Важливо, щоб люди не забували, якою ціною ми зупиняємо противника.

#Україна_тримається_на_наших_плечах

@CinCAFU

"Ми дітям повинні мирну Україну передати", - Макс, 53 окрема механізована бригада імені князя Володимира Мономаха.

#Україна_тримається_на_наших_плечах

@CinCAFU

У надскладних умовах військовослужбовці Збройних Сил України самовіддано захищають морський, сухопутний та повітряний простори нашої держави.

#Україна_тримається_на_наших_плечах

@CinCAFU

"Армія має захищати свою країну, а не нападати на чужі", - командир танку "Компас", 36 окрема бригада морської піхоти.

#Україна_тримається_на_наших_плечах

@CinCAFU

У надскладних умовах військовослужбовці Збройних Сил України самовіддано захищають морський, сухопутний та повітряний простори нашої держави.

#Україна_тримається_на_наших_плечах

@CinCAFU

#історії_героїв

Коли вранці 24 лютого мешканці Маріуполя прокинулися від вибухів, мало хто міг уявити, що російські окупанти за лічені місяці перетворять квітуче місто на руїни.

– Я один із тих, хто сподівався, що страшніше, ніж у 2014-2015 роках, не буде. Думав, що постріляють трішки, та й усе, – зізнається маріуполець Іван. – Але обстріли лише посилювалися. Того дня, коли прилетіло у мій двір, я усвідомив, що попереду – пекло. Люди лишали будинки і тікали з речами вглиб Маріуполя. Ми не знали, куди біжимо, головне – подалі від смерті. Боляче було спостерігати, як усе, що наживалося роками, знищується в один момент. Коли почалися сильні обстріли по всьому місту, забрав маму та виїхав разом з нею. Тато зміг приєднатися до нас пізніше, був змушений виїжджати через окуповані території, бо гуманітарних коридорів не було.

Знаєте, страшно, коли ти їдеш по своїй землі, а всюди ворожі війська зі зброєю, блок-пости з російськими та «днрівськими» прапорами. Тоді я відчув, як в мені народжується ненависть до ворога. У той момент я пообіцяв собі, що буду нищити росіян.

Виїхавши з Маріуполя, хлопець став на облік як переселенець і одразу мобілізувався до 53-ї ОМБр.

– Хто ж буде звільняти моє місто, як не я? Я хочу додому, побратими теж, тому, як би це важко не було, ми маємо боротись, – упевнений Іван.

Йому й досі важко змиритися з тим, що росіяни фактично знищили його улюблений Маріуполь.
– Знаєте, останні 6 років Маріуполь розвивався шаленими темпами. Місто квітло: оновили транспорт, реставрували будинки, відремонтували вулиці. Чисто все довкола, парки, фонтани, море поруч – живи й радій. А зараз там усюди лише попіл… Немає води, світла. росіяни – це руйнівники і кати, – каже Іван. – Їм не потрібні були люди, заводи, інфраструктура. Їх цікавила лише земля, дорога на Крим. Я завжди думаю про це, коли берусь за зброю. Розумію, що маю вбити ворогів, лише так ми станемо вільні. У росіян війна заради війни. А ми знаємо, за кого та за що боремось. В цьому і різниця між нами.

До речі, Іван з гордістю каже, що з початком повномасштабного вторгнення росії принципово перейшов на українську мову.
– Російська – мова мого ворога. Тому я твердо вирішив, що більше не буду нею користуватися. А от нашу рідну мову треба плекати. Радіо, телебачення, газети – всюди має бути українська мова, – запевняє Іван.

#Україна_тримається_на_наших_плечах

@CinCAFU

Наші бойові медики надають медичну допомогу навіть російським військовополоненим. Бо ми, на відміну від росіян, - Люди.

Доземний уклін українським військовим медикам за врятовані життя наших воїнів, за професійність і людяність!

#Україна_тримається_на_наших_плечах

@CinCAFU

Жінка на кораблі до біди - це упередження.
Сучасні Збройні Сили долають не тільки ворога, а й стереотипи. Ми змінюємо суспільство, адже його кращі представники сьогодні - у наших лавах.
Разом до Перемоги!

#Україна_тримається_на_наших_плечах

@CinCAFU

Актор і режисер театру, а нині військовослужбовець Збройних Сил України Євген: "Я грав у пʼєсі про військових моряків, яким пропонували здатися, якщо вони опустять прапор. А вони не опускали. Там є таке питання: "А чи є такий прапор у мого корабля?". І от зараз я відчуваю, що він є".

#Україна_тримається_на_наших_плечах

@CinCAFU

Кожний із нас відчуває плече побратима, підтримку рідних та всього народу.

Кожний із нас на своєму місці - солдат, сержант, взводний, ротний, комбат, комбриг, командувач.

Кожний із нас свідомо йде на ризик, тому що за нами - Україна.

Кожний із нас усіма силами наближає Перемогу.

#Україна_тримається_на_наших_плечах

@CinCAFU

Вся українська нація обʼєднана у боротьбі з кровним ворогом. Люди різних професій взяли до рук зброю, щоб захистити свою свободу і країну.

Митці, які перебувають на військовій службі, обʼєдналися в "Культурний десант" та підтримують психологічне забезпечення і високий бойовий дух наших воїнів.

Разом до Перемоги!

#культурнийдесант instagram.com/culturalforces

#Україна_тримається_на_наших_плечах

@CinCAFU

Перемога дається нам дуже важко. Її ціна - життя кращих воїнів. Ми не віддамо здобуту кровʼю Перемогу в руки ворогу. У памʼять про тих, хто повернувся з бою на щиті. В імʼя цілих поколінь українців, які боролися за свободу в минулі роки. Заради наших дітей і майбутнього.

Євген Кіхтенко разом з екіпажем свого танка загинув 25 вересня під час звільнення Харківщини.
Світла Памʼять полеглим за Україну!

#Україна_тримається_на_наших_плечах

@CinCAFU

«Кращих Збройних Сил - з тими людьми, з тим оснащенням, з тією підготовкою, яка в нас є сьогодні, виконуючи такі завдання, які ми сьогодні виконуємо - на планеті Земля немає. Ми сьогодні на першому місці», - бригадний генерал Михайло Драпатий.

#Україна_тримається_на_наших_плечах

@CinCAFU

“Коли запитують: скільки у тебе бойових вильотів? Відповідаю: недостатньо, бо ми досі воюємо. Але коли виженемо ворога з нашої землі, коли будуть підписані гарантії безпеки, що вони не сунуться на нашу землю найближчих мільйон років, тоді я, можливо, порахую і скажу: все, достатньо, я свою роботу зробив!”, - командир 7 бригади тактичної авіації імені Петра Франка Євген Булацик, кавалер ордена “За мужність”.

#Україна_тримається_на_наших_плечах

@CinCAFU

Дмитро Лінартович - актор театру, кіно й дубляжу, а з серпня 2022 року - військовослужбовець Збройних Сил України.

"Перед тим, як відправити на війну, нас почали дуже ретельно вчити, ми щодня їздили в навчальний десантно-штурмовий центр, нас одягнули у військову форму. Про мене ЗСУ попіклувалися, щоб я отримав військову спеціальність в елітарних військах України - десантних. Після двох місяців повноцінної підготовки мене відправили на Херсонський напрямок", - розповідає Дмитро Лінартович.

Дмитро брав участь у звільненні Херсонщини, у боях за Бахмут і Соледар. Відео, де він після важкого поранення говорить: "Нас ніколи не зламати. Ми перемагаємо!", - облетіло світ.

#Україна_тримається_на_наших_плечах

@CinCAFU

ТРИ ТОВАРИШІ
Три вінничанина - «Майстер», «Хан» і «Лев» - відзначені нагородами Головнокомандувача ЗСУ

Кожен захисник, кожна військова частина Збройних Сил України сьогодні робить нашу переможну історію. Дорогою ціною…

Свою історію війни влітку погодився розповісти доброволець Віталій - «Майстер» з Вінниці.
Погодився лише заради «Хана» і «Лева» - двох земляків. «Про них мають знати». Віталій називає їх своїми «хрещеними». Герої. Воїни… Дякуючи їм, він живий.

https://fb.watch/ins1gyymx5/

Тепер усі троє відзначені почесними нагородами Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного.
За кожною відзнакою є окрема історія життя і справжнього подвигу.

«Приклади героїзму і бойового братерства, емблеми і знамена, бойовий вишкіл і мужність, незламний дух і воля - все це складає код Нації воїнів», - каже Залужний.

Це про наших воїнів, земляків!

…«Майстер» «до братиків» не повернеться. Як би він цього не хотів, але медики заборонили.
«Хан» після поранення недавно повернувся на службу.
«Лев» ще загоює рани.

«Не знаю, скільки потім буде правд про цю війну, але знаю точно: зятів у мене з росії не буде – доньки вже зрозуміли», - «Майстер» не сумнівається.

#Україна_тримається_на_наших_плечах

Про роль аеророзвідки на найважчій ділянці фронту - в місті Бахмуті - говорить фахівець цієї справи Михайло.
"Дрони рятують життя", - підкреслює він.

#Україна_тримається_на_наших_плечах

@CinCAFU

#історії_героїв

З родини Євгена на захист України стали одразу троє: він, брат і батько. Бачити один одного зараз вони можуть лише на екрані телефону, адже воюють на різних напрямках. «Онлайн-зустрічі» зазвичай короткі, проте поділитися новинами й обговорити родинні справи встигають.

Війна, каже Євген, змінила кожного з них.
– Дивлюся на батька і брата і розумію, як ми всі постаріли, навіть я у свої двадцять п’ять, – говорить він.

Євген командує взводом у 25-й ОПДБр. Його бійці разом з іншими підрозділами виконували надзвичайно складну задачу – прорив передових позицій росіян на одній із ділянок фронту. Ця операція, яка була частиною Харківського контрнаступу, дозволила українським військам зайти у тил ворога і звільнити велику кількість територій. Зокрема, місто Ізюм на Харківщині.

– Ми діяли за чітким планом, саме тому кожен на своєму місці спрацював максимально ефективно, – розповідає командир взводу. – За один день ми звільняли по два-три села. Коли наші сили оборони зайшли в Ізюм, росіяни, які залишалися там, не знали, куди сховатися. Вони перевдягалися у цивільний одяг, тікаючи з міста, кидали танки, БТРи, БМД, склади з боєприпасами, зброєю.

Окупанти не могли збагнути, як у їхньому глибокому тилу раптом опинилися українські війська.
– На підході до Ізюму відбили село. Зайшли, закріпилися. Раптом на вулиці з’явився БТР. Ми швидко зрозуміли, що це росіяни. А от вони ні – привіталися з нами. Потім теж збагнули, що своїх тут немає. Почалася перестрілка. І подібних сутичок з окремими ворожими групами було багато. Одного разу разом із товаришем натрапили на двох росіян у формі ЗСУ, вони відкрили вогонь, ми теж. Вороги загинули у тому бою. Але і товариш мій, на жаль, теж… – говорить Євген.

Військовий упевнений, що усі його побратими, які брали участь у наступі, заслуговують на нагороду, адже кожен проявив справжній героїзм у складних і небезпечних ситуаціях.
– Під час оточення Лиману, де було дуже гаряче, хлопці робили неймовірні речі, знищуючи «вертушки», техніку. Нічого не давалося нам легко, – зізнається Євген. – Але, разом із тим, коли зустрічаєш місцевих мешканців, які плачуть від щастя від того, що їх нарешті звільнили, розумієш, що усі зусилля виправдані. Вороги дарма сподіваються нас завоювати. Забрати наші землі вони зможуть лише у тому випадку, якщо помре останній українець. Кожен з нас буде чинити спротив. Нехай навіть не сумніваються.

#Україна_тримається_на_наших_плечах

@CinCAFU

59 ОМПБр імені Якова Гандзюка навесні 2022 року на підступах до Миколаєва зупинила просування ворога, пішла в атаку і відкинула противника практично на 20 кілометрів від міста. Згодом розпочалася літня "епопея".

“Від нас вимагалася активна артилерійська та позиційна робота. Знищення техніки, особового складу, унеможливлення логістики ворога, відрізання противника на Правому березі від мостів через річку Дніпро”, - розповідає Вадим Сухаревський, Герой України, командир 59 ОМПБр імені Якова Гандзюка.

Під час наступальних дій у серпні бійці 59 ОМПБр витягували на себе резерви двох дивізій противника. Бували випадки, коли один танк вів успішний бій із дев’ятьма ворожими Т-72, Т-80 і Т-90.

“Хлопці, які відчули ейфорію, смак перемоги під час успішних проривів чи штурмових дій - є “золотим фондом”, який потрібно буде зберегти та примножити”, - наголошує командувач.

#Україна_тримається_на_наших_плечах

@CinCAFU