Менш ніж за три місяці розпочнеться новий навчальний рік. Для багатьох батьків і педагогів це час приймати рішення. 

Давайте чесно: на тимчасово окупованих територіях, до їх возз'єднання з Україною, нормального життя не буде. Окрім купи юридичних проблем, є ще одна - Україна буде воювати за свої землі: тому тимчасово окуповані території можуть бути зоною бойових дій. Тут ми маємо бути чесними один з одними.

Зараз опускається залізна завіса між цивілізацією та дикістю. Багато мешканців на тимчасово окупованих територіях зараз вирішують для себе: з якої сторони паркана вони хочуть опинитись: з цієї або з тієї. 

Те, куди у вересні підуть вчитися діти, може буквально визначити долю: і дітей, і батьків.

Щодо педагогів, особливо молодих, то неправильне рішення зараз може назавжди зруйнувати професійне життя. Тому, звертаюсь до педагогів навчальних закладів всіх рівнів на тимчасово окупованих територіях: 

Не працюйте на окупантів. Просто переїдьте на підконтрольну Уряду України територію. Робота тут вам знайдеться. Якщо будете працювати на окупантів, юридичної відповідальності, можливо, ви уникнете. Але, вашу кар’єру педагога на цьому буде завершено. 

Також, звертаюся до батьків з тимчасово окупованих територій: 

Не ведіть дітей вчитись в окупантські навчальні заклади. Переїжджайте на підконтрольну територію. Знаю, що важко. Розумію, без свого житла, без роботи, без друзів дуже важко. Але майбутнє тут з нами, а не там з ними. Трішки терпіння, і все налагодиться. Переживемо і це. Діти потім будуть вдячні.

Вчора повернули з тимчасово окупованих територій двох підлітків: Івана Матковського та Максима Бойка. Обидвоє є студентами Маріупольського будівельного коледжу. Трішки втомлені, але зараз вони в безпеці.

Дякую їх опікуну Антону Білаю за наполегливість у визволенні хлопців.

Дякую за допомогу Міжнародному Комітету Червоного Хреста та благодійному фонду «СОС Дитячі Містечка».

Ірина Верещук

У тимчасово окупованому Донецьку фіктивний суд терористів виніс «вирок» трьом військовослужбовцям Збройних сил України: Ейдену Асліну, Шону Піннеру, Саадуну Брагіму. Вони іноземці, але від того не перестають бути українськими військовослужбовцями.

Організатори чудово розуміють юридичну нікчемність їхнього судилища та його наслідків. Навіть російський суд не став бруднитися таким судовим процесом і передав це групі самозванців у Донецьку.

Їх мета: тероризувати західну суспільну думку за допомогою загрози розстрілу трьох заручників. Але, ми маємо не вестись на істерики самозванців.

Що там в голові у терористів, звісно, я не знаю. Втім, щось мені підказує, що, зрештою, так чи інакше, рано чи пізно, ці три військовослужбовці будуть обміняні (або іншим чином потраплять додому).

Ми маємо справу з професійними терористами, які, зрештою, діють раціонально. Тому з ними треба розмовляти спокійно та професійно. Бо вони добре розуміють, до яких невиправних наслідків для них та для росіян можуть призвести їхні помилкові дії щодо цих трьох наших військовослужбовців.
_______________________

A fictitious court of the terrorists in the temporarily occupied Donetsk “sentenced" three servicemen of the Armed Forces of Ukraine: Aiden Aslin, Shaun Pinner, and Saadun Brahim. They are foreign nationals, but are still Ukrainian servicemen.

The organizers are well aware that their show trial has no legal effect whatsoever. Even the Russian court chose to avoid this dirty trial and passed it to a group of impostors in Donetsk.

Their objective is to terrorize the Western public opinion by threatening to shoot the three hostages. But we should not be driven by the impostors’ hysterics.

I don't know what's in the terrorists' minds. But something tells me that, eventually, one way or another, sooner or later, these three servicemen will be exchanged (or otherwise get home).

We are dealing with professional terrorists who, at the end of the day, act rationally. Therefore, you need to deal with them calmly and professionally. For they are well aware of the irreparable implications for them and for the Russians if they take any wrong steps against these three of our soldiers.

Наші західні партнери можуть, звісно, казати, що Президент Зеленський не хотів чути їх попередження про майбутнє російське вторгнення. Можна багато спекулювати на тему, що міг або мав зробити Президент до відкритого російського нападу.

Однак, після початку вторгнення наш Президент не залишив столицю, попри серйозні загрози особистій безпеці. Чесно кажучи, в цьому він не послухав рекомендації наших західних партнерів. І це мало велике значення, оцінити яке ми зможемо лише з часом.

Тому, хто кого слухав або почув має менше значення, ніж хто і що по факту зробив.

Зараз нам треба багато потужної зброї. Швидко. Ми свою роботу робимо. Треба, щоб наші західні партнери зробили свою.

Ірина Верещук