Зберемося сьогодні?🤔

Це про сенс ховатися

Ви як там?

другий день сильно не подобається передбачення від макрософта ( він мені змінює робочий стіл і я вважаю це карткою таро)

Отже (розкішні наші пані та стабільні наші панове). Щодо "Орешніка" - черговий, так би мовити...недороблена балістична ракета з лайном. Недороблена, бо справжні такі ракети (і без лайна) робили українці - до вікопомного 2014 року. "Перебиты, поломаны крылья, тихой болью всю душу свело - кокаина серебрянной пылью все дороги мои замело." Тож, як дрібним метеоритом, мало того - дрібним, смішним, підробним, який навіть не горів - нас налякати? Щоби ви розуміли: наша, справжня, южмашівська міжконтинентальна балістична ракета - це Судний День, це кінець цивілізації - збити її принципово неможливо, щонайменш 24 мільйонних міст знищено миттєво (так місто Дніпро поклало переможний край ядерним перегонам). І це - всього лише одна ракета. Росіяни не змогли повторити взагалі нічого - навіть близько. Коли, в імперському деліріумі вони волали - ми відновимо закриті радянські проекти, їм чомусь не приходило в їх деградовані, допалеолітичні голови просте питання: а чому ж обидві наддержави, панівіні сили планети, між 1955 та 1985 роками - назавжди законсервували ці програми (літаючі ядерні реактори, ініціатори цунамі, тощо)? Тому що вони були помилковими. Витратними, ризикованими, шкідливими і непрацюючими. "Сталинский меч империи. Красное возрождение. Космический удар Берии". Всі ці фантазми народилися в вже в 2000-ні, коли завдяки ринковим реформам пострадянські країни Західної Євразії, насамперед дві держави імперського ядра - Україна та Росія - почали стрімко багатіти. Невдовзі сеча стала заливати мозок, хоч і різними каналами. У січні 2025 року в Росії, на Ростсельмашу - не здатні зібрати комбайн (власник Ростсельмашу Костянтин Бабкін збирає їх сотнями в канадійському Вініпезі), ми в Україні, через багаторічне тотальне розкрадання брехливими недолюдками колись побудованих нашими геніями найкращих у світі індустріальних ліній - збираємо свої ракети фактично ледь не руками. Насправді нам помагає лише Господь та українська звитяга, всмоктане від батьків відчуття боргу, національна гордість, патріотизм. Тому, на фейк-орєшнік мені хочеться лише знизати плечима і сказати: ну то крадіть менше, зробимо і своєї балістики на 100500 складів і запусків. А жування шмарклів - це не про українців, які скоро п'ятий рік як стримують та перемагають орди диявола. And Amen.

Сьогодні зранку в абсолютній тиші понад добу знеструмленої багатоповерхівки, лежала я і слухала, як трубами дзюрчить вода...

Було неясно, про що вона дзюрчить: чи спустили її вчора ще, а сьогодні заливають назад, чи навпаки: оце вона витікає останніми краплями з охололого дому.

Я лежала під ковдрою у флісовій піжамі на хутрі (це не метафора), двох шкарпетках, в обнімку з ледь теплою гумовою грілкою і слухала те дзюрчання.

В холодній передсвітанковій тиші воно звучало і як розпач, і як остання надія.

Я вибралася з ковдряної нори і дочалапала до батареї.

Та наливалася ледь чутним теплом. Здавалося, я чую, як під пальцями пульсує вода.

Над крижаним засніженмим містом сходило червоногаряче морозне сонце.

Я трималася за ту батарею і плакала. Було щось до щему болюче у тому, що допоки я спала, хтось усю ніч був на зміні, аби зранку наш сонний дім вслухався у життєдайний шурхіт води у трубах.

***

Я не думала, що писатиму про це.

Але написала ж почасти для тих, хто вчора весь день нидів, нив, шукав винних і лив свою жовч і злість у всі боки.

Бо поки хтось коптив своєю панікою небеса, хтось інший просто робив свою нехитру роботу.

І зараз робить. Бо роботи тієї робити - не переробити.

Дякую надлюдям, які тримають свій дах - і не дають решті дахом їхати.

Я не могла дорахувати результати дівочника. 2+2+1+1+.5+лікер.

Ми планували рік, нічого лишнього.

Тепер офіційно довше чим їхня велика вітчизняна.

Я не можу навіть думати про це

Ну, нарешті
Я в тренде бо є таке і ще працює

тут кажуть знов буде масовий удар

я готовлюсь до масового удару так- роблю для стратегічної зустрічи кейс по чаю Графф. ми шуршимо навздогін один одного - я та остання модель Клод ші яка назвається опус. Опус настільки міцний що його токени закінчуються раз на півгодини і потім треба чекати ще години дві. Тому старий добрий пошук руцями руками, уважне читання, дають результат.

знайшла вам очешуєний розказ про міцного горішка. Це бляха ніякий сценаріст сто разів укурений марихуаною не вигадає. https://www.facebook.com/kenguru.plus/posts/pfbid06PVbJVRbF69RezzVBoJ15VtXqHEp777TWePNjrnExi5KWzv8ZXwPWcTC4qDBAQonl

я десь щось часто покачала згадувати початок війни. кожен січень лютий тепер такі - мені сниться це все

Тут зібрано багато болю киян зараз.

Я ненавиджу русню за те, що ламає, старить,примушує божеволіти, відбирає кращі роки у стольких людей.

https://www.threads.com/@eline_s.a/post/DTY2W17DM2Q?xmt=AQF0EQZmFpfjJkGGM3J6Iysc_g2Msq0jg2mPDScfP9WEnNKGxW8fOuGhIfdsdEYin2OOwSF_&slof=1

Я пишу це - в мене комин.свічки. Але в душі темрява та біль.
Стільки болю

Все. Два робочих мака від 15 та 18 року не працюють. Що робити.
Блядь.

мені надіслали трохи Одеси

Після півторагодинного психу присвяченому тому, що доросла дівчинка не може дозволити собі техніку купити, я пішла шукати другу роботу. Чесно - я іноді хочу десь працювати руками. Десь бути офлайн і щоби це була друга робота.