Тернопіль. 25 загиблих 73 поранених. Сьогоудні.
#япам'ятатиму

Після новин про Тернопіль я побачила цей кліп. Так,ице український хор. І він повністю про нас

Київ красень
Люблю його

Во время Голодомора в Харьковской области сталинский режим убил голодом людей в каждой украинской семье, в каждом украинском роду.

Чем дальше в прошлое вместе с живыми свидетелями уходят трагические события (Второй мировой войны это тоже касается), тем больше они превращаются в некий информационный слепок. Миф, легенду, предание.

И в статистику, числа.

Утрачивается видимая живая связь, прошедшее оказывается вне современного контекста. Но продолжает влиять. В т.ч. – давить, подавлять.

Я уже какое-то время размышляю над тем, как обратить отдаляющиеся исторические пласты и опыт на пользу. Смотрю различные примеры.

Кстати, акция «Бессмертный полк», пока её не присвоил Кремль и не извратил в лубочных «дедов на палках», которых продают в хозяйственных магазинах, могла принести много пользы на низовом уровне. Потому что обеспечивала живую связь и показывала цену войны.

Сейчас это – чистый вред, заламинированный культ смерти. Это сделали враги России. Вот так - не надо.

Утверждаюсь в мысли, что надо нормативно визуализировать связь между отдельным человеком (семьёй) и гражданством.

Иначе всё очень зыбко. А нужна какая-то опора. Особенно – перед лицом демографических катаклизмов.

Что предполагает: вернуть в официальный оборот этнический признак (национальность) и дополнить его составляющими (род и племя).

Человек (семья) – род – племя – народ (национальность) – гражданство.

Вот прямо в паспорт записывать.

Это подкорректирует отношение к общности, даст возможность иначе взглянуть на потери. Укрепит связи. Добавит ответственности и здравомыслия.

Потери на уровне семьи – это личное горе. А на уровне государства – статистика, они не чувствуются, пока не вырастут до национальной катастрофы и уже поздно.

Когда гибнет твой род и стирается племя – другое ощущение, другой болевой порог.

Соответственно – другой подход к управлению рисками. Чтобы упредить, не допустить, минимизировать вред. И наоборот – усилить, развить.

Сколько украинцев? Неизвестно. Надо пересчитать.

До следующей переписи нормативно закрепить как минимум национальность. И прокачать через школы, вузы навыки по составлению родового дерева и племенного синтеза.

Воспринимается (и нередко высмеивается) как архаика.

Но целый ряд умных, вполне успешных, влиятельных и модерновых наций почему-то такой подход исповедуют. Считают и берегут своих. И плевать хотели на тех, кто высмеивает.

Тогда Голодомор – это не об абстрактном геноциде, признаки которого как-то там определяют. Не просто миллионы умерли из-за чьего-то зловещего политического умысла.

Это убийство конкретной части семьи и рода. И убийцы тогда – конкретны. Как личные враги. И отношение к ним будет другое. И к их духовным наследникам и продолжателям «традиций».

Хотим выжить как общность со своей страной – неизбежно понадобится больше коллективного. Больше связей, которые ранее ослабли или потерялись.

Война создала много связей на «гражданском» уровне («военные организмы», волонтёрство, сети взаимопомощи). Но это как стоять на одной ноге. Надо дополнить родоплеменной составляющей под зонтиком гражданства. Так прочнее.

Многое изменится.

Я побачила в Києві як цілий район стоїть без світла. Це прямо тригернуло - я згадала як вперше це було взимку 23 напевно року? коли вперше?

ну 100 свечей у хаті - це норм. Тепер усі розбираютсья що саме горить довше ( і це свічки примарк)

Зросіщення теж бачила та чула. В основному це підлітки. Їх - п'яних, агресивних, зухвалих дуже багато на Хрещатику. Тільки російською - української там я не чула від них

З іншого боку Хрещатика - Сенс. Де ті ж підлітки спілкуються українською, п'ють какао, виривають один в одного нову книгу Павлюка
оксюморон.
Сенс сподобався дуже, але є одне але. ВИБІР НАСТІЛЬКИ ВЕЛИКИЙ ЩО МАБУТЬ ТРЕБА ЙТИ ПІДГОТОВЛЕНИМ ТУДИ. Бо коли тебепитають -а що ти хочеш - ти хочеш усе

Знайшла нове улюблене кафе біля Борщагівки. Чайка- з грецькою кухнею. Я маю навчитися робити намазки і бабагануші як вони і вмочати туди свіжий хліб. І - мандариновий чай. Два мені будь ласка прямо зараз

господі з плівок міндіча в плівкі віткоффа. світ плівок

Тренд. Життя як є

Щаслива дитина має Моніку і Чендлера з Макдака. Сьогодні відкрили продажі фігурок з "Друзів".

Хотілося і мені сказати щось типу - ти б краще з таким захватом спортом зайнялася, або вчилася. Але.

Я та сама людина що замовила будиночок для фігурок з Гаррі Поттера, що були в кіндерах.

я сплю під вибухи.
а зранку пʼю каву, збираю Польку в садок, сиджу з нею в коридорі, вдягнувши тільки лівий чобіт, і тримаю її, поки вона плаче від втоми, тривоги, нерозуміння, чому русня припала на її і наше життя.
я функціоную.
ховаю своє горе і свою радість від близьких, бо думаю, що всім і так занадто почуттів. співчуття та співпереживання, як тримало нас в 22ому, добиває нас в кінці 25го. бо жодна душа не може вмістити всього, що сталось за цей час.
...а потім хтось питає "як ти" або іноземні колеги роблять особливе обличчя, якщо відповідь трішки ширша ніж "fine, thanks and you" і раптом я бачу себе і нас їхніми очима..
ми не в нормі.
я не в нормі.
і тоді я плачу, як в дитинстві, щоб ніхто не бачив.
я все життя пишу тексти, щоб поповнити дефіцит контакту з людьми..
але зараз здається, обʼєднує по-справжньому тільки мовчання. ( це із закритого запису у стрічці).


я ненавиджу і люблю питання «як ти». і кожен раз вспихує перед очима той напис i\m OK

Слухала спіч Каспарова. Єдина притомна людина.

Це на згадку, я не уявляла як це https://www.facebook.com/share/v/1ANsR8pdRn/

ще не дійшла

Та невже.

настрій