МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ

Молюсь і вірю. Вітер грає
І п’яно віє навкруги,
І голубів тремтячі зграї
Черкають неба береги.

І ти смієшся, й даль ясніє,
І серце б’ється, як в огні,
І вид пречистої надії
Стоїть у синій глибині.

Клянусь тобі, веселий світе,
Клянусь тобі, моє дитя,
Що буду жити, поки жити
Мені дозволить дух життя!

Ходім! Шумлять щасливі води,
І грає вітер навкруги,
І голуби ясної вроди
Черкають неба береги.

ВАСИЛЬ СТУС

Мов жертва щиростi — життя,
мов молодечих крил
пружнавий трiск, як небуттям
укрився суходiл.
Ти ще на кiнчику пера
возносишся увись.
а вже пора? Давно пора.
Спадаючи, молись.
Як жертва щиростi, як кат
оговтаних бажань,
переминай за гранню грань,
чекаючи розплат —
за те, що марнував свiй вiк,
надмiру неба праг,
що був людинi чоловiк,
i друг, i брат, i враг.
I я найперше помолюсь
I вдруге помолюсь
I втретє помолюсь.
I в смерть
з землею порiднюсь.

ВАСИЛЬ СУХОМЛИНСЬКИЙ

Я був на далекій чужині,
Там небо таке ж голубе,
Та тільки нема Батьківщини,
Нема там, Вітчизно, тебе,

Бо в ріднім краю над землею
Чистіша і глибша блакить.
І сонце Вітчизни моєї
Яскравіше в небі горить.

Я слухав пісні на чужині —
Хороші думки в тих словах,
Але то не крила орлині,
Що є в наших рідних місцях.