«Вишивати потрібно з чистим серцем і світлими думками. Інакше нитка плутається, рветься, бо дуже відчуває настрій вишивальниці. Я вже в цьому переконалася, тому з початку повномасштабної війни не часто беру до рук голку», - каже Юлія Присяжнюк, інженер відділу експлуатації Вінницької філії «Газмережі».

Для себе світ вишивки Юлія відкрила, коли прийшла працювати у газове господарство. Колега показала їй магію народження вишитої картини.

«Я вивчала техніки, вираховувала стібочки і хрестики, шукала цікаві схеми, вивчала орнаменти та їхнє значення. Бувало до глибокої ночі не сплю, вишиваю. А зранку на роботу! Так само і вихідні минали», – посміхається Юлія.

В її імпровізованому домашньому музеї уже назбиралося чимало картин, розшитих хрестиком та бісером. Це ікони, граційні тварини, яскраві метелики, мальовничі пейзажі тощо.

«Багато картин подарувала людям, які мені дорогі. Кожен виріб для мене, як дитина, бо довго плекаєш її, переживаєш, вкладаєш душу».

Одну з останніх своїх картин Юлія вишила на початку повномасштабного вторгнення. Вона називається «Молитва за Україну». Зізнається: в кожному хрестику – тривога за рідних, біль за країну і водночас велика віра у перемогу.

«Молитва за Україну» стала для Юлії тихим зверненням до Бога, вкладеним у нитки та візерунки. Вишивка для неї — це не лише творчість, а спосіб зберігати світло, тепло й любов навіть у найтемніші часи, вплітаючи у кожен символ силу, надію та душу України.