А я, снова и снова, как кино, прокрутила
На земле, что уже мне прожить довелось.
Было где тяжело, где полегче чуть было…
Где страдать, а где счастье увидеть пришлось…

Были дни, что от счастья я так ликовала.
И казалось – вот, вот с небом, в духе, сольюсь.
Иногда же, душа так моя тосковала,
Что её успокоить мог только Иисус.

Наша жизнь на земле, как большие качели –
То взмываешь ты ввысь, то летишь снова вниз…
Важно, чтоб удержались и чтоб не слетели
В том стремительном вихре, что есть наша жизнь.

Очень важно держаться за крепкие руки.
Это руки Христа, Он лишь силен держать.
Чтобы, вдруг, не пошла голова твоя кругом,
Лишь смотреть на Него, сможешь так не упасть.

Пусть в душе, каждый день, твоя жизнь – как качели.
Только б не было в ней, никогда, пустоты.
Только б не было в ней жизни – просто без цели.
Чтобы жить – просто так…чтобы – просто лишь жить.

А, вокруг тебя, враг пустоту свою сеет.
Что есть доброго в ней, потихоньку крадёт.
Там – устами слукавил, там – ссору посеял,
В сердце там осудил – и мир Божий уйдёт.

И придёт пустота, и придёт безразличье.
И уж, в сердце своём, не увидишь Христа.
И останется только, земная лишь личность,
И утеряна будет Христа простота.

И утеряна будет святая дорога,
По которой прошел, в своё время, Христос.
А качели летят…а душа, понемногу,
Выбирает себе всё дорогу их слёз.

Радость, жить во Христе, понемногу уходит.
Только страх остаётся, что падаешь вниз.
Скоро будет подъём, Бог с тобой, не отходит.
Скоро будет подъём, за Иисуса держись.

За Иисуса держись, проверяй себя Словом.
Лишь по Слову Его проверяй свою жизнь.
Он даёт только жизнь, нету больше другого,
Чрез кого, на земле, надлежит нам спастись.

Л. Шпак

Стрункий і гарний, нема в тобі пороку.
В народі нема рівного тобі.
Ти - син царя, син Божого пророка.
Народжений для щастя на землі.

Авесалом, твоя доля печальна.
Ти гарний тілом, чорна є душа.
Злоба і гордість вкрались в серце тайно.
Посіяв там насіння сатана.

І виросло, і плід його є страшним -
Перед очима - трон і батька власть.
Хоть часом лик, як сонце є прекрасним.
Всередині ж - чорніш як ніч душа.

Обманливою часом є так зовнішність.
Непоказний порою з виду чоловік.
Зате в душі - сама любов і ніжність.
І доброта, що рідкісна в наш вік.

А Бог не дивиться на зовнішність людини.
Лише на серце, що у нім живе.
Збирає церкву не за зовнішнісь Собі Він
І самий немічний в честі у Нього є.

Чи ж ми один до одного уважні?
А чи цінуємо ми братом, чи сестрою?
"Потрібен церкві ти" - чи часто кажемо?
Важливо все, що зроблено тобою.

Нехай це буде тільки лиш молитва.
Чи з Біблії прочитаний лиш розділ.
У Господа нічого не забуто.
І без уваги не залишиться ніхто.

Цінуєм другом, коли він відходить.
Говоримо: який духовний був...
І стільки доброго відразу в нім знаходим,
Того не помічаючи як жив.

Один до одного уважними ми будьмо.
І помічаймо добрі риси лиш.
Щоб не прийшлось жаліть, втративши друга,
Що неуважними такими ми були.

Що мало говорили слів хороших,
Як любимо і як цінуєм ним.
Щоб слабший відчував - він церквою не лишений.
Бо з тою церквою зв'язав життя своє.

Коли ми разом, ворожі сили слабнуть.
Не подолать ту церкву сатані,
У якій сильні підкріпляють слабших.
В якій цінують один одним всі.

Л. Шпак

Бог є любов. Ви вірите? Це знаєте?
Він в світ прийшов, щоб нас усіх спасти.
І в світі зла, великому і сірому,
Він саме вас чомусь в цей день знайшов.

Він саме вам показує стежину,
Якою варто йти нам до мети.
Щоб до небесної країни,
Одного дня нам разом увійти.

Чому лякаєтесь? Чому не впустите?
Чому любов відкинули Його?
Він ніжно так у серце вам постукує,
І сонцем світить в ваше Він вікно,

Не бійтесь потонути в морі ніжності
Й отримати із рук Його вінця.
Не проганяйте цю любов на вулицю,
Дозвольте поселитись у серцях.

Підіть за Ним, і ви не пожалкуєте.
Підіть… Навіщо вам ця марнота?
Підіть за Ним… Ви чуєте, як кличе Він?
Ви чуєте — душа ваша жива!

Зробіть той крок назустріч новій ері,
З Ісусом дім новий в душі буде,
І разом з Ним усе ви відбудуєте,
І фарбами заграє все живе.

Один лиш крок, і я в Твоїх обіймах,
Один лиш крок, і серце ожива.
Один лиш крок, і крила відростають,
Молитвою у небо все зліта.

Моє життя в руках Твоїх, я знаю,
Ти направляєш всі мої шляхи,
Я відчуваю дощ Твій благодатний,
І ввись злітаю мов птахи.

І голос Твій я вчуся розрізняти,
В Твоїх руках в безпеці, знаю Я.
Ти любиш всіх не дивлячись на статус,
В Тобі Я цілісна, в Тобі жива.

Ти впокорився, потерпів страждання,
Ніхто з людей не міг би це стерпіть.
Тому схиляюсь я, відкинувши вагання,
І вдячністю наповнена душа,

Відкуплена великою ціною,
Ціною крові Господа Христа.
Навчи нас, Господи, любові.
Життя, ж мов спалах, не дорахуєш і до ста.

Не встигнеш й оком ти моргнути,
Як все життя вже промайне.
О, дай нам сили, Отче, так любити,
Щоб не виконувать обряд,

Щоб чистим серцем дорожити,
Не через вигоду, а просто так.
І крізь вуаль дивлюся на людей,
І світ тоді по іншому сприймається.

О мій Господь, Твоя любов без меж,
У тебе я любити теж навчаюся,
Все зникне на землі, все промайне
Любов ж Твоя ніколи не минає.

І хоч пройдуть роки, минуть літа,
Любов твоя освітлює дорогу,
В Тобі Господь я чиста і сильна,
Адже навчаюся у Твого трону.

Твоя наука дивна і свята,
У Твоїх ніг схиляюсь низько-низько,
В Твоїх очах любові повнота,
І так як Ти ніхто не вмів любити.

Господь, мій Батько, Люблячий Творець,
Навчи мене усім все пробачати,
Дивитися з любов'ю на людей,
Молитися, більш вірити й кохати.

11.01.2024
©Darina Gelich

Ось віру, що підкріплена любов'ю.
Хай ворог не зруйнує у тобі.
Ось віра, що Я говорю з тобою.
Нехай темрява не схова її.

Хай страхи всі твої й переживання,
Що є нападки й стріли сатани
Підуть із серця, Я усе те знаю,
Хай не турбують вже тебе вони.

Свою печать на серце Я поставив.
І твою душу Я завжди храню.
Хочу із уст твоїх лиш чути славу.
Бо відчуваєш охорону ти Мою.

Ворог бентежить страхом і сумнівом,
Й ворожі стріли знову ось летять.
А Я кажу, дитя, візьми щит віри
Навчися всі ті стріли відбивать.

Допомагаю Я ставати сильною,
Коли болить душа, й вогонь пече.
Живую воду Я даю без міри.
Із вуст твоїх вона тоді тече.

В Мені, дитя, і міць уся, і сила.
Я їх тобі безмірно так даю.
Я хочу не на мить щоб не зневірилась,
У тім, що чую Я і говорю.

А тяжка боротьба, тяжкі й нападки
На тих, хто присвятив Мені життя.
Та вже небесною Своєю благодаттю
На таку душу охорону ставлю Я.

Не хочу, щоб сповнялася печаллю,
Переживаннями лише завжди.
Я хочу бачить в серці твоїм радість
Від праці, що для Мене робиш ти.

Іще працюй, і не сумуй душою.
Уся Мені належиш ти, дитя.
Благословлю Своєю Я рукою
І все твоє оте земне життя.

Після скорбот настане знову радість,
Її у твою душу Я проллю.
Бо хіба Я приніс на землю тяжкість?
Приніс Я радість буть зі Мной в раю.

Так, тягарі пригнічують земнії
І їх нелегко так тобі нести.
Та нагорода там чекає в небі
За те, як ти зумієш путь пройти.

Не нарікай, в терпінні лиш старайся
Пройти ту путь. Поплач, лише не нарікай.
Прийде оте обіцянеє щастя -
І мир, і радість ти лиш твердо знай.

Л. Шпак

Вірш " Наречена " (Церкво готуйся до зустрічі Свого Жениха ")☝️🙏

Друзі! Маю чудову новину: з Божою допомогою по суботах буде виходити книга свідчень, яка називається "Крик души". Якщо ви чекаєте, реагуйте на повідомлення та підтримуйте нас в молитві, щоб ми змогли цей труд робити для слави Божої 🙏❤️

Шляхом ось чоловік ішов (притча)

Шляхом ось чоловік ішов,
Пісні‌ співав звичайні.
Горби, зелений ліс пройшов,
Усі поля безкрайні.

Світило сонце в вишині
І Небеса, як вата,
Пливли поспішно в тишині,
В якийсь–то край багатий.

Здавалось, світ біди затих,
Вдихнувши запах хвойний,
Творцю сказав: «Ти Кращий з всіх
І Ти хвали Достойний!».

Та ненароком враз нога,
За камінь зачепилась.
Коліном мандрівник в пил впав,
Печаль вмить появилась.

Незадоволеним він став,
Радість лице змінила.
Подумав: «Я дарма‌ сказав,
Що Бог–Любов і Сила.

Тому вже більше не піду,
Вперед по тій дорозі.
Можливо інший шлях знайду,
Невпевнений я в Бозі!».

А небезпека там була,
Попереду чекала.
На шлях змія вмить приповзла,
Його даремно жда‌ла.

По путі іншій він пішов
І знов сонце знайоме.
І Божий мир знову зійшов,
На чоловіку то‌му.

Раптом–нежданно і гроза,
Ще й Небо потемніло.
Неподалік сосна росла,
Пішов до неї сміло.

Перечекати там хотів,
Під кроною тією,
Що гроза стихне й він піде,
Дорогою своєю.

Та тільки яму на путі,
Нога знов зачепила,
Впав сильно і набив синці,
Печаль знов поступила.

«Таким Бог бути ні,не міг,
Мене Він не спасає.
Й нема безпечних Ним доріг–
Тепер я точно знаю».

Розсердившись,він повернув,
Де інша є дорога.
Назад свій погляд не звернув,
Образився на Бога.

А там сосна вогнем горить,
Що блискавка вражала.
Не знав, що спасся він в ту мить,
Де б смерть його чекала.

Та чоловік все крокував,
А серця біль торкає.
І повну радість він не мав,
Пісні‌ вже не співає.

Аж ось наш мандрівник попав,
В біду досить знайому:
Вже знову третій раз він впав,
Поранившись при цьо‌му.

І з рани витиравши кров,
Став в Небо споглядати:
«Такою є Твоя любов?
Не можеш Ти спасати?!

Ти не Могутній Бог і Цар,
Де захист Твій–Десниця?
Ти там не бачиш із–за хмар,
Діла і наші ли‌ця!».

Кричав слова злі чоловік,
Як з кручі–вниз звалився.
Та жаль, не бачив він потік,
Що від дощу розлився.

Чекала знов його біда,
В тій бурі швидковато,
Текла з гори дуже вода,
Й каміння в ній багато.

З дороги чоловік зійшов,
Вирішив,що поганим
Є шлях і до гори пішов,
Він по стежка‌м незнаним.

Ішов і бесіду з Творцем,
Вести більше не хоче.
Був злий, ідучи під дощем
І був темніший ночі.

Ось до гори дійшов кінця
І бачить всю долину:
Дорога,де лежить змія,
Потік сердито плине.

А від сосни лиш чорний дим,
Стовпом усе буяв...
І зрозумів, що Бог Один,
Його оберігає.

І чоловік побачив вмить,
Свою всю необачність.
І в Небо з вуст його летить,
Молитви щира вдячність...

Ось так порою друже мій,
В житті буває слизько.
Потоків і вогню і змій,
Не бачимо ми близько.

У Бога дуже пильний зір
І Він нам посилає,
В любові ті синці,повір,
Ще до біди,бо знає.

А ми–картаємо на все,
Як чоловік із притчі.
Та знає наш Господь усе,
Бід не дає Він лишніх.

Побачити щось наперед,
Не маємо ми схильність.
Та на дорогах нас веде,
Отцівська милість й пильність.

Якщо спіткнемося в житті
І знову–невезіння.
Можливо, що синці оті,
Для нас,друзі,спасіння.
Амінь

Автор: Галина Мерзлякова;
Переклад Ангеліни Ющук.

Вірш " Два брати " Едуард Максимович ☝️🙏