«Коли ви зараз розказуєте, що «ми все проєбали», я згадую черги на Житомирській трасі.
Коли ви розказуєте, як вас пакує ТЦК, я тихо тішуся, бо бинтував пацанів, яких ви не хотіли мінять, і молився, щоб вони лишились живі.
Коли зараз ви звинувачуєте кого-завгодно в здачі територій, я хочу спитать, чи є у вас військовий квиток та УБД, і здебільшого, хочу плюнуть вам в ситу і налякану харю, спухлу від попоєк на кухні, з якою ви пиздите, які всі хуйові.
Коли ви жалієтесь, що «єбать, літають шахеди, це ахуєть, як страшно», я згадую, як мене дві години крили мінометом, а я просто сцяв кудись в сторону з маленької ямки, бо не міг підняти голови, і мені трохи байдуже було на чистоту форми.
Коли вам трудно, бо ви зневірились, ви думаєте за всяку хуйню, я згадую як під@ар убивав наших пацанів пострілами в голову, коли вони здались.

Отож. Не ми.
Ви.
Ви, сука, все проєбали.
Все пройобуєте.

Я - стою до останнього.

Хай мене не буде. Я не побачу, як ідіоти, які вважають, що їм всі і все должні, устраюють тут девʼяності.

Я, скоріше за все, не знатиму, як ростуть на чужині десь мої діти. Я сподіваюсь, ніколи не дізнатися що інші під@ари припишуть до ветеранства гордість за СЗЧ та райдужну тряпку.

Бо я воював не за це. І не за вас. І не за гроші. І не за щось, що вашій тупій голові треба придумати.

У мене немає коректних слів чи закликів. Просто тому, що я відповідаю тільки за себе. І мені за себе не соромно. А тільки огидно жити в країні піздаболів. Не через те, що твої співвітчизники такі. А через те, що найкращі, які стояли опліч, через вас, мразін, поклали свої світлі голови.» - Макс Прокопенко

так, вони думають саме так і вони праві.

ми будемо жити з почуттям провини за несправедливість недостатню участь до смерті

вперше замислилася про те, чому Кравчук віддав ядерку https://www.facebook.com/share/r/1FSnEUiKa6/

треба утримуватися і не читати прогнози різних людей.

то було відчуття постійної хмари над головою

а зараз це камінь

наймиліше за сьогодні

день коли поганого настільки багато, що я не витримую.

це звучить жахливо, але я тримаюся тільки тому, що є В

коли почалася війна це був стрес, жах, але надії було більше. я втрачаю надію

дуже допоміжна стаття для розуміння як загоїти рани від рожевих окулярів. та де ми зараз https://www.pravda.com.ua/articles/2025/12/01/8009732/?fbclid=IwdGRzaAOmH0djbGNrA6YdlmV4dG4DYWVtAjExAHNydGMGYXBwX2lkDDM1MDY4NTUzMTcyOAABHmhLrRK7ZOwz65a82oaPJH0_6jMXnrDwqcSgLMga2g7-D_mvLuosr9Z5IHta_aem_m-MDPifhyZrJbVZFhNWeFw

Ніка доказує постійно що діти народжуються для радості

мама розстроєна тго що їй зробила зауваження за російську мову у лікарні. я намагалася пояснити, що тут вона не права. вона живе тут з 89 року. Бляха. В неї українське призвище. Вона бачила і Майдан, і АТО, і наслідки. Вона має розуміти що є люди якім просто неможливо слухати російську - при тому що ми в Рівному, тут 99% людей завжди говорили українською. Не намагатися дізнатися нічого - з літератури, історії, піджимати губи " мені хочеться кудись поїхати". Я не знаю як толерантно сказати зо росіянам скрізь дають пизди і що я більше в лагідну українізацію не вірю. І що я сама завжди перепрошую. І що кацапизм - це хвороба.
прийдеться прости Ніку проводити співбесіду, бо тут я провалилася.

У ці дні, тижні та місяці ми живемо крізь свій найважчий час. Записи НАБУ довели: псевдоукраїнська влада свідомо влаштовувала і людоловство, і пограбування армії та тилу, причому з першого ж свого дня. Наше суспільство стікає ненавистю і ненавидить себе за свою слабкість і безпорадність. І справді - більш мерзенної влади важко й вигадати: навіть підручниковий диктатор Гаїті Папа Док усе ж був лікарем і допомагав людям, за що його хоч трохи любили. Ми давно впали нижче цього: крім грабунку, приязності Москви та знущань над українцями - цих можновладців ніколи і нічого не цікавило з першого ж дня в кабінетах. Про це добре свідчать тисячі годин записів, всі підозри стали фактом. Звісно, виникає питання: а як же ми встояли і перемагали? Всупереч. Та й всі це знали, або відчували, завжди. Розбудова України від початку прямувала всупереч класово та культурно ворожому до українців постколоніальному державному апаратові та його номенклатурі. Наші успіхи були їм ненависні. Наприкінці 2025 року ми наблизилися до катарсису цього протистояння - нарешті "вони" докралися до того, що більше нічого немає, крім контрольованого, на щастя, конгломератом наших західних союзників (банківської системи і такого іншого). Час зневіри, czas pogardy. Цей скрутний час очищає нас від усієї цієї зеленої і сіробуромалинової пошесті, от тепер, коли ми годинами сидимо без світла, пограбовані, оббріхані та зраджені. З цього дна шлях є тільки наверх: до подолання навмисно навіяних нам розколів, до повернення політичної свідомості, до відродження цінностей Революції Гідності, до смаку і духу перемог, які в нас намагалися вкрасти зайди. Цей шлях буде непростим, але нічого простого в нас не було ніколи - ми народилися з попелу імперії і жахливого краху її економіки. Нагадаємо собі: ми знайшли собі раду і ще 20 років тому припинили жебрати. Ми дуже гордий народ. І, як виявилося у 2014 та 2022-му, дуже сильний. Ми вже витримали таке, чого весь світ не бачив за останні сто років. Нам потрібна добра вдача і трохи більше обійм, бо ми зрозумілим чином зашкарубіли в жорстокості війни та безупинних втрат. Нам потрібна добра вдача, повернення взаємоповаги та любові не тому, що ми розгублені та пограбовані. А тому, що це безкінечне "сьогодні"- не вічне, тому що буде "завтра", в якому попід могил та відновлюваних будівель, ми зможемо щиро дивитися одне одному в очі.

цей сон цей сон.... Гарний був Степан, хай спить спокійно

читаю про наслідки нічної атаки про знеструмлення та обезводження Одесщини.


блядь скільки можна

вумні люди будуть писати що це після відео Зеленського - а насправді ні. вони по любе родять це з нами. з відео або без

Нас вже встигли назвати містом темряви. Встигли згенерувати картини апокаліпсису. Намалювати чорні перспективи. Але ніт!

Пішла четверта доба після інтенсивних обстрілів Одеси. В квартири, хоч і поволі, але повертають світло, воду, тепло. Всі служби працюють в цілодобовому режимі. Звичайні люди, звичайні бізнеси - великі і малі, всі намагаються полегшити життя одне одного.

Це дуже зворушливо направді.

І знову відчуття, як у 2022-му. Коли ми були єдині перед страшною загрозою. Коли зʼявлялись інші сили і інші слова - підтримуючі, заспокійливі, мотивуючі.

Читаю Threads, і майже підряд:

«Прочитала сьогодні фразу: «В Одесі здаються тільки квартири». Пропоную зробити цей вираз ще
одним слоганом міста, бо топ».

«Лайфхак:
1. народжуєш в день найнамасованішого обстрілу в регіоні за останній рік;
2. переживаєш блекаут та відсутність води у пологовому, де є світло і вода».

«Помила холодильник. Морозилка
ще тримає оборону. Мої рідні та я живі і здорові, є де спати, є що їсти.
3 мінусів: росія все ще існує...»

«В нашій маленькій хатці, на Донбасі, 9 градусів, світла нема, Одеситам привіт) Але скаржитись нема чого, вечерю приготували, а найголовніше: Донбас - це Україна! Допоки ми тут - так воно і буде!
Всім смачного і тихої ночі!».

«Знаєте, це так неймовірно, коли заходиш сюди, знаючи яка ситуація в Одесі, і бачиш, як люди згуртовуються. Одні пропонують гарячу воду чи просто воду тим одеситам, які її не мають, інші пропонують зарядитися у них. Це просто космос. І, сидячи на Донеччині, розумієш, що не все втрачено і ти не даремно тут. Люблю вас, одесити, і свою Одесу
також!»

«Це треба бути дебільним кремлівським ідіотом, щоб витратити
4 млрд. дол. на блек-аут Одеси,
розраховуючи, що місто припинить
життя. Людей, що пережили
революції, голодомори, війни і пандемії, неможливо зламати нічим.
Одеса усе переживе. І підвладною москві не стане. Тепер вже ніколи».

«Ну добре, і я розкажу. Одеса, маю газову плиту, ношу сусідам гарячу
воду та роблю чай охоронцям. Подруга приїхала до мене мити голову водою з каструлі. На пункті незламності залишила свої подовжувачі людям в користування.
Зарядила телефон в «Пʼяній вишні»на 16 станції. Поки чекала, читала четверту книгу за час цих відключень та дивилася на пару - дівчина та військовий, танцюють на пірсі під пісню «Танцюй зі мною» Адама.
Життя».

«@dtek.ua, як мешканець Львова, прошу скрутити нам половину світла і передати одеситам. Дата. Підпис.
Дякую».

«Одеса без світла: жителі міста готують на зварювальних апаратах і свічках, ходять в супермаркети за підзарядкою і сидять в ресторанах під звуки прильотів. У соцмережах масово публікують відео, як приморське місто виживає
без електрики. І не просто виживає. Ми ЖИВЕМО, попри все!»

«Не заздріть!🤣 Прямо зараз, прямо тут, на території мого ЖК, мешканці готують 20 літрів глінтвейну. Сусіди.Каструля. Кострииик.Вино. Ну, балдьоож. Третя доба без світла, а шо ви хотіли?!»

«У мене, в Аркадії, є гаряча вода і трошки ще тягне екофло. Кому потрібно помитися, будь ласка, не соромтесь, пишіть!».

«Одесочка, кому треба випрати речі, а у вас немає світла, пишіть в приватні, мені дали світло, можете привезти, загрузим в мою стіралку. Одеса, Україна».

«ЖК, в якому я проживаю в Одесі, є уособленням незламності нашого народу. Палатка з гарячими напоями, з генераторами
для зарядки, солодощі, гарячі обіди, глінтвейн - і це все для людей! Люди, ви - найкращі!».

«Одесо, у мене в морозилці вже ледве виживають без світла 2 кілограми креветок і ще купа всього.
Може, нам час зібратись на великі шашлики десь біля моря та винести все з холодоса, поки воно не вмерло? Хай (тут було погане слово, яке яскраво характеризує істот із сусідньої поганої країни) подивиться, як ми тусимо біля вогнища під музичку».

«Одесити немиті, замерзші, повиїдали все з морозилки, в термобілизні - але не зломлені. Я сьогодні бачила, як чувак купався в морі! Красавчик)».

«Дали світло! Люди, якщо вам треба щось зарядити, приготувати їсти, помитися, попрати і т.д. Приходьте Центр міста. Безкоштовно, звісно!»

«Дівчатка, Одеса, у мене є світло
(на цю хвилину) та вода. Живу на 7
небі. Якщо комусь треба голову
помити, покупатись, зарядити щось,
або навіть попрати речі, то пишіть, поки є можливість, я не проти
допомогти».

«Прокинулась від вибухів, побігла в ванну. Чую, щось гуде, в голові:
ШАХЕД!!! А то холодильник. Три доби без світла і я вже боюсь холодильника. Додам в резюме: «швидко адаптуюсь». P.S. Таїрово, Одеса. СВІТЛОООО!».

«Я готовий потерпіти без світла, дивлячись, як в Одесі 24 години всі черги поспіль сидять тупо без світла вже кілька діб... Тернопіль виховав хороших людей, принаймні не лицемірів, здебільшого. І мені дійсно за них не соромно! Одеса та одесити, ми з вами!».

«Поділимося, ніхто не заслуговує так довго бути без світла. Тримайтеся, або чекаємо вас у файному нашому місті. Моря не маємо , але озеро у нас - неймовірне!»

«Сиджу в кафе, заряджаю телефон,
поряд чоловік розмовляє по телефону: - Та, блін, світла немає, води теж, в країні повний триндець, а тобі лише потрахатись!». Вимикає телефон, сьорбає своє капучино».

«Після того, як бізнеси відпрацювали і продовжують працювати як пункти незламності в повний блекаут в Одесі, їм просто необхідно зробити податкові канікули. Бо більшою мірою пунктами незламності виявилися саме бізнеси».

«Я одесит. Сиджу в темряві і плачу, вщент заскочений (тут було інше слово) словами підтримки між нами, мешканцями міста, а ще більше від теплих слів підтримки людей зі всієї нашої великої України. Обіймаю і безмежно дякую!».

Це на згадку