всякі теологічні питання і дивилася на рельєф планети — так, люди знали, що ми живемо на кулі, а не на диску, — як на полотно для відображення своїх думок про те, що ховається за тими горами чи річками.
Чи було це практично? Абсолютно ні. Проте це доволі цікавий погляд на звичні нам нині мапи. Показати те, яким світ є в уяві людей, а ландшафт на пергаменті має це відобразити.
Я б ще подумав над останнім реченням: воно правильне, але можна зробити його трохи сильнішим. Наприклад: «Це була не карта світу таким, яким він є, а карта світу таким, яким його уявляли». Це добре закриває весь пост.
#творчість #історія
@widluda
👍9