#матриця_ТУС
Ми вже знаємо, що таке матриця трансформації у стані https://t.me/white_notes112/10 , знаємо, про що нам говорять події у ній https://t.me/white_notes112/13 , знаємо, як працює магія https://t.me/white_notes112/50 .
Тепер, коли ви дивитесь на верхню, напівпорожню частину матриці, чи розумієте ви, наскільки важливим є те, чим ви наповнюєте кожен свій день? На скільки важливо створювати радість і приводи для вдячності кожного дня, наскільки важливі ті, хто допомагає нам створювати цю радість?
Всі моменти, які повертають нас у стан щастя, всі спогади, що викликають в нас щиру радість, всі люди і події за яких ми відчуваємо вдячність собі і Всесвіту- це все енергія, яка дозволяє нам перебувати у ресурсному стані, змінювати події, керувати простором, розширювати сфери і реалізовувати мрії.
Чи пов’язані ваші найсвітліші спогади з тими сферами, розвитку яких ви прагнете? Чи достатній запас радості в них? Чи спроможні ми переживати і запам’ятовувати емоції і стани, що пов’язані з тим, що ми вважаємо для себе важливим? Ваші ресурси знаходяться там, де ваші бажання? Скільки уваги ви приділяєте тому, що для вас насправді важливе? І скільки радості ви знаходите в цьому? А чи є у вас мрії і цілі в тих сферах, де ви відчували найбільше радості?
Розумієте? Викреслювати з життя заве завжди складно, тому, що нас лякає порожнеча, ми погоджуємось на “щось” тільки для ого, щоб заткнути дірки і не стикатися з порожнечею, Ми заміняємо своє життя на те, яке виходить проживати. Ми не відчуваємо того, що проживаємо.
Відчуття щастя- це наш орієнтир для напрямку руху. Чому, ми продовжуємо йти туди, де не відчуваємо навіть радості? Чому, йдучи за щастям не даємо собі часу і приводу радіти?
За законами магії ми там - де наша енергія (думки, емоції, слова, дії), в тих сценаріях, в яких ми енергіях (стани).
Оберіть ту сферу, яку зараз вважаєте для себе найважливішою, компенсуйте дефіцит енергії, що виникнув внаслідок негативних спогадів- і отримаєте достатній фундамент для побудови, знаходьте радість в цій сфері у кожному своєму дні і матимете достатньо енергії для її зростання. Якщо так, вам буде простіше, кожного дня ввечері задавайте собі питання “з чого я раділа/радів сьогодні” - ви здивуєтесь, скільки всього можна дізнатись з відповіді на це одне питання.
Пам’ятайте, що матриця ТУС, це не ритуальний атрибут, а спосіб мислення і не обов’язково чекати затемнень, щоб усвідомлювати своє життя і події в ньому..❤️

Насправді, в нашому житті ніщо ніколи не повторюється і не повертається, це ми або малюємо одну й туж картинку кожного разу, або зосереджуємось на паралелях і подібностях. Кожна нова мить нашого життя унікальна.
Коли ви працюєте з #повторюваний_ сценарій, пам’ятайте, що це не вони повторювались, а ви кожного разу відтворюєте їх самостійно, оскільки щось, що їх провокує залишається в вас не змінним.

Жінки, що не відчувають поваги до себе повторюють сценарій, обираючі чоловіків, що не мають поваги до жінок? чоловіки, які невпевнені в своєму професіоналізмі, завжди знаходять роботу, на якій будуть недооцінені і недореалізовані, жертви завжди знайдуть привід жертвувати, той, хто тікав першим, щоб не буде покинутим, знаходитиме приводі для втечі, той хто не визначився з тим, чим хочеться займатися, завжди на роботі або в побуті буде виконувати безліч справ позамежами своєї посади чи роду діяльності.

Ми постійно будуємо нові ситуації за старими сценаріями, і нам здається, що це сценарії повторюються з нами. А насправді, ми просто так поглинені “минулим досвідом”, що продовжуємо відтворювати пам’ять про нього і байдуже, стосується цей досвід цього, чи минулих втілень.

Коли ми поглиненні щастям ми відтворюємо свої щасливі сценарії, коли поринаємо у болючий досвід, ми будуємо його ще раз. І байдуже з тими ж людьми чи з іншими, в тих же місцях чи інших.

Всесвіт не розуміє слово спогад, є тільки картина у ментальному чи емоційному полі, яка відтворюється. Кожну ситуацію ми завжди починаємо ще раз, навіть, якщо нам здається, що ми просто прагнемо щось повернути чи щось, що біло почату з початку. Так не буває. Кожного разу це нова історія. І кожен крок це нова історія. Якщо визначити, що саме викликало повтор. а точніше що таке ви в собі постійно не сприймаєте і не розумієте і виправити цей нюанс, повторів не буде. Вам не потрібно буде жертвувати, якщо ви вже не готові бути жертвою, вам вже не потрібно буде втікати, якщо вам не страшно залишатись. вам не буде потрібне стороннє недооцінення, якщо ви знаєте собі ціну, ви не будете втрачати, якщо будете знати що гідні мати, вас не зупинятимуть ваші страхи, якщо ви вирішите, що сильніші за них. 26 жовтня просто почніть с початку, просто за іншим сценарієм, просто розуміючи, що ви варті, гідні, цінні, спроможні, приймаєте, можете.
❤️

#стан
ПРО #СТРАХИ
Ми всі чогось боїмось, навіть якщо хтось не вважає це нормальним, доводиться миритись з тим. що це наша реальність. Але, потрібно розрізняти раціональні страхи (перед існуючою загрозою) та ірраціональні (загрози які теоретичні). Нормально боятися за своє життя, коли на тебе суне ведмідь, але постійно жити з острахом, що одного разу ти зустрінеш ведмедя - це вже нераціонально.
Зазвичай, коли ми стикаємось з ірраціональним страхом (надалі, власне про нього), виникає 2 моделі поведінки, або “не ходити туди, де страшно”, або “йти на зустріч своєму страху”. В обох моделях немає ні здорового глузду, ні інтуїції. Оскільки #страх - це тільки наслідок.
Є дуже багато методик по роботі зі страхами. Кожен обирає для себе.

Висловлю свою думку: страх змінює концентрацію гормонів у нас в крові, наші емоції підключаються до певного егрегора, а наші думки шукають вже існуючі моделі захисних реакцій. У цей момент, ми собі не належимо і, якщо нас нема, то і вірного рішення і ефективної дії бути не може.

Вихід з будь-якого страху, це завжди 3 кроки: 1. вийти за межі сірої зони, того наслідку який нас лякає 2. з'ясувати причину, появи лякаючого для нас наслідку 3 відпрацювати власне причину, не повертаючись до самого страху.
Приклад: ми боїмося поговорити з керівництвом про підняття зарплати. Питаємо в себе чого ми боїмось і чого боїмось насправді? - Тут буде якась варіативність “страх звільнення”, “страх того, що я себе переоцінюю”, страх “приниження” і так далі. Тобто, нас лякає не “поговорити з керівництвом”, нас лякає певний наслідок, що може виникнути, а може і не виникнути. Наш страх, заганяє нас в сіре поле наслідку і нам потрібно з нього вийти. Продовжуємо свій же логічний ланцюг, йдемо ніби далі за наслідок, за цю лякаючу подію, навіть якщо наш сценарій трохи натягнутий, або кумедний, або слабкий з точки зору драматургії. Наприклад: "Так мене звільнять, окей, я не зможу себе забезпечувати , ну окей побуду певний час бомжем, втрачу друзів, ну якщо вони мені не допоможуть від початку, то я іх і так не мав, окей посплю в коробці подумаю про життя, там щось розрулиться. Чи буде ця подія важливою для меня за 10 років? Ні, вона буде тільки спогадом"
Ви подумки переживаєте подію, ніби вона трапилась, відправляєте її в минуле. Ваш організм трохи заспокоюється, оскільки найстрашніше для нього вже позаду, ви не очікуєте цього, ви вже це пережили. І тепер ви знаєте, які ваші справжні трігери: Страх бідності, страх втрати соціального статуса, страх втрати кола спілкування. Розумієте? Розмова, керівництво, підвищення зарплати - це тільки сцена, насправді в середині вас розігрується певна драма, яка ось тут себе показала і ви її побачили, тобто тепер вона не зможе тишком нишком вами керувати, ви її помітили, помітили свій страх. теперь шукаємо причину. Зазвичай, в більшості страхів причини наступні: 1. Відсутність віри в себе 2 Відсутність віри у підтримку Вищих Сил і… все.
Ви можете сказати: "ні, я пережив травмуючий досвід, тому залишився страх". А я спитаю: "а чому ви пережили той досвід"? Досвід-це, завжди, наслідок.
Розумієте? Не потрібно чекати своїх страхів, коли вони проявляться і коли почнуть приймати за вас рішення. Вам потрібні лише 2 віри у житті. Дослідження страху- це завжди дуже цікаво і має терапевтичний ефект. Але, головне питання: де ваша віра? Чому не сформована або коли втрачена? Як сформувати віру, а не "як подолати страх" - це і є трансформація. Вихід на рівень бажаної реальності, а не підвисання у низьковібраційній (небажаній)

Тобто, бувають ситуації, коли дослідження страху затягує людину в такі глибини підсвідомості, звідки потім довго довго її доведеться витягувати. Про “пережити страх” легко розповідати тому, хто боїться, наприклад, тільки висоти, це цікаве дослідження. Але якщо людина перебуває у стані цілковитого переплетіння страхів. чи реакції панічного жаху? Саме тому, я завжди кажу про людяність і співчуття в першу чергу до себе самого. #Страх - це тільки наслідок, він є у всіх, Божевільно давати йому право керувати вашим життям, але божевільно і концентруватися на ньому, даючи йому сили. Страх - це підміна вас, ваших бажань, ваших талантів, ваших можливостей, навіщо грати у ворота підміни? Концентруйтесь на собі, на своїй цінності, на своїй вартості. на своїх талантах. мріях і бажаннях. Доводьте свій страх до стану пережитого, вчіться його розуміти, не боріться з ним, зростайте над ним.
Чому не потрібно чекати, коли страхи проявляться? Тому що вони крадуть в нас час, доки ми боїмося і не приймаємо рішення. час, що не відновлюється спливає і ми не можемо його повернути. Спочатку ви чекаєте страх, потім боїтеся, потім з ним боретесь. а в цей час ваше життя проходить повз вас і його вже не повернути. Прямо зараз почніть з віри в себе і віри в вищі сили, і інструмент “страх” піде з вашого життя оскільки не буде потрібен, як елемент виховання. Ви цінні, ви варті, ви сильні і ви гідні. ❤️

РЯДОК ПРО ІСТОРІЇ В ЯКИХ МИ ВІДЧУВАЛИ БІЛЬ

Наостанок нам залишилася найскладніша для мене тема нижньої частини матриці.
#Біль - це тертя наших ілюзії і реальності. У Всесвіту є свої алгоритми і закони, і деякі з них не збігаються з нашими уявленнями. Через біль, нам показують де наше фізичне втілення помиляється щодо законів Всесвіту. Зараз ми живемо в час, коли найбільший біль оточуючих пов’язаний із втратою близьких і фактично в цьому контексті я маю сказати: ми відчуваємо біль, оскільки живемо в ілюзії людського безсмертя і того, що хтось належить нам. Так виникає біль втрати. Далі він продовжується, оскільки рвуться прив’язки. Хотілось би цього не писати, оскільки для кожної адекватної людини втрата близьких набагато болючіша за втрату речей чи ображене Его. Сподіваюсь лише на те, що вихід з ілюзії “бескінечності часу” і “належності вам людини” допоможе усім подивитись по -іншому на стосунки і на час. Ніхто не належить нам, тому особливо цінний той час, коли людина добровільно залишається з нами. Час фізичного втілення не безкінечний, і можливо. не має сенсу витрачати його на пусті образи і конфлікти. Згадайте зараз тих кого ви вважаєте близькими і цінними. Що ви їм сказали під час останньої зустрічі? Чи все, що важливе встигли сказати? Чи все, про що мріяли встигли зробити? Ілюзія “потім”, “колись”, “одного разу” краде у нас чудові митті і найкращі можливості.
Щодо інших ілюзій з рядка біль: образа, сором, ревнощі, заздрість, знецінення. злість (так це інший прояв або болю або страху) Їх можна розділити на 2 категорії: перші ілюзії про те, що ми недостатньо хороші (наприклад ревнуємо. бо нам здається, що там десь є хтось кращий), реагуємо на знецінення, реагуємо на негативні відгуки. а другий тип- це ми вважаємо недостатньо гарним світ і оточуючих, знаєте це “ця людина мене розчарувала (в перекладі: вона не відповідає моїм очікуванням і моїм ілюзіям) .
І перше і друге - це ілюзії. Систематична помилка в наслідок ілюзій, на яку звертає увагу Всесвіт. Ми кажемо, що зустрічаємо невдячних? Ілюзія. Якщо ви робите щось із пошуку вдячності- краще не робіть. Ми відчуваємо себе меншовартими? Ілюзія. Відсутності талантів чи індивідуальності. Ми зневірились? Ілюзія , ваша віра і так не була достатньо сильною, чи ви вірили не в те. Провина? Ілюзія, не має вини, є відповідальність.
Розчарування в людині, в роботі, в стосунках-це ілюзії, які ви про них намалювали, замість того, щоб бачити їх реальними.
Ми малюємо собі той світ, який вважаємо правильним, або той, який вважають правильним наші демони. Все, чим цей світ відрізняється від реальності Всесвіту, рано чи пізно викличе біль, щоб привернути вашу увагу до того, що не є кращим,або гіршим, а просто інше.
І не весь біль лікується. Іноді, просто потрібно чекати, доки він переболить. Але, це окрема тема❤️

ПРО ЧАС

Іноді, шукаючи собі виправдань, ми кажемо “не маю часу/не було часу”.
Хоча, кожен з нас розуміє, що час є і був, але, був реалізований у інших сферах. Тобто, питання не в часі, а в пріоритетності і балансі.
Не буду ще раз про масс-маркетовську пропагандистську тезу “Знаходьте час на важливе”. Буду про те, чому ми “не знаходимо час”. Наше фізичне тіло налаштоване на самозбереження і виживання. Тобто, при наявності вибору, воно обирає найбільш економний режим, в той же час, наш ментальний план (наші думки) працює над відтворенням сценаріїв і аналізі інформації, а наші емоції хаотично стрибають від контакту с об'єктом уваги. Тобто. більшу частину свого життя ми проводимо в незосередженому стані. Хто з нас під час сезонного смутку не валявся на диванчику перед серільчиком, розмірковуючи над тим як с понеділка піде в спортзал? Тобто ментально проживаючи свої цілі, емоційно- свій досвід, а фізично економлячи енергію? В такі моменти ми не отримуємо ані результату, ані ресурсу на жодному з планів (фізичному чи тонкому). І ми звикаємо робити саме так. Це для нас нормальна модель поведінки, нормально бути з коханими і думати про роботу, нормально бути на роботі і думати про відпустку. Ми уявляємо цей стан звичайним, а значить нормальним.
Саме тому, не відчуваємо той момент, в якому знаходимось, тобто саме поняття часу стає розсинхронізованним для нашого фізичного, емоційного і ментального планів. Тобто, наш день складається з моментів, які ми не проживаємо на усіх цих планах, а які проживаються хаотично одним че декількома нашими тілами. Фактично, ми втрачаємо поняття і відчуття часу. Ми ставимо знак рівності між думати і робити. Не відчуваємо час-не керуємо їм. Сказати “Знаходь час на важливе” “Чому для тебе важливе це, а час ти приділяєшь цьому”- це дуже легко і це дуже правильно. Наш час- це ресурс, який ми вкладає і вкладати його потрібно у важливе, але як це зробити? Традиційно. нам радять все планувати і занотовувати плани. чому так? Бо тоді наші думки стають більш організовані в часі і тіло “звикає” до певних ритуалів. Тобто, мова йде про самодисципліну. В цій системі не вистарчає важливого компоненту- емоцій. Потрібно не тільки займатися певною справою у певний момент часу, думати саме про цю справу, але й відчувати емоції, пов’язані з власне цією ж справою. Якщо ми переживаємо емоції іншої ситуації, то асоціативний ряд, дасть нам неправильну зв’язку причини - наслідку. Уявіть дуже просто модель: ми поспілкувалися з приємною людиною, отримали массу позитиву, і починаємо спілкуватися з неприємною нам людиною, продовжуючи переживати попередні емоції, ми навіть не слухаємо, що нам кажуть, думками ми можемо знаходитися у іншому приміщенні, але ось ця не приємна людина і ось ці приємні емоції які ми переживаємо. Що в результаті? Якщо спілкування не було достатньо довгим щоб нас вибісити, ми запам’ятаємо що досить непогано провели час, не стільки головою, скільки на рівні відчуттів. Ми працюємо десь. де нас би все бісило, але думаємо в цей час про родину чи сім’ю і “запам’товуємо”, що наша робота в цілому “ок”. А теперь уявіть зовсім протилежне, приємна людина поруч, а ви в негативних спогадах, улюблена робота, а ви в сімейних чварах. Що відбудеться? Так, вас вже бісить і приємна людина і ваша робота. Емоції -це надшвидший план. а фізичний план досить важкий- тому думками, завжди все робиться простіше, тому ми зосереджуємося на своїх думках, і реалізовуємо життя у них, пов’язуючи їх з надшвидкими емоціями. Навіть якщо просто прочитати цей опис, все схоже на некерований хаос. А якщо все це проживати?

Пріорітети -це дуже важливо, плани дуже важливо, витрачати час на важливе- максимально правильно. Але, найголовніше- це навчитись бути одночасно в одному місці думками, тілом і емоціями. Саме тоді ви будете розуміти що для вас краще, а що ні, що для вас важливо, а що ні. Тільки тоді ви зможете розуміти вартість моменту. Час до якого ми звикли існує в першу чергу у фізичному плані і якщо ви емоційно або подумки з людиною або справою 20 годин на добу, але не реалізовуєте цей контакт на фізичному рівні- це і буде називатися не вистачає часу на важливі речі. Спробуйте собі заборонити думати про близьку людину у її відсутність і ви дуже швидко знайдете час на її присутність. Якщо ви концентруєте увагу на тому, чим займаєтесь, ви дуже скоро зрозумієте, чи подобається вам це. Звісно тримати концентрацію 24 години неможливо, але зосередженість в моменті варта того, щоб робити це як можна частіше.❤️

#стан

Ми не відпускаємо старе, тільки тому, що нас лякає порожнеча.

Ми не боїмося витратити своє життя на старий хлам, але боїмося залишитися ніде, нізчим, ні з ким. Нас лякає порожнеча. Поганенька робота - але ілюзія реалізованості, токсичний парнер, але ілюзія сім’ї, ненадійні друзі, але ілюзія оточення.
Ми навіть в думках, не залишаємо порожнечї і продовжуємо перебирати старі спогади, заповнюючи ними увесь вільний простір. Нас лякая порожнеча, тому, що у порожнечі, ми залишаємось наодинці з собою. В нас є тільки ми і більшості з нас цього недостатньо, оскільки це лише ми, це просто ми, і що таке ми, без усього цього …. без усього цього старого непотрібу.
Відпускати - це добровільно погодитися на порожнечу. В шафі, в квартирі, в сумці, в думках, в емоціях в житті. Не уявляти порожнечу чорної дірою, яка мая бути заповнена людьми, подіями, думками. Уявити порожнечу як чистий і вільний простір, для того нового, що рветься у наше життя. Але, ми не довіряємо Всесвіту, тому, боїмося що кращого вже не отримаємо, ми не довіряємо собі, тому боїмося, що кращого вже не побудуємо, ми пам’ятамо досвіди минулого життя, де в нас не було нічого , чи чогось важливого. Ми не знаємо чим нам подобається займатися, ми не знаємо з ким і де нам подобається. Ми відмовляємо собі у цій свободі вибори. І навіть, якщо в нас звільняється час, ми просто в паніці не розуміємо кудиб могли його витратити. Хоча, насправді, в кожного з нас має бути свій перелік людей, дій і місць на які ми прагнемо витрати час і тоді, скільки часу і простору не зввльнилося, ми будемо знати у що вкласти цей час. Тобто, щоб позбавитися зайвого, біло б достатньо взяти в фокус бажане і просто відкидати все, що відволікає від головного. Але страх, не отримати бажане, змушує нас погоджуватися на існуюче.
Насправді питання не в кращому чи гіршому, питання в “іншому”. Ми позбавляємось непотрібу не в пошуку, а в аналізі. наскілька ця річ, людина чи спогад важливі, відповідають нашій меті і нашому внутрішньому Я. Ми не чекаємо іншого трамваю, щоб вистрибнути і пересісти на ходу, ми сходимо з не свого маршруту і чекаємо той, що відвезе нас куди потрібно. Але в житті, чомусь продовжуємо їхати “хоч кудись” лише для того, щоб відчувати, що їдемо. Хоч щось, це про те, що ми не гідні кращого, хоч щось це про те, що ми не очікуємо кращого, хоч щось, це про те, що нам сказали, що в нас повинно це бути. Навіть викидаючі сміття з життя, ми намагаємось викинути його лише частково, закінчуємо стосунки, але продовжуємо берегти спогади про них, звільняємось. але продовжуємо дізнаватись як справи на тій роботі, викидаємо джинси і згадуємо їх, а можна ж було б ще вдягти. Для досягнення чистого простору сміття потрібно викидати фізично, ментально (думки) і емоційно. Тільки тоді ваш простір дійсно вільний для чогось нового і кращого, тільки тоді баласт скинутий остаточно. Хоч щось, тільки б не нічого, хоч хтось, але б тільки не нікого, хоч десь, лишень би не де. А потім проходить багато років і ми дивуємось чому ми не там. ні з тими і ні з тим. Тому, що коли повз вас проходило ваше- йому просто не знайшлося місця у вашому житті.

На справді все дуже просто, ми не відчуваємо себе достатньо сильними для того. щоб наповнювати своє життя бажаним, ми навіть не завжди розуміємо, що для нас бажане. Знаєте, ц. ситуацію, коли людина сердиться, що витрачає багато часу на когось чи на щось? А якщо прибрати з її життя цього когось чи це щось, виявляється, що отой самий час просто починає витрачатися на інші непотрібні речі. Він не починає витрачатися не на мрії, не на бажання ні на цілі. Час, як і гроші як і будь який інший ресурс отримує свою вартість не у процесі накопичення. а у процесі витрачання. Іноді, маленька частина часу приносить користі чи задоволення набагато більше, ніж великий проміжок часу. І питання не в тому, що ось ця маленька частинка важлива, питання в тому, щоб великий проміжок був наповнений такою ж цінністю, що і ця маленька часточка. Так само і простір, допоки засмічений хламом не дозволяє заповнювати себе цими маленькими часточками корисного чи радісного (що в принципі одне й те саме).Якщо більша частина вашу часу не має #цінності, якщо більша частина вашого простору не має цінності, то ви живете в дуже маленькому просторі у дуже маленький проміжок часу. І ось це маленьке і буде вашим життям. Тільки тому, що вас лякає порожнеча і лякає ситуація коли ви залишаєтесь тільки з собою/ Викидайте сміття, з життя. з голови, з програмних рівнів, з емоційного поля. Наповнюйте кожну часточку часу і простору важливим, як колекціонери. які не скуповую все підряд, а чекають нагоди і можливості додати щось справді цінне до своєї колекції. Вам не потрібно аби що, вам не потрібні компроміси із собою Тому що ви самі і ваше життя- це не аби що. Це тільки 1 раз. Боріться за цінне для вас. здобувайте цінне для вас, будуйте цінне для вас, у ваш цінний час у вашому чистому просторі.❤️

#матриця_ТУС

Для тих, хто планує завтра, або "колись, одного разу" працювати зі своєю матрицею (інформація в закріплених), пропоную вам подивитесь на неї ще раз. Як на власний маніфест, або навіть закляття. Кожен рядок, що ви заповнювали, це саме Маніфестація Всесвіту про те, чого ви прагнете і що для себе визначили, як зайве.

#стан

ПРО МАНІФЕСТАЦІЮ
.
Маніфестація - це не прохання і не вимога, це СТВЕРДЖЕННЯ.
Ствердження існування і #цінності.
Найбезглуздіше і найнебезпечніше, що ми можемо робити у своєму житті - це ставитися до цінного, як до не вартого і ставитись до непотрібного, як до цінного. Робити вигляд- це насправді, пробувати нав’язати Всесвіту свою картину світу.
Одного разу Всесвіт нам повірить. Прибере цінне, помножить зайве.
Так виглядає ствердження хаосу і зруйнованих мрій у вашому житті.
Визначтеся із цінностями і маніфестуйте їх на усіх рівнях. На емоційному, ментальному, фізичному. Ваш час, ваша енергія, ваші емоції і ваші думки мають маніфестувати те що важливо. Стверджувати.
Я існую. Я важливий. Моя життя важливе - це маніфестиція, ви стверджуєте себе, своє право на вибір і саме життя. Маніфестуйте події, людей, речі які для вас важливі. Ніколи, навіть жартома, не кажіть, що не цінне те, що для вас важливе, ніколи, не транслюйте байдужість, відносно важливих для вас людей.
Так, у цьому світі людині достатньо самої людини. І мова зовсім не про те, що ви до чогось хворобливо прив’язані, що жадібні, або без чогось не проживете.
Ви маніфестуєте існування і цінність. Це - існує і це для мене цінне.
Абстрактні категорії: любов, щастя, здоров’я, турбота, безпека.
Речі: дім, авто, рожева спідниця, рахунок в банку, компанія
Люди: близькі, рідні, кохані.
Все, що справдні ви, вважаєте цінним для себе, все має маніфестуватися. У думках, емоціях і діях. Так стверджується саме життя.
❤️

Просто, залишу це тут ❤️

Комфортного усім затемнення❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️
https://www.youtube.com/watch?v=TOKc5ki0IGg

#коридор_затемнень #матриця_ТУС
❤️Вітаю! ❤️
Ось ми і в чудовому часі коридору затемнень. Змін, переоцінок і трансформацій.
Ще на декілька днів ближчі до перемоги.
А тут, як кажуть “головне зайти з тієї ноги”. З правильним настроєм, правильними намірами, правильними думками. План такий: 1. зайти, 2. прожити усвідомлено: позбутись зайвого і зосередитись на головному, сконцентруватись на своїх цінностях, на собі і сво’му житті, 3 вийти оновленим 4. жити за своїми новими сценаріями.
Хто працював ці дні з матрицею, на скільки я бачу і так все зрозуміли, для інших трохи про те
ЯК НАСПРАВДІ ПРАЦЮЄ МАТРИЦЯ ТУС
Сама конструкція матриці, активує ментальні процеси, що вже під час заповнення таблиці запускають механізми оновлення ваших алгоритмів обробки інформації (по-людські: дають інший кут зору на знайомі речі).
Ментальне та емоційне сміття піднімається дуже близько до поверхні і ви виплескуєте його на папір.
Фактично, навіть якщо ви не вмієте працювати зі станами і тримати їх, верхня частина матриці дає вам достатньо натхнення, для потрібного ефекту. Матриця працює незалежного від того, вірити ви в неї чи ні, вмієте працювати з ситуаціями, чи ні.
Оскільки, ми скидаємо ментальний і емоційний баласт, навіть, при існуючому в нас об’ємі енергії, ми стаємо “легші” і легше “взлітаємо”. Тобто, трансформація починає відбуватися ще у процесі створення матриці, а фіксуюча дія по знищенню нижньої її частини, лише фіксує ваш намір, добровільно звільнятись від зайвого і зростати у різних сферах життя. Фактично, вся матриця, це продумане, пережите, усвідомленне ваше бажання змінювати ващі сценарії на найкращі. Отримуємо ефект енергетичної чистки, наповнення і синхронізації тонких тіл. Намір, закріпленний дією, у стані, з використанням ресурсів енергії з минулого (тобто, ми не беремо у Всесвіту авансів, а використовуємо лише те, що вже наше). Тобто сам процес роботи над матрицею налаштовує вас як радіоприймач на хвилі ваших справжніх бажань і вашого Вищого Я.
Період перед затемненням був найсприятливішшим для такої роботи, але, насправді, вибір часу може бути і випадковм. Для того, щоб усвідомлювати себе і своє життя, не потрібно чекати особливих днів, дат, подій.
Якщо, комусь матриця буде корисною в особистих практиках, чи для консультацій клієнтів - забирайте, не соромтесь . Це авторска методика, моя. у співавторах Вчительска Система Землі, тому маю право дарувати.
Будуть питання по нюансам роботи з ТУС- пишіть в особисті, ще не дійшли руки до повного опису методології. ❤️

#енергії

Коридор затемнень, це завжди, так чи інакше, період “некерованої емоційності”, саме час поговорити про різні емоції і стосунки.

Якщо прогортаєте цей канал до самого початку, розпочала я власне з того, що чоловічі і жіночі енергії трансформуються і трансформують нас. Відбувається наш власний перехід від старої матриці до нової. Під час війни зросла кількість розлучень і пар, в яких стосунки перетікли у “відчуджену”, тобто фактично сусідську форму співпроживання. Більшість пояснює це стресом. Так, це певний стрес, але зовсім інший. У старій матриці пари зустрічались для “виживання”. тобто “він забезпечує “гніздо”, вона-народжує дітей”, в сучасній матриці люди зустрічаються для творення реальності. “Співпадають у вібраціях для реалізації кращих сценаріїв подій”, тобто, від виживання ми переходимо до побудови. І процес зміни парадигми стосунків почався задовго до повномасштабного вторгнення.
Жінки “дорослішають”, знаходять свою цінність і цілісність, у цьому стані ніби вимагаючи від чоловіків “підлаштуватися”, тобто, збалансувати жіночі енергії активністю чоловічих енергій. Це дуже спрощена схема і про деталі можна розповідати годинами. Про те, що в кожного з нас є чоловічі і жіночі енергії і ми повинні сприймати ці обидва типи, що нецілесна жінка “розриває” простір навколо себе, що чоловічі енергії пригнічувались протягом століть, щоб матриця змінилась органічно (якщо будуть питання-пишіть в особисті, розпишу детальніше).
Але, зараз нас цікавить загальна схема взаємодії. Уявіть собі, що відповідальність за локальні події зараз належить саме жінкам, а до того ж, ця відповідальність має бути реалізована саме через жіночі енергії.
Тобто, кожна жінка, незалежно від віку, занять і поглядів -має усвідомлювати себе власне жінкою, з усіма притаманними, не побоюсь шаблону, жіночими якостями, сприйняттям і розумінням своєї жіночої сутності. Жінка створює простір і в цьому просторі чоловікам або можливо і потрібно розкриватись, або, якщо в жінки конфлікт із своїм внутрішнім чоловіком або жінкою, чоловікові розкритись майже неможливо. Там, де простір зайнятий войовничими чоловічими енергіями, ніби і не виникає потреби в нових. Якщо зовсім спростити до 2+2, то якщо жінка відчуває і розуміє себе жінкою, то в чоловіка, який поруч достатньо простору для реалізації в чоловічих енергіях. Кожен визнає і приймає свою роль і всі трансформації проходять органічно. Якщо жінка, не перебуває в жіночих енергіях, простір навколо неї не вимагає і не сприяє наявності чоловічих енергій, тобто вони стають “непотрібними” в цьому просторі. Є і інша ситуація, коли жінка активно трансформує змінюється, перебуває у свої процесах, а чоловік поруч чіпляється за стару матрицю, не сприймає себе не відчуває потреби у власних змінах -це також дисонансі. Особливо помітні такі зміни і трансформації звісно ж у парі. але не забуваємо, що усе наше оточення -це наше поле. Тому, саме зараз ми так схильні змінювати коло спілкування і партнерів. В кожного з нас є можливість відчути себе у новому стані, більш гармонійному і комфортному з точки зору подальшої реалізації, але не всі мають для цього бажання.
Ось і все, з конфліктами і відстороненнями. Якщо саме зараз ви плануєте створення сім’ї чи інших форм стосунків, уважно прислухайтесь в першу чергу до себе, а не до соціального стереотипу “виживання”, ви маєте співпасти в парі по картині світу, по вібраціях, по цілях, мріях. Ви маєте співпасти у важливому, для того, щоб разом створювати реалість. В протилежному випадку, ви або двоє стаєте заручниками хаосу, або, чоловік залишається у заричниках своєї власної “неповноцінності” і ще трішечки жінки. Я вже писала раніше, що думати і обирати праильно у конструктивних і ресусрсних станах. Тому, якщо і цей вибір ви будете робити у стані любові, то ви майже гарантовано не помилитесь у виборі тих, з ким співпадаєте по вібраціях.

#енергії

Якщо, що, шановні чоловіки, пробачте. всіх вас дуже люблю, ціную і поважаю, нікого не хочу образити, але ось ці всі матриці і трансформації…. Так, тепер, ваше натхнення і реалізація, залежать від жінок які поруч набагато більше ніж раніше. Але, гарна новина в тому, що за останній рік, дуже багато жінок вийшли зі стану “шибутного хлопчака”, “ примхливої принцеси”, “переляканої дічинки”, “багатостраждальної рятувальниці” та інших.
Простір стає іншим, а це завжди не тільки нові ризики, але й нові можливості. ❤️

Польотами запоребрикових навіяно:
ЯК ПЕРЕГРАТИ МАНІПУЛЯТОРА?
Не грати. Маніпуляції, як і хвороби - прогнозовані. Природня людина - не прогнозована. Почав грати з маніпулятором - програв, бо вже прийняв правила його гри. Маніпулятор звик до свого стилю життя і у своїй ролі почуватиметься комфортно, для будь-якої здорової людини чужі чи власні маніпуляції- це зона дискомфорту і ми програємо вже у процесі гри, якщо долучаємось до неї.
Грати-Загратися-Догратися - це звичайний шлях маніпулятора і не потрібно йому заважати. В нас свої шляхи і свої плани на життя. Маніпулятор грає до тих пір, доки ми дозволяємо, йому вірити, у його власну гру. А кнопка “Game Ower” натискається лише з глядацького залу і ніколи гравцем.

#стан #образипровина

Про образи і прощення.
Ця тема не проста тільки тому, що і те і інше, формальні категорії, що зовсім не пояснюють, що відбувається насправді. Подивимось: образа-емоційна і ментальна реакція на #біль, викликаний тертям нашої версії і реальності. Вибачення-каяття виражене у певній фізичній формі (вербальній не вербальній). #Прощення - ем, а це що тоді? Ми беремо на себе роль судді, що "карає" себе та іншу людину за не співпадіння наших ілюзій з реальністю, а потім .. Ем, потім що? Відміняємо вирок через певні обставини? Чи навіть, без обставин, таких як вираження каяття... Серйозно? Засудження з вершини ілюзій і прощення як благодіяння? А потім "відпускаємо образу" визнаючи нарешті право Всесвіту та іншої людини не відповідати нашій уяві? 😀 Про "каяття" промовчу. "Вибач" це фігура мови і наслідок виховання. Чудова схема. Чудова ілюзія!
Спрощуємо: ображена людина відчуває #біль, це первісний сигнал небезпеки. Тобто, людині болить, вона відчуває себе у небезпеці, агресивно чи пасивно інстинктивно намагається захиститись від болю та його джерела і на майбутнє залишає собі страх повтору цього болю, а у важких випадках, навіть механізм захисту від нього. Агресор, в свою чергу, відчуває втрату контролю над ситуацією, відчай від нерозуміння і залишає собі відчуття провини (ми зараз про модель більш менш нормальних стосунків, без участі людей з психічними розладами, або клінічними розладами поведінки). А завершитися все має стандартним "вибач" , що не повертає відчуття безпеки ображеному, не знімає відчуття провини з агресора і або нічого не значить, або значить готовність відповідати чиїмось ілюзіям, або є свідченням реального осмисленням власної дії.
Давайте рятувати наші стосунки з близькими (потім, доберемось і до чужих).
Людина вільна не відповідати ілюзіям інших. Людина має залишати оточуючим свободу вираження, що не порушує її особисті кордони. Непорозуміння і чвари - цілком нормальне побутове явище.
Як вирішуємо ситуацію ображений-агресор:
1. Повернути ображенному відчуття безпеки, яке він втратив, відчувши біль. Якщо у ролі агресора саме ви, ні в якому разі не залишайте ображеного самого, якщо ви значуща для нього людина, ваша втеча підвищить рівень відчуття небезпеки. Заваріть краще чаю, чи посидьте поруч мовчки. Якщо ви ображені, спробуйте, вирівняти емоційний стан, глибоко дихаючі, зупиніть внутрішню істерику, це не кінець світу і небезпеки для життя нема, це така ж ситуація, як ніби на вас впав рояль, буває.
2 З'ясуйте причини неспівпадіння картин ситуації, чудово підходять формулювання "я бачу ситуацію так", "для мене це означає так", ні в якому разі не переходьте на особисті образи, говоріть про себе, свій досвід, свої відчуття.
3. Тільки, коли обидва висловились, підводьте риску і озвучуйте висновки, це буде означати, що думка обох почута обома,
4. Найважливіший крок, який пропускають всі ті, хто прямує до розставання: поверніть "ображеному" відчуття безпеки і позбавте агресора відчуття провини, тут і зараз ви вдвох і вдвох можете вирішите все, як тільки ви розійдетесь, кожен залишиться наодинці зі своїми страхами і ображений буде думати кожного разу, що це повториться, а агресор, згадуючи ситуацію відчуватиме пригнічення. Ось тут і зараз фіксуйте, що ваше спільне майбутнє безпечне для обох. Зазвичай, це виглядає так, що агресор каже "я не знав, тепер знаю і ми не будемо так повторювати" чи щось на кшталт. "Забезпечуючи" безпечне майбутнє ображеному, агресор вирішує і свою проблему і його. Але, нагадаю, що мова про більш меньше здорові стосунки, і не працює у випадках "образа, як метод маніпуляцій" і таке інше.
5. І як у будь якому ритуалі, фіксуюча дія: зробіть щось разом, фіксуючи відчуття безпеки і комфорту.
Саме така модель дозволить переживати усі ваші конфлікти з користю.особливо з дітьми, Якщо ви не будете повертати дітям відчуття безпеки і того, що це була одинична випадковість, вони відіграватимуть сценарій захисту від цього болю і надалі у своєму житті

#стан #стосунки #образипровина #цінності

Образа на самоті
Іноді, те, що ми називаємо образою відбувається у ситуації, що неможливо вирішити у двох.тобто зі сторонніми людьми або з токсичним (ще одна дивна, але зручна бірка) партнером чи родичем. Дуже багато образ ми продовжуємо зберігати з дитинства, коли в нас ще не було усвідомлених алгоритмів реакції.
І це.... Небезпечно. Нагадаю, що #біль повертає нас до первісних інстинктів виживання, а це дуже сильний і глибокий зв'язок, який фіксує частину нас у моменті події та забезпечує відтік нашої енергії у минуле, забезпечуючи зберігання спогаду. А також, залишає нам певні алгоритми поведінки, що можуть зберігатись у наступному втіленні. Потрібно зрозуміти, що "ображатись" - це нормально, цей механізм існує для того, щоб виводити нас з ілюзії у якій ми всі живемо. Чим більше ми усвідомлені, тим рідше ображаємося, але я ще не бачила нікого, кого неможливо було б образити. Ненормальним є зберігати образи і приносити їм в жертву своє майбутнє. Тобто, замість того, щоб усвідомити що в нас на справді болить, ми ховаємось за захисні реакції, які є ще більшою ілюзією. Наше життя проживають наші образи, а не ми. Що мені болить? Де мені болить? Це правильні питання для самоаналізу. Зазвичай, це повтор ситуації з дитинства, розчарування у іншій людині, чи розчарування у своїй ілюзії про себе. І тут, зазвичай, більшість плутає і робить помилку, доходячи до висновку "зі мною щось не так". Знаєте цю класику "партнер мене постійно ображає, я вже не знаю що роблю правильно, а що ні"? Це пригнічення і втрата впевненості і єдине у чому помиляється людина, це в тому, що продовжує перебувати у цих стосунках. Якщо, наша особистість для нас не ціна, якщо в нас недостатньо самоповаги, якщо ми граємо модель жертви, завжди будуть ті, хто буде "ображати" тобто через біль, показувати у чому ми самі не цілісні. На роботі чи в особистому житті чи просто в оточенні людей. Знаєте, є навіть така "програма шлюбу" коли люди зустрілись виключно для того, щоб через постійний біль або довести одне одного до стану, коли вже неможливо жити неусвідомленим, чи остаточно обрати деградацію. Тобто, один шпинятиме іншого доти, доки партнер не скаже "досить, я людина і я існую", чи змириться з тим,що його немає і розчиниться у світі своїх демонів і демонів оточуючих. Тобто тут питання не в тому з ким ми і кого обираємо в своє оточення, а в тому, які ми. І питання ні в тому, що ми якісь дивні і дивно обираємо людей, а в тому, що ми не обираємо себе,і питання не в нашому оточені чи іншій людині, питання в нас. Тому, коли людина в токсичних стосунках приходить до висновку "я щось роблю не так" -це перший крок до могили особистості. Бо найбільше "не так" в цьому випадку, це відсутність відчуття себе і власної цінності і цілісності.і десь тут, зазвичай, більшість робить другу величезну помилку, але про неї вже завтра