Треба було б щось почати писати. То вже йде дев'ятнадцятий день війни і вчора я почула, що щоденник то дуже терапевтична штука і він може знадобитися мені у майбутніх спробах повернути життя до норми.
Ті почуття, що я виплесну в нього перетворяться на повінь, що змиє біль та сором, оновить мій розум, як крижана ополонка - тіло на Водохреща.
Наразі я знаходжусь у Львові. Сумую за Києвом та відчуваю провину за те, що я не там. В мене є бажання бути корисною, малювати, допомогати іншим та заробляти гроші, але лише бажання недостатньо, коли на лічильнику внутрішніх сил мінусове значення. Водночас у серці нарастає роздратування від тих, хто на мою думку недостатньо вірить у перемогу. Може не всі зараз мають сили щось робити, але ж вірити це так просто!
Взагалі у мене всередені зараз багато злості та люті. Якщо б можна було конвертувати мою ненависть у літаки та зброю - ми б захопили росію до Якутська ще на третій день війни.
Багато думаю про те, що є речі, які вже не змінити. Що я ніколи не буду тією ж самою, якою була раніше. Навіть під справжнім ім'ям писати не можу, тож буду Мією.
Це ім'я першої дитини, що народилася у метро під час війни та водночас ім'я першої кішки, яку я приласкала, ховаючись від обстрілів під Києвом.
Тож тепер це частково буде і моє ім'я, допоки я не буду мати достатньо сил, щоб повернути своє справжнє.

Постійна втома через те, що россійські фашисти зовсім не дають спати. Кожну ніч випускають ракети, годинами лунає сирена. Ця тактика для того щоб виснажити нас, звести з розуму. Я втомлена і почала чути цю сирену навіть вдень, коли її немає. Мене прихистили у чужій квартирі, дали ліжко, а поряд сплять такі ж самі біженці як і я. Не так я хотіла зустрічати весну. Мрію повернутися у свій дім кожного Божого дня. До своїх друзів, речей, до дворової собаки яку ми годували, до своєї мами, до свого міста.

З моєї квітучої, вільної країни намагаються зробити другу Сірію, військовий полігон, залишити після себе зруйновані міста та випалену землю. Знищити докази існування нашої культури, державності та історії.

Тротуар слизький тут від нашої крові
Давно вже без льоду, повір
Той лід давно розтанув, тече вже рікою
В палаци ванючих царів
Ми дізнаємося правду навіть без нету
Ось вам наші паспорти, ловіть
Бинтом підперезана наша планета і мусор на ній так смердить

Як жаль, шо то не був нічний кошмар
Мій брат намацав кулю в спині
Йому набридла йобана війна
Як жаль, шо то не був нічний кошмар
Мій брат намацав кулю в спині
Йому набридла йобана війна
Не стріляйте в нашому дворі

Степан Бурбан

Двадцять четверте

У темряві - мій страх та порожнеча,
В передчутті, немов посеред сну лунає дзвін,
Під звук сирен весна планує втечу,
Росою мертвих покропив серед руїн.

За обрієм сталевий птах згасає,
Гармати звіром виють у вікні,
Наші будівлі і серця палають,
Понад ревучим Києвом - вогні.

Кривавий шлях рясніє за плечима,
Розп'ятий світ, загублений між днів,
Твоїми сірими вдивляється очима,
Вбирає мій оскаженілий гнів.

Збери всю лють, вируючу в повітрі,
Нікчемний ворог, забирайся геть!
Одвічну темряву перемагає світло,
Жага життя перемагає смерть.

Намагаюся більше працювати і менше дивитись новини, але не вдається ні те, ні інше. Складаю вірші і малюю, але зовсім не можу змусити себе читати. А читати треба, бо в мене відчутно зменшився український словарний запас за останні декілька років.
Наразі я у Львові, тут є повітряні тривоги, одного разу у центрі міста ми чули вибух, а потім бачили як вугольно чорний дим здіймається небом.
Може намалювати це?
Той день був доволі апокаліптичнім. Ми зранку пішли до міста, смакували у невеличкому кафе піццу, посміхались до сонця, а коли зібрались додому почули спів біля Оперного театру і пішли подивитись. Починався дощ і мені спало на думку, що цілий день ми робили вигляд, немов нічого не сталося, але я більше не можу, занадто гостро відчувається війна, навіть у повітрі. Я заплакала. Навколо було багато людей, усі ми слухали оперних співаків біля Львівської Опери, але посеред пісни залунали сирени. Мені чомусь здалося, що я спостерігаю кінець світу. У грудях озвався відчай.
Натовп не розходився і артисти змогли завершити виступ. Після цього всі почали бігти з площи. Через якийсь час ми почули вибух і побачили чорний дим на пів неба. Це горіла нафтобаза, заповнюючи своєю чорною кров'ю небо.