Таке тримає кукуху

Цікаво що приблизно так воно все і є

Якийсь юний патріот великої могутньої Російської Федерації все життя дивився правильні кінофільми, слухав правильну музику, займався спортом, добре вчився, здобував технічну освіту, тренувався в симуляторах фпв-дронів, і чекав, коли йому виповниться 18 років, щоб підписати контракт і вступити в найелітніший і найтехнологічніший підрозділ російських збройних сил "Рубікон", щоб показати всьому світу, що його батьківщина є наймогутнішою країною в світі, здатною протистояти всій Європі та США одночасно.

В цей самий час невелика група якихось дуже сильно немолодих дядьків середнім віком 44, була невдоволена всім на світі загалом, а також конкретно Зеленським, всіми депутатами, міністрами, силами оборони України, більшістю жителів України, погодою, колінами і хто тут блять оцю хуйню розклав шоб я убився, вашу мать, це армія чи бордель, нахуй я спитав конешно же це армія, бо в борделі коли їбуть то гроші платять.

Ця група дідів розклала борти унікальної секретної конструкції моделі "літаючий мотоцикл ІЖ", все по чотири рази перевірила, змастила слиною там де без цього не полетить, перебинтувала там де проїбалися стяжки, замінила батарейки на нові, перехрестилася сама, перехрестила борти, і відправила їх нахуй в нічне небо з надією на краще.

Всі борти досягли цілі. Молоді російські патріоти, ідеалісти, спортсмени, відмінники і майбутні герої російської федерації розлетілися на шматки так шо тільки пісюни по стінам.

Шо б я відчував на місці цих дідів в такій морально непростій ситуації жорстокого вбивства невинних дітей, які їм в сини годяться?

Я б відчував шо нога болить, мабуть шо вдарив дєто пока шорхався по темноті по цим металоконструкціям їбаним не можуть сука в двадцять першому сторіччі нормально зробить шоб кнопку нажав і полетіло шо ви блять експортувать собрались якшо це фанєрне зодчество без шамана шефмонтажа не літає.

Вчора о четвертій ранку пташки співали

Відбою тоді ще не було. На горизонті ще було чутно вибухи. Небо вже затягнуло густим димом від пожеж. А в повітрі чітко відчувався різкий запах гарі. І на на фоні співають пташки. Легко і невимушено.

Саме цей момент мені запам'ятався найбільше.

Вчора ми насправді відбулися легким переляком. У сусідів через стінку повилітали вікна в двох кімнатах. Наші ж просто виходять на інший бік. В нас лише погнуло балконні двері і вибило сітку з відчиненого вікна.

Пізніше, вже вдень, пив каву надворі і дивився, як ЖК гудить, наче вулик. Діти грають на майданчику. Побите скло прибрали ще зранку. Біля під'їздів лежать стопки москітних сіток, які ще не встигли порозбирати. Навколо зосереджено ходять дорослі. Оцінюють пошкодження, виносять побиті склопакети, роблять заміри, щоб зашити вікна тимчасово чи одразу замовити нові.

Волонтери пояснюють, куди звертатися за допомогою і відшкодуванням. У нас в ЖК пошкодження суто косметичні. Основна допомога потрібна в інших локаціях. А їх цього разу вдосталь по всьому місту.

Ще один день на 12-й рік війни.
Але пташки — співали. Життя продовжується.

Хай у темряві не видно навіть крила,
Перевіримо, запустимо мотор,
Понесе чимало наша пташка гніву,
Хай кричать кацапи про страшний терор.

Повітряна тривога, лети до Таганрога,
Дістань до Волгограда, Саратов потруси,
Нехай гримить в Тамбові, Рязані та Ростові,
Як до Москви дістанешся - все нахуй рознеси.