Вийшов мій кліп «Голод» — важлива для мене робота. Можу писати про все, що завгодно, але не про свої роботи. Тому —подивіться, напишіть як вам, поширте. Я щиро вдячний людям, які долучились до створення на всіх етапах, цілую всіх в щічки (якщо, дозволите). І Боже бережи концептуальність і консистентність!
https://youtu.be/SzVYgUdN9R4

Вітання, громадо!

Я повернувся до діалогу з собою, відповідно повернувся сюди!
2 тижні відсутності або відпочинок з плавною роботою, без поспіху.

Що здобув за останній час:
1. Досвід розподілу одного простору зі страусами.
2. Повернув в себе спокій за допомогою тиші та лісної місцевості.
3. 4 дні в Полтаві — де ми з підлітками вчились проживати емоції і рефлексувати їх через режисуру.
4. Відновлення або бажання створювати і знову експерементувати.

Що я пропустив:
В Сальваторе Ганаччі вийшли нові музичні відео — тут, ще й історія з 2-х частин.
1. Sexy Narkoman — https://www.youtube.com/watch?v=L1JOlU_oPyQ
2. Your Mother — https://www.youtube.com/watch?v=KqTGdXfNmA8

Улюблена робота, Сальваторе — ось ця.

P.S. Чекаю українського артиста, який буде готовий створити абсурд, від якого ми отримуємо спільний аудіовізуальний оргазм.

Я намагаюсь перестати міркувати в проекції подобається/не подобається, особливо стосовно кіно. Відсторонення особистого досвіду від теми та постійне погоджуюсь або не погоджуюсь — це не зовсім той діалог, який би хотілось проводити з мистецтвом.

Більшість кінематографа — це дослідження теми, обставин, себе, світу. І питання в тому, що герої, відповідно, дослідники не завжди відповідають нашим очікуванням. Умовно, при створенні персонажа, всі бали прокачки персонажа віддали в інтелект та допитливість, забувши про силу та емпатію. І нам можуть подобатись/не подобатись методи, якими ми досліджуємо обставини, але якщо ми його досліджуємо, значить мета автора виконана.

Тому, перед переглядом кінофільму або перед сприйманням будь-якого мистецтва, важливо розуміти свій запит. Я зараз хочу подивитись фільм, для того, щоб насолодитись шляхом, здобути новий (не завжди приємний) досвід, знайти альтернативну думку, познайомитись з персоналією/подіями, прожити свої емоції. Запитів може бути нескінченна кількість і вони можуть бути точніше описані.

Такий підхід дозволив мені набагато частіше знаходити те чого бажає моє внутрішнє і не розчаровуватись в продуктах створення.

«Ви знаєте, що зробили хоррор правильно, коли червону точку вважають одним із найжахливіших лиходіїв у кіно.»

Золотий діалог, золотий коментар.

https://www.youtube.com/watch?v=ARJ8cAGm6JE — контекст

Це пост Ларса Фон Трієра, 2 години тому.

І як тепер дивитись Доґвіль, Меланхолію та Дім, який побудував Джек?

Певно, ніяк. Не можу відділяти митця від творіння.

Сумно, коли люди втрачають відчуття контексту і справедливості.

Переклад:
До речі:
Пану Зеленському та пану Путіну, і не в останню чергу пані Фредеріксен (яка вчора, як хтось безмежно закоханий, позувала в кабіні однієї з найстрашніших машин для вбивств нашого часу, посміхаючись від вуха до вуха):

«ЖИТТЯ РОСІЯН ТАКОЖ МАЮТЬ ЗНАЧЕННЯ!»

З повагою Ларс

P.S. Це він про фотографії в F-16

Ось такий підхід до віжуалу, я культивую в собі. Цілісний концептуалізм або артисти, будь ласка, давайте творити в цьому векторі?


https://www.youtube.com/watch?v=g_qWhdxiR7k

Прямота, за якою хочеться спостерігати або діалоги в Jarhead.

D.I. Fitch: What the fuck are you even doing here?
Anthony 'Swoff' Swofford: Sir, I got lost on the way to college, sir.

Д.І. Фітч: Якого біса ти тут взагалі робиш?
Ентоні «Свофф» Своффорд: Сер, я заблукав дорогою до коледжу, сер.


A flashlight was a moonbeam. A pen was an ink stick. My mouth was a cum receptacle. A bed was a rack. A wall was a bulkhead. A shirt was a blouse. A tie was still a tie, and a belt a belt. But many other things would never be the same.

Ліхтарик був місячним променем. Перо було чорнильною паличкою. Мій рот був вмістилищем сперми. Ліжко - стелаж. Стіна була перегородкою. Сорочка була блузою. Краватка залишилася краваткою, а пояс — поясом. Але багато інших речей ніколи не будуть колишніми.


For most problems the Marine is issued a solution. If ill, go to sickbay. If wounded, call a Corpsman. If dead, report to graves registration. If losing his mind, however, no standard solution exists.

Для більшості проблем морський піхотинець видає рішення. Якщо захворів, йдіть до лікарні. У разі поранення викличте санітара. Якщо помер, повідомте про реєстрацію могил. Однак якщо він втрачає розум, стандартного рішення не існує.

Чи знали ми, що будуть виходити такі кінопродукти?
Так

Чи знали ми, яка буде на них реакція?
Так

Кейс фільму «Юрик» лонгсторі шорт — 24 серпня відбувається «Всеукраїнська прем'єра до Дня незалежності!» кінопродукту, далі опис з ютуб каналу СТБ.
24 серпня на екрани вийде воєнна драма Юрик, яка заснована на реальних подіях. У ній ви почуєте історію 11-річного хлопчика, який 15 днів добирався до кордону з охопленого ворожими обстрілами Маріуполя. Що довелося пережити Юрику на шляху до порятунку?

В мене є багато питань:

1. Ми перемогли, відрефлексували і можемо робити художні твори про війну?
2. Чи начасі зараз створення художніх фільмів про події, які вбили, поранили, травмували величезну кількість співгромадян? Можливо документалістика зараз має більш важливу форму?
3. Чи було достатньо часу на дослідження теми, чи достатньо матеріалів для дослідження теми?
4. Хто аудиторія цього продукту? Якщо, українці, тоді чому так неточно? Невже, ви думаєте, що українці в побуті яких війна, хотять переживати ще художні історії війни, прямо зараз? В чому сенс цієї емоційної маніпуляці (Фінальний лайн головного героя в трейлері — «Я пообіцяв мамі, вона живе, доки я живу»)
5. Чи розуміли автори, що цим фільмом вони ображають людей?
6. Чи було би краще, якби це була документальна історія з цим самим бюджетом але класним стилем і закордонною цільовою?
7. Чи доєбався я? Так, бо це дуже і дуже складна і болюча тема. Створення передбачає емпатію, а люди зробили емоційно маніпулятивний продукт, який повертає тисячі людей в Маріуполь, який я нагадую, досі в окупації.
8. Чи потрібні художні твори про Маріуполь, Ізюм, Ірпінь, тощо? Так, потрібні. Зроблені з максимальною повагою, піклуванням про глядача і нормальними художніми рішеннями і тільки після деокупації.
9. Чи промовчав я про художні рішення і про візуальну складову? Так.

Трейлер за посиланням — https://www.youtube.com/watch?v=o-vHVNBlIHQ

Це дуже важлива хроніка реальності Маріуполя.

48 хвилин відео знятих протягом лютого/березня 2022 року, змонтованих в хронологічній послідовності. Біль пронизує хронометраж, коли голуби стали їжею і єдиним доступним видом мʼяса, коли двори перетворились в масові поховання, коли бачиш небо вперше за 7 днів.

Ця робота є надзвичайно важливою, для можливості побачити, яку ідеологічну реальність несе наш сусід.

На 32-ій хвилині, підліток, співає Океан Ельзи - Обійми, в родинному колі, в зруйнованому Маріуполі, 26-е березня. Дуже щемливо і боляче.

Цей зліпок реальності змонтований в документальний фільм потрібно дивитись, памʼятати і поширювати.

В цій роботі багато відповідей, які ми маємо зберегти в собі і передати далі.

Тут посилання на фільм, з таймкодом пісні.
https://youtu.be/ezZD7cOqsBs?si=R-KolrTx2arz-B5w&t=1912