«Коли ви зараз розказуєте, що «ми все проєбали», я згадую черги на Житомирській трасі.
Коли ви розказуєте, як вас пакує ТЦК, я тихо тішуся, бо бинтував пацанів, яких ви не хотіли мінять, і молився, щоб вони лишились живі.
Коли зараз ви звинувачуєте кого-завгодно в здачі територій, я хочу спитать, чи є у вас військовий квиток та УБД, і здебільшого, хочу плюнуть вам в ситу і налякану харю, спухлу від попоєк на кухні, з якою ви пиздите, які всі хуйові.
Коли ви жалієтесь, що «єбать, літають шахеди, це ахуєть, як страшно», я згадую, як мене дві години крили мінометом, а я просто сцяв кудись в сторону з маленької ямки, бо не міг підняти голови, і мені трохи байдуже було на чистоту форми.
Коли вам трудно, бо ви зневірились, ви думаєте за всяку хуйню, я згадую як під@ар убивав наших пацанів пострілами в голову, коли вони здались.

Отож. Не ми.
Ви.
Ви, сука, все проєбали.
Все пройобуєте.

Я - стою до останнього.

Хай мене не буде. Я не побачу, як ідіоти, які вважають, що їм всі і все должні, устраюють тут девʼяності.

Я, скоріше за все, не знатиму, як ростуть на чужині десь мої діти. Я сподіваюсь, ніколи не дізнатися що інші під@ари припишуть до ветеранства гордість за СЗЧ та райдужну тряпку.

Бо я воював не за це. І не за вас. І не за гроші. І не за щось, що вашій тупій голові треба придумати.

У мене немає коректних слів чи закликів. Просто тому, що я відповідаю тільки за себе. І мені за себе не соромно. А тільки огидно жити в країні піздаболів. Не через те, що твої співвітчизники такі. А через те, що найкращі, які стояли опліч, через вас, мразін, поклали свої світлі голови.» - Макс Прокопенко

так, вони думають саме так і вони праві.

ми будемо жити з почуттям провини за несправедливість недостатню участь до смерті

вперше замислилася про те, чому Кравчук віддав ядерку https://www.facebook.com/share/r/1FSnEUiKa6/

треба утримуватися і не читати прогнози різних людей.

то було відчуття постійної хмари над головою

а зараз це камінь

наймиліше за сьогодні

день коли поганого настільки багато, що я не витримую.

це звучить жахливо, але я тримаюся тільки тому, що є В

коли почалася війна це був стрес, жах, але надії було більше. я втрачаю надію

дуже допоміжна стаття для розуміння як загоїти рани від рожевих окулярів. та де ми зараз https://www.pravda.com.ua/articles/2025/12/01/8009732/?fbclid=IwdGRzaAOmH0djbGNrA6YdlmV4dG4DYWVtAjExAHNydGMGYXBwX2lkDDM1MDY4NTUzMTcyOAABHmhLrRK7ZOwz65a82oaPJH0_6jMXnrDwqcSgLMga2g7-D_mvLuosr9Z5IHta_aem_m-MDPifhyZrJbVZFhNWeFw

Ніка доказує постійно що діти народжуються для радості

мама розстроєна тго що їй зробила зауваження за російську мову у лікарні. я намагалася пояснити, що тут вона не права. вона живе тут з 89 року. Бляха. В неї українське призвище. Вона бачила і Майдан, і АТО, і наслідки. Вона має розуміти що є люди якім просто неможливо слухати російську - при тому що ми в Рівному, тут 99% людей завжди говорили українською. Не намагатися дізнатися нічого - з літератури, історії, піджимати губи " мені хочеться кудись поїхати". Я не знаю як толерантно сказати зо росіянам скрізь дають пизди і що я більше в лагідну українізацію не вірю. І що я сама завжди перепрошую. І що кацапизм - це хвороба.
прийдеться прости Ніку проводити співбесіду, бо тут я провалилася.

У ці дні, тижні та місяці ми живемо крізь свій найважчий час. Записи НАБУ довели: псевдоукраїнська влада свідомо влаштовувала і людоловство, і пограбування армії та тилу, причому з першого ж свого дня. Наше суспільство стікає ненавистю і ненавидить себе за свою слабкість і безпорадність. І справді - більш мерзенної влади важко й вигадати: навіть підручниковий диктатор Гаїті Папа Док усе ж був лікарем і допомагав людям, за що його хоч трохи любили. Ми давно впали нижче цього: крім грабунку, приязності Москви та знущань над українцями - цих можновладців ніколи і нічого не цікавило з першого ж дня в кабінетах. Про це добре свідчать тисячі годин записів, всі підозри стали фактом. Звісно, виникає питання: а як же ми встояли і перемагали? Всупереч. Та й всі це знали, або відчували, завжди. Розбудова України від початку прямувала всупереч класово та культурно ворожому до українців постколоніальному державному апаратові та його номенклатурі. Наші успіхи були їм ненависні. Наприкінці 2025 року ми наблизилися до катарсису цього протистояння - нарешті "вони" докралися до того, що більше нічого немає, крім контрольованого, на щастя, конгломератом наших західних союзників (банківської системи і такого іншого). Час зневіри, czas pogardy. Цей скрутний час очищає нас від усієї цієї зеленої і сіробуромалинової пошесті, от тепер, коли ми годинами сидимо без світла, пограбовані, оббріхані та зраджені. З цього дна шлях є тільки наверх: до подолання навмисно навіяних нам розколів, до повернення політичної свідомості, до відродження цінностей Революції Гідності, до смаку і духу перемог, які в нас намагалися вкрасти зайди. Цей шлях буде непростим, але нічого простого в нас не було ніколи - ми народилися з попелу імперії і жахливого краху її економіки. Нагадаємо собі: ми знайшли собі раду і ще 20 років тому припинили жебрати. Ми дуже гордий народ. І, як виявилося у 2014 та 2022-му, дуже сильний. Ми вже витримали таке, чого весь світ не бачив за останні сто років. Нам потрібна добра вдача і трохи більше обійм, бо ми зрозумілим чином зашкарубіли в жорстокості війни та безупинних втрат. Нам потрібна добра вдача, повернення взаємоповаги та любові не тому, що ми розгублені та пограбовані. А тому, що це безкінечне "сьогодні"- не вічне, тому що буде "завтра", в якому попід могил та відновлюваних будівель, ми зможемо щиро дивитися одне одному в очі.

цей сон цей сон.... Гарний був Степан, хай спить спокійно

читаю про наслідки нічної атаки про знеструмлення та обезводження Одесщини.


блядь скільки можна