Більше за все я була здивована, коли дізналася, що відомий валютник Рівного в ЗСУ, дуже круто мочить русню, спасає сам поранених з поля бою і не хоче повертатися, хоча може. Він мільйонер напевно.
Я згадую його 20 років тому, в тренажерці, коли він сам від себе погляду в дзеркалі відірвати не міг, нарціс, з тих що цілують власний біцепс.
Із за нього дівки билися насмерть.
І ось
Я згадую його 20 років тому, в тренажерці, коли він сам від себе погляду в дзеркалі відірвати не міг, нарціс, з тих що цілують власний біцепс.
Із за нього дівки билися насмерть.
І ось
почався 4 сезон "Фрми Кларксона" Я б не знаю що віддала, якщо б такого рівня шоу було про будь що в Україні - будиництво заводу, готелю, фермерского господарства, будинку.
якщо путін - хуйло, то трамп - сцикло
Forwarded from Краткость - сестра не моего таланта
Бывает так, что я что-то напишу о себе и своих мыслях - а тут другого, увы, почти не бывает, а потом кто-то прийдёт и говорит - ты знаешь, я вот у тебя прочитала вот об этом и по-другому посмотрела на свою проблему.
Или ещё более страшное - ты тогда сказала вот это, и я решился(-лась) на то, на что просто не могла себе позволить решиться.
Почему страшное? Потому что меня всегда это пугает - я что-то ляпну, а кто-то пойдет, сделает и его мир никогда не будет прежним. А ведь мне об этом потом расскажут единицы. А ведь не всегда из этой моей случайной фразы вырастает счастье..И сразу такая ответственность - с одной стороны я же просто так сказала, с другой - а не много ли я говорю? А с третьей - бляха, а я - не Христос, меня за мои фразочки если что отсюда папа не эвакуирует, меня уж точно однажды распнут раз и навсегда, если захотят.
Я даже это с психологом проговаривала, даже не один раз. И всё-таки это не моя ответственность - то как кто-то интерпретирует мои слова и криво записанные мысли.
А вот сейчас я думаю вообще, что мы для того в принципе и взаимодействуем - чтобы вот эти часто очень одинокие и пустые наши вселенные хоть немного соприкасались и менялись навсегда, как меняется хорошая картина, если посмотреть на нее под другим углом. Наверное в этом и есть весь смысл - пройти мимо, но что-то безвозвратно поменять, и не разрушить как у некоторых иногда получается.
В общем я больше не боюсь, если тут кто-то что-то прочтет и это окажется откровением. Или наоборот - не окажется.
#мысливслух
Или ещё более страшное - ты тогда сказала вот это, и я решился(-лась) на то, на что просто не могла себе позволить решиться.
Почему страшное? Потому что меня всегда это пугает - я что-то ляпну, а кто-то пойдет, сделает и его мир никогда не будет прежним. А ведь мне об этом потом расскажут единицы. А ведь не всегда из этой моей случайной фразы вырастает счастье..И сразу такая ответственность - с одной стороны я же просто так сказала, с другой - а не много ли я говорю? А с третьей - бляха, а я - не Христос, меня за мои фразочки если что отсюда папа не эвакуирует, меня уж точно однажды распнут раз и навсегда, если захотят.
Я даже это с психологом проговаривала, даже не один раз. И всё-таки это не моя ответственность - то как кто-то интерпретирует мои слова и криво записанные мысли.
А вот сейчас я думаю вообще, что мы для того в принципе и взаимодействуем - чтобы вот эти часто очень одинокие и пустые наши вселенные хоть немного соприкасались и менялись навсегда, как меняется хорошая картина, если посмотреть на нее под другим углом. Наверное в этом и есть весь смысл - пройти мимо, но что-то безвозвратно поменять, и не разрушить как у некоторых иногда получается.
В общем я больше не боюсь, если тут кто-то что-то прочтет и это окажется откровением. Или наоборот - не окажется.
#мысливслух
Трошки оптимізму. Обережненько https://www.facebook.com/share/199SK9AjNx/
Facebook
Log in or sign up to view
See posts, photos and more on Facebook.
почитала в тіктоці як виє русня. мало.
З українського дискурсу зникло слово «перемога». З одного боку, причини зрозумілі: багато разів завищені очікування закінчувалися масовим розчаруванням та падінням у депресію. Ніякої перемоги на горизонті поки що не проглядається. Джерелом великих сподівань і розчарувань стала нова американська адміністрація, і не лише для України, а й для народів всіх континентів, але навряд чи нас втішить, що ми не самотні у великій і достойній компанії розчарованих.
З іншого боку, я вбачаю у зникненні слова «перемога» велику проблему. Ми втрачаємо відчуття майбутнього. Чим і як може завершитися війна? Ми знаємо, що ми не безкінечно витривалі й стійкі. Те саме ми знаємо про росію. Що буде далі? Відсутність картинки майбутнього, публічної дискусії про сценарії й варіанти призводить до ще більшого виснаження, ніж розчарування від завищених очікувань. Люди відрізняються від інших істот тим, що не можуть жити виключно у теперішньому часі, нам потрібна картинка майбутнього, яка надихає, згуртовує, дає енергію.
Нині ми живемо виключно в теперішньому часі, як радив Віктор Франкл — це добре для виживання, але лише у випадку, коли твоїм майбутнім займається хтось інший, дорослий і добрий. В’язні концтабору знали, що за колючим дротом іде велика війна, і якщо/коли в ній переможуть сили добра, їх всіх буде звільнено. Але ми не у концтаборі, ми самі і є ті сили добра, які ведуть боротьбу. І нам теперішнього часу недостатньо — нам потрібно майбутнє.
Очевидно, що рано чи пізно війна завершиться, бо безкінечних війн не буває. Є різні сценарії завершення війни — що з цього для нас прийнятне, а що ні? Поразка і перемога — це не один біт інформації (0/1), це спектр сценаріїв, і між абсолютною перемогою та абсолютною поразкою лежать десятки проміжних «сутінкових» варіантів, якийсь із них врешті реалізується. Де межа тієї частини спектру, яку вважатимемо поразкою, і де межа тієї, яку святкуватимемо як перемогу? Який сценарій є найбільш бажаним, і ми всі разом маємо його прагнути й працювати над цим? Немає відповіді на ці життєво важливі запитання.
А відсутність картинки майбутнього є не лише особистою проблемою кожного й кожної з нас, фактором особистого вигорання. Це наша суспільна проблема згуртованості, порозуміння й спільної продуктивної діяльності. Неможливо потрапити з пункту А в пункт Б, якщо його розташування невідоме. У нас дійсно нема карт — карт місцевості, куди ми прямуємо. Ця місцевість називається «майбутнє», і ці карти нам потрібні.
Чекаю на ваші думки.
пост Пекара
З іншого боку, я вбачаю у зникненні слова «перемога» велику проблему. Ми втрачаємо відчуття майбутнього. Чим і як може завершитися війна? Ми знаємо, що ми не безкінечно витривалі й стійкі. Те саме ми знаємо про росію. Що буде далі? Відсутність картинки майбутнього, публічної дискусії про сценарії й варіанти призводить до ще більшого виснаження, ніж розчарування від завищених очікувань. Люди відрізняються від інших істот тим, що не можуть жити виключно у теперішньому часі, нам потрібна картинка майбутнього, яка надихає, згуртовує, дає енергію.
Нині ми живемо виключно в теперішньому часі, як радив Віктор Франкл — це добре для виживання, але лише у випадку, коли твоїм майбутнім займається хтось інший, дорослий і добрий. В’язні концтабору знали, що за колючим дротом іде велика війна, і якщо/коли в ній переможуть сили добра, їх всіх буде звільнено. Але ми не у концтаборі, ми самі і є ті сили добра, які ведуть боротьбу. І нам теперішнього часу недостатньо — нам потрібно майбутнє.
Очевидно, що рано чи пізно війна завершиться, бо безкінечних війн не буває. Є різні сценарії завершення війни — що з цього для нас прийнятне, а що ні? Поразка і перемога — це не один біт інформації (0/1), це спектр сценаріїв, і між абсолютною перемогою та абсолютною поразкою лежать десятки проміжних «сутінкових» варіантів, якийсь із них врешті реалізується. Де межа тієї частини спектру, яку вважатимемо поразкою, і де межа тієї, яку святкуватимемо як перемогу? Який сценарій є найбільш бажаним, і ми всі разом маємо його прагнути й працювати над цим? Немає відповіді на ці життєво важливі запитання.
А відсутність картинки майбутнього є не лише особистою проблемою кожного й кожної з нас, фактором особистого вигорання. Це наша суспільна проблема згуртованості, порозуміння й спільної продуктивної діяльності. Неможливо потрапити з пункту А в пункт Б, якщо його розташування невідоме. У нас дійсно нема карт — карт місцевості, куди ми прямуємо. Ця місцевість називається «майбутнє», і ці карти нам потрібні.
Чекаю на ваші думки.
пост Пекара
піду поснідаю - сказала мені Ніка в 16-00
Суми. Як боляче людям, яки терпіли, трималися.
Блядь.
А що є у нас?фонди?старі хати у селах?Страшні пусті шелтери на гроші ЄС?
Чи є якась одна державна програма для таких людей.
Блядь.
Мої обладунки в тріщинах.
Блядь.
А що є у нас?фонди?старі хати у селах?Страшні пусті шелтери на гроші ЄС?
Чи є якась одна державна програма для таких людей.
Блядь.
Мої обладунки в тріщинах.
Мій депрес точковий. Я можу налякати вас, але я перестаю перевдягатися та митися. Я працюю, їм і сплю. Бо більше немає сил ні на що
Ніка дзвонить з першого поверху та запрошує на дегустацію сирника. Сирник дуже смачний