Історій з війни багато, але це одна з останніх. Ранок, коли смерть не змогла нас наздогнати. 

Це відбувалось під Бахмутом у районі Курдюмівки. Сонячний травневий ранок. Нашою задачею було змінити втомлених штурмовиків, які перед цим добу в оточені воювали і дуже вдало, бо це славетна третя рота першого штурмового батальйону, закріпитись на позиціях та утримувати їх до поки доштурмують останні 200 метрів посадки. 

У цей час майже нічого не відбувалось, завдання виконали, час зніматись. Не довго ми чекали, по рації нам передали, що за нами виїхала М113 і буде хвилин через 15-20. Але якби все було так просто, не було б цієї історії. За хвилин 5 до приїзду нашого транспорту, ворожий танк почав працювати по посадці, яка пролягає вздовж нашого маршруту, а вона була зовсім не густа. І ось здалеку вже видніється наша М113, ми всі приготувались, і ворожий танк почав бити по позиціях, але рельєф не дозволяв йому робити це прицільно: або перелітало, або падало перед нами. Завдяки чому в нас і був шанс застрибнути в броню. 

Як тільки М113 підʼїхала, ми всі як один заскочили всередину броні, та поїхали. Спочатку як їхали, всі з гарним настроєм: сміємося, кричимо, в думках вже відпочиваємо вдома. Як тут нас перебив гучний вибух, наш транспорт знатно покачало, і тут зависла повна тиша, навіть гул мотора відійшов на інший план, плюс-мінус всі розуміли що сталось, але ніхто нічого не говорив. 

Ось ми приїжджаємо до командного пункту, і всі як нічого не сталось пішли займатись своїми справами, а я зайшов в приміщення, звідки за нами спостерігали з дронів, і сказали мені: «Ви просто їхали, і прямо за вами у двох трьох метрах, піднялась хмара диму та пилу.». Ще досі не зрозуміли? Танк ледь не влучив у нас! 

Почувши всю цю ситуацію, ми просто кивнули головою. Сказали собі: «Не сьогодні», та поїхали відпочивати))

📍Інстаграм Оладушка

ЕПІЗОДИ ВІЙНИ