(1/2) Я провів, близько 25 майстер-класів по режисурі в Полтаві, Чернігові, Кременчуці, Каневі.
Постійно, щось хотів написати про неймовірну думку, яку почув від підлітка, чи авторське бачення в 13 років, яке вже має силу. Але постійно відкладав і зрозумів, що в мене вже цілий цикл історій про щире створення, але почну з контексту.
Контекст:
1. Інтеграція навчального процесу в моє життя відбулась органічно. Мені подобається, що мій підхід масштабується і побачивши, як він взаємодіє з іншими творцями, стало зрозуміло — він працює.
2. Мені неймовірно подобається бачення світу від покоління молодше (15-24). Я сприймав світ, як, щось велике-неосяжне й абсолютно не гнучке. Вони сприймають світ, як елемент життєдіяльності, який потрібно налаштовувати. Вони в пошуку контакту з собою, з більш ранніх етапів. Вони комунікують про свої потреби, проблеми та бажання.
3. Мистецтво має цілющі властивості для того, хто створює його крізь себе, в будь-якому віці.
Будуючи програму, я намагався показати декілька речей, які, як на мене, набагато важливіше, за технічну складову.
- Помилятись ок, в мене 2 слайди, де я розповідаю про свої найгірші роботи і що це нормально.
- Через режисуру або будь-який інший прояв себе, можна прожити емоції і відпустити їх.
- Занудство від мене, по типу з чого складається команда знімальна, які задачі тд і тп.
- Емпатичність важлива, для глядача і митця рівноцінно.
- І звичайно, ми щось знімаємо. В мене немає мети збудувати неймовірний віжуал. Є задача створити підхід, завдяки якому вони зможуть створювати речі, які будуть відгукуватись, в першу чергу авторам. Знімальні задачі: усвідомлений кадр, демонстрація емоції тілом і камерою, композиція, як окремий елемент діалогу, вираження емоції через образ і образне мислення, постановка актора і направлення його в кадрі.
Постійно, щось хотів написати про неймовірну думку, яку почув від підлітка, чи авторське бачення в 13 років, яке вже має силу. Але постійно відкладав і зрозумів, що в мене вже цілий цикл історій про щире створення, але почну з контексту.
Контекст:
1. Інтеграція навчального процесу в моє життя відбулась органічно. Мені подобається, що мій підхід масштабується і побачивши, як він взаємодіє з іншими творцями, стало зрозуміло — він працює.
2. Мені неймовірно подобається бачення світу від покоління молодше (15-24). Я сприймав світ, як, щось велике-неосяжне й абсолютно не гнучке. Вони сприймають світ, як елемент життєдіяльності, який потрібно налаштовувати. Вони в пошуку контакту з собою, з більш ранніх етапів. Вони комунікують про свої потреби, проблеми та бажання.
3. Мистецтво має цілющі властивості для того, хто створює його крізь себе, в будь-якому віці.
Будуючи програму, я намагався показати декілька речей, які, як на мене, набагато важливіше, за технічну складову.
- Помилятись ок, в мене 2 слайди, де я розповідаю про свої найгірші роботи і що це нормально.
- Через режисуру або будь-який інший прояв себе, можна прожити емоції і відпустити їх.
- Занудство від мене, по типу з чого складається команда знімальна, які задачі тд і тп.
- Емпатичність важлива, для глядача і митця рівноцінно.
- І звичайно, ми щось знімаємо. В мене немає мети збудувати неймовірний віжуал. Є задача створити підхід, завдяки якому вони зможуть створювати речі, які будуть відгукуватись, в першу чергу авторам. Знімальні задачі: усвідомлений кадр, демонстрація емоції тілом і камерою, композиція, як окремий елемент діалогу, вираження емоції через образ і образне мислення, постановка актора і направлення його в кадрі.
❤21
(2/2) Десь на днях, розкажу про те, що я чув і бачив від людей, з якими працював. Зроблю екскурс в інше сприйняття світу.
І звичайно, я супер насичуюсь майстер-класами, думками, свіжими баченнями й системним заземленням. Завдяки тому, що в нас відбувається взаємодія і ми створюємо разом, шукаємо разом, міркуємо разом. І я щиро радуюсь за них, адже мій досвід навчання, а саме в КАМА був синонімом посередності (якось складу в повість, чому туди не потрібно йти, ніколи, нізащо, за жодних обставин, принаймні людям дотичним до кадру).
P.S. Пам’ятник кобзарю на вʼїзді в Канів (1 світлина), де були минулого тижня майстер класи в Канівському коледжі культури і мистецтв (2 світлина).
І звичайно, я супер насичуюсь майстер-класами, думками, свіжими баченнями й системним заземленням. Завдяки тому, що в нас відбувається взаємодія і ми створюємо разом, шукаємо разом, міркуємо разом. І я щиро радуюсь за них, адже мій досвід навчання, а саме в КАМА був синонімом посередності (якось складу в повість, чому туди не потрібно йти, ніколи, нізащо, за жодних обставин, принаймні людям дотичним до кадру).
P.S. Пам’ятник кобзарю на вʼїзді в Канів (1 світлина), де були минулого тижня майстер класи в Канівському коледжі культури і мистецтв (2 світлина).
❤16🦄6
Мене давно бентежить тема тілесності, вона послідовна в моїх роботах і за декілька тижнів буду знімати найважливішу роботу в цьому напрямку. Робота, яка для мене оголений нерв абсурдності буття в нашій реальності.
Вразила мене, по справжньому, історія під назвою «Королівство тварин».
Це настільки чесно, вільно і емоційно, що це мій особистий ахуй. Поки я не зрозумів, чи це тому, що це потрапляння в мене чи тому, що ця робота визначна, але в мене давно не було сльози на щоці в кінозалі.
Сетап фільму — в світі, 2 роки існує хвороба, яка перетворює людей на тварин. І ми живемо в світі головних героїв батька Франсуа і сина Еміля, де їх дружина-мати перетворилась на тварину.
Він потрапив в мене через органічність розвитку різнопланових діалогів з глядачем:
1. Ми людство можемо адаптуватись до будь-чого. Кордони нормальності не статичні.
2. Наше руйнівне єство і бажання спочатку знищити, а потім пізнати.
3. Батько і син, які дуже далеко один від одного, але поєднані одним ланцюгом реальності і не можуть відірватись від один одного.
4. Страх навколишнього і послідовне його знищення. І часто те чого ми боїмося, є нашим найбільшим бажанням.
І звичайно, воно красиве і візуально сучасне, його хочеться дивитись, а в якісь моменти ти настільки відчуваєш єднання з персонажем, що це вже твої руки на бігу торкаються поля і кожним доторком кричать про свободу.
Вразила мене, по справжньому, історія під назвою «Королівство тварин».
Це настільки чесно, вільно і емоційно, що це мій особистий ахуй. Поки я не зрозумів, чи це тому, що це потрапляння в мене чи тому, що ця робота визначна, але в мене давно не було сльози на щоці в кінозалі.
Сетап фільму — в світі, 2 роки існує хвороба, яка перетворює людей на тварин. І ми живемо в світі головних героїв батька Франсуа і сина Еміля, де їх дружина-мати перетворилась на тварину.
Він потрапив в мене через органічність розвитку різнопланових діалогів з глядачем:
1. Ми людство можемо адаптуватись до будь-чого. Кордони нормальності не статичні.
2. Наше руйнівне єство і бажання спочатку знищити, а потім пізнати.
3. Батько і син, які дуже далеко один від одного, але поєднані одним ланцюгом реальності і не можуть відірватись від один одного.
4. Страх навколишнього і послідовне його знищення. І часто те чого ми боїмося, є нашим найбільшим бажанням.
І звичайно, воно красиве і візуально сучасне, його хочеться дивитись, а в якісь моменти ти настільки відчуваєш єднання з персонажем, що це вже твої руки на бігу торкаються поля і кожним доторком кричать про свободу.
❤11👾4
Кіно, в мому житті зʼявилось раптово. У віці 5-ти років, в мене вдома зʼявилась касета з Термінатором-2 і мій дитячий мозок вибухнув від радості. Я дивився його 2 рази на день, протягом 3-х місяців.
Чому, мій дитячий мозок захопив образ Джона Коннора, Т-800 і самопожертви Сари Конор заради свого сина?
Тому, що я впізнавав себе в ньому, впізнавав обставини дому, коли навколо відбувається провінційна хуйня у вигляді, поголовного алкоголізму, побутової жорстокості і перманентної натягнутості і стриманості кожного і кожної. Впізнавав несвідоме бажання протесту, впізнавав самотність.
В дитинстві, в мене так само як і у Джона була відсутня фігура тата і моїм героєм була Сара Конор. Моя Сара, була не така фізично загартована, але моя мама теж була достатньо бойова і теж вміла в самопожертву заради дитини.
І веду я це все до того, що нам потрібні герої в житті і в кіно. І саме тому я не люблю коміксове кіно, воно експлуатує образ героя і забирає особистісну залученість через перенасиченість героями.
І саме тому, в новорічний період буду передивлятись свій улюблений фільм дитинства і згадувати своє захоплення Сарою або мамою або мрією у вигляді появи Т-800 в мому житті.
Чому, мій дитячий мозок захопив образ Джона Коннора, Т-800 і самопожертви Сари Конор заради свого сина?
Тому, що я впізнавав себе в ньому, впізнавав обставини дому, коли навколо відбувається провінційна хуйня у вигляді, поголовного алкоголізму, побутової жорстокості і перманентної натягнутості і стриманості кожного і кожної. Впізнавав несвідоме бажання протесту, впізнавав самотність.
В дитинстві, в мене так само як і у Джона була відсутня фігура тата і моїм героєм була Сара Конор. Моя Сара, була не така фізично загартована, але моя мама теж була достатньо бойова і теж вміла в самопожертву заради дитини.
І веду я це все до того, що нам потрібні герої в житті і в кіно. І саме тому я не люблю коміксове кіно, воно експлуатує образ героя і забирає особистісну залученість через перенасиченість героями.
І саме тому, в новорічний період буду передивлятись свій улюблений фільм дитинства і згадувати своє захоплення Сарою або мамою або мрією у вигляді появи Т-800 в мому житті.
❤20👾4💅3
Дивний період, хуйова продуктивність, Євробачення, аніме, зник, тепер знову тут. Дякую Життя Прекрасне 1997р. — посміхнувся, пролив сльози і ожив, магія кіно.
Досить давно, я нічого не ставив на сцені і відверто засумував за сценографією, тому погодився швидко і понеслось, про це сьогодні і буде мова.
Складові постановки:
1. Основний концепт, який має бути довгостроковим і багатопроекційним, щоб в разі перемоги з ним можна було взаємодіяти довго і плідно.
2. Бекграунди для екранів.
3. Світло і робота з камерами — придумування, освоєння, тести.
4. Рух всіх артистів і взаємодія з живою сценою (в якій руці тримати мікрофон, щоб бути більш відкритим до камери і ще тонкощі, які і складають загальну картину та мають бути доведені до автоматизма).
5. Стиль — загальний вектор і погодження.
Реалізація або те, що я зневажаю в індустрії:
Проблема №1
Відсутність пристрасті і бажання. Всі роблять роботу, просто роботу, просто роблять. Маючи можливість познайомити всю Україну з новими, цікавими, різними артистами робити за шаблоном голосу діти не вийде і не вийшло. Всі наступні пункти витікають із пункту№1.
Проблема №2
Відсутність візії і розуміння процесів. Як зробити так, щоб виграли всі? Глядач, артист, продакшн. Продумати всі процеси і комунікувати, говорити, теревенити, шепотіти, кричати, писати, показувати, есперанто, крокодил та як завгодно.
Скільки питань, мені задали, щодо концепції номеру? Жодного, так не має бути. Навіть, якщо все подобається, мають бути витікаючі питання.
Проблема №3
Відсутність відповідальності. Жодна людина, не сказала, сорі мій містейк, тому, що жодна людина не розуміє масштаб свого впливу на загальний результат.
Як красиво завершити і до чого я веду? Нахуй людей, які створюють без пристрасті, вона не прибере помилки, провали, дурощі але вона багато, що нівелює і з нею ти швидко вчишся. Тому пішов з великою любовʼю робити аніме, всього 5 хвилин, а вже 5 місяців, але скоро буде.
Важливо, це не про музику, звук — це про продакшн і процеси, які про номера.
Досить давно, я нічого не ставив на сцені і відверто засумував за сценографією, тому погодився швидко і понеслось, про це сьогодні і буде мова.
Складові постановки:
1. Основний концепт, який має бути довгостроковим і багатопроекційним, щоб в разі перемоги з ним можна було взаємодіяти довго і плідно.
2. Бекграунди для екранів.
3. Світло і робота з камерами — придумування, освоєння, тести.
4. Рух всіх артистів і взаємодія з живою сценою (в якій руці тримати мікрофон, щоб бути більш відкритим до камери і ще тонкощі, які і складають загальну картину та мають бути доведені до автоматизма).
5. Стиль — загальний вектор і погодження.
Реалізація або те, що я зневажаю в індустрії:
Проблема №1
Відсутність пристрасті і бажання. Всі роблять роботу, просто роботу, просто роблять. Маючи можливість познайомити всю Україну з новими, цікавими, різними артистами робити за шаблоном голосу діти не вийде і не вийшло. Всі наступні пункти витікають із пункту№1.
Проблема №2
Відсутність візії і розуміння процесів. Як зробити так, щоб виграли всі? Глядач, артист, продакшн. Продумати всі процеси і комунікувати, говорити, теревенити, шепотіти, кричати, писати, показувати, есперанто, крокодил та як завгодно.
Скільки питань, мені задали, щодо концепції номеру? Жодного, так не має бути. Навіть, якщо все подобається, мають бути витікаючі питання.
Проблема №3
Відсутність відповідальності. Жодна людина, не сказала, сорі мій містейк, тому, що жодна людина не розуміє масштаб свого впливу на загальний результат.
Як красиво завершити і до чого я веду? Нахуй людей, які створюють без пристрасті, вона не прибере помилки, провали, дурощі але вона багато, що нівелює і з нею ти швидко вчишся. Тому пішов з великою любовʼю робити аніме, всього 5 хвилин, а вже 5 місяців, але скоро буде.
Важливо, це не про музику, звук — це про продакшн і процеси, які про номера.
❤27👍5
В листопаді 2023 року вибрались на 2,5 дні в Канів і зняли рух — майстра, молоді, простору.
Я захоплююсь тілом і його силою, для мене сила емоційної палітри тіла найвища і останній рік я присвятив тілу, в металі, в оточенні, в суголосності.
Тому, досліджую далі
Ось, що вийшло
https://youtu.be/xMNx-duuyTs?si=az1cT4SN-oiYXm5o
Я захоплююсь тілом і його силою, для мене сила емоційної палітри тіла найвища і останній рік я присвятив тілу, в металі, в оточенні, в суголосності.
Тому, досліджую далі
Ось, що вийшло
https://youtu.be/xMNx-duuyTs?si=az1cT4SN-oiYXm5o
YouTube
Вільний рух — трансформація громад | Анатолій Сачівко | Спільно Кемп, Канів
Спільно з режисером Іллєю Дуциком презентуємо документальне дослідження із практики вільного руху в Канівському фаховому коледжі культури і мистецтв — під менторством Анатолія Сачівка хореографа, режисера й засновника танцювального обʼєднання Apache Crew.…
❤10
Я не любив кіно 400 днів. В мене не було пристрасті до кінематографу. Дивився його, все ще достатньо для професії режисера, але не достатньо, щоб про це писати — коли ти дивишся 3-4 фільми в тиждень, тобі є з ким їх обговорити і не є потреби писати. Моя пристрасть повернулась чи я до неї, хтось точно до когось повернувся бо ми разом 2 місяці і за цих 2 місяці, я переглянув 60 чи 70 фільмів. Знову хочу знімати кіно і знову його пишу.
Короче, всім вітання, в мене написано 6 постів про кіно, 1 про серіал, 1 про картини, 1 про книгу і це знову віжуал монолог і я можу знову сказати привіт, єбать, як я скучав.
Короче, всім вітання, в мене написано 6 постів про кіно, 1 про серіал, 1 про картини, 1 про книгу і це знову віжуал монолог і я можу знову сказати привіт, єбать, як я скучав.
❤19
І так, почнемо з неочікуваного дива, розйобу, виру життя.
Мої нотатки видихнули на повні груди: я нарешті завів Letterboxd, щоб якось трекати, що дивлюсь, і натрапив на фільм Sweet Smell of Success (1957). Відсутність очікувань (взагалі, концепція порівняння всього і всюди — будь ласка, видались з моєї голови) подарувала мені новий досвід.
Як глядач, у якийсь момент ти намагаєшся знайти хоча б ниточку, піщинку, проблиск хорошого в людях на екрані.Особливо зараз, пошук хорошого відбувається сильніше, відчайдушніше. Але це хороше тут беззубе, наївне, нездатне відстояти своє право бути собою.
Ти у вирі, вир затягує, вир персонажів, які зневажають один одного, але мусять взаємодіяти, адже світ смелл оф саксес вже тут.
Ми звикли споглядати бед бойс і причини їх становлення, ми їм емпатуємо і любимо, часто сильніше за героїв. Антигерой зрозуміліше, ближче, чи можливо відображає нас більше, ніж герой, причини в цьому абазаці не важливі. Важливо, що в Sweet Smell of Success емпатія перетворюється в зневагу по справжньому. Усвідомлення взаємодії з «маленькою людиною» тут постійне і викликає непідробну огиду (не таку, як фінал «Пінгвіна» — справжню).
Фільм починається з промовистої сцени: головний герой виходить з дому і не одягає пальто, щоб не платити чайові в гардеробі.
Ця сцена — дрібниця і величина одночасно, або, словами гурту Blooms Corda:
«Хвостик від великого слона. Вважає, що він і є слон».
Якщо ви любите споглядати методичне препарування ницої особистості, Sweet Smell of Success — чудовий і водночас неприємний для взаємодії вибір.
P.S. Контекст цього фільму — 1957 рік, і в ньому достатньо мізогінії, щоб не любити героїв ще й за це.
Мої нотатки видихнули на повні груди: я нарешті завів Letterboxd, щоб якось трекати, що дивлюсь, і натрапив на фільм Sweet Smell of Success (1957). Відсутність очікувань (взагалі, концепція порівняння всього і всюди — будь ласка, видались з моєї голови) подарувала мені новий досвід.
Як глядач, у якийсь момент ти намагаєшся знайти хоча б ниточку, піщинку, проблиск хорошого в людях на екрані.Особливо зараз, пошук хорошого відбувається сильніше, відчайдушніше. Але це хороше тут беззубе, наївне, нездатне відстояти своє право бути собою.
Ти у вирі, вир затягує, вир персонажів, які зневажають один одного, але мусять взаємодіяти, адже світ смелл оф саксес вже тут.
Ми звикли споглядати бед бойс і причини їх становлення, ми їм емпатуємо і любимо, часто сильніше за героїв. Антигерой зрозуміліше, ближче, чи можливо відображає нас більше, ніж герой, причини в цьому абазаці не важливі. Важливо, що в Sweet Smell of Success емпатія перетворюється в зневагу по справжньому. Усвідомлення взаємодії з «маленькою людиною» тут постійне і викликає непідробну огиду (не таку, як фінал «Пінгвіна» — справжню).
Фільм починається з промовистої сцени: головний герой виходить з дому і не одягає пальто, щоб не платити чайові в гардеробі.
Ця сцена — дрібниця і величина одночасно, або, словами гурту Blooms Corda:
«Хвостик від великого слона. Вважає, що він і є слон».
Якщо ви любите споглядати методичне препарування ницої особистості, Sweet Smell of Success — чудовий і водночас неприємний для взаємодії вибір.
P.S. Контекст цього фільму — 1957 рік, і в ньому достатньо мізогінії, щоб не любити героїв ще й за це.
❤17👾2
The Fabelmans (2022) — споглянутий, обговорений і поцінований всіма можливими кіноколами, але він випромінює таку любов до кіно та професії, як способу розуміння світу, що цим невпинно хочеться ділитись, в тому числі і мені.
Контекст — це автобіографічна-рефлексивна історія дорослішання режисера Стівена Спілберга, людини, яка вміє говорити з серцем глядача в усіх можливих проявах. В цій роботі — це доходить до абсолюту, він відкривається, препарує своє минуле і до цього потрібно бути готовим, так він казав про сценарій написаний його сестрою в 1999 році: «Це так близько до мого життя і так близько до моєї сім'ї — я вважаю за краще знімати фільми, які більше метафоричні, аналогіями. Але буквальна історія про мою сім'ю потребує багато сміливості. Я все одно вважаю, що знімаю особисті фільми, навіть якщо вони виглядають як великі комерційні попкорн-фільми».
Головний герой сприймає, помічає світ тільки через кіно, вже в процесі монтажу приходить усвідомлення того, що відбувається при зніманні. А він документує і монтує своє життя. І через знімання та монтаж, він усвідомлює та помічає. Результат роботи змінює реальність, кіно змінює реальність.
В 11 років, я задумався чи правда, все що я бачу в кіно, очевидно, що я багато разів чув, що ні. Але як цьому не вірити, воно ж на екрані і виглядає живим. Картинка живіше, правдивіша та набагато більш хвилююча за слово, за вчителя в школі і за повчання батька. Так я повірив кінематографу і повірив тому, що відчуття будують памʼять. І це історія дорослішання, крізь великі потрясіння і відчуття.
Мене вразила історія турботливого оберігання батьківської перспективи погляду на родину та на зростання Стівена. В стосунках дитини і батьків, в кожної зі сторін своя історія памʼяті відчуттів і вона може бути неприємна для іншої сторони.
У 2002 році, коли він був в роздумах про зйомку автобіографічного проєкту вперше, Спілберг сказав: «Я дуже боюся, що моїм мамі й татові це не сподобається, що вони вважатимуть це образою і не поділятимуть мого люблячого, але критичного погляду, на те, як це було — рости з ними». В листопаді 2022 (місяць премʼєри фільму) розповів, що його батьки також «вмовляли» його зняти фільм про їхнє життя перед смертю. Мати померла у 2017, тато у 2020, через 2 роки відбудеться премʼєра критичного погляду на дитинство одного з найвпливовіших режисерів в історії кінематографа.
76 років було Стівену Спілбергу, на момент виходу цього фільму. Я хочу прожити життя так, щоб в 76 років мати можливість так рефлексувати своє життя.
Контекст — це автобіографічна-рефлексивна історія дорослішання режисера Стівена Спілберга, людини, яка вміє говорити з серцем глядача в усіх можливих проявах. В цій роботі — це доходить до абсолюту, він відкривається, препарує своє минуле і до цього потрібно бути готовим, так він казав про сценарій написаний його сестрою в 1999 році: «Це так близько до мого життя і так близько до моєї сім'ї — я вважаю за краще знімати фільми, які більше метафоричні, аналогіями. Але буквальна історія про мою сім'ю потребує багато сміливості. Я все одно вважаю, що знімаю особисті фільми, навіть якщо вони виглядають як великі комерційні попкорн-фільми».
Головний герой сприймає, помічає світ тільки через кіно, вже в процесі монтажу приходить усвідомлення того, що відбувається при зніманні. А він документує і монтує своє життя. І через знімання та монтаж, він усвідомлює та помічає. Результат роботи змінює реальність, кіно змінює реальність.
В 11 років, я задумався чи правда, все що я бачу в кіно, очевидно, що я багато разів чув, що ні. Але як цьому не вірити, воно ж на екрані і виглядає живим. Картинка живіше, правдивіша та набагато більш хвилююча за слово, за вчителя в школі і за повчання батька. Так я повірив кінематографу і повірив тому, що відчуття будують памʼять. І це історія дорослішання, крізь великі потрясіння і відчуття.
Мене вразила історія турботливого оберігання батьківської перспективи погляду на родину та на зростання Стівена. В стосунках дитини і батьків, в кожної зі сторін своя історія памʼяті відчуттів і вона може бути неприємна для іншої сторони.
У 2002 році, коли він був в роздумах про зйомку автобіографічного проєкту вперше, Спілберг сказав: «Я дуже боюся, що моїм мамі й татові це не сподобається, що вони вважатимуть це образою і не поділятимуть мого люблячого, але критичного погляду, на те, як це було — рости з ними». В листопаді 2022 (місяць премʼєри фільму) розповів, що його батьки також «вмовляли» його зняти фільм про їхнє життя перед смертю. Мати померла у 2017, тато у 2020, через 2 роки відбудеться премʼєра критичного погляду на дитинство одного з найвпливовіших режисерів в історії кінематографа.
76 років було Стівену Спілбергу, на момент виходу цього фільму. Я хочу прожити життя так, щоб в 76 років мати можливість так рефлексувати своє життя.
❤6👾1
Люблю час в якому живу, як мінімум за те, що можна прочитати сценарій «Носферату», який ще в прокаті.
Цікаво, як Еггерс працює зі словом, структурою, на чому акцентує.
https://deadline.com/2025/01/nosferatu-script-read-the-screenplay-robert-eggers-1236245724/
Цікаво, як Еггерс працює зі словом, структурою, на чому акцентує.
https://deadline.com/2025/01/nosferatu-script-read-the-screenplay-robert-eggers-1236245724/
Deadline
‘Nosferatu’: Read The Screenplay For Robert Eggers’ Dream Project Revamping A Gothic Nightmare
Focus Features' gothic horror movie Nosferatu from writer-director Robert Eggers reimagines the classic vampire tale.
❤9
Mars Express (2023)
Як же я сумував за науковою фантастикою, вилюбленою в деталях.
6-7 місяців тому прозвучала порада до перегляду, яку я необережно пропустив, але словосполучення Марс Експрес відклалось в голові і коли я шукав, щось мальоване до взаємодії і побачив, відбувся характерний звук спогаду, який впливає на прийняття рішення.
Людяність і концептуалізм — так хочеться охарактеризувати роботу. Багато роздуму про вимір людяності: Що визначає тебе як людину? З чого складається людина? Вибір бути людиною, який він?
В час, коли війна заполонила будинки, про людяність хочеться думати, шукати, бачити, доторкнутись відкритими долонями. І 90 хвилин фільму дають можливість обійняти людяність і втратити її. 90 хвилин, досі думаю, як в час, коли наукова фантастика стала звичною в 120-160 хвилинах зробити цілісну, щільну, наповнену історію в 90 хвилин. Як? Дуже старанно ретельно, з хірургічною точністю створена темпоритміка, після якої хочеться ще — певно, це і є показник того, що продукт створений класно. Мені хочеться ще.
P.S. На стіллшотах мальовка може виглядати дивно, але в русі з камерою, яка ж вона жива і органічна. І який же тут ахуєнний екшен. 3 складові для хорошого науково-фантастичного фільму виконані — метафізичність, екшен, стилістика.
Як же я сумував за науковою фантастикою, вилюбленою в деталях.
6-7 місяців тому прозвучала порада до перегляду, яку я необережно пропустив, але словосполучення Марс Експрес відклалось в голові і коли я шукав, щось мальоване до взаємодії і побачив, відбувся характерний звук спогаду, який впливає на прийняття рішення.
Людяність і концептуалізм — так хочеться охарактеризувати роботу. Багато роздуму про вимір людяності: Що визначає тебе як людину? З чого складається людина? Вибір бути людиною, який він?
В час, коли війна заполонила будинки, про людяність хочеться думати, шукати, бачити, доторкнутись відкритими долонями. І 90 хвилин фільму дають можливість обійняти людяність і втратити її. 90 хвилин, досі думаю, як в час, коли наукова фантастика стала звичною в 120-160 хвилинах зробити цілісну, щільну, наповнену історію в 90 хвилин. Як? Дуже старанно ретельно, з хірургічною точністю створена темпоритміка, після якої хочеться ще — певно, це і є показник того, що продукт створений класно. Мені хочеться ще.
P.S. На стіллшотах мальовка може виглядати дивно, але в русі з камерою, яка ж вона жива і органічна. І який же тут ахуєнний екшен. 3 складові для хорошого науково-фантастичного фільму виконані — метафізичність, екшен, стилістика.
❤11
https://www.youtube.com/watch?v=qI1eseO2ZHs
я не розумію, навіщо це робити в 2025 році
це гра з минулим і я би дуже хотів, щоб це нарешті закінчилось, зникло, забулось
і це не про комедію
це про те, як ця комедія виглядає, про те, що вона транслює
і коли кажуть, що наш глядач не готовий до чогось складнішого, цитата:
еротичний трилер Babygirl встановив рекорд: фільм показав найкращий старт в українському прокаті серед проєктів студії А24.
За перші п’ять днів у кінотеатрах, стрічка з Ніколь Кідман та Гаррісом Діккінсоном зібрала понад 10,6 млн грн.
P.S. дуже сподіваюсь, що це правда, а не маніпуляція. шматочок з пресрелізу:
Особлива соціальна місія фільму
Фільм "Песики", який зняли FILM.UA спільно з "Новим каналом", не лише покликаний розважати, але й має важливу мету - однією з головних тем стрічки є адопція тварин з притулків. Під час зйомок фільму автори співпрацювали з Gostomel Shelter, звідки взяли кілька чотирилапих акторів.
Але на цьому місія не закінчується. Завдяки стрічці команда намагається привернути увагу до проблеми переповнених шелтерів і популяризувати ідею брати песиків з притулків. Згодом актори фільму долучаться до важливих соціальних активностей, які будуть популяризувати адопцію.
песики, сука)))
я не розумію, навіщо це робити в 2025 році
це гра з минулим і я би дуже хотів, щоб це нарешті закінчилось, зникло, забулось
і це не про комедію
це про те, як ця комедія виглядає, про те, що вона транслює
і коли кажуть, що наш глядач не готовий до чогось складнішого, цитата:
еротичний трилер Babygirl встановив рекорд: фільм показав найкращий старт в українському прокаті серед проєктів студії А24.
За перші п’ять днів у кінотеатрах, стрічка з Ніколь Кідман та Гаррісом Діккінсоном зібрала понад 10,6 млн грн.
P.S. дуже сподіваюсь, що це правда, а не маніпуляція. шматочок з пресрелізу:
Особлива соціальна місія фільму
Фільм "Песики", який зняли FILM.UA спільно з "Новим каналом", не лише покликаний розважати, але й має важливу мету - однією з головних тем стрічки є адопція тварин з притулків. Під час зйомок фільму автори співпрацювали з Gostomel Shelter, звідки взяли кілька чотирилапих акторів.
Але на цьому місія не закінчується. Завдяки стрічці команда намагається привернути увагу до проблеми переповнених шелтерів і популяризувати ідею брати песиків з притулків. Згодом актори фільму долучаться до важливих соціальних активностей, які будуть популяризувати адопцію.
песики, сука)))
YouTube
Песики | Перший офіційний тизер | У кіно з 6 березня
FILM.UA Group презентує перший тизер фільму «Песики» — романтичної комедії з Лесею Нікітюк, яка дебютує на великому екрані в головній ролі. Зйомки стрічки стартували у Києві у вересні, і хоча проєкт певний час тримали в таємниці, його творці нарешті готові…
❤10