​​Марлен Гаусгофер «За стіною»
ВСЛ
Авторка відгуку: Олександра Кириченко

291 стр. дикої самотності

Десь далеко у горах, у мисливському будинку залишилася жінка. Можливо, єдина на всю планету. Друзі, з якими вона приїхала відпочивати, не повернулися опісля візиту до одного із мешканців поселення. Ніхто вже не міг повернутися, бо щось зупинило життя, відібрало його. Прозора стіна, що з'явилася з невідь-звідки перегородила шлях, відокремивши мертве від живого. Бо живе ще було. Жінка, кішка, пес та корова — її найближчі друзі. І вона серед Альп з неймовірною жагою до життя. Час раптово сповільнюється. Все, що їй залишається — вчитися виживати: косити траву, садити картоплю, полювати на дичину, ловити рибу, рубати дрова і дбати про тварин. Для неї вони стають сенсом життя, змушуючи постійно рухатися та не збожеволіти.

Оповідь плавна, без різких поворотів сюжету, але книга магічна тим, що авторці вдається передати події настільки детально та реалістично, що віриш! І дивуєшся, що про ніби-то буденні речі, які відбуваються з героїнею день у день, читати цікаво.

Я теж звиклась до тварин і деякі епізоди викликали щем та смуток.

Людина — ворог природі, хоча може бути рятівником.

​​Марія Савчин. "Тисяча доріг".
Авторка відгуку: Оксана Рябініна

Цю книгу, про яку я давно вже чула, подарувала мені кума, така ж книголюбка. 🙂 Відразу за неї взялась, але читалась довго, часом відкладала й перемикалась на інше. Бо вона дуже концентрована, і дуже сильна. Це спогади учасниці підпільної боротьби ОУН-УПА, грандіозні, надзвичайно цікаві своїми деталями, іноді заплутані численними іменами-псевдами і топонімічними назвами. Але у цієї книжки є найвагоміша риса: вона ЖИВА. І якщо в цій ланці історії орієнтуєшся доволі сіренько, як я, і маєш лише фрагментарні уявлення про той час і ті події, тоді ця книжка неоціненна з точки зору занурення в середовище, "з перших уст".

Марія Савчин ("Марічка") з зеленої юності увійшла в підпілля, ще в гімназійні та студентські роки, згодом влилась у серйозну боротьбу, а далі взагалі стала дружиною Орлана (Василя Галаси) - одного з чільних керівників у структурі УГВР. Тому, роками перебуваючи майже коло проводу і майже до фатального кінця, багато змогла розказати, і справді ці спогади безцінні.

Але про це все ви маєте змогу прочитати самі. А мене в книзі найбільше вразили три такі віхи.

1. Мотиви боротьби. Стійкість і віра у справу. Хто не розуміє, за що, чому, навіщо боролась ОУН-УПА - вам сюди. І хто не розуміє, як це, ідею ставити понад усе, тим більше, понад таку мізер, як власний комфорт чи безпека, теж сюди. Відданість справі України на рівні запеклого фанатизму (зараз про зрадництво не йде мова, хоча в книзі воно теж присутнє). Колись ставила собі питання, як вони боролись, розуміючи безнадійність тієї справи? У книзі є багато відповідей від перших осіб:
"Зібрані в тому бункері керівники знали свій народ, його силу і слабість. Вони не були історичними дон-кіхотами, не планували великих боїв здесяткованих, вбого обладнаних відлілів УПА проти добре озброєних незчисленних дивізій великої імперії. Мали твердо визначену мету і задумувались над реальними можливостями осягнення її. Планувались інші бої - за душу народу, за привернення йому людської гідності, віри в себе... Вони були свідомі того, що ми тільки предтечі, нам не дожити до тієї пори, коли в нашій вільній державі треба буде заводити державний устрій. Однак їм було дуже важливо, якою стане майбутня українська держава".

Або ось:
"Як один з архітекторів довготривалої повстанської та підпільної боротьби, бачив її позитивні наслідки. Боротьба наближалась до кінця, але ідея, в ім'я якої вона велась, вже увійшла в душу народу. Коваль вірив, що наша боротьба не помре зі смертю останнього повстанця. Вона буде дріжджами ферментувати в народі, поки в догідний час знову не відродиться, може, в іншій формі".

2. Книга занурює в побут, в атмосферу життя у криївках і бункерах. Вона наче дійсно веде тисячами доріг тих "останніх могікан" в лісах. Холод, голод, хвороби, щоденні смертельні ризики, зради, поневіряння, нічні марші. Іноді задумувалась: ЯК? молоді люди по 20-30 років ішли на це все і жили під землею, як кроти, розуміючи, що на землі, рідній землі, вже для них місця нема.

3. І третє. Це все пережила і описала жінка. Саме чуттєвий компонент робить книжку дуже проникливою. Не буду спойлити, тільки скажу, що я б ніколи не змогла піти на такі жертви, на які пішла вона, заради будь-якої ідеї.
Жіноча чуттєвість принесла в книгу і глибокі любовні переживання, і маленькі радощі, і сльози втрат, і невимовний біль материнського серця.

Ця річ вартує того, аби перенестися, ніби машиною часу, туди, в саме серце боротьби; знаєте, вона надихає посеред хаосу сьогодення.

Так, вчора ледь не видалив фб-спільноту. Не знаю, що ще додати... Але не видалив. Детальніше: https://cutt.ly/OxLwDCf

Хочеться сказати, якщо бачите якусь хорошу ініціативу (не про цей канал чи спільноту, а взагалі), підтримуйте.

Щоб не бути голослівним, щиро пораджу канал, читаючи який завжди на душі стає якось тепліше: @ukrainian_about_ukrainian

Майже щосуботи увечері, пораючись на кухні, слухаю подкаст Бабая. Толком ніколи горору та містики не читав, але слухати завжди цікаво. В хлопців точно не та кількість переглядів на яку заслуговують.

https://cutt.ly/CxCYFpG

​​#довкололітературне

Літ тусівка з літ срачів здається ніколи не виходить. Коментар Остапа Українця наче гумористичний😁, але водночас має глибину🧐

​​Після мальопису "Чорний молот" Джефф Лемір - той автор, якого буду читати все! Влучив прямо в серденько. Та і анотація інтригує.

Ніку жене крізь космос розумний вірус, який от-от знищить людство, вона шукає рідкісну квітку — триліум, — яка начебто може зцілити від цієї напасті. Зранений і змучений привидами Великої Війни, Вільям шукає славетний храм інків, який, як він сподівається, може повернути його життю сенс.

Вони з різних світів. Із різних часів. З різного минулого. Але їхні життя мають незбагненним чином переплестися. Між їхніми світами існує портал — місток між їхніми душами. Таємниця, яка може врятувати їх… або знищити усе живе. Перед ними постане таємниця триліуму. І єдину надію розгадати її вони віднайдуть одне в одному.

Передзамовлення на нього немає, але декілька сторінок можна подивитись тут: https://cutt.ly/VxByWVK

​​📕 Рік розпусти Клауса Отто Баха. Ярослава Литвин

Авторка відгуку: Tetiana Baranivska. (тут відгук дещо обрізаний, аби не нахапатись спойлерів).

Одразу скажу, що чекала виходу книжки з нетерпінням. По-перше, українська сучасна література. По-друге, іронічний роман (а зараз так мало розважливої літератури), по-третє - блін, ну реально купилася на крутяцький буктрейлер!

Читаючи цей іронічний роман склалося таке враження, що письменниця ненавидить Україну. Все тут погано, все тут як у печері, люди теж хєрові - або шахраї, що на кожному кроці хочуть тебе облапошить, або повії, що відсмокчуть тобі, за тарілку супа, бо треба чимось оплатити навчання в університеті (тільки такі в універі не навчаються, тому тут сумнівно, що ця послуга саме з цією метою). Письменниця акцентувала увагу, що виходячи з аеропорту перше, що побачить іноземець - це архітектура в стилі зомбі-апокаліпсису, кругом втомлені похмурі обличчя людей, що вдягнуті в ДЕШЕВІ куртки. Вона реально так і написала - про ДЕШЕВІ куртки! Я взагалі не розумію, як можна на око оцінити вартість куртки. І що в її розумінні - дешево? І взагалі - з яких пір про людей судять по вартості її одягу?

Одним словом, Україна очима Клауса - це шахраї і повії, в дешевих куртках, що розсунуть перед тобою ноги за порцію суші-ролів.

Але. Якщо читати цей роман з іронічної і сатиричнї точки зору, то чесно кажучи - Клаус іншого і не заслуговує. І я дуже потішилася з фіналу. Я так сміялася!)))

Раджу для легкого читання і розваги. Книжка-стьоб, я думаю вона чудово зайде всім хто колись фанатів від Духless і тому подібному гламурному жанру з сексуалізацією. Як на мене, Ярослава з цим впоралася пречудово! 👏👏👏

​​#нерекламаащирарекомендація

Покажу вам один проєкт. Одразу вибачте, він є лише в фейсбуці. Та попрошу не поспішати перемикатись, бо Ivan Syniepalov дійсно взявся що називається серйозно.

Йдеться про переклад "Полярного щоденника капітана Роберта Скотта". Там описані події з 25 листопада 1910 по 29 березня 1912 року. Цікаво те, що перекладач виставляє дописи в той день, що і писався щоденник з розбіжністю в 110 років. День в день! Тобто почалось це все виставлятись якраз 25 листопада 2020 року і по плану має завершитись 29 березня (як і сьогодні, збіг🤔) 2022 року. Виходить, ви ще рівно рік можете пожити поруч з думками капітана Скотта.

“Полярний щоденник капітана Роберта Скотта” – це дуже вчасний текст, який кожного дня готовий буде надати притулок тим, кому потрібен ескапізм і дрібка натхнення у цей коронавірусний час. Соціальна дистанція на краю світу покаже, що людина здатна витримати значно більше, ніж їй здається.

Розумію, що це далеко не масовий продукт, але ті, кому хочеться чогось схожого до книги Терор, це просто точне попадання.

​​Видавництво Човен придбали копірайт на переклад українською мовою біографії легендарного польського письменника-фантаста, уродженця Львова Станіслава Лема "ЛЕМ. Життя не з цієї землі", яку написав польський журналіст та письменник Войцех Орлінський цьогоріч видану.

📖 Ця книжка – перша в Польщі біографія великого фантаста і футуролога. Войцех Орлінський, спираючись на широке коло раніше не публікованих джерел, передусім листів письменника з архівів, розповідає про великі й малі, трагічні й кумедні сторінки життя письменника.

✍️ Попри різні інтерв’ю та власні біографічні нотатки Лема, Войцех Орлінський вперше докладно розповідає, як Лем пережив Шоа;
його стосунки з комуністичною ідеєю, мотиви виїзду до Польщі в 1945;
чому він не став лікарем, хоча закінчив повний курс медичної академії та як ставився до медицини й кібернетики; як відбувалося становлення молодого письменника у важкі роки сталінщини в Польщі;
як складалися його стосунки з іншими митцями і чому Анджей Вайда так і не зняв "Соляріс";
історію славетного доносу Філіпа Діка до ФБР на Лема, буцім той агент КДБ;
стосунки з краківським єпископом Каролем Войтилою, співпрацю атеїста з церковним тижневиком "Тиґоднік Повшехни", співпрацю з польською демократичною опозицією в краї та вимушену еміграцію під час воєнного стану;
багатолітню і всебічну творчість;
приватне життя в люблячій родині, спорудження і мешкання в будинку на околиці Кракова;
обставини повсякденного побуду в ПНР, де все треба було "діставати по знайомству";
багато інших цікавих сюжетів, які представляють непересічну особистість на тлі епохи.

Войцех Орлінський – за освітою хімік, закінчив Варшавський університет. У 1997-2021 роках працював у "Газеті Виборчій". Від 2014 року викладає на факультеті журналістики та новий медій Колегіуму Цівітас у Варшаві та у Вищій школі соціальної психології. Ведучий блогів "Екскурсії в дискурс" і радіопередач на радіо TOK FM.

Очікуєтся у вересні.